Розділ 21 — Невеликий тест

Випровадивши хлопців, Широ сіла й потерла очі.

— Ти тільки глянь, як вони навколо тебе кружляють, — хихикнула Лірика, підходячи й сідаючи поруч.

[Благословення чи прокляття — я воліла б його не мати.] Широ зітхнула.

— Ха-ха-ха! Багато дівчат мріють про таку увагу. — Побачивши її напруження, Лірика розсміялася.

Широ закотила очі, проте на губах грала легка усмішка.

[А до тебе хіба ніхто не стоїть у черзі, щоб стати твоїм партнером?]

— А-ха-ха… Тут усе трохи складно. — Лірика втомлено всміхнулася.

«Схоже, там ціла історія», — подумала Широ, але вирішила не розпитувати.

Відчувши чужі погляди, вона обернулася й побачила кількох дівчат: ті перешіптувалися й показували на неї.

[Як думаєш, про що вони говорять?]

— Мм? Не думаю, що тобі варто це знати. — Лірика похитала головою. Вона не хотіла, щоб заздрісні дівчата цькували Широ й завдавали їй болю.

[Я заробляю на життя, вбиваючи монстрів. Не думаю, що мене так легко зачепити.] Широ не розуміла, що такого страшного вони могли обговорювати.

Їй узагалі було цікаво, чим живуть звичайні дівчата її віку. Після викрадення під час нападу на село вона так і не мала змоги пережити те, що було звичним для її ровесниць.

— Мабуть, так. Але бути відкинутою все одно неприємно, тож просто не звертай на них уваги, — сказала Лірика.

Широ лише кивнула. Не так уже й важливо було дізнатися. Зрештою, поруч залишалася Лірика, з якою можна проводити час.

Спаринги тривали, і нарешті настала черга Лірики спробувати «вижити» проти вчительки.

Справжню зброю використовувати не дозволяли, тож Лірика взяла посох. Рухи були трохи незграбні, але вона все одно билася значно краще, ніж із довгим мечем.

Учителька короткими обережними кроками кружляла довкола неї. Та це Лірику не збивало: навіть мала частка її прихованого хисту показувала, наскільки сильною вона могла бути.

Повернувши ногу за годинниковою стрілкою, Лірика окреслила довкола себе невелику зону. Вчителька трохи відскочила.

Всміхнувшись, вона майже без остороги знову ступила в цю зону. Однак зайва самовпевненість швидко обернулася проти неї: кінець посоха вже летів їй назустріч.

«Ого~ Лірика вже формує зону атаки завдяки прихованому хисту», — здивувалася Широ.

Зона атаки була сходинкою до повноцінної сфери. Це невеликий простір, у якому зосередженість бійця сягала 120%. Мало хто міг подолати таку зону, не застосувавши власної.

Форма зони атаки залежала від зброї. Для лука й стріл вона нагадувала кільце. Все на середній відстані перебувало на їхній території.

Посох мав зону у формі піскового годинника. Найбільша сила зосереджувалася на його кінцях, тоді як середина давала менше можливостей.

У меча й великого меча зони були дуже схожими — півколо. Мечникові складніше завдати правильного удару назад. Зате спереду він мав безліч варіантів завдяки універсальності такої зони.

Сокира й булава охоплювали значно вужчу зону, але компенсували це силою. Якщо швидко їх обертати, вони перетворювалися на справжнє джерело руйнівної потуги.

Були й інші варіанти, та однією з улюблених у Широ залишалася зона кинджала. Вона не мала ні сили меча, ні дальності лука. Проте пробивна здатність, незаперечна перевага в ближньому бою й різноманіття прийомів робили її вкрай небезпечною.

Те, що Лірика майже сформувала власну зону, хоча ще недовго користувалася посохом, справді показувало силу прихованого хисту. Навіть Широ, яка колись цілковито володіла своїм тілом, зараз ще не могла створити зону атаки своєї зброї.

Можна було вважати несправедливим, що Лірика отримувала таку перевагу без важкої праці. Але прихований хист був уродженим даром. Природний талант існував незалежно від набутої бойової майстерності, а удача відігравала в житті значну роль — хоч визнавай це, хоч заперечуй.

Учителька швидко нахилила голову, ухиляючись від удару, й схопила посох.

Лірика дозволила їй це, а тоді скористалася опорою, рвонула вперед і завдала удару в голову.

Учителька відхилилася назад, уникаючи влучання.

Шкода, що характеристик Ліриці бракувало. Інакше вона влаштувала б учительці серйозний бій.

