Розділ 86 — Сюзі

Прокинувшись рано-вранці, Широ озирнулася й перевірила, чи всі ще сплять.

«Схоже, діти не надто заперечують проти спальників», — подумала вона, знаючи, якими вибагливими бувають діти до незвичних умов сну.

Тихенько підвівшись, Широ глянула на годинник: уже шоста ранку.

«Світає. Найкращий час для розвідки нетрів», — подумала вона. На сході сонця буде більше тіней, у яких можна сховатися.

Натягнувши маску й каптур, Широ вийшла, нікого не розбудивши.

Озирнулася: до появи сонця залишалося кілька хвилин, хоча вдалині вже виднілися тьмяні червоні відблиски.

«Треба постаратися швидше з цим упоратися».

Фантомне мистецтво стилю Інь: 1-й фантом + 2-й фантом.

Широ вислизнула з табору, оминувши патрульних працівників. Вона не хотіла привертати увагу, нишпорячи нетрями. Навіть сусідки по намету знали лише, що вона збирається розвідувати інформацію. Нічого більше.

Приземлившись на стіну будівлі, Широ легко почала видиратися на дах.

«Спершу треба визначити території, підконтрольні ватажкам нетрів. Потім зможу використовувати їхні конфлікти, щоб приховувати власні переміщення. Ще треба дізнатися, скільки тут ватажків. Якщо лише один, усе стане дещо складнішим», — подумала вона, перестрибуючи проміжки між будинками.

Розвернувши тіло, Широ прослизнула між кількома металевими опорами, не збавляючи швидкості. Зараз вона власноруч наносила нетрі на карту.

Цифрові карти давали багато подробиць, але краще перевірити все особисто. Зрештою, цифрові відомості можна підробити. Самостійна робота допоможе уникнути помилок.

Після пробіжки нетрями в її голові склалася основна карта місцевості. Район був не надто великий, але й не малий.

«Судячи з побаченого, нетрі поділені між трьома ватажками. Ледь помітні відмінності в облаштуванні їхніх ділянок і різкі переходи між ними свідчать про боротьбу за владу», — подумала Широ, примружившись. Зараз вона ховалася в тіні однієї з найвищих будівель району.

Ватажки мали бути високого рівня, щоб утримувати таку владу в місті, де загальний рівень теж був досить високий.

До того ж влада не ліквідовувала нетрі, отже, мабуть, мала із цим труднощі.

«Стривай… може, біженців поселили тут, щоб спровокувати ватажків на дії? Якщо ті нападуть, влада матиме привід узятися за них», — подумала Широ. Розміщувати біженців так близько до нетрів було дивно. Їх могли поселити за межами міста, але вибрали саме цей район.

«Та хіба чорного ринку, контрабандних маршрутів і решти недостатньо, щоб діяти проти них?» — Широ примружилася.

Щось тут було не так, і їй зовсім не подобалася роль наживки.

«Отже, головні припущення: біженців можуть використати як наживку, щоб виманити ватажків. У нетрях, можливо, є щось, що заважає владі діяти, і їй потрібен очевидніший привід. А щоб нетрі мали таку силу, потрібні високопоставлені керівники й вагомий покровитель.

Покровитель або належить до влади, або має достатній вплив, щоб змусити її відступити. Жодна розумна міська адміністрація не дозволила б таким нетрям існувати».

Звісно, міркувати можна без кінця, але потреби не було: сама Широ очищати район не збиралася. До того ж могла придумати й кілька «корисних» причин його зберігати.

«Нетрі можуть стимулювати шукачів пригод. Підштовхуватимуть їх прагнути вищих рівнів. Це, своєю чергою, пожвавить економіку міста: більше шукачів пригод високого рівня — більші прибутки від підземель і моря».

Як і в будь-чому, тут були і добрі, і погані сторони. Проте Широ хотіла, за можливості, розуміти всю ситуацію. Такі відомості допоможуть планувати дії та уникати майбутніх проблем.

!!!

Побачивши кількох людей, які виходили з будівлі, Широ швидко приховала присутність і створила навушники для посилення звуків.

