Розділ 68 — Королівська битва (Частина 4)

— Ха!

Рубонувши іншого гравця по потилиці, Широ зібрала здобич і перестрибнула огорожу мосту.

Опинившись під ним, розслабилася у своїй схованці.

«Третя жертва», — подумала вона й перевірила кількість учасників.

Лишилося двадцять вісім. Ще вісімнадцять мають загинути.

Трохи потягнувшись, Широ виглянула з-під мосту. На острові, звідки прийшла, залишилося лише троє, не рахуючи її.

Проте на інших мостах бої не припинялися. Навіть звідси вона бачила людей, що стрибали з мечами в руках.

«Гм… Може, вбити тих, хто на моєму мосту?» Тоді кількість необхідних смертей зменшиться. З іншого боку, якщо доведеться битися з рештою, не буде живого щита для прикриття.

«Приберу одного, двох залишу», — зрештою вирішила вона.

Оглядаючи місцевість у бінокль, насупилася: жодного з трьох не було видно.

Широ роздратовано цокнула язиком.

Повернулася в схованку й чекала, поки стихне бій.

* БУМ!!!!

Раптовий вибух застав її зненацька й скинув з опорної балки. Швидко вхопившись за край, вона знову піднялася на ноги.

Подивилася в бік вибуху й вилаялася: міст майже цілком зник.

«Що за чортівня з цими людьми та їхнім самознищенням!»

Насупившись, Широ замислилася, чи не варто й самій покинути це місце.

«Якщо якийсь придурок вирішить вибухнути, не виживу».

Повернувшись до центрального острова, почала шукати хоч якесь укриття.

Зараз він мав вигляд гладкої чорної піраміди. Ні виступів, ні заглиблень, якими можна скористатися.

Не знайшовши допомоги в піраміді, Широ подивилася на воду.

«Може, там окремий вхід. Але не знаю, чи вода мене не вб’є».

У таких симуляціях завжди була зона за дозволеними межами. На її думку, імовірність загинути після стрибка у воду становила сімдесят п’ять відсотків.

«Гаразд… Раз уже цій панночці нічим зайнятися, трохи відпочину».

Сховавшись у тіні опорних балок, вона сіла, звісивши ноги з краю.

«Мабуть, варто знайти хобі. Усе-таки нове життя…» Широ замислилася. Вона хотіла стати сильнішою, проте й насолоджуватися життям теж. Якщо постійно підвищувати рівень і не відволікатися від боїв, нічого не зміниться порівняно з минулим.

Життя із самих битв здавалося їй нудним. Змарнована реінкарнація. Треба це змінити.

«А що мені взагалі подобається?»

Питання не давало спокою: вона не знала, яке хобі їй до душі. Приміряти вбрання в крамниці Аарім? Весело, проте не настільки, щоб зробити захопленням.

Згадавши примірки, Широ зрозуміла: це був її єдиний справжній відпочинок. Решту вільного часу витрачала на підземелля або тренування Лірики.

«Може, активність і любов до бійок теж хобі? Битися все життя нудно, проте мені подобається рухатися. Знов-таки, це майже не відрізняється від минулого життя».

«Про готування немає сенсу думати: смак відчуваю лише в каменів мани…» Вона торкнулася підборіддя.

Поки всі боролися за життя, Широ сиділа під мостом і міркувала, чим їй подобалося б займатися.

«Можливо, музика. Трохи музики було б весело. Приємно, заспокійливо й навіть цілюще».

«До того ж я чула про музикантів, здатних збивати ворогів із пантелику силою музики».

«Якщо поєднати це з хуртовиною, зможу частіше знаходити прогалини в захисті». Вона сяйливо всміхнулася.

Проте усмішка швидко згасла, щойно Широ усвідомила дещо важливе.

«ЧОМУ ВСЕ ЗНОВУ ЗВЕЛОСЯ ДО БОЇВ?!?!?!» — подумки вигукнула вона.

Відхилилася назад і глянула в небо, ледь не плачучи.

«Отже, я теж бездумна любителька помахати кулаками…»

Завжди вважала себе трохи раціональнішою. Проте щойно зрозуміла, що й сама була величезною фанаткою грубої сили.

