Розділ 1 — Сніжна дівчинка

— З чого почнемо? Може, із самого початку?

— Я була сільською дівчинкою. Звичайнісінькою, хіба що трохи вродливішою за інших.

— Звичайна родина, звичайне життя. Стосунки мене не надто цікавили. Зрештою, я ще була дитиною, тож про кохання й не йшлося.

— На моє 14-річчя на село напали. Батьків убили, і все таке… Самі розумієте. Спершу я була приголомшена, але оговталася, бо мала важливіші справи.

— Мене відвели до підземного приміщення. Очі зав’язали, тож я не знала, куди мене привели. Тепер уже знаю: це було так далеко від мого села, що я жодного разу не повернулася туди.

— Вони ставили досліди на моєму тілі. Здається, казали щось про мільйони попередніх спроб. Не пам’ятаю, скільки саме. Але уявляєте: ці науковці, чи як їх там, навіть не знеболювали мене! Смішно, правда? Я ж могла померти від шоку.

— На жаль, не померла.

— І ось я тут — перший успішний результат їхніх дослідів. Перша наномантка. Чарівниця, що поєднує силу науки й магії. Теоретично я могла створити все, що заманеться, якби мала достатньо мани й розуміла, як це зробити.

— Звісно, оскільки я стала їхнім першим успіхом, вони вбудували в мене запобіжники. Подбали, щоб я не могла повстати.

— Час минав, я вдосконалювалася, але вони не дозволяли мені дізнатися нічого, що допомогло б позбутися їхнього контролю.

— Потім з’явився пан Герой зі своїм загоном. Стежачи за лабораторією, він дізнався, які мерзоти там коять.

— Мене послали їх перехопити, але пан Герой пожалів цю панянку. Він мене роззброїв, знищив лабораторії, а потім повернувся з пристроєм, який звільнив мене від контролю.

— Так, я була вдячна, проте сліпо схилятися перед паном Героєм не збиралася. Звісно, він мене врятував, але, знаєте, я й проти смерті особливо не заперечувала.

— Він запропонував приєднатися до його загону. Я погодилася, бо більше мені було нічого робити.

— Ми разом здобували рівні й ставали сильнішими. Щоправда, я трохи перестаралася.

— А, якщо вас цікавлять рівні, розповім про те, що всі називають Системою. Хоча ви, мабуть, і так знаєте. Вона з’являється в кожного від народження. Система записує наші характеристики, расу й розвиток.

— Колись я й сама замислювалася, звідки взялася Система. Але що більше зациклюєшся на таких подробицях, то більше обмежуєш власне життя. Тому я просто прийняла її як його частину.

— Отже, я казала, що стала надто сильною. Герой почав мене боятися. Його самолюбство й переконання, що Герой має бути найсильнішим, не дозволяли терпіти когось могутнішого. Тож він відтворив пристрій контролю й спробував заблокувати мої сили.

— Пристрій відібрав лише частину моєї сили. Цього вистачило, щоб я стала трохи слабшою за Героя.

Зрештою він мене вбив. Я померла й прокинулася тут, серед засніжених полів, де на мене гарчить пан Вовк.

— А решту ти знаєш. Точніше, знав, бо тепер від тебе залишилася тільки голова вбитого мною вовка, — сказала дівчинка, дивлячись на відтяту вовчу голову серед інших туш.

— Боже! Ще й години не минуло, а я вже розмовляю зі скривавленою головою, — пробурмотіла вона й підвелася.

У неї було довге чорне волосся й блакитні очі. З блідою шкірою вона нагадувала ляльку. На ній була біла сукня, схожа на шовкову, що ледь тріпотіла навколо тіла. Зросту вона була невисокого — приблизно 160 сантиметрів. Утім, тепер вона й справді була сніжною «дівчинкою».

[Ім’я: Широ

Раса: Сніжна дівчинка (умови еволюції ще не виконано)

Рівень: 3

Класи: Сніжна дівчинка, Наномант

Здоров’я: 190/250

Мана: 390/500

Сила: 10

Витривалість: 10

Інтелект: 30

Спритність: 20

Вправність: 15

Захист: 10

Невитрачені очки: 15

(Звичайна доросла жінка: 20 очок)]

— Та я ж клята скляна гармата, — пробурмотіла Широ, сидячи на туші.

