Розділ 145 — Командне випробування. Меч міфічних джерел

— Усі готові? — запитала Широ з легкою усмішкою. Лірика, Медісон і Сільвія стояли навколо неї, готуючись увійти у випробування «Меч міфічних джерел».

— Так. — Вони разом кивнули.

Сільвія мала лише 40-й рівень, але Лірика з Медісон після ранкового проходження підземелля встигли досягти 45-го.

— Тоді ходімо.

Широ дістала ключ, повернула його, і перед ними відкрився великий портал.

Одна за одною вони ввійшли в нього, а Канае їх проводжала.

— Якщо хочеш, можу залишити з тобою Інь, щоб вона тебе захищала, — сказала Широ. Лише вона ще не зайшла в портал.

— Так, будь ласка, — погодилася Канае. Їй подобалося гратися з лінивим птахом.

— Подбай про неї, гаразд? Ось харчі на три дні. Не дозволяй їй з’їсти все одразу. — Широ всміхнулася й увійшла в портал.

* * *

Повільно розплющивши очі, Широ побачила, що вони опинилися в якомусь місті. Його архітектура нагадувала давні східні поселення.

Біля дерев’яних будинків стояли дерев’яні вивіски, що вказували, які там крамниці.

Трохи далі виднілися кілька великих будинків із високими бетонними стінами.

— Хм… схоже, дія «Меча міфічних джерел» відбувається в давній Азії. — Сільвія озирнулася.

Широ кивнула й переглянула завдання.

[Меч міфічних джерел — командне випробування]

Легенда говорить, що в місті Нань Ці є джерело, яке дарує всім, хто пройде випробування, гідну нагороду, пов’язану зі шляхом меча.

Ваші завдання починаються, щойно ви прибуваєте до міста як мандрівники.

Піднявши брову, Широ перевірила інвентар, цікавлячись, що їм дали на допомогу.

«Мм? Золотий мішечок?»

Відкривши його, вона знайшла десять золотих і срібних зливків, схожих на химерні човники.

Не знаючи, що це, вона вирішила оглянути їх.

[Сісі / Юаньбао]

Вид валюти.

«Досить просто», — подумала вона, знизавши плечима.

— Гаразд, дівчата, спершу проведімо невелику нараду. — Широ покликала всіх до себе.

— По-перше, нам треба злитися з натовпом, тож цей одяг не годиться.

— По-друге, потрібні відомості. Розпитаємо місцевих про легенди, але постараємося не привертати зайвої уваги, — майже пошепки сказала вона.

— Хм… а де шукати відомості? Не можна ж просто розпитувати випадкових перехожих. — Лірика насупилася.

— Я можу зайнятися цим у таверні. Але, як уже казала, спершу купимо одяг. — Широ всміхнулася й указала на крамницю одягу.

Дівчата, особливо Лірика, зраділи можливості приміряти нове вбрання.

Лірику більше тішила нагода побачити в ньому Широ, ніж приміряти його самій. Сільвія з Медісон це помічали, але сама Широ не здогадувалася про її наміри.

Коли вони ввійшли, продавець поспішив привітати їх, але здивовано завмер, побачивши чотирьох красунь у своїй крамниці.

— Перепрошую, ми хотіли б купити одяг. — Широ життєрадісно всміхнулася.

Подруги здивувалися: її аура раптом змінилася на ауру грайливої юної дівчини.

— Звісно. Ходіть за мною. — Продавець усміхнувся.

Вони трохи здивувалися, що продавець азійської зовнішності вільно говорить англійською, та не надто замислювалися над цим: головне, що це полегшувало випробування. Пішовши за ним, вони побачили багато одягу майже однакового крою, але різних кольорів.

— Я знаю цей одяг. Це ханьфу. Таке вбрання носили ще в давньому Китаї, — прошепотіла Сільвія.

— Хе~ тоді обираймо. — Широ всміхнулася й підійшла до відділу, де переважали білі ханьфу.

Оглянувши асортимент, вона зрештою обрала ханьфу, колір якого переходив від крижано-білого до небесно-блакитного, а далі — до світло-пурпурового. На рукавах і спідниці були вишиті візерунки, що додавали вбранню краси.

До комплекту входила й пурпурова стрічка, яка добре пасувала до решти одягу.

— Тут є примірювальна? — запитала Широ.

— Так, підніміться сходами й поверніть ліворуч. Там знайдете кімнату, де можна переодягнутися, — відповів продавець, злегка вклонившись.

