Розділ 34 — Шепіт павуків (частина 3)

— …МИ ЗМОГЛИ! — вигукнув хтось. Усі радісно закричали над поваленим тілом павука-тирана.

— Знайдіть камінь мани! — гукнув Джонас, сідаючи.

Із таких рейдових босів камінь треба було витягти вчасно, перш ніж система автоматично збере тіло.

Широ тим часом повільно спустилася, бережучи руку.

«Непоганий здобуток». Їхній із Лірикою внесок був чималим.

На Широ припало 15%, на Лірику — 5%.

М’яко приземлившись, вона підійшла до втомленої Сільвії.

[Дякую за підсилення.] — Широ усміхнулася.

— Нема за що, — відповіла та.

[Хто навчив тебе ними користуватися?]

— Ніхто. Сама вивчала описи.

[Ти постійно в цьому загоні?] — Широ збиралася створити власну команду для рейдів. Такий талант, як Сільвія, не можна було проґавити.

— Широ, намагаєшся переманити мою напарницю? Ха-ха-ха! — засміявся Джонас, підійшовши.

[П’ятдесят на п’ятдесят. Було б простіше, якби вона іноді допомагала.] — Широ знизала плечима, нічого не заперечуючи.

— Боюся, я з цим загоном назавжди. — Сільвія усміхнулася.

[Шкода. Але якщо знадобиться допомога в підземеллі чи рейді, можна буде звернутися?]

— Побачимо. За послуги доведеться заплатити, — хихикнула вона.

[Звісно.] — Широ з розумінням кивнула.

Залишивши їх, повернулася до Лірики.

[Як тобі бій?]

— Важкувато, чесно кажучи. Захист у цієї потвори просто неймовірний. — Лірика зітхнула.

[Це ж рейдовий бос. Із такими треба мати терпіння. А ще — вміти вибирати мить: коли втиснути додаткову атаку, а коли відступити.] — Широ усміхнулася.

— Говориш так, наче багато разів ходила в рейди.

[Можна й так сказати. Коли думаю про рейди й подібні речі, відомості самі наповнюють голову.]

— Хе~ Яка загадка.

[Не більша, ніж тринадцятирічна дівчинка 28-го рівня.]

Широ знизала плечима.

Невдовзі камінь знайшли, й тіло розпалося.

Широ дісталися частини обладунку, зброя та гроші. Нічого незвичайного.

Розібравши і броню, і зброю, вона поглянула на Лірику й помітила, що та підвищила рівень.

[Що отримала?]

— Меч 20-го рівня. Згодиться як один зі складників для розвитку мого клинка.

[Поки сховай. Може знадобитися пізніше.] — Широ усміхнулася.

Поки всі відпочивали, Джонас пояснив наступний етап.

— Схоже, з босами впораємося. Продовжуємо. Далі лабіринт із пастками й хибними проходами. Після кожного рейду він змінюється, тому точного плану ми не знаємо. АЛЕ приблизний маршрут визначити можемо: будова підпорядковується певним закономірностям.

Він описав шлях: треба було пересувати кілька важелів, відчиняти двері й проходити далі.

— Усього там десять скринь, але сім — підробки. Не відкриватимемо їх. Наша мета — боси. Зрозуміло?!

— Так! — відповіли всі.

Необережно обрана скриня могла погубити весь загін. Цього ніхто не хотів.

Обговоривши план, вони зібралися й увійшли до нори.

Моторошна тиша трохи лякала Лірику. Вона намагалася триматися за спиною Широ.

— Перше розгалуження. За відомою схемою у сімдесяти відсотках випадків важіль буде в кінці правого проходу. Спершу йдемо туди. Якщо його немає — повернемося, — сказав Джонас. Загін рушив за ним.

Широ подумки складала карту. Лабіринт нагадував мурашник: перехрестя, тупики, різні рівні й усе інше заважали швидко дістатися виходу.

З лабіринту вони вибралися за дві години.

Перед ними відкрився цілий підземний світ. Угорі світилися величезні кам’яні брили, заливаючи місцевість зловісним фіолетово-синім сяйвом.

Скрізь лежали яйця й тягнулася павутина. Удалині видніла будівля, схожа на палац.

Від загону її відділяло величезне провалля. Дна видно не було.

