Розділ 71 — Шахтарський грот

Зайшовши до кав’ярні, Широ побачила Лірику й Медісон за одним зі столиків, одна навпроти одної.

— Широ! — гукнула Лірика, помітивши її.

Сівши поруч, Широ дістала телефон.

[Отже, поясніть, будь ласка, як і чому ви обидві опинилися в кав’ярні й так швидко закінчили раунд?] — написала вона, піднявши брову.

— А, щодо цього… — Лірика ніяково всміхнулася.

— Ну, уяви: ми обидві непогано просуваємося. А потім невідомо звідки з’являється якийсь божевільний покидьок і підриває себе. Вгадай, що сталося далі? — з досадою сказала Медісон.

Із Лицарем-демоном вона справлялася досить добре, аж поки позаду не з’явився смертник. Наступної миті її вже викинуло із симуляції.

— Так… І мене, і Медді знищили ті, хто себе підірвав, — зітхнула Лірика.

[Гм. Невдало,] — погодилася Широ.

На щастя, сама вона бачила таких лише здалеку. Інакше теж вибула б досить рано.

— А ти як виступила? — запитала Медісон, повернувшись до неї.

[Увійшла до першої десятки, а потім бос-бегемот добряче надер мені дупу,] — відповіла Широ, недбало махнувши рукою.

— О боже. Десятка найкращих у королівській битві серед першої сотні, — здивовано пробурмотіла Лірика.

— Це все дуже добре. Але, Широ, перестань бути вульгарною. І твоя звичка атакувати… кхм. Можливо, варто її позбутися, інакше ніколи не знайдеш чоловіка, — з легкою усмішкою сказала Медісон.

«Сподіваюся, це підштовхне Лірику діяти сміливіше. Хі-хі-хі…»

Лірика приголомшено завмерла.

[Знайти чоловіка? Хто сказав, що мені це потрібно?] — байдуже відповіла Широ.

— А? Що ти маєш на увазі? — запитала Медісон. Такої відповіді не очікувала.

[Ну, саме це я й маю на увазі. Чи потрібен мені чоловік, щоб ходити? Чи потрібен мені чоловік, щоб битися? Чи потрібен мені чоловік, щоб прогодувати себе? І хоча це може здатися вульгарним, це правда. Хіба ця Міссі виглядає так, ніби їй потрібен чоловік? А якщо й потрібен, то лише для задоволення. Не кажучи вже про те, що я впевнена: є речі, здатні замінити його], — надрукувала Широ, не замислюючись ані на мить.

— Е-е… А знайти чоловіка, щоб мати когось близького? — Медісон усе ще дивувалася відповіді.

Якщо забути, що Широ лише тринадцять, її характеру це відповідало. Проте чути такі слова від тринадцятирічної дитини було дивно.

[Майже певна, що роздвоєння особистості теж забезпечить мені компанію.] — Широ всміхнулася.

— Ем, до речі, про чоловіків та інше. Широ, що ти думаєш про одностатеві стосунки? — запитала Лірика, зацікавлена відповіддю.

Проте щойно вимовила питання, одразу пошкодувала.

«Ой, а якщо скаже, що категорично проти?!»

[Одностатеві стосунки? Насправді не знаю.] — Широ знизала плечима.

[Ніколи з ними не стикалася, тож напевне не скажу. Але, мабуть, вважаю нормальними? Начебто нічого проти не маю.]

— Он як… — пробурмотіла Лірика. Зовні була спокійна, проте в голові все вирувало.

«ТАК!!! ВОНА СКАЗАЛА, ЩО НЕ ПРОТИ!!! ТАК!!!» — подумки раділа вона.

— Хі-хі-хі… Отже, нічого проти, так? — усміхнулася Медісон. Вона чудово розуміла, що ховається за спокійним обличчям Лірики.

«Забагато усміхаєшся, Лірико», — подумала Медісон. Подруга сяяла, мов дитина, якій дали цукерку.

[Гаразд, досить про романтику. Такі розмови мене зовсім не цікавлять.] — Широ воліла говорити про рівні, бої й підготовку до них.

[Гадаю, треба ще раз пройти підземелля, щоб підвищити рівні. І цього разу ви обидві підете зі мною.] — Вона всміхнулася.

— Якого рівня підземелля? — запитала Медісон.

[Тридцятого.] — В усмішці Широ відчувалася легка садистська нотка.

— Стривай, що?

* * *

* ДЗЕНЬ!

Медісон швидко відбила мечем удар монстра.

Змахнула рукою й змусила гуманоїдне чудовисько відступити, давши Ліриці потрібну нагоду.

Палаючий лотос!

