Розділ 147 — Меч міфічних джерел. Зміїна гінофобія

Терпляче чекаючи біля дерев, подруги спостерігали, як команди одна за одною кидають виклик босу. Хоч смертність сягала дев’яноста п’яти відсотків, деяким групам удавалося пройти випробування.

Головне було протриматися достатньо довго. Щойно час спливав, бос повертався у воду, а претендентів огортало срібне сяйво.

Коли нарешті настала їхня черга, дівчата мовчки сіли в човен і попливли до острова.

— Ого…

— Хтось знає цих панянок?

— Може, вони з відомої секти?

— Хіба не варто їх зупинити? Загибель таких красунь була б марною втратою.

Почувши балачки, Широ насупилася й випустила трохи вбивчого наміру. Вона не могла дозволити їм відволікати її загін перед важливим боєм.

Відчувши його, глядачі зрозуміли, що Широ значно небезпечніша за справжнього боса, й негайно замовкли. Сильніші культиватори різко розплющили очі й поглянули на неї зі здивуванням та радістю.

«Якщо така юна дівчина має настільки сильний вбивчий намір, вона досвідчена. Залучивши її до своєї команди, я легко перемагатиму босів», — приблизно так думав кожен. Вони почали міркувати, як її завербувати, а тим часом спостерігали, оцінюючи потенціал.

«Подивимося, чи відповідає її потенціал досвіду», — подумали вони.

На острові Широ помітила, що вільного місця напрочуд багато. Кожна могла обертатися з мечем, не зачіпаючи інших.

— Випробування водяного змія. Закопайте меч у землю, щоб зміцнити його. Потім протримайтеся під натиском водяних змій десять хвилин. Невдача означає смерть, — пробурмотіла Широ, читаючи завдання.

Торкнувшись намиста, вона прикликала Висхідну мрію й закопала мечі в землю.

Лірика, Медісон і Сільвія зробили те саме, хоча Сільвія мала лише два кинджали.

Щойно Широ прикликала чотири летючі мечі, навколо здійнялася метушня.

— У неї божественна реліквія!!! — закричав хтось.

— Але я ніколи не чув про божественну реліквію у вигляді чотирьох летючих мечів.

— Може, це окремі реліквії? Тоді вона керує чотирма божественними реліквіями.

У їхніх очах спалахнула жадібність.

Широ насупилася через ці погляди, але зрештою проігнорувала їх: вона мала важливіші проблеми.

[Умови виконано: випробування почнеться через 10 секунд. Будь ласка, приготуйтеся.]

Прочитавши системне сповіщення, подруги перезирнулися й кивнули.

— Як і домовлялися, Сільвія буде в центрі, бо вона не надто добре володіє кинджалами, — серйозно сказала Широ й витягла мечі.

Тримаючи по клинку в кожній руці, двом іншим вона дозволила літати навколо загону, утворюючи додатковий захист.

* ГУРКІТ!!!!!

Коли з’явилися п’ять змій, Широ мимоволі присвиснула: зблизька вони здавалися ще більшими.

* Ш-С-С-С!!!!

— Га? — здивовано пробурмотіла Широ, відчувши, що зір почав розпливатися. Заточуючись, наче п’яна, вона ледве могла на чомусь зосередитися.

«Це погано», — подумала вона, насупившись.

Медісон із Сільвією відчували те саме, але Лірика ще могла трохи зосереджуватися.

* ДЗЕНЬ-ДЗЕНЬ!!!!

Відбивши дві кістки, Лірика схопила один із летючих мечів Широ й ударом угору розрубала ще одну.

* ХРУСЬ!!

«Чорт, який гострий!» — приголомшено подумала Лірика.

Хоч вона й знала, що мечі Широ оранжевого класу, їхня якість значно перевершила очікування.

Поки Лірика щосили захищала загін, Медісон і Широ ледве трималися.

Широ була в трохи кращому становищі завдяки чудовим інстинктам, а Медісон так не пощастило.

Прикриваючись великим мечем, вона стискала зуби від болю. Через стан сп’яніння не могла парирувати й покладалася лише на грубу силу.

— Ну ж бо!! — Вона підбила меч ногою вгору, відкидаючи кістки.

Сільвія могла лише допомагати загону закляттями зцілення.

— Так далі не піде. — Широ насупилася, оцінивши становище.

«Я ледве тримаюся завдяки інстинктам…»

* ДЗЕНЬ!

Швидко відбивши мечами дві кістки, Широ повернула зап’ясток і відіслала їх назад.

— Трясця вам! Ця пані намагається думати!!! — вилаялася вона на водяного змія.

Проте змії не давали їй перепочинку: їхні атаки посилилися.