Перед прірвою стояв майданчик із трьома кристалами в різних місцях. Величезні кристали важко було не помітити. Навколо роїлися павуки: поруч містилися отвори, з яких вони могли прибувати у великій кількості.

— Наступні боси там. Але спершу треба відчинити до них ворота. Захищатимемо три кристали з трьох боків. До кожного призначимо по десять людей, ще п’ятеро стануть у центрі.

Завдання центральної п’ятірки — проріджувати орду. А найголовніше — гукнути, щойно з’явиться павук-лицар. Побачили — повідомляйте, де він і до якого кристала йде, — сказав Джонас, переконавшись, що всі зрозуміли.

— Коли визначимо його напрямок, по двоє від кожного кристала разом із центральною п’ятіркою підуть на перехоплення. Біля двох кристалів залишиться по вісім людей, центр спорожніє, а проти лицаря битимуться дев’ятнадцятеро.

Треба вбити його, перш ніж дістанеться кристала. Потім забрати голову й бігти до центру. Голова яскраво засвітиться, а той, хто її тримає, мусить цілу хвилину стояти нерухомо. Усі павуки нападатимуть на нього, тому його треба захищати.

Знову по двоє від кожного кристала прийдуть на допомогу. Отже, носія голови прикриватимуть одинадцятеро.

За хвилину сяйво стане зеленим. Носій підбіжить до будь-якого кристала й передасть світло дотиком.

Повторимо це з рештою кристалів, доки засвітяться всі три. Зрозуміло?

— Так! — Основи тут знали всі. А хто не знав, міг просто вбивати звичайних павуків біля кристала.

[Маю запитання.]

— Слухаю.

[Позначмо кристали числами від одного до трьох. Так буде простіше й менше плутанини.]

— Хм… Справді. Добре: найближчий до нас — перший, лівий — другий, правий — третій.

— У центрі будуть Широ, Лірика, Сільвія, Джош і Кен. Біля першого кристала…

Джонас розподілив ролі й визначив по двох учасників із кожної групи для бою з павуком-лицарем.

— Усі знають, що робити й де стояти. Залишилося діяти. Рушаймо! — Вони побігли до майданчика.

Широ зупинилася, придивляючись до павуків у центрі.

Вони з Лірикою обмінялися поглядами й кивнули. Широ повела зап’ястком, і вгору вдарили шипи, пронизуючи чудовиськ.

Лірика напружила ноги й кинулася вперед. Підстрибнувши, подвійним клинком добила всіх павуків.

— ЦЕНТР ВІЛЬНИЙ! — гукнула Сільвія. Широ створила для неї невеликий поміст, щоб поліпшити огляд і дати змогу ефективніше лікувати.

— ПЕРШИЙ КРИСТАЛ ВІЛЬНИЙ! — крикнув Джонас, швидко розправившись із ворогами біля нього.

— ТРЕТІЙ КРИСТАЛ ВІЛЬНИЙ!

— ДРУГОМУ ПОТРІБНА ДОПОМОГА!

Широ повернулася на поклик і повела зап’ястком. Три крижані списи полетіли туди й розлетілися на уламки, пронизуючи решту павуків.

— Дякую!

— УСІ КРИСТАЛИ ВІЛЬНІ! АКТИВУЙМО ОДНОЧАСНО! ТРИ! ДВА! ОДИН! ДАВАЙТЕ! — гукнула Сільвія. Кристали спалахнули синім.

*СКРРРАААК!!!

Луною рознісся павучий вереск. Із стін почали виповзати чудовиська.

[Лірико, голову нестимеш ти.] — Широ вважала це найкращим вибором. Передусім через рівень: найслабшій учасниці краще взяти голову, щоб решта прикривала її.

— Гаразд. — Лірика кивнула.

Павуки прибували. Загін щосили намагався вбивати їх відразу після появи.

— ПАВУК-ЛИЦАР! БІЛЯ ДРУГОГО КРИСТАЛА! — закричала Сільвія. Широ створила п’ять похилих доріжок, щоб вони швидше дісталися до нього.

По двоє учасників від кожного кристала теж рушили на перехоплення.

Лицар мав близько двох метрів заввишки й трьох завширшки. Чорний металевий панцир і повільні рухи.