Найважливішими характеристиками для наноманта, безперечно, були інтелект, спритність, вправність і сила.

Інтелект давав їй ману, потрібну для створення спорядження.

Спритність дозволяла ухилятися.

Вправність допомагала краще володіти зброєю й швидше її перезаряджати.

Сила була потрібна, щоб піднімати зброю.

Це, звісно, не означало, що витривалість і захист були марними. Вони теж потрібні, проте саме ті чотири характеристики мали найбільше значення для її класу — наноманта.

Однак тепер додався ще й клас сніжної дівчинки, і вона не знала, як розподілити очки характеристик. Наскільки їй було відомо, сніжна дівчинка — монстр низького класу, приблизно рангу E. Ранги йшли від найнижчого E до найвищого SSS.

Хоча сніжна дівчинка й належала до найнижчого рангу E, після перетворення на сніжну жінку, або юкі-онна, вона досягала рангу від C до B. Саме тому люди за будь-якої нагоди вбивали сніжних дівчаток — щоб не дозволити їм еволюціонувати.

Сніжні жінки славилися магією льоду. Вони були надокучливими супротивницями: сповільнювали реакцію ворога, а через різке зниження температури той міг навіть впасти в кому.

Судячи з того, що Широ знала про клас сніжної дівчинки, найкориснішим для нього був інтелект, адже він збільшував і запас мани, і магічну шкоду.

— Наномант — клас рангу SSS, але більшістю вмінь я не можу скористатися: бракує мани й сили, — пробурмотіла Широ, переглядаючи класові вміння.

[Сніжна дівчинка:

Доступні вміння:

Магія льоду 1-го рівня, Пасивне відновлення, Благословення льоду]

[Наномант:

Доступні вміння:

Створення кинджала]

— Гм… Спершу витрачу 10 очок на спритність і 5 на інтелект. Рештою займуся згодом. Зараз саме ці дві характеристики найважливіші, — пробурмотіла Широ. Поки що створення кинджала було зайвим: їй бракувало і сили, і мани, щоб підтримувати кілька кинджалів — чи навіть один.

Тому наразі найкраще було посилювати магічні атаки сніжної дівчинки.

[Ім’я: Широ

Раса: Сніжна дівчинка (умови еволюції ще не виконано)

Рівень: 3

Класи: Сніжна дівчинка, Наномант

Здоров’я: 250/250

Мана: 430/600

Сила: 10

Витривалість: 10

Інтелект: 35

Спритність: 30

Вправність: 15

Захист: 10

Невитрачені очки: 0]

Через особливості класу наноманта кожне її вміння потребувало неймовірної кількості мани для підтримання. Такий клас просто не був призначений для істоти низького рівня. Клас SSS даром не давався.

Гур-р-р…

Широ завмерла, відчувши, як від голоду забурчало в животі.

Вона подивилася на вовчі туші й замислилася.

«А що взагалі їдять монстри? Не пригадую, щоб сніжні дівчинки були м’ясоїдними», — подумала Широ.

— Гм… Може, камені мани? — пробурмотіла вона, простягаючи руку до вовчого серця.

М’ясо й кров хлюпали, поки вона нишпорила всередині туші.

Не знайшовши жодного каменя мани, дівчинка розчаровано зітхнула.

У монстрів низького рівня, як-от ці вовки, ймовірність знайти камінь мани й без того була невеликою.

— Ух… Їсти хочу, — поскаржилася Широ й узялася перевіряти інші туші.

Проте каменів мани не було в жодній.

— Ех… От щастить. Ну й нехай. [Зібрати], — сказала Широ, забираючи вовчу здобич.

Камені мани треба було діставати з туш уручну. Щойно вона застосує збирання, вовчі тіла розпадуться на природну ману, яка згодом розсіється. Разом із ними розпадеться й камінь мани, тож він пропаде намарно.

— Мм? — Широ замовкла, відчувши спокусливий аромат. Здавалося, його джерелом була мана, на яку розпадалися вовки.

— А! Я можу це з’їсти! — вигукнула Широ й поспіхом втягнула в себе всю ману. Щоправда, трохи надулася через те, що зреагувала запізно й частина мани вже встигла зникнути.

Відчуття було радше таким, ніби вона пила юшку, ніж їла. Не треба було нічого наливати чи боятися розхлюпати. Поки що вона була задоволена.

Відкривши сховище, вона переглянула здобич.