— Чим бос останнім часом займається? Часто бачу, як він блукає околицями.

— Не знаю. Щось про зброю, яка допоможе знищити «Крижані ікла» й «Нефритових акул».

— Тобто нарешті зможемо розібратися з тими виродками?

— Так.

— Маєш якісь здогадки про нову зброю? Треба щось серйозне, бо всі їхні керівники — шукачі пригод рангу C.

— Не питай мене. Гадаєш, я знаю? Можу хіба припустити, що це щось на зразок Р-Пайку.

— Р-Пайку?

— Ти новенький, мабуть, не чув. Р-Пайк — найкращий друг наркобарона. Страшенно затягує й кілька років тому спричинив спалах у нетрях. Через нього влада ледь не накинулася на нас.

— Стривай, я думав, наркотики на нас не надто діють?

— Так, але це лайно надзвичайно концентроване. Гадаю, хтось нижче 30-го рівня від нього помре майже відразу.

— Боже мій! Серйозно?

— Так. А як іще підсадити на це лайно людину 50-го рівня?

— Чорт.

— Не думай про це. Те, що воно робить із людьми, до біса жахливе. Усі, хто його приймав, зрештою вбивали себе, бо не могли дістати наступної дози.

Широ насупилася. Р-Пайк нагадував наркотик, який вона знала з минулого життя.

Той завжди був відомий під кодовою назвою S250. Назву дали через розрахунки: лише люди вище 250-го рівня могли пережити малу дозу. Настільки він був потужний. Одна крапля перетворювала квітучу гору на отруйну.

Звісно, створити таку сильну речовину було надзвичайно важко. На одну маленьку чашку йшло понад 20 років безперервної праці. Сама думка про те, на що здатна ціла чашка, викликала в Широ легкий дрож.

Решта розмови не містила нічого важливого. Широ покинула місце й вирушила розвідувати території інших ватажків.

* * *

Майже за пів дня розвідки вона склала початкове уявлення про нетрі. За повний контроль боролися три угруповання: «Крижані ікла», «Нефритові акули» й «Кобра зі слонової кістки».

«Крижані ікла» мали найбільшу бойову силу, «Нефритові акули» — найбільший вплив, а «Кобра зі слонової кістки» була найнебезпечнішою. Через її отрути й наркотики, що ширилися ринками, саме із цією бандою влада найбільше хотіла розібратися.

Та навіть після всієї розвідки Широ не зрозуміла, чому влада нічого не робить.

«Схоже, біженців використовують як наживку й прикриття. Наживку, щоб спровокувати напад із нетрів, і прикриття, щоб приховати торгівлю з їхніми ватажками», — подумала Широ, годуючи Інь.

З’ївши кілька каменів сама, вона вирішила розвідати єдину територію, яку досі оминала: чорний ринок.

Перестрибнувши кілька огорож, Широ опинилася на виступі.

Звідти бачила вхід до чорного ринку.

Обабіч дверей стояли двоє охоронців 55-го рівня. Широ примружилася.

До них підійшов чоловік і щось прошепотів.

Охоронці кивнули й пропустили його всередину.

«Акустичне картографування застосовувати не можна: люди рангу C напевно мене виявлять». Схоже, шляху на чорний ринок не було. Принаймні з того, що вона бачила.

Можна ризикнути й прокрастися, але клопіт того не вартий. Основне завдання виконано: нетрі розвідано, ієрархію з’ясовано.

Відійшовши досить далеко, Широ перестала ховатися й попрямувала до головної частини Кайроси. Спершу оновить посвідчення шукачки пригод, а потім піде в підземелля найнижчого рівня, щоб трохи підвищити рівень Інь.

На гамірних вулицях Кайроси вона помітила, наскільки вони жвавіші за нью-йоркські.

До того ж напівлюдей було набагато більше. Особливо котолюдей.

«Мабуть, через рибу?» — подумала Широ.

Однак це було хибним уявленням: риба не становила основу котячого раціону. Насправді котів краще годувати м’ясом, а не рибою.

