Розділ 36 — Шепіт павуків (частина 5)

Зрештою Лірика отямилася й допомогла поставити намет.

[Приготуй ліжка. Джонас, здається, хоче поговорити.] — Широ вказала на нього: він чекав неподалік.

Лірика кивнула й зайшла до намету.

[Чим можу допомогти?] — запитала Широ.

— Пройдемося? Хочу трохи поговорити. — Джонас усміхнувся.

[Звісно.]

Біля краю зали Широ зупинилася, чекаючи, поки він заговорить.

— Дякую за допомогу. Чесно кажучи, якби ти не здолала боса, ми могли б втратити кількох людей. — Джонас зітхнув.

Вона знизала плечима, здогадуючись, до чого він веде.

[Якщо цікавить, як я втримувала боса, — звичайні бойові мистецтва. Один його удар поставив би мене у велику небезпеку.]

— Бачив, яких бойових мистецтв навчають у цих краях. Твоє безперечно найдосконаліше з бачених. Яке ще дозволить тринадцятирічній дівчинці жбурнути триметрового боса об землю? — риторично запитав Джонас.

[Справедливо.] — Вона знизала плечима. Де саме за якістю стояло Фантомне мистецтво стилю Інь серед інших бойових мистецтв, Широ не знала. Зате воно їй дуже пасувало. Навіть краще за колишню суміш різних технік.

— Але я хотів запитати не про твої бойові прийоми. Радше ось про що: приєднаєшся до мого загону? — запитав Джонас.

[Що?]

— Хочу запросити тебе до нашої команди.

[Ні.]

— …Ха… Так і думав. Поясниш? — Він зітхнув.

[Збираюся створити власний загін. Нью-Йорк — лише тимчасова зупинка. Хочу побачити більший світ. Тому й намагалася запросити Сільвію. Таких Великих цілительок нечасто зустрінеш. Ще й із підсиленнями.]

— Знаю. Відверто кажучи, вона надто добра для нашого загону. Не раз нас рятувала. — Джонас усміхнувся й сперся на стіну.

[Чому ж залишається з вами?]

— Через батька. Він був нашим добрим другом, і вона це знала. Ми ніяк не могли знайти бійця підтримки, тож кожен похід у підземелля був дуже небезпечним. Одного разу не впоралися. Він загинув. Сільвія твердо вирішила стати цілителькою — найкращою, щоб допомогти якомога більшій кількості людей. Із нами лишається лише тому, що хоче наглядати за нами замість батька, — з ностальгією розповів Джонас.

[Отже, вона тут замість нього. Якщо таке її бажання, більше не наполягатиму. Не люблю примушувати людей у таких справах. Розкриває вона свій талант чи марнує — це її вибір.]

— Чесно кажучи, поводишся зовсім не на той вік, який маєш на вигляд.

[Цій панянці лише тринадцять. Якщо ще щось знадобиться — запитуй.] — Широ пішла.

Джонас лише знизав плечима.

Відкривши намет, вона побачила, що всередині вже все готове. Ліжка стояли на місцях, поруч була їжа.

— Про що він питав? — озвалася Лірика.

[Запросив до свого загону. Я відмовилася.] — Широ знизала плечима.

— Хе-хе, отже, хотів тебе завербувати… Ну, ти сильна. Мабуть, чимало загонів захочуть тебе запросити. — Лірика кивнула.

[Так, але мені вони не потрібні. Краще створити власний і досліджувати світ.] — Широ усміхнулася й сіла на тимчасове ліжко.

— Он як… — сумно пробурмотіла подруга. Отже, Широ збиралася піти. Лірика не думала, що її теж запросять: вона була слабкою, набагато слабшою за всіх, кого зустрічала. Особливо за Широ.

[Ць. Поглянь на себе. До чого ж ти нетямуща.] — Широ похитала головою.

— Нетямуща? Про що ти?

[Подумай. Що я для тебе зробила?]

— Водила в підземелля, допомогла підвищити рівень, дістала зброю, навчила битися й привела в цей рейд.

[Так. І досі думаєш, що я тебе не візьму?] — Широ звела брову.

— А! Справді! Маєш рацію! — усвідомила Лірика.

[Я плекаю твій талант. Допомагаю стати сильнішою.]

— Але ж ти хотіла, щоб я вступила до фракції?

[Якщо ти вступиш до фракції, це ж не означає, що не зможеш залишатися в загоні, правда?] — Широ знизала плечима.

Звісно, деякі фракції забороняли шукачам пригод вступати до сторонніх команд. Якщо трапиться така, Лірика просто з неї вийде.

— Правда… — Вона кивнула й сіла на ліжко.

Вони ще трохи поговорили, доки не настав час вечері.

Для Широ вечеря була нудною: смаку їжі вона зовсім не відчувала. Вдалося лише заховати в ній три камені мани рангу D.

Віддавши Інь її частку таких каменів, Широ зітхнула, оглянувши залишки.

«Мабуть, доведеться самій пройти ще кілька підземель рангу D й поповнити запас».

Цього разу вона буде обережнішою. Десять днів зі зниженими характеристиками зовсім не тішили. Ще й доводилося берегти тіло за кожного навантаження.

Утім, до завершення цього підземелля ослаблення мало минути.

Повечерявши, вони повернулися до наметів ночувати.

Широ спала чутко, щоб їх не застали зненацька зрадники.

На щастя, ніч минула спокійно.

— Наступне випробування — паркур. Працюємо разом: на цій ділянці не можна користуватися маною, — сказав Джонас. Усі кивнули.

Далі в «Шепоті павуків» треба було стрибати й долати перешкоди. Один хибний крок — і падіння на дно. Що вище піднімаєшся, то небезпечніше.

