Розділ 143 — Приєднання до загону

— Це все? — запитала Лірика, озираючись.

— Мабуть. Утім, не думаю, що вони захочуть наближатися до цього району, побачивши, який пам’ятник я їм спорудила. — Широ всміхнулася, погладжуючи гору заморожених трупів.

— Авжеж. Це відіб’є в них бажання сюди наближатися. — Лірика всміхнулася.

— Гей, не дивись на мене так. Ви з Медісон стали значно сильнішими. Погляньте на свої рівні: ви вже майже мене наздогнали. — Широ засміялася.

І Лірика, і Медісон досягли 44-го рівня й відставали від неї лише на два.

Хоч би чим вони займалися в підземеллі останні кілька днів, це явно дало результат.

— Гм, повертаймося. — Широ зіскочила з гори трупів.

— Оскільки ми всі наближаємося до 50-го рівня, треба налягти на підземелля від 50-го рівня, щоб отримувати більше досвіду.

— До речі про підземелля: ми хочемо тебе з кимось познайомити. Як щодо завтрашнього ранку? — запропонувала Лірика.

— Хм… гаразд. Мені дуже цікаво, кого ви хочете мені представити. — Трохи поміркувавши, Широ кивнула.

* * *

Наступного дня Широ чекала в кав’ярні, а Лірика з Медісон відійшли, щоб підготувати їй сюрприз.

— Ви впевнені, що це нормально?

— Так, усе гаразд. Довірся нам.

— Але ж буде ніяково!

— Та не переймайся так. Не спробуєш — не дізнаєшся.

Почувши приглушений шепіт, Широ нашорошила вуха. Два голоси вона впізнала — Лірики й Медісон, а третій був менш знайомим. Проте вона точно вже чула його раніше.

— Невже… — пробурмотіла Широ, здогадавшись, хто це може бути.

Повернувши голову, вона побачила збентежену Сільвію, яку Лірика з Медісон поволі підштовхували до столика.

— П-привіт? — привіталася Сільвія.

Широ відчула, як сіпнулися її губи, й звела брову.

«Чому це “привіт” прозвучало як запитання?» — подумала вона.

— Привіт. Схоже, вам двом доведеться дещо пояснити. — Широ повернулася до подруг.

— Ой, ти тепер можеш говорити?! — Сільвія здивовано розплющила очі.

— Так… але я не пояснюватиму це втретє. Ви двоє можете ввести її в курс справи. — Широ знизала плечима й вирішила випити кави.

Жестом покликавши офіціантку, вона терпляче чекала.

— Що бажаєте? — запитала офіціантка.

— Каву, будь ласка.

— Яку саме?

— Га?

— Якого виду?

Широ трохи розгубилася: вона звикла просто казати «Каву, будь ласка» й отримувати каву.

— А які є види?

— У нас є різні. Лате, капучино, еспресо, ф…

— Можете принести мені звичайну каву? — запитала Широ. Від самого початку вона ніяк не могла її скуштувати. Їй просто хотілося щось випити, поки ці двоє пояснюють Сільвії всю історію.

— …Тобто ви хочете лате?

— Авжеж, просто принесіть. — Широ кивнула.

Невдовзі їй принесли каву, а Лірика з Медісон саме закінчили пояснювати, що сталося.

— Отже, ти досягла п’яти зірок. Вітаю.

— Дякую.

Бачачи, як офіційно й ніяково поводяться ці двоє, Лірика з Медісон перезирнулися та зітхнули.

— …Загалом річ у тім, що Сільвія хоче приєднатися до нашого загону. — Медісон одразу перейшла до суті.

— Меді! — Сільвія запанікувала, почувши таку відверту заяву.

— І це все? Звісно. — Широ кивнула. Вона радо прийняла б Сільвію до загону. Утім, якби та мала лихі наміри, Широ миттю з нею покінчила б.

— Га? Ну…

— Що означає «га»? Ми ж казали, що Широ не заперечуватиме. — Лірика закотила очі.

— Ах, але…

— Жодних «ах» чи «але».

— Ви робите що заманеться. Однак Сільвія — виняток. Тільки не почніть приводити до загону випадкових людей. — Широ допила каву.

— Авжеж. Як ти могла про нас таке подумати? Жодна випадкова людина до нашого загону не потрапить. — Медісон кивнула.

— Добре. Тепер, коли з нами Сільвія, плани трохи змінюються. Ми підемо в підземелля 55-го рівня.

— О-о-о? — Усі троє здивовано витріщилися на неї.

— Хіба ти щойно не казала про 50-й рівень?! — запитала Лірика.

— Лише тому, що в нас не було цілительки. Тепер із нами Сільвія, і ви думаєте, що я дозволю вам розслабитися й піти в легке підземелля? Готуйте свої дупи: ми йдемо в підземелля 55-го рівня. — Широ вишкірилася й рушила геть.

