Розділ 60 — Набір до фракцій (Частина 4)

У решті груп відбору воїнів знайомих не було, тож Широ вирішила відвести подруг кудись іще.

Хотілося трохи поспілкуватися: відбір магів починався завтра.

[Куди хочете піти?]

— Та куди завгодно. Просто хочу трохи відпочити. — Лірика знизала плечима.

— Тоді чому б не до парку розваг? — усміхнулася Медісон.

[Парку розваг? А що це?] Широ не знала такої назви.

— …!!! — Обидві подруги були приголомшені. Діти її віку зазвичай хоча б трохи знали про парки розваг. Проте в очах Широ вони бачили щирі розгубленість і цікавість.

— Ти ніколи там не була?! Батьки не водили тебе, коли була мала? — запитала Медісон.

[Ні.] Широ похитала головою.

Насправді про батьків пам’ятала лише мирні часи. Іноді допомагала їм по господарству й гралася з молодшими дітьми.

Сім’я жила в селі, тож електроніки майже не мала.

Згадуючи батьків, Широ відчувала ностальгію й сум: вони померли, так і не побачивши, як вона виросла.

«Хоча якби побачили, які досліди на мені ставили, їм було б іще болючіше», — подумала вона з важким серцем.

Лірика не знала чому, але відчула, як настрій Широ раптом змінився на сумний.

«Мабуть, щось пов’язане з батьками».

— Тоді ходімо! У парку розваг можна просто насолоджуватися життям. — Усміхнувшись, вона схопила Широ й Медісон за руки.

— Га? Стривай! ЧОМУ Й МЕНЕ? Я САМА МОЖУ ЙТИ! — вигукнула Медісон, здивована раптовою швидкістю.

Широ хихикнула, побачивши запал Лірики, й вирішила підіграти.

Трохи заспокоївшись, подруга відпустила обох.

[То що саме є в парку розваг?] — запитала Широ.

— Платиш гроші й катаєшся на атракціонах. Там є американські гірки, оглядові колеса й інші речі, від яких підскакує адреналін, — пояснила Лірика.

[Якщо потрібен адреналін, чому не битися з монстром у підземеллі? Там його вистачає.]

— Так, але там удосконалюєш бойові навички. А тут просто відпочиваєш і отримуєш задоволення, — відповіла Медісон, купуючи напій у вуличного продавця.

— Хочете трохи? — запропонувала вона.

[Ні, дякую.]

— Я теж ні.

Обидві відмовилися. Медісон лише знизала плечима.

[Отже, це для веселощів? Звучить цікаво.] Широ справді хотіла дізнатися, як у цьому світі люди розважаються.

Здавалося, для нью-йоркських дітей парк розваг був звичайною справою.

Прибувши, вона здивувалася величезним атракціонам.

Люди захоплено кричали й піднімали руки, коли вагончики американських гірок стрімко летіли вниз.

— Прийшли досить пізно, тож покатаємося небагато.

Широ з цікавістю озирнулася й відкинула каптур.

Темно-синє волосся розсипалося, привертаючи погляди містян.

Інь махнула крилами й сіла їй на плече.

Оглядаючись, Широ помітила солодку вату на паличці й дуже здивувалася.

Примружившись, уважно роздивлялася рожеві пухнасті ласощі.

— Широ, цікаво, що це? — запитала Лірика з усмішкою. Вона рідко бачила, щоб подруга поводилася відповідно до свого «віку».

[Так. Схоже на хмари, але ці «хмари» явно з цукру.] За запахом Широ відчувала їхню солодкість.

Лірика всміхнулася: Широ знову стала собою. Зрештою, дитяча поведінка була для неї незвичною.

— Так. Це солодка вата. По суті, цукор на паличці, — пояснила вона.

«Гм… Звучить доволі цікаво», — подумала Широ. Тепер, коли їй знову випав шанс на життя, потрібно спробувати все, що тільки можливо.

Вона підійшла до прилавка й купила вату. Хоча смаку не відчувала, її цікавила текстура.