Подякувавши кивком, Широ пішла за його вказівками й переодягнулася.

Вона спробувала створити крижане дзеркало, але відразу помітила, що більшість її магії запечатана.

Вона почала здогадуватися, що дозволено в цьому світі, а що ні.

«Може, це через “Меч міфічних джерел”? Нам дозволено користуватися лише мечами й уміннями володіння мечем?» — подумала вона, потираючи підборіддя.

Торкнувшись намиста, вона без проблем прикликала Висхідну мрію.

— Гадаю, ми впораємося й самими мечами.

Хоч Широ й не була мечницею, вона могла користуватися своїми оранжевими мечами. Клас Лірики спеціалізувався на мечах, тож із нею все гаразд, а Медісон мала Атакувального лицаря з великим мечем.

Проблема залишалася лише із Сільвією: цілителька не мала ні меча, ні відповідних умінь.

— Можливо, купимо їй меч чи щось подібне, — пробурмотіла Широ, збираючись униз платити за одяг.

Вийшовши з примірювальної, вона побачила всіх трьох подруг, готових переодягнутися.

— Примірювальна у вашому розпорядженні. — Широ всміхнулася.

Сільвія з Медісон разом кивнули, а Лірика тим часом закарбовувала в пам’яті образ Широ в ханьфу.

— Щось не так? — запитала Широ, помітивши пильний погляд Лірики.

— Ні, усе чудово, — відповіла та.

— Чудово? Тоді фух. Іди переодягайся, а я заплачу. — Широ підійшла до продавця.

— Скільки це коштує? — запитала вона.

— Разом з одягом, який обрали ваші подруги, п’ять срібних монет. — Продавець усміхнувся.

— О~ п’ять срібних? Ви впевнені, що ціна правильна? — Широ всміхнулася, випустивши трохи вбивчого наміру.

Продавець зблід, зрозумівши, що зачепив не ту людину.

— Кахи-кахи, от же ж я! Мабуть, постарів і неправильно запам’ятав. Усе коштує лише три срібні монети, — виправився він. Спочатку він хотів ошукати Широ й подруг на кілька монет, адже вони явно були новенькими в місті. Та не очікував, що маленька дівчина перед ним виявиться такою страшною.

— Мм, справді? А як щодо того, щоб додати чотири он ті вуалі? — Широ вказала на полиці з різноманітними вуалями.

— Звісно, звісно, обирайте, що потрібно. — Відчувши її вбивчий намір, продавець підлещувався, намагаючись не викликати гніву.

Легко кинувши йому три срібні монети, Широ підійшла до стійки й узяла чотири вуалі.

Хоч вони й не могли повністю приховати обличчя, це було краще за нічого.

Трохи згодом трійця вийшла з примірювальної.

Лірика обрала світло-зелене ханьфу з білими й жовтими деталями, Медісон — чорне з червоним, а Сільвія — просте біле.

— Візьміть і надягніть вуалі. — Широ передала їм три, щоб вони розділили їх між собою.

Собі вона обрала білу, що пасувала до ханьфу.

Надягнувши вуалі, вони вийшли з крамниці.

— А куди тепер? — запитала Лірика, смикаючи свою вуаль.

— Піду до таверни й спробую роздобути відомості. Можете йти зі мною, якщо хочете, — відповіла Широ, озирнувшись через плече.

— Ні, усе гаразд. Ми обійдемо місто й постараємося дізнатися більше, зокрема як тут усе влаштовано, — запропонувала Медісон.

— Гарна думка. Поки ви цим займатиметеся, я розпитаю в місцевій таверні та зніму нам кімнати. — Широ вказала на будівлю вдалині.

— Гаразд. До зустрічі. — Медісон кивнула й пішла з Лірикою та Сільвією.

Вони вирішили, що найкраще триматися втрьох, а Широ впорається сама.

Провівши їх поглядом, Широ попрямувала до таверни.

«У таких місцях завжди знайдуться люди, які розговоряться, щойно з ними вип’єш. До того ж вони завжди охоче випивають із такою пані», — міркувала вона.

Увійшовши, Широ побачила, що ця таверна відрізняється від звичних їй.

Замість головної стійки, за якою можна сісти й випити, тут були столики та офіціанти.

«Хм… тоді все може бути трохи складніше».

Сівши за вільний столик, Широ жестом покликала офіціанта.