Хоч про що думала, усе незмінно зводилося до того, як це допоможе вижити й битися.

Раптове відкриття змусило її сісти й замислитися про життя. Усе, що вона знала, стосувалося боїв і виживання.

Бойова тактика, стилі, використання слабкостей, знання класів, база креслень у голові.

Усе було пов’язане з боєм.

Навіть у музиці, звичайнісінькому захопленні, Широ бачила бойове застосування.

«Магиня, що думає самими кулаками…» — підсумувала вона, осмислюючи своє становище.

Коротко розсміялася й підвелася.

«Хто сказав, що не можна одночасно любити грубу силу й бути розумною?»

«…Мабуть, справді не можна. Можна перемикатися між цими станами, проте не поєднувати: сама їхня природа протилежна».

«У-у, знову почалося…» — зітхнула Широ.

Таке вже траплялося, коли вона прокинулася в підземеллі. Не було чим зайнятися, тож почала розмовляти сама з собою. Тепер знову робила це, буквально чекаючи зменшення цифр. Навіть замислилася, чи не склало б роздвоєння особистості компанію в такі моменти. Тоді принаймні ніколи не було б самотньо.

Чекати довелося недовго: невдовзі число впало до чотирнадцяти.

Коли лишилося прибрати ще чотирьох, Широ почала нервувати. Причина: на її мосту теж було четверо, включно з нею.

«Чорт би їх побрав, цих покидьків!!» — вилаялася вона.

«Хоча сама нічим не краща… Але це не головне!»

Роздратовано почухавши потилицю, Широ зрозуміла: у найгіршому разі доведеться вбити всіх трьох. У найкращому — бої продовжаться й на інших мостах. Проте там зупинилися, наче через відсутність сутичок на її мосту. Хотіли, щоб і він утратив кількох гравців.

Що довше зволікатимуть, то ближче підійде кільце. Воно вже дісталося початку мосту. Менш ніж за десять хвилин буде поруч.

Глибоко вдихнувши, Широ заспокоїлася. Знала: що нетерплячішою стане, то більше шансів усе зіпсувати.

Створила кинджал, поволі дісталася краю мосту й зависла в тіні. Плащ ледь майорів на вітрі.

— Я ТУТ! ІДИ ДО МЕНЕ!

Раптовий крик підказав: хтось таки втратив терпіння.

Глянувши в той бік, вона побачила воїна з грізною сокирою за спиною.

«Мабуть, пощастило зі спорядженням». Широ примружилася.

Проте їй це допомогло: тепер було видно й двох інших.

Один сидів на вершині арки. Маг металу, що обгорнув себе металом.

Упізнавши стихію, Широ здивувалася. У деяких аспектах така магія нагадувала її Наномантію.

Проте, на відміну від Наноманта, Маг металу походив від стихії землі. До того ж здобути цей клас було дуже важко.

Його отримували одиниці, бо він вимагав єднання з металом. Гірше те, що за нинішніми можливостями таке єднання неможливо розвинути з нуля. З ним треба народитися.

Її випадок був особливим: клас Наноманта гарантував єднання з металом.

Відвернувшись від мага, вона глянула на останнього гравця.

Він поволі вибирався з крихітної щілини між мостом і островом.

«Схоже, рано чи пізно пішов би звідти… Ось ти й станеш моєю ціллю». Широ примружилася, натягуючи маску.

На ньому начебто не було ні зброї, ні предметів. Мабуть, ховався тут від самого початку.

Отже, ще більше причин убити саме його.

Лишаючись у схованці, вона стежила, куди він рушить.

«Гм… Не б’ється, а просто змінює місце: кільце вже близько».

Широ перебралася через опорні балки й наблизилася, поки нагорі тривав бій.

Насупилася, побачивши на його обличчі огидну самовдоволену посмішку.

«Маленький засранець думає, що розумний. Зараз швиденько це зміню». Вона опустилася позаду нього.

Відчувши її присутність, чоловік різко повернувся, проте Широ вже врахувала це.

Завівши палець за його щелепу, розкрила рот і встромила туди кинджал.

