Розділ 32 — Шепіт павуків (частина 1)

— Отже, ви обидві пройшли випробування, а Широ — на відмінно. Приймаємо вас до загону, — сказав Джонас.

[Скількох учасників іще бракує?]

— Е-е… Здається, трьох, так? — запитав Джонас у друзів.

— Лише двох. Щойно вони подадуть заявки, загін буде повний, — відповіла Сільвія.

— Гаразд. Тоді можемо вирушити вже сьогодні. Або, найпізніше, завтра, — сказав Джонас, знову повернувшись до Широ й Лірики.

— Хочете піти з нами по припаси? — запропонував він.

«Якщо візьму Лірику, вона побачить, що треба готувати до рейду».

[Звісно.]

— Добре. Підемо до нашої звичної крамниці. Там нам дають невелику знижку. — Джонас усміхнувся.

[Показуй дорогу.]

Вийшовши з навчального центру, вони спершу попрямували до алхіміка.

— Лірико, де ти навчилася так володіти клинком? — запитав Пол.

— Я… не знаю. Коли беру зброю, тіло наче саме знає, що робити, — розгублено відповіла вона.

— Хе-хе, то он як…

— Поле, досить. Вона сама розповість те, що вважатиме за потрібне, — сказав Трейсі. Лірика втомлено всміхнулася.

Широ лише усміхнулася, побачивши, як подруга привертає увагу.

Сама ж переважно бавилася з Інь: гратися з пташкою виявилося веселіше, ніж вона очікувала.

— Ем… Широ? — невпевнено озвалася Еріка, магиня вогню.

[Так?]

— Знаю, що не варто розпитувати, але як ти так швидко твориш закляття?

Щоб миттєво заморозити Пола й Трейсі, Широ мала надзвичайно добре уявляти дію своєї магії.

[Я просто уявляю закляття й запускаю його. Нічого особливого. Уявляю, як мана утримує атоми й зупиняє їхній рух. Тобі, мабуть, треба навпаки: за допомогою мани прискорювати їх.]

— Га? А як мені уявити атоми? Які вони? Я пробувала відтворювати побачені зображення, але нічого не виходить.

Широ зупинилася. У її минулому житті технології були трохи розвиненіші, ніж у цьому світі. Вона могла уявити атом, а от пояснити це було важко.

Побачене хоч раз можна закарбувати в пам’яті. Передати той образ словами — зовсім інша річ.

[Не знаю, як це описати. Але в будь-якому разі варто тренувати розум. Виконуй кілька завдань водночас і давай мозку навантаження, щоб підтримувати його в тонусі.]

— Можеш пояснити докладніше?

[Уяви, що з усіх боків у тебе летять стріли. Вибери найшвидшу й запусти в неї вогняну кулю. Поки готуєш першу кулю, знайди другу за швидкістю стрілу й готуй наступну. Зрозуміла?] — написала Широ.

Звісно, така швидкість мислення потребувала певного таланту. Це була ще одна дивина її перевтілення.

Більшість властивостей тіла лишилися такими самими: швидкість оброблення інформації, координація зору й рухів, миттєве прискорення до межі можливостей. Наче це тіло створили за зразком того, яке вона мала в першому житті.

Незвично гострі чуття й надзвичайна робота мозку викликали запитання.

— Що?! Не розумію.

Широ на мить замислилася. З’явилася інша ідея.

[Уяви гру, де одна за одною швидко з’являються цілі. Треба влучати в них, уже плануючи наступний постріл.]

— Розумію, що ти маєш на увазі. Просто не знаю, як це зробити. Не можу думати про дві речі водночас. — Еріка зітхнула, а Широ знизала плечима.

Розділяти увагу між двома окремими думками загалом було важко, а в бою — й поготів. Нічого дивного, що Еріка цього не вміла.

На щастя, вони дісталися крамниці, й незручна розмова скінчилася.

Усередині відразу підійшли до прилавка.

— Теде! Я знову по припаси! — гукнув Джонас.

— Іду! — озвався голос. Невдовзі до них вийшов гладкий лисий чоловік.