Відкусивши шматочок, Широ відсахнулася й гидливо скривилася, ніби вкусила нитки. Потім вони злиплися й розтанули без сліду.

— Не подобається? — Лірика здивувалася такій реакції.

[Не моє. Текстура трохи дивна.]

«Хочеш, маленька Інь?» — беззвучно запитала Широ. Та відвернулася, відреагувавши так само.

[Хочеш, Лірико?] Викидати вату Широ не хотіла.

— Можна? — Подругин запал її вразив.

«Схоже, вона справді любить солодку вату». Широ передала їй ласощі.

Медісон лише скривилася, побачивши невелике непорозуміння між ними.

Для неї Широ виглядала старшою сестрою, яка дає молодшій цукерку. Лірика ж ніби більше тішилася можливості їсти після Широ, вважаючи це непрямим поцілунком, ніж самій солодкій ваті.

Дівчата підійшли до одного з атракціонів і трохи постояли в черзі.

Обрали найбільші гірки в парку. Часу було мало, тож вирішили спочатку спробувати найвидовищнішу поїздку.

Купивши квитки, сіли у вагончики, де їх закріпили пасками.

Широ насупилася: свободи рухів майже не лишилося.

«Якщо вагончик зійде з рейок чи станеться щось подібне, доведеться боротися, щоб захистити нас трьох».

Вона зіщулилася від нездатності повністю керувати тілом.

* КЛАНГ! КЛАНГ! КЛАНГ~

Вагончик рушив. Широ переконалася, що будь-якої миті зможе вистрибнути.

— О-О-О-О БО-О-О-ОЖЕ!!!!! — закричала Медісон, приголомшена швидкістю, з якою помчав візок.

Оскільки всі пасажири мали 20-й рівень чи вище, для гостріших відчуттів дозволили розігнати атракціон сильніше.

Інь міцно вчепилася в мантію Широ, щоб не злетіти з плеча.

* ЦВІР-Р-Р!!!!!

Пташка панічно закричала.

Широ хихикнула й потягнулася до неї. Посадивши Інь на коліна, знову оцінила безпеку: конструкція залишалася такою ж міцною, як і раніше.

Переконавшись, що особливої небезпеки немає, вирішила розслабитися й отримати задоволення.

Побачивши її усмішку, Лірика відчула полегшення.

* * *

Коли поїздка скінчилася, Широ приємно здивувалася, наскільки їй сподобалися американські гірки.

[Не брехатиму: було досить весело.]

[Хоча без повного контролю над тілом почувалася незатишно.]

— Так, але звідси й гострі відчуття. — Лірика всміхнулася.

— Ух. Може, але мені таке не подобається, — відповіла трохи зблідла Медісон. Раніше для нижчих рівнів атракціони сповільнювали. Тепер же всі мали щонайменше 20-й, тож швидкість помітно підвищили.

Широ хихикнула, дивлячись на протилежні реакції. Одна насолоджувалася, друга мала вигляд, ніби ось-ось помре.

[Повернемося, коли випаде нагода. А зараз пізно: час додому й відпочивати.]

Подруги погодилися. У місті магів було більше, ніж воїнів, тому їхній відбір починався значно раніше.

Дорогою додому Широ примружилася, помітивши Нань Тяня на даху.

«Що він там робить?»

[Іди вперед. За хвилинку наздожену.] — написала вона.

— Гм, добре. Тільки не затримуйся. — Лірика кивнула.

Щойно подруги зникли з поля зору, Широ легко вистрибнула на дах.

[Переслідування — твоє хобі? Цілий день відчувала твій погляд.] Вона насупилася.

— Ех, маленька сніжинко. Це спостереження. Ти просто випадково опинилася поряд із місцем, за яким я стежив. — Нань Тянь хихикнув.

Його обличчя Широ не бачила, проте розуміла, що він усміхається.

[Чого саме хочеш? Не напав на мене, а тепер знову тут. Поясни.]

