Розділ 149 — Меч міфічних джерел. Завершальні випробування

— Ах!!! — раптом скрикнула Лірика, розбудивши Широ.

— Ти в порядку? — насупившись, запитала та. Рожеве сяйво навколо Лірики означало успіх, але вигляд у неї був кепський.

Вона спітніла й чомусь торкалася правого плеча.

Озирнувшись, Лірика побачила Широ на камені й негайно насторожилася.

— Широ.

— Усе нормально, — недбало відповіла вона.

— Скажи, я тобі подобаюся? — запитала Лірика, примружившись.

— Подобаєшся? Так, звісно. Ти моя подруга. — Широ звела брову.

* Зітхання.

Лірика полегшено зітхнула, і сили покинули її. Впавши на землю, вона дала собі час заспокоїтися.

— Гадаю, випробування серця справило на тебе сильне враження? — Широ лягла поруч.

— Випробування серця? — перепитала Лірика, і все стало зрозуміло.

— Так. Мабуть, перевіряє, чи підходить тобі шлях меча або щось подібне. — Широ знизала плечима.

«Отже, це була лише галюцинація…» — сумно подумала Лірика.

— Скільки часу ти провела у випробуванні? — зацікавлено запитала Широ. Відповіді довелося чекати досить довго.

— Хм… близько місяця, а може, й більше. Не впевнена: я не стежила за часом. А ти? — запитала Лірика.

— Навіть дня не минуло.

— Справді?

— Так, я всіх убила й швидко закінчила. — Широ позіхнула, збираючись знову подрімати, поки Сільвія й Медісон завершать випробування.

— Що сталося в тебе? — Лірика хотіла знати, як вона вибралася так швидко.

— У моєму випробуванні Сільвія й Медісон вибули в печері, а ти вижила, але була тяжко поранена. Тому я сховала тебе й пішла шукати ліки, — розповіла Широ.

— Знайшла в місті аптеку, але там виявився кривавий демон. Я билася з ним і збиралася вбити, але вони схопили тебе й узяли в заручниці, — продовжила вона.

— А далі?

— Я всіх убила. Їхня імітація тебе була лайном. Чорт забирай, я ніколи не прийняла б підробку за свою подругу. — Широ закотила очі.

Лірика лише сумно всміхнулася. У власному випробуванні вона цілий місяць потурала своїм бажанням, перш ніж помітила щось не так. Та розповісти Широ про пережите вона не могла.

Це лише доводило, наскільки власні почуття засліпили її й завадили помітити зміни в характері Широ.

«Вона не з тих, хто так легко закохується…» — подумала Лірика.

Піднявши погляд, Широ помітила невелику зміну в її очах.

«Схоже, після випробування вона трохи подорослішала», — з усмішкою подумала Широ. Відтепер ошукати Лірику буде складніше.

— Гей, Лірико, — покликала вона.

— Так? Що сталося?

— Чому б тобі не відпочити? — запропонувала Широ.

Вона знала, що після такого важкого випробування потрібен добрий відпочинок.

— Хм… гаразд. Але спершу можна попросити про послугу? — запитала Лірика.

— Кажи.

— Можна ненадовго позичити твої коліна замість подушки? — Лірика всміхнулася, молитовно склавши руки.

— Звісно, чому ні. Це не проблема. — Широ знизала плечима, вирішивши трохи її побалувати.

Лірика задоволено всміхнулася й поклала голову їй на коліна.

— На добраніч. — Широ всміхнулася й погладила її по голові.

Кивнувши, Лірика заснула.

Проте через деякий час виникла проблема.

— …Ця принцеса більше не відчуває ніг.

…

…

— Чорт.

* * *

— ГАХ! — Медісон і Сільвія закінчили випробування одночасно. Панічно озирнувшись, вони заспокоїлися, побачивши решту загону.

— Схоже, ви пройшли, — з усмішкою сказала Широ.

— Так. Бачу, ви тут затишно влаштувалися, — сказала Медісон зі смішком. Широ дозволила Ліриці спати на колінах і час від часу гладила її по голові, наче кішку.

— Щось сталося на випробуванні? — запитала Широ, жестом запрошуючи сісти поруч.

— Ні, переважно все просто дратувало. Хоч досі не можу повірити, що помітила це аж так пізно, — поскаржилася Медісон, сідаючи.