Не маючи нагоди ясно поміркувати, Широ сердито стиснула зуби.

Глибоко вдихнувши, вона стерла емоції з обличчя й спробувала зосередитися до межі, попри нав’язаний зміями стан сп’яніння.

«Вона змінилася!» — подумали сильніші глядачі, помітивши зміну її аури.

— Сільвіє, Медісон, тримайтеся ближче до мене, — серйозно наказала Широ.

Обидві кивнули, побачивши, наскільки серйозною вона стала.

Рухом зап’ястка Широ підняла один меч у повітря. З одним у руці й трьома навколо себе вона створила двошаровий захист, яким користувалася під час випробування, де отримала ці мечі.

Проте через потребу прикривати Сільвію й Медісон захист мав охоплювати більшу площу. У ньому утворилося кілька прогалин, і змії скористалися ними.

* ДЗЕНЬ-ДЗЕНЬ!

Розвернувшись, Широ відбила кістки, що летіли до неї.

— Тц! Ця пані не любить оборонятися. Лірико! Можеш трохи допомогти Сільвії та Медісон? — гукнула Широ. Захист був її найслабшим місцем: вона спеціалізувалася суто на атаці й дотримувалася принципу «вбити раніше, ніж ударять тебе».

— Так, можу. Іди роби те, що потрібно. — Лірика кивнула. У своєму нинішньому стані вона могла відбивати ворожі атаки без особливого напруження.

Почувши відповідь, Широ повернула зап’ясток і відпустила мечі, щоб вони літали навколо неї.

— Що вона робить?! Хіба не прирікає своїх товаришів на смерть?! — приголомшено закричали глядачі.

На їхню думку, Широ мала лише протриматися ще трохи, щоб пройти випробування. Раптово відмовитися від захисту було рівнозначно самогубству.

Широ ігнорувала їхні здивовані погляди, хоча їй хотілося дати ляпаса кожному, хто так пильно дивився.

«Ця пані намагається зосередитися в п’яному стані! Можете не витріщатися так відверто!»

Широ стрибнула до першої змії.

* Ш-С-С!!!

Випустивши з тіла ще кілька кісток, змія вп’ялася в неї поглядом, бажаючи лише вбити людину перед собою.

Проте Широ граційно вигнулася в повітрі й ухилилася. Зігнувши пальці, вона керувала мечами, допомагаючи собі перейти на кістки, і кинулася до голови змії.

Схопивши два мечі, двома іншими вона роздерла змії щелепу.

* ТРІСЬ!!! Ш-С-С!!!!

Натовп приголомшено спостерігав, як Широ пірнула в зміїну пащу.

— ВОНА САМОГУБЦЯ?? БОЖЕВІЛЬНА СУКА!! — шоковано вилаялися вони.

* ТРІ-І-ІСЬ!!!!!

Не встигли вони оговтатися, як побачили Широ, що прорубалася крізь спину змії, зламавши їй хребет.

Решта змій приголомшено розплющили очі.

«Нагода!» — подумала Широ, побачивши шанс убити ще одну.

Ступивши на летючий меч, вона катапультувалася до іншої змії.

— Ха-а!! — вигукнула вона, встромляючи клинки в обидва її ока.

* Ш-С-С!!!!

Перехопивши меч зворотним хватом, Широ повернулася за годинниковою стрілкою й вирвала шматок зміїного ока.

— Уперед! — скомандувала вона, і всі чотири мечі пірнули в око, сіючи руйнування всередині тіла.

Побачивши, як їхній родич корчиться від передсмертного болю, три змії поспішно відступили в озеро.

«О БОЖЕ!! Мамо! Вона надто страшна!!!» — заридали змії. Про помсту вони навіть не думали: вона легко вбила їхнього брата, перебуваючи у стані сп’яніння. Якби цілком зосередилася, то стерла б їх миттєво?!

Вони й не підозрювали, що МАЛИ ЦІЛКОВИТУ РАЦІЮ!

Приземлившись на центральному острові, Широ зітхнула: її ханьфу забруднилося зміїною кров’ю.

— Яка шкода, — поскаржилася вона. Їй дуже подобалося це вбрання.

— Мм? Що сталося? — запитала вона, помітивши сумнівні погляди Лірики, Медісон і Сільвії.

— Що сталося?!! Ти щойно вбила двох провідників випробування! — Сільвії хотілося вдарити Широ по голові.

— І що? — Широ розгублено нахилила голову.

— Хіба ми не мали просто вижити? У завданні нічого не було про вбивство провідників, — відповіла Сільвія.

— Нам лише веліли вижити. В описі не сказано, як саме. Якщо нам ніхто не загрожує, хіба це не означає, що ми вижили? — Широ знизала плечима.