Подвійний клинок полоснув по оголених грудях монстра, залишивши моторошні опіки. Шкіра розривалася й горіла, плоть кипіла від жару.

Медісон різко розвернулася на нозі й встромила меч у відкриту рану. Провернула його: всередині вибухнула ударна хвиля, виштовхнувши кістки з тіла.

* ХЛОП!

Побачивши поваленого монстра, подруги дали одна одній п’ять.

— Широ, ми вбили тридцятий рівень!.. — Лірика гукнула до неї й на мить оніміла.

* ХРУСЬ!

Широ майже без зусиль ударила іншого монстра в щелепу. Його голова провернулася, добиваючи чудовисько.

Коли вони побачили невелику гору тіл довкола неї, їхнє єдине вбивство стало значно менш разючим.

[Наступного разу цільтеся у слабкі місця. Тулуб — одна з найміцніших частин тіла. Бийте в дупу, рот, шию й скроню. Це найслабші точки.]

«Чому дупу назвала першою?» — подумала Медісон.

Вони були в Шахтарському гроті, підземеллі тридцятого рівня. Монстри — великі м’язисті гуманоїди — нападали численними групами. Із чотирма поверхами це було одне з найбільших підземель.

[Зачистили приблизно сімдесят відсотків першого поверху. Спершу добиймо решту тридцять, а потім підемо далі,] — запропонувала Широ.

— Добре, — кивнула Лірика.

Глянувши на їхні рівні, Широ лишилася задоволена поступом.

За час зачистки Лірика піднялася з двадцять другого до двадцять четвертого, Медісон — із двадцять першого до двадцять третього.

Переваги боїв на вищому рівні відповідали небезпеці. Звісно, без Широ поруч дівчата загинули б під натиском орд.

З огляду на труднощі навіть з одним монстром, бій проти кількох був би самогубством.

[Коли розберемося з підземеллям, зможемо кілька днів ходити сюди й підвищувати рівні,] — написала Широ.

Насамперед хотіла довести обох приблизно до тридцятого рівня. Тоді зможуть долати складніші підземелля.

Відчувши небезпеку, клацнула пальцями. Позаду миттєво виріс крижаний стовп.

* ГАХ!

Лід пронизав нижню щелепу й череп монстра, підвісивши його в повітрі.

— Щоразу, як бачу це, не розумію, як тобі вдається. Як можна атакувати настільки точно, навіть не дивлячись? — запитала Медісон.

[Усе завдяки чуттям. Відчуваєш небезпеку, жагу крові й ауру ворога. А потім атакуєш. Просто.]

— Що? Звучить як шосте чуття, — сказала Лірика.

[Саме так і є. Коли бачиш величезного звіра, він випускає ауру, щоб залякати тебе. Її не видно, не можна торкнутися, понюхати чи скуштувати. Проте інстинктивно знаєш, що вона є. Зазвичай це відчувається, коли він розкриває її повністю. Схоже на відчуття, що хтось дивиться на тебе.]

[Лірика тут трохи особлива. Вона не може повністю зосередитися на цих чуттях, проте на них реагує її прихований хист. Я ж свідомо посилюю сприйняття аури до максимуму. Так воно працює як радар. Знаю, коли позаду небезпека, і можу відповідно реагувати.]

— І ти постійно тримаєш цей радар увімкненим? Хіба не важко? — запитала Медісон. Вона трохи хвилювалася: безперервна пильність мала сильно навантажувати розум Широ.

[Завжди тримаю. Спочатку було важко. «Радар» то вмикався, то вимикався через нерівні проміжки: не могла постійно зосереджуватися. Проте з часом це стало другою натурою.]

— Яка ситуація змушує весь час бути насторожі? — Лірика трохи насупилася.

За короткий час знайомства вона зрозуміла: у Широ більше таємниць, ніж в інших. Не буває тринадцятирічних бійців із таким досвідом і здатністю легко проходити підземелля самотужки.

Тепер же усвідомила: більшість свого «дитинства» Широ мусила провести напоготові.

[Небезпечна. Ніколи не знаєш, що станеться, тож завжди треба бути пильною.] — Широ знизала плечима.

[Гаразд, продовжмо. Не можна марнувати надто багато часу.]

Медісон і Лірика кивнули: вона мала рацію. Хотіли якнайкраще використати час у підземеллі, щоб швидше підвищити рівні.

Пробравшись тунелями, дісталися останньої третини першого поверху.

— Прорвімося крізь них, — сказала Медісон. Лірика кивнула.

Аура тисячі клинків + Аура вербового клинка.

Лірика застосувала обидва берсеркові вміння й трохи присіла.

* БАХ!