— Вітаю, пані. Чим можу допомогти? — чемно запитав він, намагаючись приховати рум’янець.

— Скільки коштує ваш найміцніший алкоголь? — м’яко запитала вона.

— Ах, кілька мідних монет за найміцніший байцзю, тобто білий спирт, — розгублено відповів він.

«Чому вродлива дівчина хоче байцзю?»

— Хм… принеси мені байцзю на одну срібну монету, — попросила Широ.

— Залюбки, зараз! — відгукнувся офіціант. Якщо вона збирається платити, навіщо перейматися, чому їй хочеться їхнього найкращого вина?

Оглянувши посудину з китайським ієрогліфом, Широ витягла корок і вдихнула аромат.

— Хм, мабуть, непогано?

Смаку вона відчути не могла, зате відчувала міцний алкогольний запах.

Знизавши плечима, Широ піднесла посудину до губ і зробила кілька великих ковтків.

Відвідувачі були приголомшені: байцзю зазвичай пили з маленьких чарок, роблячи великі перерви між ковтками.

Дивлячись, як п’є Широ, вони кривилися від самої думки про смак.

— Юний офіціанте, чому б тобі не розповісти мені кілька цікавих історій про Нань Ці? — запитала вона, поставивши посудину на стіл.

«…»

Офіціант занімів: він щойно побачив, як юна дівчина одним заходом випила майже половину посудини байцзю.

Широ насупилася й помахала рукою перед його обличчям.

— Ах! Перепрошую, повторіть, будь ласка, запитання, — вибачився він.

— Я сказала: чому б тобі не розповісти мені кілька цікавих історій про Нань Ці?

— Ну, крім Меча міфічних джерел, тут немає нічого особливого. — Він знизав плечима. Усе в Нань Ці було звичайним.

Якби не легенда про Меч міфічних джерел, навряд чи хтось узагалі знав би це місце.

— Тоді розкажи мені про Меч міфічних джерел. — Широ жестом запропонувала йому сісти навпроти.

— Із чого ж почати?..

* * *

Зрештою Широ цілу годину слухала розповідь офіціанта. Найгірше було те, що все почуте за цю годину легко вміщувалося в короткому переказі.

Могутній воїн, якому не було рівних у світі, розповідав усім, де отримав силу, а потім загинув під час нападу понад ста тисяч людей.

Після нього кілька інших сильних воїнів казали те саме, зміцнюючи легенду. Так Нань Ці цілий рік почав приймати відвідувачів, які шукали Меч міфічних джерел.

Ті, кому вдавалося знайти джерела, ніколи не розкривали їхнього справжнього місця, тож іншим доводилося шукати самостійно.

Дехто проводив тут роки, так нічого й не знайшовши.

— Це ускладнює наше завдання, правда? — зітхнула Медісон.

— Не обов’язково. — Широ всміхнулася.

— Я зібрала чимало місць, які найчастіше відвідують шукачі Меча міфічних джерел. Якщо інші знаходили джерела, не знаючи їхнього розташування, то й у нас немає причин зазнати невдачі. — Вона розгорнула придбану мапу.

На ній кілька хрестиків позначали основні місця.

— Є ще щось, що нам варто знати? — запитала Сільвія.

— Є. У деяких місцях може з’явитися бос, якого треба перемогти. Схоже, вони з’являються випадково, тому я не надто впевнена. Завтра відвідаємо ці місця й дізнаємося. — Широ всміхнулася й відпустила їх спати.

Відклавши все, вона вирішила посидіти біля вікна й помилуватися нічним небом.

«Лірика, здається, хотіла сьогодні про щось поговорити. Цікаво, про що», — думала Широ, чекаючи, коли та постукає у двері.

* Тук-тук-тук.

Невдовзі вона почула стукіт.

— Ти хотіла зі мною поговорити? — з усмішкою запитала Широ, відчинивши двері.

— Як ти зрозуміла?

— Для мене це було досить очевидно. — Широ зі смішком знизала плечима.

— Я хотіла розповісти про дивне відчуття, яке виникло, коли я ввійшла сюди. Наче щось притягує твою увагу, хоча ти навіть не знаєш, що це. Мені здається, що треба йти на північ.

— Хм… досить дивно. Кажеш, тобі хочеться йти на північ?

— Так.

— Завтра підемо на північ і подивимося, що там. Мені варто знати ще щось? — запитала Широ.

— Є ще дещо. Гадаю, у моєму Прихованому хисті може статися прорив.