Розділ 148 — Меч міфічних джерел. Кривавий демон

Чекаючи перед печерою, Широ почала хмуритися.

[Гравчиню — Сільвію — усунено.]

[Гравчиню — Медісон — усунено.]

Насупившись, Широ неспокійно погойдувала ногою.

«Двоє зазнали невдачі. А Лірика? Вона пройде?» — невпевнено подумала вона.

Проте виникла й інша проблема. Тепер, коли Сільвія й Медісон вибули, їм бракувало танка та цілительки. Це було командне випробування, тож завершити його вони мали командою.

Широ переводила погляд із печери на систему. На її величезну радість, із печери повільно вийшла Лірика. Вся залита кров’ю, вона була вкрита ранами.

— Лірико! — приголомшено вигукнула Широ й кинулася на допомогу.

Дивлячись на поранену подругу, вона не розуміла, як та ще тримається.

— Я пройшла. — Лірика всміхнулася, розслабляючись в обіймах Широ.

— Ух, молодець. Трохи відпочинь. — Широ всміхнулася й погладила її по голові.

Підхопивши Лірику на руки, вона віднесла її до дерева й посадила в затінку.

За звичайних обставин Лірика закарбувала б це відчуття в пам’яті, але зараз вона ледве відчувала решту тіла.

Навіть один рух викликав пульсівний біль.

— У тебе є зілля зцілення? — тихо запитала Широ. Вона знала, що поранені зазвичай не люблять гучних звуків довкола.

— Так, але я не можу їх витягти. — Лірика похитала головою.

Насупившись, Широ вирішила спробувати щастя в місті.

— Зачекай тут, я куплю тобі ліки.

Та перш ніж піти, вона відчула нову тривогу.

«Якщо така вродлива дівчина, як Лірика, сидітиме під деревом поранена й беззахисна, хіба на неї не нападуть?» — подумала Широ.

— Краще перенесу тебе в безпечніше місце, — сказала вона, передумавши.

Лірика лише слухняно кивнула.

Знову підхопивши її й переконавшись, що їй зручно, Широ рушила, використовуючи Третій фантом.

Спрямовуючи весь імпульс і віддачу у власне тіло, вона уникала шкоди для Лірики.

«Наче ліжко…» — подумала та. Якби не вітер в обличчя та ледь помітне тремтіння від руху, їй здавалося б, що вона лежить на невеликому крижаному ложі.

Оглянувши місцевість, Широ знайшла темну печеру на схилі гори. Щоб дістатися туди, потрібно було виконати кілька паркурних стрибків з одного боку гори на інший.

«Тут із нею все має бути гаразд. Сюди мало хто дістанеться», — подумала вона.

— Тут має бути цілком безпечно. Зачекай мене, гаразд? — Широ всміхнулася.

Лірика кивнула.

Повернувшись до входу, Широ озирнулася на подругу й вистрибнула з печери.

Пробігши лісом, вона невдовзі дісталася міських воріт.

— Де ж тут аптека? — насупившись, пробурмотіла вона.

Підійшовши до першої-ліпшої ятки, вона гукнула господиню.

— Віта…

— Де можна купити ліки? — перебила її Широ.

— Га?

— Де можна купити ліки? Це терміново, — повторила вона. З огляду на тяжкість ран Лірики, вони могли мати ефект кровотечі. Якщо швидко не знайти ліки, подруга втратить цю чудову нагоду.

«Вона сказала, що відчуває щось на півночі. Не можу дозволити їй провалити випробування», — подумала Широ.

— Ах, ліки. Ідіть цією дорогою й поверніть у провулок праворуч біля таверни. Там знайдете аптеку старого Гу…

Перш ніж жінка закінчила, Широ вже зникла.

Дотримуючись указівок, вона знайшла дерев’яні двері з вивіскою «Аптека старого Гу».

* Тук-тук.

Широ постукала й стала терпляче чекати. Щоправда, терпіння було відносним: якщо за тридцять секунд не відчинять, вона збиралася вибити двері.

— Іду… — пролунав слабкий голос.

* Скрип~

Зморшкувата рука відчинила двері.

Поглянувши на маленького старого перед собою, Широ замислилася, чи можуть шукачі пригод так постаріти. Навіть у старості вони зберігали чимало бойової сили аж до останніх років життя.

Таку слабку й кволу людину вона бачила вперше.

— Ах, який сюрприз. Така юна дівчина завітала до старого. — Він усміхнувся, роздивляючись Широ.

