Розділ 82 — Евакуація

На найвищому хмарочосі майнула самотня тінь.

Завдяки неймовірній швидкості Нань Тянь опинився біля Хуань Ер задовго до того, як Широ дісталася першої будівлі.

«Не дивно, що він завжди поруч, коли я повертаюся до гуртожитку. Йому легко помітити мене й майже миттєво переміститися туди», — подумала Широ, перестрибуючи кілька огорож.

За кілька хвилин вона знову стояла поруч із Нань Тянем та Хуань Ер.

[То яка ситуація?]

— Жодних ідей.

«Як це?» — подумала Широ, почувши відповідь Нань Тяня.

— Хуань Ер, поясниш маленькій сніжинці?

— Звісно. Пані Широ, схема поточного руху мани ненормальна. Зазвичай у тотемному ритуалі мана має рухатися назовні. Зараз же вона тече в кількох напрямках, а основний потік спрямований до центру ритуалу, — пояснила Хуань Ер, показуючи схему.

[Дайте подивитися.] — Хуань Ер кивнула й передала Широ ноутбук.

Дивлячись на схему Нью-Йорка, яка оновлювалася наживо, Широ на мить насупилася. У голові промайнули незліченні моделювання.

«Маючи всі знання про ритуали зі свого світу, я повинна хоча б приблизно змоделювати те, що відбувається тут», — подумала вона, вдивляючись в екран.

Широ почала стукати по клавіатурі, вручну змінюючи значення в поточній моделі. Так вона могла перебудувати моделювання.

— Га? Стривай, що…

— Хуань Ер. Нехай маленька сніжинка робить своє, — перебив Нань Тянь, приклавши палець до губ на знак мовчання.

Розпачливо прикусивши нижню губу, Хуань Ер спрямувала обурення на Широ.

«Дивися скільки хочеш. Я не збиратимуся обертатися», — подумала Широ, виправляючи значення.

Вона вводила основні положення теорії ритуалів, які досі пам’ятала зі старого світу. Це не були глибокі знання, та спробувати й перевірити, чи вони працюють, варто.

До того ж Широ вже давно підготувала кілька пояснень, звідки має такі відомості.

* КЛАЦ!

Вона натиснула Enter, і схема почала змінюватися. Роздивившись її, Широ спохмурніла.

«От лайно…» — мимоволі подумала вона.

[Є добра й погана новини. З якої почати?] — запитала Широ.

Нань Тянь на мить задумався, побачивши її серйозне обличчя.

— З доброї.

[Добра новина: я точно знаю, що відбувається.]

— О? Поясни, будь ласка, — Нань Тянь махнув рукою.

[Ні. А тепер погана новина.]

— Га?! — Він ошелешено прочитав відповідь.

[Жартую.] — Широ всміхнулася.

Нань Тянь стомлено усміхнувся її витівкам і терпляче чекав. Хуань Ер, побачивши це, роздратовано насупилася.

«Сука!» — подумки вилаялася вона.

[Суть у тому, що вузли, які мали бути основою ритуалу, виявилися підробкою. Покидьки зробили їх обмежувачами. Вони маскувалися під опори, а коли ми їх зламали, залишкова мана спрацювала як перемикачі запуску. Знищивши, тобто активувавши, усі десять, ми фактично власноруч запустили ритуал.] — Широ стомлено всміхнулася.

[Схоже, навіть рядові охоронці вузлів цього не знали. Щоб обдурити ворога, спершу обдури союзників.] — Вона знизала плечима.

— І… це добра новина? Яка ж тоді погана? — запитав Нань Тянь.

[Ми вже не можемо зупинити ритуал. Ми змусили його пройти поріг активації. Що б він не приваблював чи не прикликав сюди, зупинити це тепер неможливо.] — Широ похитала головою.

— Думаєш, я нічого не зможу зробити навіть після запуску?

[О, думаю, зможеш. АЛЕ! З іншими ритуалами. На наше нещастя, цей записав наші відб итки мани. Тепер будь-яка наша атака чи застосування мани проти ритуалу або прикликаних ним створінь лише посилить їх. Саме так: ми не знищуватимемо, а ПІДЖИВЛЮВАТИМЕМО. Тут ми ні чорта не можемо вдіяти, о могутній Нань Тяню.] — Широ зітхнула й підвелася.

Раз вона нічого не могла зробити, залишалося погодитися на евакуацію. На жаль, добрий намір припинити ритуал лише найбільше посприяв цій скруті.

Без допомоги Нань Тяня у припиненні ритуалу доведеться покинути місто.

