Розділ 30 — Похід по крамницях

*Тук-тук-тук.

Постукавши до Лірики, Широ терпляче чекала.

— А, це ти! — усміхнулася Лірика. Та відразу почервоніла, згадавши Медісонині слова.

[Маю для тебе подарунок.] Широ всміхнулася. Лірика запросила її всередину.

— Подарунок? Не варто було. — Але всередині все стрибало від радості.

[Він знадобиться для нашої наступної справи.] Широ похитала головою.

«Наступної? Що ми робитимемо далі?!» Від цих думок Лірика почервоніла ще сильніше.

«Про що вона думає?» — здивувалася Широ.

[Усе добре? Останнім часом ти часто червонієш.] Вона поклала долоню їй на чоло.

Лірика спалахнула ще більше й відчайдушно замахала рукою.

— Все добре! Справді нічого!

Широ лише трохи насупилася й дістала зброю.

[Тут два клинки 15-го рівня й п’ять каменів мани рангу E. Треба вдосконалити твою зброю, бо ми йдемо до рейду рангу E.] Вона всміхнулася, трохи відхилилася назад і схрестила ноги.

— А… То ось що ти мала на увазі, — пробурмотіла Лірика зі скупою сльозою. Вона так зосередилася на зброї 15-го рівня, що слова про рейд не почула.

[А що ти подумала?] — запитала Широ. — Нічого. Не зважай, — відповіла Лірика.

Діставши Подвійний отруйний клинок, Лірика поклала його на підлогу й узяла дві нові зброї.

Розмістила їх поруч із власним клинком, а камені мани виклала пентаграмою.

Вона дотримувалася схеми, яку показувала система, і нервувала. Чи спрацює? Вдосконалення завжди могло завершитися невдачею.

Широ лише всміхнулася, помітивши тривогу.

Її Наноінфузор зростання вирізнявся серед засобів удосконалення зброї стовідсотковою успішністю. Проблема могла виникнути лише під час початкової синхронізації. Якщо зброя відкидала інфузор, показник розвитку встановлювався на 100%, і подальше вдосконалення ставало неможливим.

Натиснувши кнопку вдосконалення, Лірика нетерпляче спостерігала.

Руків’я отруйного клинка засвітилося блакитно-сріблястим світлом. Із сфери повільно поповзли металеві вусики.

— Якого біса?! — вигукнула Лірика. Про вдосконалення зброї вона чула, але нічого схожого навіть не уявляла.

Металеві відростки схопили обидва клинки й глибоко проникли в них. Зброя розпалася, а наноботи почали поглинати все навколо.

П’ять каменів рангу E піднялися й, повільно обертаючись, попливли до центрального руків’я. Спалахнула електрика. Металеві вусики з обох боків поширилися на леза, зміцнюючи їх.

Біля основ лез з’явилися дві неоново-блакитні сфери. Від них розійшлися доріжки схем, укриваючи всю зброю.

Вдосконалення лише на п’ять рівнів перетворило суміш металу й частин монстрів на щось схоже на інопланетну техніку.

— Ем… Широ… — пробурмотіла Лірика, дивлячись на подвійний клинок.

— Скажи чесно. Це ж незвичайне вдосконалення?

[Так. Я поєднала його з дещо знайденим у підземеллі. Завдяки цьому зробила твою зброю такою, що може зростати.] Широ сказала частину правди.

Незнання було благом. І тут теж. Лірика залишалася надто слабкою, щоб знати про наноботів. Одне необережне слово — і на неї полюватимуть усі урядові сили.

Зовнішній вигляд можна пояснити особливим оформленням. Але якщо Лірика заговорить про наноботів, викрутитися вже не вдасться.

— Справді? Але що це за предмет, який настільки змінив зброю? — запитала Лірика.

[Не знаю. Проте спрацювало.] Широ всміхнулася.

— Це правда. — Лірика кивнула. Нові характеристики вражали: для зброї 15-го рівня клинок був надзвичайно добрим.