— А ти, Сільвіє?

— Майже те саме. — Вона всміхнулася й теж сіла.

— Але як ти взагалі пройшла печеру? Хіба на тебе не напав маленький монстр? — запитала Широ: це трохи її спантеличувало.

— А, це… я весь час зцілювалася, і в монстра закінчилася витривалість. Тоді я вдарила його кинджалом. — Сільвія збентежено почухала потилицю.

— Молодець. — Широ всміхнулася. Наполегливість була однією з найкращих рис цілителя.

Навіть не маючи достатньої сили атаки, цілитель міг безперервно зцілюватися, доки не виснажить супротивника.

До того ж як Велика цілителька Сільвія мала значно вищі за середні запас мани й ефективність магії.

— Мм… — Лірика прокинулася від голосів.

— Добре подрімала? — з усмішкою запитала Широ.

— Ах, так. — Лірика кивнула й сіла, почервонівши.

— Що ж, ходімо до наступного місця? — запропонувала Медісон.

— Звісно, але спершу можна трохи зачекати? — запитала Широ.

— Навіщо?

— Бо ця пані не відчуває ніг… зовсім не… байдуже, здається, вже можу… О БОЖЕ, ЯКОГО ЧОРТА! — вигукнула вона: навіть найменший рух викликав у ногах поколювання, наче електричний розряд.

Побачивши, як Широ щосили намагається не поворухнути жодним м’язом, трійця перезирнулася й лихо всміхнулася.

— У когось є шпильки й голки? — нетерпляче всміхнулася Сільвія.

— Так, є. — Медісон кивнула.

Почувши розмову, Широ підняла голову й зустрілася з ними поглядом.

— Гей, Широ.

— Так? — відповіла та крізь стиснуті зуби.

— Пам’ятаєш, як дозволила кролику ганятися за мною?

— Ну?

— Скажімо, це маленька помста. — Сільвія підступно всміхнулася й тицьнула її в ногу.

— У-а-а! Ех! Стривай! — вигукнула Широ, намагаючись відштовхнути її руку.

— Не лайся. — Сільвія тицьнула знову.

Поки вона тішилася довгоочікуваною помстою, Медісон і Лірика вирішили приєднатися.

Під цим покаранням Широ почала планувати власну відплату.

«Може, віднести їх сонними в підземелля 55-го рівня й розбудити біля місця появи монстрів?» — подумала вона.

Трійця раптом здригнулася, не знаючи чому. Списавши це на холодний вітер, вони продовжили тицяти Широ в ноги.

* * *

Розважившись, подруги вирушили до інших позначок.

— У будь-якому разі поблизу ще чотири місця. Спершу перевірмо їх. — Широ вказала на мапу.

— Ург, сподіваюся, буде легше. Ще одного такого випробування серця я не витримаю, — роздратовано простогнала Медісон.

— Згодна. — Лірика кивнула.

— Не переймайтеся надто. Це лише випробування. Якщо вам потрібен пристойний скарб, можу трохи навчити вас свого бойового мистецтва й попросити друга зробити обладунки та зброю. Нічого складного. — Широ всміхнулася.

Очі Медісон і Лірики засяяли від пропозиції.

— Хочу вивчити Третій фантом! — майже відразу відповіла Медісон. Опанувавши принципи Фантома противаги, вона неймовірно посилила б свої здібності танка.

— А я — Другий фантом, — додала Лірика. Її клас спеціалізувався на швидкості й атаці, тому це було найвигіднішим вибором.

Перший фантом теж підходив, але вона не хотіла бути жадібною й просити поділитися відразу всіма вміннями.

— Що це за фантоми? — зацікавлено запитала Сільвія.

Лірика з Медісон перезирнулися, не знаючи, чи захоче Широ розповісти їй.

— Я користуюся Фантомним мистецтвом стилю Інь. У ньому п’ять форм, і кожна має свій ефект. Перший фантом робить мене майже непомітною, другий — швидкою, третій дозволяє перенаправляти вагу й силу, четвертий — ігнорувати захист, а останній означає «убий або загинь», — пояснила Широ з безтурботною усмішкою.

Оскільки вони ставали товаришами по загону, не мало значення, чи знає Сільвія про це мистецтво. Особливо з огляду на те, що Широ постійно ним користувалася.

— Хе-хе… не знала, що ти займаєшся бойовими мистецтвами, — здивовано відповіла Сільвія.