[Вовчі ікла ×4]

[Вовчі шкури ×4]

[Вовчі очі ×7]

[Зламані кістки ×10]

— Ха, просто купа всякої всячини. Ця панянка не коваль і не аптекар. Краще б дали зброю чи щось корисне, — поскаржилася Широ й обміняла предмети на золоті монети.

[Поточний баланс: 40 дол. США]

— Долар? Хіба в Арії не користуються золотом, сріблом і міддю? — пробурмотіла Широ, побачивши незнайому валюту.

«Може, я опинилася в далекому майбутньому й гроші змінилися?» — припустила Широ. Вона мала й іншу здогадку — про подорож між світами, але та здавалася дещо безглуздою.

Широ сіла, обхопила руками ноги й нарешті вирішила роздивитися довкола.

Хоча навколо був засніжений ліс, Широ знала, що перебуває в підземеллі. Судячи з низького рівня вовків, це, найімовірніше, була вежа низького або середнього рівня.

— [Місце перебування], — наказала вона.

[Підземелля Сніжний ліс, 2-й поверх]

— Сніжний ліс? То моя магія майже не діятиме на головного монстра підземелля? — сказала Широ, прочитавши назву. Навіть якби вона витратила всі очки на розвиток класу наноманта, холодна зброя на зразок кинджала завдала б йому мінімальної шкоди. От халепа: без створеної зброї клас наноманта не допоможе їй пройти підземелля.

— Ні! Ця панянка щойно отримала другий шанс. Я не залишуся замкненою в цій в’язниці… Стривай. Якщо я сніжна дівчинка, то я монстр, породжений підземеллям? — Вона замовкла, усвідомлюючи, що це означає.

— А вийти я взагалі можу? Якщо вбити головного монстра, підземелля почнеться заново. Тоді всіх монстрів зітруть і створять знову. Всіх монстрів — отже, й мене. А-А-А! ЯК ЖЕ МЕНІ ЗВІДСИ ВИБРАТИСЯ?! — у розпачі закричала Широ. Вона щойно отримала другий шанс. Якщо врахувати втечу з лабораторії, третього вже не буде. Невже вона дозволить підземеллю себе замкнути?

Схоже, її крик привернув небажану увагу. Хоча, може, це й на краще: їжа їй усе одно була потрібна.

Коли Широ озирнулася, вовків начебто стало ще більше.

— Підходьте, панове Вовки. Ця панянка — цілком безневинна дівчина, — сказала вона з лагідною усмішкою. Проте через запах крові, яким від неї тхнуло, вовки вишкірили зуби.

«Чому вони досі не напали?» — подумала Широ. Схоже, тварини чогось остерігалися.

Вона розвернулася, побігла й «спіткнулася» незрозуміло об що.

— Ой, я спіткнулася. Як же мені втекти? — сказала вона, дивлячись на вовків, які й далі не рухалися.

— Серйозно?! Ви так і стоятимете? — запитала Широ й сіла, схрестивши ноги.

Здається, їй щось спало на думку. Вона махнула рукою й лягла на спину.

— Якщо ви, шавки, не хочете нападати, ця панянка поспить. Мені якраз потрібні охоронці, — сказала вона й заплющила очі.

[Мана: 250/600]

Невдовзі вона почула, як рветься плоть. Розплющивши очі, побачила п’ятьох вовків, проштрикнутих пастками, які розставила заздалегідь.

Широ не сумнівалася, що пастки спрацюють: уже перевірила їх на попередніх вовках. Єдиним недоліком були витрати мани. Поєднання заклять давало кращий результат, ніж звичайні закляття 1-го рівня.

Поєднувати закляття вона навчилася ще в загоні Героя. Хоча її клас наноманта цього не потребував, маг завжди повторював: варто знати якомога більше, щоб бути готовою до несподіванок.

Перевіривши серця п’ятьох вовків, вона знайшла лише один уламок каменя мани — завбільшки з мізинець.

Широ кинула його до рота, розжувала й з’ясувала, що на смак він нагадує цукерку.

Облизнувши губи, вона поскаржилася, що камені мани трапляються надто рідко.

— [Зібрати], — знову наказала вона, і вовчі тіла розпалися. Цього разу Широ постаралася випити ману до останньої краплі.

За знищені предмети вона отримала 50 дол. США.