[Подвійний отруйний клинок (Синій+) — Рівень: 15/20

Творець: Геліон

Гострота: +20/30

Спритність: +15/25

Вправність: +15/20

Отрута: +15/20

Міцність: +20/30

Сила: +15/25

Вимоги для розвитку до 20-го рівня:

15 каменів мани рангу E.

2 мечі 20-го рівня.]

У середнього клинка 15-го рівня було лише +15 до гостроти. Навіть зброя, зосереджена на цій характеристиці, давала всього +20. А цей клинок поєднував різні властивості й водночас теж мав +20.

[Я хотіла вдосконалити його, бо тобі треба пройти тест для вступу до загону рейду «Шепіт павуків» рангу E.]

— ПФФФ! ЩО?! — приголомшено вигукнула Лірика. Вона лише 15-го рівня, а Широ хотіла взяти її до рейду 20-го.

— Ш-Широ! Я ж загину! — Але та всміхнулася з легким садистським відтінком.

[Подбаю, щоб цього не сталося.]

Широ всміхнулася й погладила маленьку голову Інь.

Якби Інь була кішкою, Широ виглядала б як дитяча версія мафіозного боса.

— Але… Але… Я не зможу, — зітхнула Лірика.

[Вірю, що зможеш. Вірю у твоє вміння розвиватися й у твій прихований хист.] Широ підбадьорила її.

«Вона вірить у мене…» Лірика уявила, як Широ промовляє це.

Фраза повторювалася в голові знову й знову. Усередині прокинулося дивне відчуття сили.

— Я ЦЕ ЗРОБЛЮ!!! — вигукнула вона. Широ всміхнулася.

[Тоді йдеш із нами.]

— Але хочу до крамниць! — Широ визнала вимогу розумною.

[Чого саме хочеш?]

— Щоб ми сходили вдвох. І ти вдягнешся так, як я захочу. Гаразд? — Лірика почервоніла.

[Якщо нічого непристойного, я не проти.] Широ кивнула. Приміряти одяг для неї не було проблемою.

Хоча в минулому житті вона такого не робила. Там були боротьба за виживання й силу, а не звичайні дівочі заняття.

Тож новий досвід обіцяв приємний відпочинок.

— Добре! Дай перевдягнутися. — Лірика підійшла до шафи, зупинилася й обернулася.

[Що таке?]

— Е… Можеш відвернутися?

[Звісно. Без проблем.] Широ повернула стілець.

Лірика поводилася дивно, а чому — вона не розуміла.

Знизавши лівим плечем, Широ терпляче чекала.

Зашурхотів одяг.

— Тепер можеш дивитися, — сказала Лірика. Широ кивнула.

«Ого~» Вона наче побачила зовсім іншу Лірику.

На тій була світло-зелена сукня з квітковими візерунками й відкритими плечима. Рукави сягали зап’ясть. Спереду поділ закінчувався біля стегон, а позаду спускався до литок. Білі панчохи й невеликі коричневі чобітки довершували вбрання.

Воно чудово підкреслювало її фігуру. Широ не стрималася від захоплених оплесків.

Зібравши волосся у хвіст, Лірика стояла вся червона.

— Ну, як тобі?

[Чудово. Дуже личить.] Широ всміхнулася.

Від відповіді Лірику сповнила радість.

— Дякую! — Вона взяла Широ за руку.

Та тепер та не могла нічого написати.

— Ой, вибач! — Лірика відпустила її, зрозумівши це.

[Не переймайся. Де купуватимемо? Хочу щось, що не порветься посеред бою.] Опинитися голою перед босом Широ зовсім не хотілося. Це сильно відволікало б.

Водночас вона досі не знала, з чого зроблена її сукня. Отримала її відразу після пробудження, і вона була незнищенною. Проте вона все ж помітила межу пошкоджень, які та могла витримати.

— Підемо до цивільного району. Нам же потрібен звичайний повсякденний одяг. — Лірика всміхнулася й потягнула її за руку.

Широ втомлено всміхнулася, підвелася й пішла за нею.

Коли вони виходили зі школи, Лірицина врода привернула кілька цікавих поглядів.

Учні втрачали дар мови, бачачи поруч двох найвродливіших дівчат школи. Особливо тепер, коли Лірика гарно вбралася.