Звісно, із цілителем у команді ніхто не помре.

— Розбийтеся на пари й допомагайте одне одному. Підсаджуйте напарника до наступного майданчика! — гукнув Джонас.

Широ об’єдналася з Лірикою.

[Легко впораємося.] — Вона усміхнулася. Як для її класу й рівня, рухливість була винятковою. Її характеристики давали потужну атаку за невеликої міцності, тож висока Спритність була потрібна для ухиляння.

— Ага. Позмагаємося наввипередки? — пожартувала Лірика.

[Ти впевнена?] — Широ звела брову.

— Широ, Лірико, хочете першими? — запитав Джонас, помітивши їхні жарти.

[Звісно.] — Широ кивнула й розім’ялася.

[Дам тобі п’ять-десять секунд фори.] — Лірика погодилася.

— Добре. Тільки потім не шкодуй.

Трохи відступивши, вона присіла й підняла клинок.

Сильно відштовхнулася, побігла, встромила зброю в землю й злетіла вгору. Вигнулася всім тілом, увігнала клинок у стіну й приземлилася на нього.

Схопившись за нього однією рукою, розвернулася й стрибнула вище, на льоту прибравши зброю до інвентарю.

Рухи не були бездоганними, проте й незграбними їх не назвеш. Учасники рейду дивилися роззявивши роти. Навіть із високою Спритністю вони навряд чи повторили б таке.

Широ усміхнулася: Лірика користувалася прихованим хистом. Він давав підказки й часом проявлявся інстинктивно. Пристосовуючись останньої миті, подруга дозволяла йому керувати рухами й допомагати підніматися.

«Може, і в мене є таємниці, правда, маленька Інь?» — подумала Широ, погладивши пташку.

Усмішка не зникла й під час розтягування.

Уся ділянка сягала кількох десятків метрів заввишки. Лірика подолала лише близько десятої частини.

Фантомне мистецтво стилю Інь: другий фантом — Фантом швидкості.

Постать Широ на мить розпливлася. Вона вже відштовхувалася від стін.

Ступала на щілини й злітала вгору, майже не торкаючись поверхні.

Відскочивши від стіни, перестрибнула через голову Лірики й помахала їй.

— Широ! — здивувалася та. Вона сподівалася обійти подругу завдяки прихованому хисту, але помилилася.

Постать Широ раз у раз розпливалася, наче привид.

Лише за дві хвилини вона м’яко приземлилася нагорі.

Лірика прибула до неї аж за десять хвилин.

— Нам теж так робити? — запитав хтось у Джонаса.

— Звичайно. А як же? — Він кивнув.

— Стривай, що?!

— Та жартую я, чорт забирай! Схожий я на людину, яка вміє сальто?! — заперечив він. Наче вони мали інші варіанти.

— Беріть. — Джонас кинув драбину.

Довелося користуватися драбинами й підійматися пара за парою.

Це зайняло півтори години. Увесь час Широ нудьгувала нагорі.

Ніяково кашлянувши через таку довгу затримку, Джонас повів усіх до наступного боса.

— Наступний — передостанній. Найгірше тут обмеження часу. Маємо тридцять хвилин на Короля павуків, бо потім з’явиться Королева.

Окремо вони не надто складні. Разом — скалка в дупі. — Від цих слів Широ пожвавішала.

На Джонаса вона майже не дивилася: більше цікавила зала боса.

— Широ, він просто має на увазі, що вони докучливі, — прошепотіла Лірика, здогадавшись, про що та думає.

[А.] — Лише це написала Широ й повернулася до стратегії.

— Головне — вчасно діяти. Щойно почнеться бій, нас атакуватимуть кілька хвиль звичайних ворогів. Серед них будуть яскраво-червоні павуки. За будь-яку ціну уникайте їх, поки основна група б’ється з босом. Втративши двадцять відсотків здоров’я, він роззявить величезну пащу, щоб пожерти слуг. У цю мить треба закинути туди павуків-бомб і перервати зцілення. Бос переключить більше уваги на того, хто кинув бомбу, зате не вилікується. Якщо все зробимо правильно, вб’ємо його до появи Королеви.

— А якщо не встигнемо? — запитав хтось.

— Тоді буде кепсько. Королева за першої нагоди вбиватиме павуків-бомб, тому доведеться її відволікати. Убивши такого павука, вона відновить Королю двадцять відсотків утраченого здоров’я.

Не відволікатимемо — бій ніколи не скінчиться. Щоб убити її саму, треба користуватися моментами, коли після кожних тридцяти відсотків втрати здоров’я розкривається спина. Тоді вона ослаблена. Решту часу панцир неймовірно міцний. Справжній танк, що витримає будь-який удар. Тому спершу вбиваємо Короля, потім беремося за неї. Обережно: її вміння викликають страх і замішання.

— Якщо хтось під їхньою дією, найближчий напарник має примусово напоїти його зіллям опору страху: воно діє недовго. Якщо постраждали обоє, допомагають ті, хто поруч. Реагуйте швидко, щоб зменшити ризик жертв. — Усі кивнули.

Широ лише зітхнула. Найкраще тут допомогло б уміння розвіювання.

Найгірше — страх і замішання могли подіяти й на неї. Треба бути обережною, щоб випадково не вбити когось одним ударом.

Обговоривши основні дії, загін приготувався до бою з Королем павуків.

Він мав людську верхню частину тіла й павучу нижче пояса. Темно-фіолетовий панцир і чисто-біла шкіра людського тулуба.

Загалом — близько шести метрів заввишки.

[Король павуків — 20-й рівень — Рейдовий бос]

Здоров’я: 600 000/600 000

Мана: 750 000/750 000