[Ім’я: Широ

Раса: Сніжна дівчинка (умови еволюції ще не виконано)

Рівень: 3 → 4

Класи: Сніжна дівчинка, Наномант

Здоров’я: 250/250

Мана: 430/600

Сила: 10

Витривалість: 10

Інтелект: 35

Спритність: 30

Вправність: 15

Невитрачені очки: 5

Баланс: 80 дол. США]

Кожен рівень від 1-го до 20-го давав персонажеві 5 очок. Перші 20 рівнів були радше випробувальним періодом: розподіл характеристик поки що не мав вирішального значення. Після 20-го рівня вже можна було зосередитися на головній характеристиці. На 20-му рівні персонаж також отримував свій перший клас. Із підвищенням класу за кожен рівень починали нараховувати певну кількість пасивних очок характеристик. Саме вони підказували, у якому напрямі варто розвиватися.

Витративши очки на характеристики, які вважала найпотрібнішими, Широ знову перевірила показники.

[Ім’я: Широ

Раса: Сніжна дівчинка (умови еволюції ще не виконано)

Рівень: 4

Класи: Сніжна дівчинка, Наномант

Здоров’я: 250/350

Мана: 480/650

Сила: 11

Витривалість: 11

Інтелект: 36

Спритність: 32

Вправність: 15

Захист: 10

Невитрачені очки: 0

Баланс: 80 дол. США]

Обтрусившись, вона оглянулася в пошуках тимчасового прихистку. Ночівля в підземеллі була звичною справою, тож потрібно було знати, як безпечно облаштувати табір.

Через брак припасів і бажання, щоб її ніхто не турбував, Широ вирішила видертися на дерево.

Обхопивши найвищу гілку, вона почала шукати обеліск. Обеліск був панеллю, яка дозволяла переходити на вищі або нижчі поверхи вежі.

Широ хотіла з’ясувати, чи зможе покинути підземелля, адже з її класом битися проти головного монстра було невигідно.

— Знайшла, — усміхнулася Широ, помітивши ліворуч від себе вежу.

Вежа наче була зроблена з матового чорного матеріалу. На тлі лісу її вирізняли зелені неонові вогні. Якщо обеліск світився червоним, скористатися ним було неможливо. Причин могло бути кілька, але найчастіше це траплялося під час бою з головним монстром. Обеліск залишався недоступним, доки не загине або загін, або його супротивник.

Із настанням темряви монстри ставали лютішими. Тому вирушати до обеліска зараз було нерозумно.

Широ сперлася спиною на гілку й подивилася на беззоряне небо. З її спокійним виглядом здавалося, ніби вона поринула в глибокі роздуми.

— Цікаво, чи зможу я з’їсти вовка, якщо його приготую? Хоча, здається, живлюся я маною.

…А може, й ні.

М’ясо монстрів можна було заготовляти й готувати. Проте воно швидко псувалося, тому більшість воліла просто застосувати [Зібрати] й забрати здобич після розпаду тіла.

М’ясо монстрів мало свої переваги: деякі види тимчасово посилювали характеристики, інші ж були отруйними.

А від м’яса певних монстрів характеристики зростали назавжди. Наприклад, драконяче м’ясо підвищувало захист, силу, спритність і витривалість. Саме тому кожна частина монстра високого рівня була цінною і її варто було зберігати. Однак сире м’ясо радше шкодило, ніж допомагало.

Звісно, монстри з людською подобою теж не уникнули такої долі. Плоть сніжної жінки значно підвищувала інтелект. До того ж істот жіночої статі з людською подобою, зокрема сніжних жінок, шукачі пригод високого рівня використовували як високоякісний засіб «зняти напруження».

Для Широ це не було дивиною: вона бачила, як люди спаровувалися зі слабшими за себе монстрами з людською подобою.

Найчастіше для цього обирали ельфів і звірожінок — істот, у яких було більше людських рис, ніж звіриних.

Проте задля зручності їх здебільшого називали напівлюдьми або малими людьми.

Дивлячись на власну руку, Широ замислилася, чи не захоче хтось її з’їсти. І в переносному, і в прямому значенні.

«Якщо спробують мене “з’їсти”, то під час цього заморозять і розтрощать собі пах», — подумала Широ з дещицею чорного гумору. Утім, вона розуміла, чим може закінчитися полон, поки вона ще така слабка.