Нань Тянь стиснув кулак і насупився.

— Схоже, «Чорна монархія» добре підготувалася, — тихо сказав він і знову глянув на світло в небі.

Воно щосекунди посилювалося. Нездатність допомогти засмучувала його.

Похитавши головою, він стомлено зітхнув.

[Не переймайся надто сильно. Ти не можеш розв’язати всі проблеми світу. Просто відступи разом з іншими мешканцями. Ми можемо лише залишити це іншим. Хтозна, може, їм удасться самим відігнати те, що з’явиться.] — написала Широ, помітивши його розчарування.

— Стривай. Так, але чи це справді так? Звідки в тебе ці відомості й чому ти така впевнена? — запитав він.

[Усе просто. Маючи певні знання про роботу ритуалів — і тотемних, і решти, — я можу побудувати модель та оцінити, як відбувається запуск. Звідки інформація? Скажімо так: вона просто є. А ти можеш здогадатися, звідки.] — Широ вказала на свою голову.

«Отже, попередня власниця тіла це знала. Мабуть, тому й вона знає», — вирішив Нань Тянь, помітивши жест.

— …Клопітно, — сказав він, похитавши головою.

— Але це не схоже на жоден відомий мені тотемний ритуал.

[Звісно. Попри недосконалість, його творець радше експериментував, ніж цілеспрямовано нападав на місто. Хотів перевірити нову теорію на практиці й побачити результат.]

— Експеримент, кажеш? Тобто… це незавершений ритуал, який іще розробляють?

[Так. А тепер, якщо не заперечуєте, повернуся до друзів. До речі, можеш сміливо не переслідувати мене.] — написала Широ й зісковзнула з даху.

— …Хуань Ер.

— Так?

— Надішли повідомлення старійшинам. «Чорна монархія», мабуть, залучила талановиту людину. Вони створили новий вид ритуалу, в якому вузли працюють як перемикачі. Відомостей про вимкнення без руйнування вузлів немає. Попередь: люди високого рівня не повинні їх знищувати, бо після цього вже не зможуть допомогти знищити те, що привабить тотем, — серйозно сказав Нань Тянь.

* * *

[Широ: Уже йду вас шукати. Де ви?]

[Лірика: Ми в евакуаційному секторі 7. Люди сідають у потяг. Приходь швидше.]

[Широ: Гаразд. Зараз буду.]

Відкривши карту, Широ знайшла евакуаційний сектор № 7.

«Хм… доволі далеко», — подумала вона.

Знизавши плечима, Широ помчала туди.

Кілька хвилин вона безупинно бігла на повній швидкості, застосовуючи 2-й фантом і Ходу снігопаду. Тим часом світло в небі досягло піку.

Звернувши за ріг, Широ побачила безліч людей, які евакуювалися. Оглянувшись, помітила кількох ельфів і чорнявих людей, але не тих, кого шукала.

[Широ: Я тут. Де ви?]

[Лірика: Уже далі. Ми хотіли зачекати зовні, але патруль був непохитний. Тож можемо тільки рухатися вперед.]

[Широ: Зрозуміла. Ідіть далі, я вас наздожену.]

[Лірика: Скоро побачимося.]

Прибравши телефон, Широ натягнула маску й каптур.

Фантомне мистецтво стилю Інь: 1-й фантом + 2-й фантом + Хода снігопаду.

Вона метнулася вперед непомітно для всіх. Оглядаючи все довкола, Широ напружила зір до межі, щоб знайти серед натовпу евакуйованих Лірику й Медісон.

За цей час вона навіть устигла помітити Геліона, Аарім, Ліама й Сільвію.

«Схоже, вони теж переїдуть до наступного міста. Може, там удасться запросити Сільвію до загону», — подумала Широ.

Просуваючись крізь натовп, вона нарешті побачила Лірику й Медісон.

— Думаєш, Широ нас наздожене? — запитала Медісон, час від часу озираючись.

— Так, вона буде тут щохвилини, — кивнула Лірика.

[Викликали?] — Широ з усмішкою з’явилася просто перед ними.

— Ого!!!! Чому ти не можеш з’являтися нормально?! — вигукнула Медісон, ледь не схопившись за серце.

[А якщо приземлюся як супергерой? Що краще: супергеройське приземлення чи просто поява поруч?] — запитала Широ, знімаючи маску й каптур.

— Забудь, ти маєш рацію. До речі, коли ти знебарвила волосся? — запитала Медісон. Лірика ж широко розплющила очі, намагаючись закарбувати новий вигляд Широ в пам’яті.