Більшість магів їх не практикувала, присвячуючи час вивченню заклять. Принаймні вона сама робила так, щоб стати Великою магинею й опанувати вміння підтримки для посилення товаришів.

— Не можу сказати, що активно їх вивчаю. Це була нагорода за одне пройдене випробування. — Широ знизала плечима.

Вони продовжували розмовляти дорогою до наступних місць.

На щастя, решта випробувань перевіряла лише силу: потрібно було командою битися з босами.

Звісно, легкими вони не були.

Утім, Лірика фактично тягнула всю команду, майже не дозволяючи Широ вступати в бій. Щільність і потужність її атак змушували деяких босів оборонятися.

Та попри значний поступ їй усе ще бракувало досвіду, через що в захисті виникали прогалини. Тоді її прикривали Широ й Медісон.

Сільвія зцілювала їх під час боїв, дозволяючи битися на повну силу.

Широ було цікаво, що сталося у випробуванні Лірики й так поліпшило її володіння мечем. Проте вона не розпитувала надто, помічаючи, що подруга уникає цієї теми.

Медісон і Сільвія теж це помітили й не ставили запитань.

Дивлячись на нічне небо, Широ міркувала, чи варто продовжувати шлях.

— Дівчата, може, відпочинемо, а завтра пошукаємо решту позначок? — запропонувала вона.

— Так, Лірика вже досить довго б’ється. — Медісон кивнула.

Оскільки Широ не мала доступу до більшості інвентарю, витягти намет вона не могла.

— Найкраще просто відпочити на деревах. Так ми сховаємося й будемо в безпеці під час сну, — запропонувала вона.

Подивившись на дерева, усі без вагань кивнули.

Для шукачів пригод таборування на гілках не було дивиною. Цілком звичайна річ.

Знайшовши зручну гілку, Широ витягнулася й розслабилася.

* * *

Повторюючи вчорашній процес, загін проходив випробування сили. Кожен наступний бос був значно складнішим за попереднього. Без спільної роботи трьох нападниць пройти їх було б дуже важко.

Виявилося, що деяких босів потрібно одночасно вдарити в певні місця, інакше вони не гинули.

Широ спробувала зробити це Висхідною мрією, але захист реагував миттєво, наче не дозволяючи їй двічі вразити слабкі місця.

Вона дійшла такого висновку, бо Ліриці й Медісон давалося трохи більше свободи в часі, щоб влучити.

Проте навіть після всіх позначок вони так і не знайшли джерел.

— Хм… думаєш, твоє відчуття веде до джерел? — запитала Широ.

— Можливо. Що більше випробувань проходжу, то сильнішим воно стає. А ти, Меді?

— У мене немає такого відчуття. — Медісон безпорадно знизала плечима.

— Зрозуміло, — трохи розчаровано сказала Лірика.

— Спробувати не завадить. Показуй дорогу. — Широ всміхнулася й запросила її йти попереду.

Ідучи за Лірикою, Широ зрозуміла: цей маршрут мав би привести їх назад до початку, але вони опинилися в іншому місці.

«Дивно…» — подумала вона. Широ була впевнена у своєму вмінні складати мапу місцевості, і вперше за довгий час зіткнулася з таким.

До того ж вони не рухалися вгору чи вниз схилом.

Проте вона довіряла Ліриці й мовчала. Викресливши ділянку зі своєї уявної мапи, Широ продовжила коригувати її дорогою.

— Уже має бути десь поруч, — сказала Лірика, готуючись до можливої засідки.

Почувши її, решта загону теж приготувалася.

Вийшовши з лісу, вони побачили величезний храм із темно-фіолетового матеріалу. Стіни були вкриті тріщинами й іншими слідами давності.

Колони зламалися, а деяких цеглин просто бракувало.

На велетенських дверях рядами були вирізьблені різноманітні мечі. Перед ними стояла духовна істота.

[Знайшовши храм, ви побачите істоту, яка охороняє вхід. За чутками, її називають Спостерігачем. Вона востаннє перевіряє учасників, перш ніж допустити їх до джерел.]

— Схоже, ми на місці, — серйозно сказала Широ, побачивши оновлення журналу завдань.

— Зробіть крок уперед, і я випробую вас востаннє, — безпристрасно промовив Спостерігач, повернувшись до дівчат.