«…»

— Слухайте, вам не здається, що Широ стала владнішою, відколи до неї повернувся голос? — не втрималася від запитання Сільвія. Раніше, коли Широ доводилося користуватися телефоном, їй було складніше командувати.

Та з поверненням голосу, здавалося, виразніше проявився й її садистський бік.

— Хе-хе-хе… — Лірика лише засміялася з поведінки Широ.

<_<

— Що? — Сільвія трохи розгубилася, помітивши рум’янець на обличчі Лірики.

— Не зважай. Схоже, після повернення Широ з випробування Лірикин синдром Широ загострився. Ха… — Медісон утомлено зітхнула.

— Ясно… — відгукнулася Сільвія, час від часу поглядаючи на Лірику.

* * *

«А-А-А-А!!!!»

Зараз Лірика, Медісон і Сільвія тікали від велетенського монстра, схожого на динозавра.

— Не треба так кричати. Убийте його! — гукнула їм услід Широ.

— НАВІЩО ТИ ЙОГО СПРОВОКУВАЛА?!! — обурилися вони: із заду динозавра стирчав величезний крижаний кіл.

— Не зважайте на дрібниці. Я просто хочу побачити, як ви троє працюєте разом. — Широ вишкірилася.

Сама вона тим часом відпочивала на великій гілці дерева.

Вона лежала на животі, поклавши підборіддя на руку й погойдуючи ногами. З грайливою усмішкою спостерігала, як динозавр переслідує трійцю.

Подруги перезирнулися й вирішили вступити в бій.

— Ви знаєте, що робити. — Медісон кивнула, і всі троє розвернулися.

Медісон огорнув чорний туман, а Лірика застосувала вміння із серії «Цвітіння троянди».

Атакувальний Лицар-демон!

Цвітіння троянди: Криваві шипи!

Устромивши меч у землю, Лірика прикусила палець і накреслила перед собою руну.

Вона втратила частину здоров’я, і з-під землі вирвалися криваво-червоні шипи, які вп’ялися в динозавра.

«О? Уміння висмоктує здоров’я, але спершу потребує пожертви власним? Цікаво…» — з усмішкою подумала Широ.

Проаналізувавши вміння, вона зрозуміла, як воно працює.

«Гадаю, Криваві шипи потребують трохи здоров’я користувача, щоб “прикликати” їх. Після цього вони не лише висмоктують здоров’я ворога, а й утримують його на місці».

Тим часом Медісон, перейшовши в режим Атакувального демона, приготувала меч і кивнула Сільвії.

— Благословення! — вигукнула Сільвія.

Під нею виникло золоте магічне коло, й Лірику з Медісон огорнуло золотаве сяйво.

Відчувши приплив сили, Медісон пригнулася й кинулася до динозавра.

— ХА-А-А!

Рубнувши по його голові, вона сподівалася вбити звіра одним ударом. Проте зі шкіри виріс кістяний панцир і вкрив його голову.

* ХРУСЬ!

Її дворучний меч залишив тріщину в кістяному панцирі, але зовсім трохи не вистачило, щоб пробити його.

— Га?!

— Тікай! — крикнула Лірика й схопила Медісон за шию.

Після останнього удару вона відчула, що монстр розлютився.

* БУМ!

Із його тіла вирвалася неоново-жовта енергія, а шкіра почала набувати темно-червоного кольору.

— Обережно~ це стихія блискавки, — недбало попередила Широ. На її думку, трійці вистачало сили, щоб убити динозавра. А на випадок небезпеки вона вже вжила заходів і потай прикріпила дещо до їхніх тіл.

Захисний Лицар-демон!

Перетворивши дворучний меч на величезний щит, Медісон стиснула зуби: у пащі динозавра збиралася мана. Це могло означати лише одне — атаку подихом!

Навколо щита закружляло темно-червоне магічне коло. На мить заплющивши очі, Медісон активувала нове вміння.

Уміння Захисного демона: Фортеця демона!

Коли вміння почало набувати форми велетенської фортеці, динозавр важко приземлився й роззявив пащу.

* БУМ!!!!!!

Із пащі вирвався величезний промінь блискавки й ударив в ілюзорну фортецю.

* БУ-У-УМ!!!!!

— ГАХ!

Медісон відступила на кілька кроків, а фортеця вкрилася тріщинами.

На щастя, атака подихом тривала недовго. Динозавр випустив хмару диму й знову кинувся на них.

Через отримані ушкодження Медісон не могла рухатися.

Піднявши посох, Сільвія майже миттєво зцілила її закляттям.

— Дякую! — гукнула Медісон і зі щитом у руці кинулася до чудовиська.