— Хіба не можу трохи поспостерігати за цікавим монстром, якого знайшов?

[Досить ходити довкола. Кажи. Якщо нічого сказати, можу піти просто зараз.]

— Гаразд, ніяких веселощів. Хочу взяти тебе й подругу до таємної секти.

[Не цікавить.]

Широ відразу повернулася й зібралася йти.

Та Нань Тянь не дав: знову опинився перед нею.

— Ех, не відмовляйся так швидко, сніжинко. Знаю, ти не любиш обмежень свободи. Але ця секта дозволяє вступати до інших фракцій. Її мета — зміцнювати людство загалом. — Він намагався переконати її.

— До того ж зможете користуватися всіма ресурсами секти. Звісно, що більший внесок, то більше ресурсів.

Широ замовкла. Звучало добре, проте вірити всьому на слово вона не хотіла.

[У чому підступ?]

— Муситимеш допомагати захищати секту, коли їй загрожуватиме небезпека.

[Ні. Поки не хочу приєднуватися.]

Зрозумівши, що не переконає її, Нань Тянь стомлено всміхнувся.

«Як же важко вмовити маленьку сніжинку…» — подумав він з усмішкою.

Дивлячись їй услід, не стримав тихого сміху.

* * *

Прокинувшись наступного ранку, Широ була не в найкращому настрої: тепер мала двох переслідувачів.

Луціана й Нань Тяня.

Один — Тіньовий мандрівник, що безперервно посилав тіньові копії. Другий — високорівневий чоловік у масці, який завжди опинявся там, де була вона.

Роздратовано зітхнувши, Широ переодягнулася й натягнула каптур. Маска закривала нижню частину обличчя, тож розгледіти її зовнішність було майже неможливо.

Вона міркувала, чи не змінити нинішнє вбрання, щоб трохи розслабитися.

«Якщо використаю перший фантом, усе буде добре». Для приховування він дуже допомагав.

Здатність зменшити свою присутність так, щоб обдурити мозок супротивника й змусити його не помічати тебе в розпалі бою, була дивовижною.

Саме це допомогло вбити мага 50-го рівня. Вона влучила в слабке місце, коли він утратив пильність. Інакше бій був би значно важчим.

— Доброго ранку, Широ… — привіталася ще напівсонна Лірика.

[Доброго ранку. Можеш поспати довше, якщо хочеш.]

— Ні, все добре. Хочу подивитися, як ти надереш їм дупи. — Подруга хихикнула.

Вони стали чекати Медісон.

На щастя, та прийшла швидко, і всі вирушили до місця збору.

Переважно говорили про те, що Широ робитиме на арені. Вона лише усміхалася й писала: [Побачите.]

Лірика мимоволі здригнулася й помолилася за безпеку її ворогів.

Трохи розім’явшись, Широ чекала на призначеній арені.

Озиралася, шукаючи магів, вартих уваги. Проте їй пощастило: більшість поруч мала рівень нижче 35-го.

Чекаючи команди ведучого, вона трохи зігнула пальці.

Руку вкрив іній: активувався Крижаний дотик.

— РУШ!

Фантомне мистецтво стилю Інь: перший фантом + Аура холоду + Магія льоду 2-го рівня + Крижаний дотик + Хода снігопаду.

Вона притиснула долоні донизу. Назовні вирвалося цунамі холодного туману.

* КРРРР!!!!!

Арена замерзала з неприродною швидкістю. Учасники не встигали уникнути льоду, що приковував ноги до землі.

Тіло Широ на мить замерехтіло й зникло з поля зору.

Вона стиснула кулак, і лід між ногами учасників затремтів. Рух зап’ястка — й угору злетіли тупі крижані шипи.

— АРРРГХХХ!!!!!!!!!!!!!

З ярусу на ярус долинали сповнені сліз крики. За короткий час Широ вибила велику групу людей.

Усміхнувшись, вона помчала до ярусу першої п’ятисотки раніше за всіх інших.