Біля гільдії шукачів пригод Широ без подиву побачила, що тутешня будівля набагато більша за нью-йоркську.

З натовпу на неї спрямували кілька неприязних поглядів: швидко впізнали біженку. До міста прибувало багато незнайомих шукачів пригод, і місцеві були незадоволені, що чужинці забирають здобич.

Широ похитала головою, увійшла до гільдії й стала в чергу.

«Ух!»

Якась жінка грубо штовхнула її, проходячи повз. Очевидно, хотіла ускладнити Широ життя.

Та лише насупилася: влаштовувати сцену не варто.

Проте мовчання теж було поганим вибором — створювало враження слабкості. Інші вирішать, що її можна й далі відштовхувати.

«Що робити… що робити…» — Широ напружено шукала вихід.

Її «супротивниця» була Лицаркою 50-го рівня. Убити її було легко, але такий варіант не годився. У «чесному» бою характеристики жінки могли взяти гору.

Залишався лише один вихід.

Чистий вбивчий намір!

Спрямувавши його лише на жінку, Широ зможе вплинути на неї, не зачепивши інших.

Вона трохи підняла маску й примружилася, дивлячись на кривдницю.

Коли вбивчий намір почав виходити назовні, температура одразу впала.

Жінка вже хотіла продовжити знущання, та раптом відчула величезну ауру. Спробувала закричати, але тиск посилився й відібрав мову. М’язи скувалися від страху, а тіло вкрилося потом.

Її рот так і залишився роззявленим від жаху, який сковував тіло.

Навколо її ніг почав утворюватися лід, і Широ зрозуміла: час зупинитися.

Прибравши вбивчий намір, вона розтопила кригу. Жінка впала на підлогу й спробувала якомога швидше відповзти.

— Ах!! А-а-а!! А-а-а! — Слів вимовити не могла: страх заволодів нею повністю. Один погляд у холодні, безжальні очі Широ викликав жах.

— А-а-а!!!!! — Схопившись на ноги, вона щосили кинулася геть.

Усміхнувшись, Широ повернула увагу до черги.

Звісно, більшість шукачів пригод вважали ситуацію дивною. Та підстав діяти проти Широ не мали: фізично вона не нападала.

Збоку здавалося, ніби жінка просто втратила глузд.

Ті, хто чекав цікавого видовища, приголомшено дивилися, як доросла жінка тікає від маленької дівчинки, наче в смертельній небезпеці. Старші шукачі пригод лише коротко глянули й не втручалися.

Це їх не стосувалося. Щонайбільше нагадувало дитячу сварку в парку.

Біля стійки Широ здивувалася: адміністраторкою була котожінка.

— Ласкаво просимо, ня. Ви вперше в Кайросі, ня? — запитала вона.

Хоч належала до звіролюдей, людських рис у ній було більше. Тваринними були лише котячі вуха, хвіст і два ікла. Решта — людська.

«Схоже, вона котожінка лише на одну п’яту», — подумала Широ, роздивляючись адміністраторку.

Яскраве руде волосся сягало талії. Воно було радше «диким», ніж гладеньким. Очі — жовті, а статура невелика й спритна.

Жінка носила простий офісний костюм.

«І все одно вона більша за мене», — подумала Широ, оцінивши погруддя й зріст жінки-кішки.

[Сюзі, рівень 50 — Котодівчина]

Проте довго розглядати не стала: це було б неввічливо.

[Хочу оновити посвідчення шукачки пригод.] — написала Широ.

— Добре, ня. Одну секунду, ня, — усміхнулася Сюзі й узяла документ.

«Не пам’ятаю, щоб котодівчата додавали “ня” до кожного речення…» — спантеличено подумала Широ. Звіролюди говорили майже так само, як люди.

[Ви, котодівчата, мусите казати «ня» в кінці? Не пам’ятаю, щоб це була расова особливість.] — запитала вона.

— Ні, мені просто подобається так говорити, — всміхнулася Сюзі, цього разу без «ня».

«Ну що ж… цікаво», — подумала Широ. Саме тоді випадково помітила оголошення про аукціон Кайроси.