Здійнявши хмару пилу, кинулася до чудовиськ.

Розпечене лезо + Миттєвий удар.

Меч спалахнув багряним сяйвом, а тіло рвонуло вперед.

Змахнувши клинком, вона залишила глибокі рани на шиях двох монстрів.

— МЕДДІ! Добий їх! — гукнула Лірика.

— Знаю!

Втілення Лицаря-демона — атака.

Медісон сильно тупнула. Миттєво розгорнулося темно-червоне магічне коло.

Тіло огорнув темний туман, на ньому з’явилися шари обладунку. Меч перетворився на велетенський клинок завдовжки з неї.

Разом із втіленням змінилася й аура, привернувши увагу Широ.

Вона відчувала дивовижну щільність хаотичної, спраглої бою аури.

«Лицар-демон, мабуть, досить високий клас…»

Розвернувшись усім тілом, Медісон замахнулася величезним мечем на чудовиськ.

* БУМ!!!!

Атаки ще не вистачало, щоб прорубати монстрів, тож меч діяв мов довбня: трощив кістки й органи, розкидаючи тіла по стінах.

Устромивши дворучний меч у землю, Медісон провернула його. До демонів вирвалися два магмові стовпи.

«Ого? Цього разу атакувальне втілення дало єднання з магмою», — здивувалася Широ.

Попередні втілення давали єднання із землею, блискавкою та іншими стихіями. А тепер — магма, розвинений різновид вогню.

«Гм, дуже корисно. Хоч стихія випадкова, отримувати добре єднання просто в бою зручно».

«Проте вона витрачає забагато сил на двох монстрів. Із більшою практикою вміння були б значно ефективнішими».

Вискочивши перед Медісон, Широ вирішила підтримати Лірику.

Підстрибнула, створила вісім кинджалів, розвернулася й розкидала їх по полю бою.

Стиснула кулаки: кожен кинджал розпався на кілька менших.

* БУМ! БУМ! БУМ!

При влучанні вони вибухали крижаним туманом, заморожуючи монстрів.

Скориставшись нагодою, Лірика прорвалася крізь застиглий натовп, ударивши кожного.

Різкий перепад температури розколював лід і добивав чудовиськ.

Не сповільнюючись, вони легко зачистили решту тридцять відсотків першого поверху.

Біля обеліска побачили вартового, що безцільно походжав.

Нагадував дуже товстого кротощура з масивними руками. З пащі стирчали два гострі зуби, по тілу були розкидані жмутки шерсті.

— Який потворний, — сказала Медісон те, що подумали всі троє.

[Справді. Проте не недооцінюй його через потворність.]

Створивши крижаний спис, Широ жестом запропонувала їм почати.

Кивнувши, Медісон цього разу застосувала захисне Втілення Лицаря-демона.

Її вкрили важкі обладунки, а зброя змінилася на меч і щит.

З оновленим набором танкових умінь вона кинулася вперед.

— Ха-а-а!!! — Застосувала Провокацію, щоб привернути увагу боса, і зміцнила захист Залізною шкірою.

* БАХ!!

Хвіст кротощура вдарив у щит. Медісон трохи відступила, відновила рівновагу й ударила його щитом.

Відштовхувальна сила.

Накопичена від удару сила повернулася до кротощура, змусивши його відступити.

— Його увага на мені! — гукнула Медісон.

— Добре!

Стрибнувши до боса, Лірика змахнула мечем і рубонула по шиї.

«Невдалий момент», — подумала Широ й швидко повела зап’ястком.

* БАХ!

Кротощур раптово повернув голову до Лірики й атакував.

Проте до зіткнення з землі вирвалися крижані ланцюги й прикували його.

Лірика продовжувала рубати, але меч залишав тільки неглибокі рани.

Трохи насупившись, вона штовхнула кротощура ногою й відскочила.

Приземлилася біля Широ й полегшено видихнула.

[Спробуй обирати мить атаки за рухами м’язів боса. Вони підказують, що він збирається зробити.]

— Стривай, ти бачиш, як рухаються його м’язи?! — здивувалася Лірика. У бою вся плоть постійно рухалася. Проте Широ могла розібратися й визначити його наміри.

[Так. І ви зможете, коли наберетеся достатньо досвіду.]

— ДОСИТЬ БАЛАКАТИ, БУДЬ ЛАСКА!! АТАКУЙТЕ! — закричала Медісон, парируючи черговий удар кротощура.

Почувши крик, Лірика кинулася допомагати.

Оскільки Широ лише підтримувала їх, бій забрав трохи більше часу.

На жаль, нового рівня вона ще не здобула.

Сподівалася, що наступні поверхи дадуть достатньо досвіду.