«Юна, гарно вдягнена й сама. Біле волосся трохи дивне, але це не завадить моїм планам, хе-хе», — подумав він із лихою усмішкою.

Обличчя Широ сповнилося огиди: вона вже зрозуміла, що він замислив щось погане.

— Є ліки від численних різаних ран? А ще дезінфекційний засіб і медичні бинти? — запитала вона, стримуючи огиду.

— О, звісно, але вони дорогі. Схоже, вам вони конче потрібні? З вашого опису здається, що друг сильно постраждав під час випробувань меча? — сказав він із посмішкою.

— Гей… клянуся, я бачила чимало таких, як ти. — Широ поглянула на нього з презирством.

— Старий, дозволь цій принцесі тебе дечому навчити… — продовжила вона, схопивши його за горло.

— Цією принцесою тобі не скористатися. Чорт забирай, ти не вартий навіть пасма мого волосся, — холодно сказала Широ.

Її очі випромінювали безжальний вбивчий намір, готовий знищити все ненависне їй.

Старий трохи зблід, а тоді його тіло почало судомитися.

Відсахнувшись від огиди, Широ жбурнула його об стіну.

* ХЛЯСЬ!

Сила удару перетворила його тіло на м’ясне місиво, розбризкавши кров і плоть по кімнаті.

Зайшовши й не зважаючи на рештки, Широ почала нишпорити в шухлядах у пошуках чогось придатного.

— Чому тут нічого немає? — розгублено примружилася вона.

Полишивши пошуки, вона інстинктивно вистрибнула у вікно й після кількох перекатів стала на ноги.

Поблизу місця, де вона щойно стояла, з’явилася чорна постать.

— Ке-ке-ке, як і очікувалося. Гострі інстинкти, — радісно промовила постать.

Дивлячись на неї, Широ зрозуміла, що це кров убитого старого.

— Тц, що такий кривавий демон робить тут? — запитала вона, примружившись.

— О? Ти знаєш мою расу? Мушу визнати, це несподівано, ке-ке-ке. — Він засміявся.

Змахнувши рукою, він створив меч із застиглої крові.

«О? Він використовує смертельну магію крові?» — подумала Широ зі здивуванням і підозрою.

Криваві демони були відомі небезпечною магією крові, від якої майже неможливо захиститися. Але якщо замість неї демон користувався кривавим мечем, це могло означати лише одне: його обмежували правила цього світу.

«Отже, він не справжній кривавий демон, а радше мечник у його подобі».

Торкнувшись намиста, Широ прикликала Висхідну мрію й узяла один меч, а трьом іншим дозволила обертатися навколо себе.

— Чотири мечі? Дозволь і мені спробувати. — Він усміхнувся й створив три летючі мечі.

Та не встиг поглузувати з Широ: його очі розширилися, коли вона опинилася просто перед ним.

* ДЗЕНЬ!!!!

Зіткнувшись із нею мечами, він відступив на кілька кроків.

— Тобі ніхто не казав перехоплювати ініціативу й не марнувати час? Ні? Тоді я поясню. — Широ змінила хват на зворотний і розвернулася.

* БАХ!

Завдавши нищівного удару по його голові, вона метнула в нього меч.

* ДЗЕНЬ!

Демон устиг підняти руку й відбити клинок. Та всі чотири мечі були пов’язані з Широ, тому керувати ними їй було легко.

Клацнувши пальцями, вона повернула меч і встромила його в тильний бік демонячої долоні.

«ГАХ!»

Схопивши його за зап’ясток, Широ вишкірилася й ударила по ліктю.

* ХРУСЬ!

Демон стиснув зуби й спробував ударити її, але вона легко ухилилася.

Присівши, Широ зустрілася з ним поглядом і садистськи всміхнулася.

Вона вдарила його ліктем у хребет, змусивши нахилитися вперед.

Скориставшись нагодою, Широ схопила його за зап’ястки й наступила на потилицю.

— Як ти смієш! Як слабка людина може здолати мене! Монстр!! — сердито вигукнув він.

— Ха-ха-ха, хіба ця принцеса тобі не казала? Ти тут не єдиний монстр, хлопче~ — засміялася Широ, натиснула ногою й відірвала йому руки.

Клацнувши пальцями, вона встромила мечі йому в плечі й підняла його.

Він відкрив рот, щоб заговорити, але меч увійшов у горло й пронизав серце.