— Це точно та сама Лірика? Вона так добре б’ється!

— Авжеж! Схоже, її стримує тільки рівень.

— Дивлюся на неї й наче вперше бачу. Вона ж СПРАВДІ вродлива!

— Раз уже ви про це сказали… Хіба Лірика не приваблива, коли зосереджується?

— Як ми раніше не помічали?

— Вона завжди була така тиха й майже ні в що не втручалася.

* * *

Почувши компліменти на адресу Лірики, Широ всміхнулася. Вона знала, що та красуня. Їй лише трохи бракувало впевненості. Несмілива поведінка й звичка опускати очі заважали іншим помічати її вроду.

А зараз Лірика повністю зосередилася на вчительці: хотіла перемогти й довести, на що здатна.

Погляд став уважним, зазвичай округлі очі — гострими. Звичної усмішки не було: обличчя лишалося серйозним і зосередженим.

Коли вона безстрашно кидалася назустріч учительці, у цьому виразі відчувалися мужність і відвага.

Ткнувши посохом у її бік, Лірика стрибнула й завдала удару ногою з розвороту.

Учителька ухилилася, але це анітрохи не спинило атаку.

Підхопивши інерцію власного руху, Лірика приземлилася на одну ногу й замахнулася посохом.

Прихований хист поєднував у її рухах різні бойові мистецтва. Нинішня стійка нагадувала китайське мистецтво бою посохом шаолінських ченців.

Другою рукою вона врівноважувала тіло. Низька стійка давала надійну опору, тож вибити її з рівноваги було непросто.

— Трохи бойового мистецтва з посохом? Як цікаво. — Учителька всміхнулася, примружилася й прийняла власну стійку.

Вона кинулася до Лірики, явно прагнучи зблизитися.

Щойно та ввійшла в зону атаки, Лірика вдарила посохом.

*ДОН!

Учителька ляснула долонею по пласкому торцю й відступила, гасячи силу удару. Потім схопила посох і вдарила по ньому вільною рукою.

*ХРУСЬ!

Посох розколовся навпіл — і поведінка Лірики миттю змінилася. Без допомоги прихованого хисту вона була лише недосвідченою шукачкою пригод, яка не могла зрівнятися з досвідченою вчителькою.

Лірика підняла руки, визнаючи поразку. Тепер учителька легко могла витерти нею підлогу.

— Навчися бодай трохи битися без зброї. Треба мати запасний варіант на випадок, якщо втратиш її, — порадила вона. Лірика кивнула й відійшла.

Широ поплескала по сидінню поруч. Лірика важко опустилася на стілець. Отримавши від Широ пляшку води, вона випила її всю за раз.

— Ах~! Як освіжає! — сказала Лірика, відчувши приплив сил.

[Добре попрацювала, Лірико.] Широ всміхнулася.

— Але все одно трохи прикро… — сумно відповіла та.

[Чому?]

— Я так хотіла перемогти. Навіть із цим поштовхом нічого не вийшло.

[Не порівнюй себе так. Ти оцінюєш себе за хибними мірками.]

— Знаю. Але ти б її перемогла. — Лірика зітхнула.

[Ні, не перемогла б.]

— Що ти маєш на увазі?

[У бою важливі і її характеристики, і досвід, і володіння тілом. А ти з обмеженими силою та набором прийомів порівнюєш себе з досвідченою ветеранкою. Так лише зневіришся.] Широ похитала головою. Прагнути перемагати було добре, але існувала межа — досяжна мета.

Погоня за недосяжною зіркою частіше ламала дух, ніж зміцнювала його. Мету треба обирати обережно: саме вона допомагає розвиватися.

— Але ж… Ти казала, що прихований хист дуже сильний. А я все одно не можу її здолати. — Лірика надула губи.

[Знаєш, скільки людей хотіли б придушити тебе за такі слова?] Широ всміхнулася.

[Прихований хист сильний, але це лише перевага на старті. Він не всемогутній. Наполеглива праця відточує його далі. І навіть люди без такого хисту можуть перемогти талановитих, якщо докладатимуть достатньо зусиль.]

— А хіба немає тих, кого без таланту не перевершити? Як бути з ними?

[А ти хіба без таланту? У тебе немає прихованого хисту? Ти не наблизилася до створення зони атаки в такому юному віці?] На риторичні запитання Широ Лірика відповіді не мала.

[Мало кому щастить отримати прихований хист. Цінуй його й наполегливо працюй, щоб розвивати свій талант.]

