Розділ 27 — Десять каменів мани рангу C

За деякий час решта загону почала виходити одна за одною.

— Широ, ти вже закінчила? — здивувалася Лірика.

Широ вже збиралася відкрити рота, але згадала, що знову втратила голос. Роздратовано зітхнувши, вона дістала телефон і почала писати.

[Так, уже. Навіть отримала пташку-супутницю.] Вона погладила пташку.

— Ого~ Яка мила! — Лірика потягнулася до неї.

Пташка від несподіванки підскочила й пірнула в рукав Шириної форми.

— Агов, пташко~ Я хороша! — вигукнула Лірика. Та навіть не пискнула. Широ відчула, як вона тремтить у рукаві.

Хихикнувши, Широ підвелася.

[Випробування завершили. Час повертатися.]

Виходячи з храму, вона поставила ще одне запитання.

[Як пройшли твої випробування?]

— Непогано. Хоча могла б і краще… — зітхнула Лірика, розчарована собою.

[А в тебе, Медісон?]

— Що? У мене? Все добре, — відповіла та, здивована, що Широ запитала й її.

Дорога назад була досить нудною: говорити їм особливо не було про що.

Широ весь час гралася з пташкою.

Лірика дивилася на неї й відчувала легку заздрість.

«Я що, ревную до пташки?!» — подумала вона, усвідомивши, наскільки це дріб’язково.

Помітивши зміну її настрою, Широ звела брову.

[Усе добре? Про що думаєш?]

— Ні про що. — Лірика спробувала всміхнутися.

Широ лише похитала головою. Постійно опікуватися нею вона не могла. Якщо Лірика хоче розібратися сама, нехай.

[Якщо потрібна допомога, просто скажи.] Вона всміхнулася.

— Широ… — пробурмотіла Лірика.

«…Звідки, чорт забирай, між ними ця однобічна рожева аура?» — подумала Медісон. Якби Широ чи Лірика була хлопцем, усе мало б сенс. Але вони обидві дівчата.

«Хіба що вона бісексуалка? Чи лесбійка?» — Медісон глянула на Широ.

Обличчя тієї залишалося спокійним, а Лірика трохи хвилювалася й час від часу поглядала на неї.

«Отже… Лірика бісексуалка?» Медісон стало цікаво.

Вийшовши з підземелля, Широ попрощалася з ними: хотіла знайти їжу для пташки.

— Гей, Лірико! — гукнула Медісон. Та зупинилася.

— Що таке?

— Ем… Між тобою та Широ… — Медісон зам’ялася. Лірика кивнула.

— А що?

— Ну… Ти маєш до неї почуття? — Не те щоб Медісон не любила її через бісексуальність. Просто вперше зустріла когось такого й зацікавилася.

Від згадки про почуття Лірика почала уявляти певні сцени.

*Палах!

Вона почервоніла, не знаючи, що сказати.

— Н-ні! М-ми просто дуже хороші подруги! Мені ще треба дещо зробити! Бувай! — вигукнула вона й панічно втекла.

«…»

«Вона точно щось до неї відчуває!» — всміхнулася Медісон. Любовні історії були для неї чи не найцікавішою розвагою.

* * *

Ідучи містом, Широ дістала камінь мани рангу E.

За логікою, якщо вона сама як монстр живиться каменями мани, то й пташка мала їсти їх.

Висунувши голову з кишені, та глянула на камінь і відвернулася.

«Може, їй не подобаються камені мани?» — подумала Широ й кинула камінь до власного рота.

Після підвищення рівня камені рангу E більше не насичували її, хоч скільки їж.

Вони стали схожими на солодкі желейні драже: смачні, але ситості не дають, якщо не з’їсти їх неймовірну кількість.

Потираючи живіт, Широ лише нарікала на голод. Каменів рангу D було небагато, а через їхню ціну одна трапеза обходилася приблизно в дев’яносто тисяч доларів.

Навіть усіх заощаджень вистачило б лише на кілька днів.

«Ця панянка буквально пхає гроші собі до рота, щоб прогодуватися…» — беззвучно пробурмотіла вона зі скупою сльозою.

Від голоду вже болів живіт, тож довелося дістати камінь рангу D.

Пташка відразу подивилася на нього, потім на Широ. Зітхнула, схопила камінь дзьобом із її руки й неохоче проковтнула.

«…»

Губи Широ сіпнулися.