Провернула лезо, вперлася долонею в нижню щелепу й розвела руки.

Кинджал розірвав язик, а сама вона ще більше зламала щелепу. Через раптовий больовий шок чоловік не встиг застосувати магію. Широ вдарила кулаком у горло, схопила хребет крізь плоть, безжально вивернула й зламала його.

Убивши коротким сплеском спритності майже без зусиль, вона не збентежилася реалістичністю побаченого.

Як і очікувала, здобичі не було: від початку він ховався, мов боягуз.

Презирливо цокнувши язиком, Широ видерлася нагору й сховалася на мосту. Присіла за покинутою машиною й подивилася на двох бійців.

* ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ!!

Сила воїна із сокирою відкидала мага назад.

Змахуючи зброєю з разючою швидкістю, він нищив усі атаки суперника.

«Якщо так триватиме, воїн зрештою переможе».

«Проте… лише якби його суперник не був магом металу». Широ багатозначно всміхнулася.

* ШРРР!!

Перш ніж воїн устиг розрубати мага навпіл, сокира раптово розвернулася й врізалася йому в череп.

— А-а… Ти жартуєш… — пробурмотів він перед смертю.

Сприйнявши це як сигнал, Широ кинулася до мага.

Фантомне мистецтво стилю Інь: перший фантом — Ілюзорний фантом.

Холодно й безжально глянувши, вона полоснула кинджалом по його потилиці.

* ДЗЕНЬ!

Широ здивовано розплющила очі: його захищав напівпрозорий бар’єр.

[Невразливість]

Побачивши напис, зрозуміла: хтось загинув на іншому мосту, і тепер їх залишилося десятеро.

По спині мага стікав холодний піт. Якби не порятунок симуляції, він уже був би мертвим.

Він дивився на маленьку дівчину перед собою, одночасно приголомшений і вражений. Приголомшений — бо вона рухалася безслідно, мов привид. До самого удару він не міг її виявити.

Вражений — бо мала лише тридцять четвертий рівень і, судячи з усього, вбила третього гравця на цьому мосту.

Зітхнувши, Широ відійшла від мага й рушила до центрального острова.

* КРРРРР!

Піраміда почала розкриватися. Усередині Широ побачила величезного бегемота, прикутого ланцюгами в центрі. Темно-фіолетові м’язи, шість рук, два демонічні бичачі роги й ще один посеред голови. Золоті очі виражали лише чисту лють. На додачу щелепи були заповнені рядами моторошних зубів.

Озирнувшись, вона побачила, як один за одним приходять учасники з інших мостів. Ті дуже дивувалися: серед першої десятки була юна дівчина тридцять четвертого рівня.

— Мабуть, пощастило з ділянкою, — презирливо сказав один із воїнів.

Навіть не намагався стишити голос: хотів, щоб Широ все почула.

Вона проігнорувала його. Перед ними замерехтів екран.

— Насамперед вітаю. Ви — перша десятка однієї з багатьох арен синьої стрічки.

— Хоч що станеться тут, ви вже пройшли, тож не хвилюйтеся. Ця частина перевіряє лише здатність співпрацювати у випадковому загоні. Фракції побачать, на що ви здатні в несподіваній ситуації, коли треба разом із незнайомцями вбити боса, — сказав коментатор.

— Тобто я маю працювати з цією недорозвиненою?! — вигукнув воїн, показавши на Широ.

— Поганий підхід. Дуже поганий. Ніколи не знаєш, що станеться. Можливо, одного дня опинишся з людиною двадцятого рівня й муситимеш разом убити боса п’ятдесят другого. Просто прийми це.

«До того ж я майже певен: вона може вбити тебе раніше, ніж ти щось зрозумієш», — подумав коментатор.

— Отже, маєте дві хвилини на підготовку.

Екран згас. Усі десятеро подивилися одне на одного.

Семеро дивилися на Широ з презирством або сумнівом. Вона лише знизала плечима.

Могла спробувати довести, що вони помиляються, або підтримати їх льодом. Звісно, обрала друге: її лід радше полоскоче боса, ніж завдасть шкоди.