[Не знебарвлювала. Це через підвищення зірки.] — Широ всміхнулася.

— Тобто… як у мене після підвищення класу? — спитала Медісон.

Широ лише примружилася, пригадавши, що після першого підвищення класу Медісон стала дорослішою на вигляд. А вона сама виросла лише на кілька нанометрів.

Медісон зблідла, відчувши холодок уздовж спини: згадала, як Широ реагує на розмови про свій клас.

— То, е-е, як думаєш, що станеться, коли ти підвищиш клас удруге? — запитала вона, переводячи тему.

[Не знаю. Сподіваюся, зможу зцілити горло. Якщо підвищення класу змінює тіло, то й горло мало б відновити.] — Широ знизала плечима.

«Боже… Широ з голосом…» — подумала Лірика, широко розплющивши очі.

* * *

— Лірико~ Підійди до мене, люба, — Широ жестом покликала Лірику до себе, її голос звучав ніжно й зачаровував.

— Ах~ Але, Широ… ми не можемо… — у голосі Лірики чулося збентежене, уривчасте дихання.

— А хто сказав, що не можемо? Сильний сам встановлює правила. Спробуй сказати, що мені не можна, — посміхнулася Широ. Потужним рухом руки вона притягнула Лірику до себе.

— Ах! — вигукнула та від несподіванки.

— Чому дивуватися? — Широ наблизилася до неї, і її холодні пальці ковзнули по спині Лірики, повільно роздягаючи її.

— Дозволь і мені розслабитися… — повільно промовила Широ, знімаючи з себе одяг.

* * *

* КАП-КАП-КАП!

— А-а-а… я помру… помру від щастя… — ледь чутно пробурмотіла Лірика, почервонівши. З носа капала кров, хоч вона й намагалася це приховати.

— Лірико?! Лірико!! Тримайся! Знаю, уява вражає, але ще рано! Дочекайся хоча б кімнати!! — вигукнула Медісон, підхопивши подругу, перш ніж та впала.

— Маді… це, це занадто… — сказала Лірика, намагаючись зупинити кров із носа.

— Просто… просто стримайся! Ще трохи!

Широ, спостерігаючи за цим, мала лише одну думку.

«Якого чорта?»

Дивлячись, як Медісон допомагає Ліриці заспокоїтися, Широ лише звела брову. Втручатися особливо не було сенсу: Медісон уже допомагала. До того ж інстинкт підказував, що її наближення лише погіршить ситуацію.

За кілька митей Лірика нарешті оговталася.

[Тепер почуваєшся добре?]

— Так, усе гаразд. Тільки пообіцяй, що спробуєш відновити голос якнайшвидше, добре? — палко попросила Лірика.

[Це в моїх планах.] — Широ кивнула. Нездатність говорити дратувала: доводилося все писати. Навіть за її швидкості набору це було незручно.

А потім співрозмовникові ще треба прочитати текст.

* БУМ!!!!!

Щойно вони зайшли до потяга, світло вибухнуло, утворивши гігантський портал.

За край учепилися дві пазуристі лапи й почали роздирати його ширше.

* Р-Р-РА-А-А!!!!!!!!!

Рев відлунням прокотився по всьому місту.

У порталі світилися незліченні пари очей, показуючи, скільки всередині монстрів.

Проте щойно Широ почула рев, її тіло наче вимкнулося. Вона впала обличчям у сидіння потяга.

— Широ! — панічно вигукнули Лірика й Медісон, підхоплюючи та перевертаючи її.

Посадивши Широ як слід, вони приголомшено побачили, як вираз її обличчя різко змінився з порожнього на звичайний.

— Широ? — Лірика кілька разів струснула її за плечі.

Оговтавшись, Широ набрала повідомлення в телефоні.

[Вибачте. Тіло відключилося від утоми.] — Вона винувато всміхнулася.

— Утоми?

[Я за один раз піднялася з 35-го до 37-го рівня. Уявіть, скільки підземель для цього довелося пройти.] — Широ збрехала, відвертаючи їхню увагу.

Глянувши на її позначку, дівчата переконалися: рівень справді був 37-й.

— Трясця! Тобі потрібно більше відпочивати! — сказала Медісон. Широ кивнула.

[Трохи захопилася підвищенням рівня й стала необережною.] — Вона всміхнулася.

Та правду Широ знала. Щойно монстр заревів, він спробував її підкорити.

«Хм, надокучливий придурок», — подумала вона. Якби не сильний розумовий опір, невідомо, що сталося б.