Підстрибнувши й розвернувшись усім тілом, вона вдарила динозавра щитом по голові.

Хоча для свого рівня вона мала неймовірну силу, її було недостатньо, щоб здолати монстра класу C.

Проте це було лише частиною плану.

Атакувальний Лицар-демон!

Коли динозавр закинув голову, намагаючись відштовхнути її, Медісон використала його інерцію, змахнула дворучним мечем і злетіла вгору.

* УР-А-А-АХ!!!

Динозавр заревів від болю: висхідним ударом Медісон розколола йому щелепу навпіл.

Поки його увага була прикута до Медісон, Сільвія наклала на Лірику кілька посилень, підвищивши всі її бойові показники.

Лезо її меча засяяло червонуватим сріблом.

Аура тисячі клинків + Аура вербового клинка!

Активувавши обидва вміння берсерка, Лірика кинулася до динозавра й замахнулася на вже поранену щелепу.

— Палаючий лотос!

* БУМ!!!!

Кілька сяйливих мечів пронизали щелепу, плоть і зрештою мозок динозавра.

Трійця пильно стежила за ним, не втрачаючи обережності.

Динозавр на мить затремтів, а тоді світло в його очах згасло.

* БАХ!

Важке тіло з гуркотом упало, здійнявши невелику хмарку пилу.

* Кахи-кахи-кахи.

— Усе, кінець, — сказала Лірика, відкашлявшись.

— Гарна робота, — похвалила Широ.

Вони вже збиралися зрадіти, та зблідли, побачивши її садистську усмішку.

— А тепер займіться цими двома, — продовжила вона. Із заростей вискочили ще два динозаври, у яких із заду стирчали крижані списи.

* * *

— Ха-а… ха… ха…

Трійця важко дихала, лежачи на землі.

Щоразу, коли вони вбивали монстра, Широ провокувала нових. Звісно, одночасно їх ніколи не було більше двох, але постійні бої змушували Сільвію зцілювати майже інстинктивно. Щойно Лірика чи Медісон починали втомлюватися, вона вимовляла закляття й відновлювала їхні сили.

Завдяки цьому значно поліпшилася й техніка самої цілительки.

— Хм, дуже непогано. — Широ схвально кивнула. Вона була задоволена роботою Сільвії. Зрештою, цілитель відігравав одну з найважливіших ролей у загоні.

Якщо цілитель був поганим, загін зрештою розвалювався.

Слабких ланок у них бути не могло.

Звісно, якби Сільвія не виправдала її сподівань, Широ завжди могла б трохи її потренувати.

— Ну, тепер, коли ви розважилися, моя черга. — Широ всміхнулася.

— Ти називаєш це розвагою?! — не втрималася Медісон.

— Авжеж. — Широ вишкірилася.

Торкнувшись намиста, вона прикликала Висхідну мрію. Сільвія була вражена.

— Що це за зброя? — зацікавлено запитала вона.

— Дещо, що я виграла на аукціоні, — просто відповіла Широ. Поки що вона не збиралася розкривати, що це зброя оранжевого класу. Хоч вона й хотіла залучити Сільвію до загону, вони ще недостатньо часу провели разом, щоб ділитися такими відомостями.

Вийшовши із загону, Широ примружилася.

— Маленька Інь, ти теж можеш скористатися нагодою й отримати досвід. Хочу побачити, що станеться, коли ти досягнеш 50-го рівня.

* Цвірінь!

Невдовзі подруги почули далекі крики, які раптово обірвалися. Сільвія приголомшено подивилася на Лірику й Медісон.

— Я… це вона…

— Не зважай. Широ ненормальна. — Медісон відмахнулася. Для них уже було звичним бачити, як Широ грається з монстрами, вищими за неї рівнем.

Іноді вони замислювалися, чи вона взагалі людина.

Звісно, ні: вона була Сніжною жінкою, а на додачу в минулому житті — грізною наноманткою. Хоча правди вони не знали.

Трохи відпочивши, трійця попрямувала до обеліска. Дорогою вони не зустріли жодного монстра: схоже, Широ подбала про всіх.

— Не можу повірити, що вона настільки сильна… — пробурмотіла Сільвія з легким недовір’ям.

Хоч вона й знала, що Широ могла самотужки битися з рейдовим босом, коли мала нижчий рівень, їй не вірилося, що тепер усе лишилося так само.

— Ви довго йшли, дівчата. Я вже подумувала вбити боса сама. — Широ вишкірилася, побачивши, що трійця наближається.

— Хоч як мені хотілося б вважати це жартом, я знаю, що ти, мабуть, зможеш, якщо постараєшся, — з усмішкою відповіла Лірика.

— Хе-хе, ти мене добре знаєш. Ходімо, треба вбити боса. — Широ всміхнулася й телепортувала їх до кімнати боса.