[Павук-лицар — 20-й рівень]

Здоров’я: 75 000/75 000

— УБИЙТЕ ЙОГО!

Рухом зап’ястка Широ перевернула лицаря на спину, сама підстрибнула й створила ще один крижаний шип.

Пронизавши ворога, відпустила спис і м’яко приземлилася.

Лірика кинулася слідом, розтинаючи м’які ділянки між суглобами.

Бій тривав лише кілька хвилин. Лицар загинув.

Створивши крижаний тесак, Широ відтяла йому голову й підштовхнула її ногою до Лірики.

Та побігла до центру. Голова в її руках засвітилася, як і пояснював Джонас.

Трохи ковзнувши, Широ розвернулася, водночас створюючи навколо подруги купол і заморожуючи центральну ділянку.

Ударила долонею по землі. Відразу піднялися стовпи, готові обстрілювати непроханих гостей.

Швидко випивши ще зілля мани, вона стиснула кулак: павуки вже юрмилися навколо.

*Ф’Ю! Ф’Ю! Ф’Ю! Ф’Ю!

Із стовпів вилетіли крижані списи, пронизуючи кількох ворогів.

Павуки наступали звідусіль, окрім верху й низу. Разом із товаришами Широ стримувала їх і водночас допомагала захисникам кристалів.

Минула хвилина. Голова випарувалася, а її сяйво увібрало тіло Лірики.

— БІЖИ ДО ПЕРШОГО КРИСТАЛА!

— ЗРОЗУМІЛА! — гукнула вона й помчала. Крига Широ допомогла дістатися туди з запаморочливою швидкістю.

Лірика приклала долоні до кристала. Передаючи світло, змінювала його колір.

— ЧУДОВО! ПЕРШИЙ ЦИКЛ ЗАВЕРШЕНО! ЩЕ ДВА! ТАК ТРИМАТИ! — підбадьорював Джонас. Загін виявився значно сильнішим, ніж він очікував.

Повернувшись на місце, Лірика на мить спинилася перевести подих.

Найважче було не вбивати лицарів, а витримувати безперервний натиск. Постійний бій із павуками швидко виснажував.

— ДРУГИЙ ЛИЦАР! ТРЕТІЙ КРИСТАЛ!

Повторивши ті самі дії, вони без труднощів завершили другий цикл.

Проте вже всі втомилися. Захищатися ставало дедалі важче.

Широ почувалася нормально: вона атакувала магією. А Лірика й інші бійці ближнього бою трималися з останніх сил, майже не маючи перепочинку.

На останньому циклі всі були напружені, а нерви — на межі.

Саме такі миті ставали справжнім випробуванням. Ризик помилки чи поразки був надзвичайно високим. Навіть Широ трохи непокоїлася — через товаришів, а не через власні сили.

— ОСТАННІЙ ЛИЦАР! ДРУГИЙ КРИСТАЛ!

Кинувшись до нього, вона помітила, як різко впала сила атак загону. На вбивство пішло майже десять хвилин.

На щастя, це був останній лицар. Скоро можна буде відпочити.

«СТІЙ!» — подумки скрикнула Широ, побачивши, що зараз станеться.

Один шукач пригод перечепився й падав зі зброєю просто на голову мертвого лицаря. Якби проштрикнув її, довелося б протриматися ще майже годину до появи наступного.

Стиснувши зуби, Широ повела зап’ястком, відкинула чоловіка й пришпилила до стіни.

Сільвія зрозуміла, навіщо це знадобилося, і швидко його зцілила.

На щастя, більше нічого не трапилося. Усі три кристали світилися зеленим і випустили три імпульси. Павуки відступили. Нарешті з’явилася хвилина перепочинку.

«Фух…» Витерши піт, Широ втомлено опустилася на землю.

— Молодці! Відпочиньте перед наступним боєм! — гукнув Джонас. Загін зробив коротку перерву.

Відкинутий чоловік був невдоволений і постійно зиркав на Широ.

Лірика розлютилася. Через нього всі могли загинути!

Вона вже збиралася встати й підійти, але Широ схопила її за руку.

[Не починай сварку. Він лише дивиться. Розлад у загоні тільки завадить нам. Користі не буде.] — Широ похитала головою.

Лірика насупилася й стримала гнів.