— Маленька Інь, це була моя їжа, зрозуміло? Не можна просто красти її, — беззвучно сказала вона, гладячи пташку по голові.

Утім, дозволила це: пташка могла вирости й стати корисною. Зрештою, вона була загадковим звіром стихії тіні. До того ж між ними існував договір крові.

— Ех… Пощастило тобі, що ця панянка така добра. Інакше вже стала б моїм супом.

Діставши ще один камінь рангу D, Широ кинула його до рота.

Жуючи, вона насолоджувалася відчуттям ситості.

Але Інь, наче засвоївши урок, розправила крила й жалібно подивилася на неї.

— Добре, тримай. — Широ втомлено всміхнулася й дала їй ще один камінь. Здобути нові можна було в підземеллі. Просто тепер, коли треба годувати й Інь, роботи побільшає.

Пташка радісно зацвірінькала. Широ всміхнулася.

Ідучи далі, вона побачила попереду натовп.

Цікавість узяла гору, і Широ попрямувала туди.

Посередині стояв поміст, на який по черзі виходили люди.

— А ось учасник номер двадцять! Чи зможе він ухилитися від стріл і посісти перше місце? Подивімося! — вигукнув ведучий.

Учасник чекав, поки довкола помосту піднімуться десять колон.

Глибоко вдихаючи, він прийняв бойову стійку з надійною опорою. Погляд був зосередженим.

*Ф’ю! Ф’ю! Ф’ю! Ф’ю!!!

Полетіли затуплені стріли. Він повертався, ухиляючись. Стріли, що минали його, влучали в бар’єр мани й втрачали швидкість. Так захищали глядачів, дозволяючи їм спокійно спостерігати.

Куди б учасник не рухався, стріли переслідували його. Він протримався лише тридцять три секунди.

— Ох! Усього тридцять три секунди! На жаль, рекорд першого місця — дві хвилини десять секунд — не побито! Хто ще прийме виклик? Вступний внесок — тридцять каменів мани рангу D, а головний приз — десять каменів рангу C! Ви правильно почули! ДЕСЯТЬ КАМЕНІВ МАНИ РАНГУ C!!! До того ж призи отримають усі з першої десятки!

«РАНГ C!» Очі Широ загорілися голодом і жадобою. В Інь теж. Із дзьоба закапала слина, і Широ витерла її.

— Якщо виграю, мені вісім, тобі два. Гаразд? — беззвучно запропонувала вона. Пташка похитала головою.

Показала сім пір’їн для себе й три для Широ.

— Послухай, маленька Інь. Випробування проходжу я. Отже, мені належить більше.

Пташка скривилася, а тоді підняла чотири пір’їни для Широ й шість для себе.

— Шість мені, чотири тобі. Без торгу. — Та знову похитала головою.

— Або так, або взагалі не братимемо участі.

Це була брехня. Широ страшенно хотіла каменів рангу C. Від самої думки про їхній смак прокидався апетит.

Інь хотіла відмовитися, та не наважилася. Чотири все ж краще, ніж нічого.

Неохоче кивнувши, вона знову залізла до кишені.

Тихо хихикнувши, Широ пошукала місце реєстрації.

Там усе було просто: поруч стояла таблиця десяти найкращих учасників із результатами.

Черга була доволі довгою. Широ терпляче чекала й дивилася на інших.

— Учасник номер двадцять один! Гнучка статура й чудова майстерність — він явно може ввійти до першої десятки!

Це був високий худорлявий чоловік приблизно 193 сантиметри зростом.

Кивнувши, він дав знак починати.

Стріли полетіли. Чоловік примружився й користувався лише великими, вказівними та середніми пальцями обох рук. Хапав стріли за древко й спрямовував їх в інші.

Його очі безперервно рухалися, вистежуючи стріли, які заповнили весь простір довкола.

«Хе~ Завдяки характеристикам і реакції він імітує власну зону атаки», — подумала Широ, спостерігаючи, як той вихоплює стріли з повітря й жбурляє в інші.

Проте це надзвичайно виснажувало. Піт лився з нього струмками.

«Усе», — подумала Широ й відвернулася.

— Ох! І ВІН ВИБУВАЄ! Одна хвилина чотирнадцять секунд! Ледве не потрапив до першої десятки!

Широ цікавили лише десять каменів мани. На інших учасників можна було не зважати.

1-ше місце: Лін. Час: 2 хвилини 10 секунд.