[Тед — 40-й рівень — Алхімік]

— Що потрібно цього разу?

— Протиотрута, зілля здоров’я й мани, зміцнення, берсерка, захисту, люті та опору страху. На загін із тридцяти п’яти людей, будь ласка, — перелічив Джонас.

— Широ, ти знаєш, що це за зілля? Я рідко їх купую, тож не розбираюся, — прошепотіла Лірика.

[Протиотрута, здоров’я й мана зрозумілі без пояснень. Зміцнення надовго підвищує захист на 20%. Зілля берсерка додає 10% до сили й 10% до швидкості атак. Захист зменшує отриману шкоду на 25% протягом п’яти ударів. Лють підвищує швидкість атак на 30%. Опір страху теж зрозумілий із назви.] — Широ написала все з пам’яті.

— Ясно. А хіба для цього немає цілителів і бійців підтримки?

[Є. Проте дія зілля додається до підсилення від умінь. Разом вони дають значно кращий результат.

Що б ти обрала: одне підсилення чи два водночас?]

— Два.

[Ось і відповідь.] — Широ усміхнулася.

Джонас заплатив і передав Широ та Ліриці по набору.

— На місці вирішимо, які зілля вживати. За можливості користуйтеся зіллям здоров’я, щоб не перевантажувати Сільвію, — сказав він. Широ кивнула.

Сама вона не збиралася пити жодного: могла впоратися власними силами.

А от Лірика…

[Слухай Джонаса й пий зілля здоров’я, коли знадобиться.]

— Але ж ти казала обходитися без нього, якщо можу, — здивувалася подруга.

[Так. Проте це рейд. Тут не можна надто суворо обмежувати себе. До того ж після смерті побічні наслідки вже не турбуватимуть. Тож за крайньої потреби пий.]

— Добре. — Лірика кивнула, цілком їй довіряючи.

— Щойно повідомили: загін зібрано. Можемо йти в рейд сьогодні, — сказав Джонас, відірвавшись від телефона.

[Просто зараз?] — Широ звела брову.

— Ну, не відразу. Краще завтра, щоб інші новачки встигли прибути, — усміхнувся він.

[Тоді де й о котрій?]

— Хм… Зустрінемося о десятій ранку біля входу до рейдового підземелля. Підходить?

Широ кивнула. Для неї це не становило труднощів.

[Тоді до завтра.]

— До завтра.

Вийшовши з крамниці разом із Лірикою, Широ повернулася до неї й набрала повідомлення.

[Можеш назвати головне, на що потрібно зважати під час рейду?] — запитала Широ.

— Е-е… Переконатися, що в загоні високі рівні? Запастися матеріалами й відомостями про рейд? — невпевнено відповіла Лірика.

[Майже. Обираючи загін, стеж, щоб керівник не надто перевершував тебе рівнем. Тоді зможеш захиститися, якщо він чи вона зрадить.

Далі — припаси, як ти й сказала. Але які? Запасна зброя та зілля.

У рейдах зброя часто ламається, тому потрібна заміна. Щоправда, твій клинок зараз цілком відповідає вимогам цього рейду.] — Широ усміхнулася.

[Як я з’ясувала, «Шепіт павуків» складається з низки боїв і загадок: три боси, три складні завдання, а потім фінальний бос. Усі боси величезні й мають звання «Рейдовий бос».

Треба впевнитися, що ми здатні завдати завершального удару, інакше бій ніколи не скінчиться. А ще — правильно вибрати мить. Якщо ніхто не зможе їх добити, вони так і залишатимуться з однією одиницею здоров’я.]

— І саме для цього потрібні учасники рангу D?

[Так. Завершальний удар мають завдати бійці рангу D — наприклад, я, Джонас чи Еріка.] — Широ кивнула.

— Є ще щось, про що треба пам’ятати?

«Хм…» Широ пригадала, що вже пояснила.

[Не хапай усе бездумно. Це може бути пастка.]

— Добре. Отже, якщо коротко…

[Іди за мною й нічого не чіпай.]

— Так я й думала.