*ЛЯСЬ!

Лірика ляснула себе по щоках.

— Ти права. Не можна поводитися як розпещена дитина, — сказала вона з почервонілими щоками.

«…Ой…»

[Навіщо так сильно?] Широ хихикнула.

— Це мало мене протверезити, але виявилося болючіше, ніж я думала… — На очах Лірики виступили дрібні сльози.

Широ засміялася й витерла їх пальцями. Лірика зніяковіла та злегка почервоніла.

[Трохи відпочинь і знову спробуй битися з учителькою. Так наберешся досвіду.]

— А, так, п-правильно… — затинаючись, пробурмотіла Лірика й побігла по нову зброю.

Широ лише похитала головою.

«Чому ця дівчина так хвилюється?»

— Привіт, Широ! — гукнула вчителька.

[Так?]

— Раз ти магиня льоду, може, трохи поспарингуємо? З місця рухатися не потрібно. Просто спробуй атакувати мене магією.

[Звісно. Яка умова моєї перемоги?]

— Гм… Затримати мене на певний час? — Учителька всміхнулася.

[Домовилися. Візьму стілець і сяду посередині. Треба ж улаштуватися зручно.]

Учителька лише знизала плечима й стала чекати.

Широ взяла табурет, поставила його в центрі, сіла й схрестила ноги.

[Готова. Можна починати.] На її губах з’явилася легка усмішка.

Отримавши підтвердження, вчителька трохи пострибала на місці, розминаючись. Від колег вона чула, наскільки незвичайною була Широ, і хотіла перевірити, чи справді та має досвід ветерана.

— Три!..

Учні з цікавістю оточили їх, утворивши коло діаметром п’ятдесят метрів. Рідко випадало побачити бій найсильнішої учениці з учителькою спарингів: Широ 25-го рівня проти вчительки 35-го.

— Два!..

Лірика тривожно спостерігала, як Широ берегтиме поранену руку.

— Один!.. Почали!

Учителька вигукнула команду, й аура Широ миттю змінилася.

*КРРРР!!!

Від неї колом розбігся лід. Учителька легко підстрибнула, уникнувши першої хвилі заморожування.

Широ не спинилася. Рухом лівої руки вона послала до неї кілька крижаних шипів.

Учителька підстрибнула, повернула тіло, ступила на один із шипів і зіскочила з нього.

Не минуло й секунди після приземлення, як довкола неї вже наполовину сформувалася крижана клітка.

Різко відбивши ногою один із шипів, вона вислизнула з пастки.

Але не встигла полегшено зітхнути, як уламок клітки розрісся й обхопив її руку.

— Ц! — Учителька цокнула язиком, напружила руку й розбила лід.

Широ гірко всміхнулася й похитала головою. Досвіду та майстерності їй вистачало. Не вистачало характеристик.

Учителька могла подолати її просто грубою силою.

Проте без бою Широ не здавалася.

В очах з’явилося слабке блакитне сяйво. Вона клацнула пальцями, викликаючи крижаний ліс.

Махнула лівою рукою — і з-за крижаних дерев полетіли списи.

Учительку атакували майже з усіх можливих напрямків. Ще гірше було те, що списи вилітали з різними проміжками, тож знищити їх усі одним рухом не вдавалося.

Примружившись, вона схрестила руки на грудях і рушила до Широ.

Вирішила покінчити з цим фарсом і прорватися силою.

Побачивши усмішку Широ, вчителька насупилася.

[Яка прикрість. Якби мої характеристики були трохи вищими, ви опинилися б у скрутному становищі.] Широ знизала плечем.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вчителька. Здавалося, це Широ вже нікуди не подінеться. Чому ж та говорила, що в небезпеці саме вона?

Широ лише всміхнулася й указала вгору.

Учителька підняла очі й побачила, що на неї чекає.

Весь простір над головою вкривали незліченні крижані списи. Кожен обертався, посилюючи пробивну здатність.

Учителька відчула, як спиною стікає піт. Вона не могла уявити, що сталося б, якби Широ мала такий самий рівень. Від стількох списів не ухилитися й грубою силою не пробитися.

Підвівшись, Широ легенько постукала ногою по підлозі. Лід почав танути й стікатися до її долоні.

Учителька дивилася їй услід із суперечливими почуттями. Усвідомивши, що перемогла лише завдяки грубій силі, вона відчула заздрість. За рівних умов вона навіть близько не підійшла б до Широ.