Звісно, легкою перемогою вона це не вважала. Тут були люди вищого рівня, але без її досвіду.

Вона могла бачити всі стріли й реагувати на них. Обмежували лише рука та особливості тіла.

Саме тут і знадобиться Фантомне мистецтво стилю Інь. Третій фантом — Фантом противаги — допоможе використати тіло якнайкраще, не надто турбуючи руку.

Коли підійшла її черга реєструватися, чоловік завмер і оглянув Широ згори донизу.

Указав на скуту кригою руку й звів брову.

[Не зважайте. Просто зареєструйте мене. Камені маю.]

— …Гаразд. Але треба підписати договір, що за травми ми відповідальності не несемо. — Широ кивнула.

Прочитавши договір, вона переконалася, що все саме так. За будь-які травми під час змагання відповідав учасник, який погоджувався не висувати претензій організаторам.

Підписавши, Широ пішла до намету учасників. Там багато чоловіків розминалися.

Несподівано серед них виявилося знайоме обличчя.

— О, Широ! — усміхнувся Геліон, підбігаючи до неї.

[Привіт. Дякую, що минулого разу зробив зброю для моєї подруги. Вийшла чудова.] Широ всміхнулася.

— А-ха-ха, нема за що. Для мене це теж був цікавий досвід. — Геліон почухав потилицю.

[Маю її відгук, якщо хочеш почути.] Для коваля відгук про зброю був дуже цінним: допомагав зрозуміти, наскільки добре він виконав роботу.

— Відгук? Звісно, цікаво. Сподіваюся, все не надто погано, — сказав Геліон, трохи нервуючи.

Хотілося справити гідне враження на юну панянку перед ним.

[Вона сказала, що клинок чудово збалансований. Центр ваги посередині руків’я дає змогу вільно рухатися. Гарне лезо й конструкція дозволили їй використати 120% своєї сили. Вона дуже вдячна.]

— Фух. Приємно чути. — Геліон усміхнувся.

— А що з рукою? — Він указав на неї.

[Травма в підземеллі. За кілька днів загоїться. Нічого особливого.]

— Там треба бути обережною. Але чому не скористаєшся зіллям? — розгублено запитав він.

[Хочу, щоб загоїлася сама. Тоді не буде незворотної шкоди від зілля.]

— Розумію. — Геліон швидко озирнувся, знайшов стілець і приніс їй.

— Ось, сідай.

[Дякую.] Широ прийняла його турботу.

[До речі, просто цікаво: скільки тобі років? Клинок виготовлено дуже майстерно.]

— Мені? Двадцять п’ять, скоро двадцять шість. — Він усміхнувся.

[На вигляд так і є. Але за поведінкою не скажеш. Твій досвід значно перевершує твій вік.]

— Ха-ха-ха, я ж із родини ковалів. Раз я сказав свій вік, може, й ти скажеш?

[Звісно. Мені тринадцять.]

«!!!!»

Геліон був приголомшений: 28-й рівень у тринадцять років. До того ж її манера триматися зовсім не відповідала тринадцятирічній.

Тихо хихикнувши з його реакції, Широ додала ще рядок.

[Шокований, що мені тринадцять?]

— Просто… Коли був меншим, я закохався в дівчину, яка виглядала моєю ровесницею. Спілкувалися рік, і я зізнався. Лише тоді дізнався, що їй тридцять два й вона одружена. А мені було десять. — Геліон зітхнув і присунув стілець собі.

[Отже, у десять років ти закохався в одружену жінку, яка виглядала десятирічною?] Широ стримувала сміх.

— Знаю, знаю… Тепер суджу радше за поведінкою, ніж за зовнішністю. — Він знизав плечима.

[Тоді скільки років, на твою думку, мені?] — поцікавилася вона.

— Думав, за тридцять, — чесно відповів Геліон.

[ТРИДЦЯТЬ?! У цієї панянки молода душа! Що означає «за тридцять»?!] Широ здивувалася.

Вона завжди вважала, що справляє враження двадцятирічної, а не тридцятирічної.

— Просто ти говориш як досвідчена людина. Ну… Як хтось із дуже великим досвідом. — Широ подумала й погодилася. Її загальний вік точно перевищував тридцять.

Поки вони розмовляли, до помосту підійшов наступний учасник. На ньому були лише штани, а оголений тулуб укривали численні шрами.

«Цей — ветеран», — подумала Широ. Вона чітко бачила силу, зібрану в цьому тілі.