Проте його тіло розпалося на калюжу крові, яка невдовзі знову зібралася неподалік.

Дивлячись на демона, що важко дихав, Широ зберегла незворушний вираз обличчя, а тоді нахилила голову й садистськи всміхнулася.

— Схоже, ти відновлюєшся. Не соромся розважати цю принцесу, гаразд? — сказала вона з легким смішком.

Демон сердито глянув на неї, і з його губ полився моторошний сміх.

— Хе-хе, подивимося, як довго ти протримаєшся. Мій товариш схопив твою подругу й скоро прибуде.

Усмішка зникла з обличчя Широ, поступившись холодному виразу вбивці.

— Згадай демона — і він з’явиться. — Демон вишкірився й указав їй за спину.

— Широ… — слабко пробурмотіла Лірика, привертаючи її увагу.

Озирнувшись, Широ побачила, що Лірику тримає інший кривавий демон.

* ДЗЕНЬ!

Один із її мечів зіткнувся з демонячим, не дозволивши вдарити її по голові.

Те, що вона озирнулася, не означало, що втратила пильність.

— Якщо хочеш, щоб подруга пройшла випробування, краще кинь мечі, — вишкірився він.

— Знаєш, це випробування, тож смерть нічого не означає. — Широ примружилася.

— Навіщо так мучитися заради завдання? До того ж гадаю, я позбавлю подругу приниження полону й безпорадності.

Широ повернула зап’ясток, і мечі почали нестримно метатися довкола, розтинаючи все, чого торкалися.

— ТИ ЗБОЖЕВОЛІЛА! — приголомшено закричав демон.

— Так~

* ЧВАК!!!!

Мечі проштрикнули й роздерли обох демонів та Лірику. Проте та ще була при свідомості, хоча від неї лишилася тільки верхня частина тулуба.

— Чому? — запитала вона зі сльозами в очах.

— Щоб припинити це. Моя подруга так не вчинила б, — м’яко сказала Широ й устромила меч у голову «Лірики».

* Дзень~

Пролунав дзвін розбитого скла, і Широ зрозуміла, що стоїть перед печерою.

— Випробування серця? — насупившись, пробурмотіла вона.

Озирнувшись, вона побачила Лірику, Медісон і Сільвію в позі лотоса, зі спітнілими обличчями.

— Отже, вони проходять те саме.

Широ навіть не знала, коли почалося випробування, й не усвідомлювала, що перебуває в ньому. Та коли демон привів Лірику, вона все зрозуміла.

Опинившись на місці подруги, вона воліла б битися до смерті, щоб не вплутувати товаришів. Зрештою, це лише випробування, а не справжня ситуація між життям і смертю.

До того ж Широ достатньо добре знала Лірику: та не була настільки зациклена на випробуванні, щоб ставити під загрозу шанси товариша. Саме такою вона й була.

Якби ж виявилося, що Лірика справді обирає випробування замість друзів, Широ могла б звинувачувати лише себе за хибне судження про її характер.

Вона поглянула на Лірику, і в голові виникло запитання.

— Якби це сталося насправді, я все одно вирішила б убити демонів? — замислилася вона.

Широ була егоїсткою: зважала лише на те, що її цікавило. Решта не мала значення.

Лірика належала до тих, хто її цікавив, тому вона витрачала на неї стільки сил.

Проте Широ не думала, що готова віддати життя за те, що лише «цікавить» її.

Хоч як прикро, вона завжди могла рухатися далі й знаходити нові цікаві речі.

Саме так вона думала колись. Тепер же істота, яка раніше лише цікавила її, стала чимось дорожчим — майже родиною.

Лірика була наче дитина, яка на її очах виростала зі свого боязкого «я», йдучи за нею на кожному кроці.

Похитавши головою від цих думок, Широ м’яко всміхнулася.

«Ніхто не знає, як насправді вчинив би в такій ситуації. Не має значення, що людина каже й у що переконує себе: упевнитися можна лише тоді, коли настане справжня мить», — подумала вона. Сама вона нічим не відрізнялася.

Вона могла назвати себе егоїсткою, яка збереже життя, або самовідданою людиною, яка пожертвує собою. Могла сказати, що знайде власний шлях і уникне обох варіантів. Проте нічого не знала напевно.

— Боже, це випробування серця справді збиває з пантелику, — пробурмотіла вона, лягаючи на спину. Широ збиралася трохи подрімати, поки інші завершать випробування.