Широ, на їхню думку, личило все. А Лірика нагадувала легкий вітерець у спекотний день — освіжала.

Медісон спостерігала з усмішкою.

«Цікаво, хто запропонував — Широ чи Лірика? Ку-ху-ху…»

За межами школи Лірика привела подругу до своєї улюбленої крамниці.

Тут продавали сукні, і вона явно збиралася перетворити Широ на ляльку для перевдягання.

— Отже, за те, що піду з тобою до рейду рангу E, ти приміряєш усе, що я захочу. Гаразд?

[Так, саме про це й домовлялися.]

— Тоді ось це. — Лірика схопила сукню й підштовхнула Широ до примірочної.

Та здивовано розглянула вбрання й знизала плечем.

[Добре. Якщо хочеш, щоб приміряла ще щось, принеси все відразу. Так буде простіше.] Лірика кивнула.

Швидко хапаючи нові речі, вона зібрала цілу гору.

Побачивши її, Широ відчула, як сіпнулися губи.

«Вона настільки захоплена одягом чи чимось іншим?!»

Насправді Лірику більше захоплювала сама Широ.

Перший комплект був простим.

Світло-жовта сорочка й чорні обтислі штани до литок.

У примірочній Широ зняла сукню й уже збиралася перевдягнутися, коли завмерла.

Експерименти залишили на її колишньому тілі безліч незворотних шрамів.

А тепер, після відродження, на ньому не було жодного сліду.

Дивлячись на відображення, Широ всміхнулася й відчула вдячність за другий шанс.

Перевдягнувшись, вона додала літній капелюх і вийшла.

— Ах… — Лірика втратила дар мови. Навіть із крижаною шиною на руці Широ була неймовірно вродлива. Наче юна модель.

— Чудово! — вигукнула вона й простягнула наступний комплект.

Широ кивнула, приймаючи його.

Це було червоно-золоте ципао, що трохи відкривало стегна. Їх прикривали чорні панчохи.

Новий одяг з’являвся один за одним, а Широ підігравала. Проводити так час із подругою виявилося напрочуд весело.

Зрештою вони залишили три комплекти. Перший — білосніжне худі, джинсові шорти й панчохи.

Другий — біла літня сукня та світло-блакитний шовковий жакет. Третій — футболка з джинсами.

Широ вже збиралася повернутися до звичної сукні, коли помітила дещо в примірочній.

Камеру, якої раніше не було.

«Хтось, мабуть, прокрався, поки я виходила».

Вона взяла камеру, примружилася, і в долонях з’явилися наноботи.

Спрямувавши їх усередину, Широ вивела запис на маленький наноекран. Камера ще нічого не встигла зняти. На жаль, і обличчя винуватця не було видно.

Знищивши всі збережені дані, вона вирішила встановити маленьку пастку. Та підірве камеру й пошле гострі уламки в того, хто її забере.

Звісно, камеру міг узяти хтось інший. Тому Широ додала розпізнавання відбитків пальців: пастка спрацює лише для тієї самої людини.

Переконавшись, що камера вимкнена, вона оглянула примірочну й довколишній простір. Упевнившись, що ніхто не дивиться, знову перевдягнулася.

«Ех… Скільки ж тут збоченців», — беззвучно пробурмотіла вона, похитавши головою.

Узявши три комплекти, вийшла.

[Лірико, ходімо.] Та кивнула.

Поки Широ приміряла одяг, довкола зібрався невеликий натовп: її врода привертала увагу.

Біля каси за все зрештою заплатила Широ. Одяг виявився дорожчим, ніж очікувала Лірика.

Хоча та заощаджувала зароблене в попередніх походах, покупка все одно перевищувала її можливості.

Це мало сенс: підземелля приносили чимало грошей. Навіть низькорівневі люди могли витратити трохи часу в нескладному підземеллі й заробити. Тому й ціни зростали відповідно.

Розраховуючись, Широ була певна, що почула слабкий крик.

Лірика ж виглядала задоволеною: вона побачила подругу в безлічі різних убрань.