* * *

Коли вони прибули на місце, Лірику вразила кількість людей, що готувалися до рейду.

Дехто поставив маленькі намети й відпочивав. Інші розминалися в легких спарингах.

— О, знайшли нас. — Джонас усміхнувся й помахав рукою.

[Так. Такий натовп важко не помітити.]

— Мабуть, ха-ха. Чекаємо ще кількох учасників. Можете трохи прогулятися й познайомитися з товаришами по загону, — запропонував він.

Широ кивнула, і вони з Лірикою відійшли.

Та знайомитися вона ні з ким не збиралася. За такий короткий час однаково не встигнеш по-справжньому зрозуміти людину. Це нагадувало учня, який гортає матеріал за десять хвилин до контрольної. Марне заняття.

Шукаючи стілець чи щось подібне, дівчата обійшли табір.

За ними перешіптувалися: Широ була поранена, а Лірика мала лише 15-й рівень.

Дорогу їм перегородила висока жінка з роздратованим обличчям.

— Чого такі шмаркачки лізуть у рейд? Сидіть у школі чи де там. Не наражайте нас на небезпеку, — сердито сказала вона.

[Не хвилюйтеся, ми не заважатимемо загону. Керівник уже перевірив наші здібності.] — Широ намагалася відповісти мирно.

Сварки в загоні нічого не давали. Через розлад люди могли завагатися, коли треба діяти разом, і всі загинули б.

— Ти, може, й пройшла перевірку. Але не кажи, що твоя подружка 15-го рівня теж. — Жінка вказала на Лірику.

[Вона також пройшла. Є заперечення? Тоді зверніться до керівника, а не до нас.] — Широ знизала плечима.

Вороже налаштовувати людей вона не хотіла. Але й терпіти, коли нею помикають, не збиралася.

Жінка насупилася й пішла до Джонаса.

— Широ, не певна, що це була добра ідея, — стурбовано сказала Лірика.

[Не хвилюйся. Це звичайна справа: ніхто не хоче загинути.]

*ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ!

Джонас тричі вдарив по металевій пластині, привертаючи увагу.

— Дізнався, що декого непокоїть участь Широ й Лірики. Запевняю: їхні здібності справжні. Краще зосередьтеся на власній підготовці, — гукнув він.

— Спершу спробуємо пройти перше завдання й першого боса. Якщо виникнуть труднощі, зупинимося. Продовжувати, доки хтось не загине, немає сенсу.

Учасники трохи порадилися й зрештою погодилися.

[Дякую.] — Широ подякувала Джонасу. Це справді допомогло: найкраще переконати людей можна ділом.

Перше завдання й бій із першим босом давали добру нагоду показати, на що вони здатні.

Останні двоє шукачів пригод прибули за двадцять хвилин. Джонас насупився.

— Вибач, потрапив у затор.

Таке вони знайшли виправдання. Джонас невдоволено зітхнув і додав усіх до рейдового загону.

Найвищий рівень мав Джонас — 30-й. Сільвія теж була 30-го, а Широ — 28-го.

Найнижчий, звісно, мала Лірика.

Увійшовши до рейдового підземелля, вони побачили моторошну картину.

Перед ними лежало зруйноване місто, обплутане павутиною та спорудами, схожими на гнізда.

— Це лише початок. До основної частини рейду доведеться пробитися крізь орду. Уважно стежте за павутиною! На стінах будуть павуки, що стріляють здалеку. Або швидко вбивайте їх, або ухиляйтеся! Зрозуміло?! — гукнув Джонас.

— Мовчання вважаю згодою. Танки вперед, цілителі посередині разом із магами. Решті розосередитися! РУШАЙМО! — Усі кинулися вперед.

*КРРРР!!!

Пролунав гучний вереск. Павуки повилазили з вікон будинків, з-під землі й зі сміттєвих баків.

Кожен був завбільшки з дитину й укритий темно-фіолетовим панциром. Кілька пар неоново-червоних очей лиховісно світилися, відбиваючись на волохатому броньованому черевці.

[Темний павук-трутень — 15-й рівень]