Сільвія не знала, що відповісти: логіка Широ була бездоганною. Як та й сказала, вимагалося лише вижити протягом десяти хвилин. Ніде не згадувалося, чи можна атакувати нападників. Вони просто вирішили оборонятися через ключове слово «вижити».

За мить їхні тіла огорнуло срібне сяйво, сповіщаючи про успіх.

<_<

«Чорт забирай, спрацювало!» — недовірливо подумав натовп.

Побачивши, що Широ вбила двох із п’яти змій, усі були впевнені, що вона провалить випробування. Але вийшло інакше.

— Тоді ходімо до наступного місця випробування. — Широ всміхнулася й повела подруг геть.

Спостерігаючи, як дівчата йдуть, глядачі не знали, чи продовжуватиметься випробування.

Наступна група перезирнулася й попрямувала до центрального острова.

Закопавши мечі, вони чекали початку.

Почувши знайомий гул, полегшено зітхнули.

«Принаймні можемо продовжити», — подумали вони.

Гуркіт ще трохи тривав, а тоді вщух. Одна змія обережно висунула голову й озирнулася, перевіряючи, чи немає Широ.

Вона полегшено зітхнула й поглянула на наступну групу.

Але, побачивши жінку, широко розплющила очі й пірнула назад в озеро.

Невдовзі хвіст, умочений кінчиком у чорнило, почав незграбно писати на плиті.

<ЖОДНИХ ЖІНОК!!!>

— Чорт забирай! — сердито крикнула жінка.

Тим часом…

— Наступне місце має бути неподалік. Це печера, схована листям, — сказала Широ, вказавши на мапу.

Прибувши, вони здивувалися, що зовні нікого немає.

— Хм… може, випробування всередині? — припустила Лірика.

— Може.

Завівши загін у печеру, Широ помітила, що видимість різко погіршується.

Здавалося, ніби вони перетнули межу й увійшли до простору пітьми.

— Усі тримайтеся ближче! — гукнула вона.

Не почувши відповіді, Широ занепокоїлася.

Рухаючись приміщенням, вона намагалася знайти подруг, але нічого не відчувала. Найдивніше, що навіть стін вона не могла відчути. Що довше залишалася тут, то гіршим ставав зір.

Зрештою вона не бачила нічого, крім темряви. Ані відтінків чорного, ані будь-чого іншого.

— Схоже, випробування вже почалося. — Широ насупилася.

Торкнувшись намиста, вона знову прикликала мечі. Один тримала в правій руці, а трьом іншим дозволила обертатися навколо.

Раптом вона відчула щільний вбивчий намір. На її великий подив, за щільністю він не поступався власному.

Її охопило відчуття небезпеки, й вона інстинктивно відхилилася вбік.

— АРГ! — Лезо раптом пронизало її ліве плече.

«Тц! Це випробування підлаштовується під твої можливості?» — подумала Широ, посилюючи захист.

Відокремивши чужий вбивчий намір від свого, вона спробувала зосередитися на нападнику. Та швидко зрозуміла, що решта чуттів вимкнулася. Вона не могла ні бачити, ні чути, ні відчувати дотик.

Зникло навіть відчуття руків’я меча в долоні.

І тут їй спала на думку одна ідея.

— Тц, який неприємний спосіб розвивати відчуття небезпеки, — пробурмотіла Широ, цокнувши язиком.

Вона розуміла: коли чуття вимикаються, людина більше покладається на інстинкти.

— Гаразд, поки що підіграю.

Широ розслабила тіло, її аура зникла, наче вона раптово померла на місці.

Дозволивши собі поринути в інстинкти, вона терпляче чекала, коли нападник клюне на наживку.

Відчувши небезпеку згори, вона клацнула пальцями. Два мечі вдарили вгору, але нічого не пронизали.

— Думаєш, такий фінт обдурить цю пані? — холодно сказала Широ, з’явившись перед нападником.

Її меч увійшов йому в шию, зупинивши на півдорозі.

Схопивши його за обличчя, Широ встромила пальці в усі отвори, які могла відчути: очі, ніс і вухо.

«Маленька голівка», — подумала вона й ударила його по щелепі руків’ям іншого меча.

Через дві протилежно спрямовані сили верхня частина черепа нападника повністю відірвалася від щелепи.

Його смерть повернула їй усі чуття.

Озирнувшись, вона побачила, що знову опинилася перед печерою. Її тіло огортало темно-фіолетове сяйво, яке невдовзі зникло.

— Випробування закінчилося? Тепер лишається чекати, — пробурмотіла Широ, озирнувшись до печери. Треба було дочекатися решти загону.