Розділ 14

Сил у Чу Дзінланя геть не залишилося. Виснажили його й мати, й Сяо Мо. Фізично та морально спустошений, він ледве дійшов до своєї кімнати.

Здавалося б, треба було впасти й відпочити, але, як справжній відмінник, він сів у медитацію. Система навіть розгубилася.

Система:

— Ого, яка наполегливість.

Сяо Мо кивнув:

— Є в цьому щось від старшокласника, який, захворівши, все одно зубрить перед іспитами.

Поступово сутеніло. Під час медитації обличчя Чу Дзінланя світлішало, і Сяо Мо поцікавився в системи:

— Медитація теж допомагає з відновленням, так?

Система підтвердила:

— Авжеж.

— Чудово. Нам тут більше нічого робити, — сказав Сяо Мо. — Ходімо назад у море свідомості — практикувати методику ядра.

Система здивувалася:

— Е? Але ж у цей час щодня ви зазвичай виходите до другого баньяна за двором, насолоджуєтесь вітерцем, дивитеся на червоних дух-пташок на гілках, потім прогулюєтесь уздовж клумб і вже після цього повертаєтесь у море свідомості на ранній відпочинок.

Навіть пенсіонери не живуть настільки безтурботно.

— То було тоді, коли культивувати не треба було. Відпустка закінчилась, — без жодної туги відповів Сяо Мо. — Я зберіг собі людський режим сну, але тіло внутрішнього демона не потребує сну і раптової смерті не боїться. Так зручно. Я вже склав план: щовечора практикуватиму методику ядра, а вдень — музичну теорію та техніку. Швидше досягну рівня Зародку Душі й раніше відновлю людську подобу.

Система:

— Даруйте, я мало не забула, що цей господар, який після переселення здавався таким розслабленим, насправді теж відмінник.Якби ж ви так само старанно ставились до Чу Дзінланя й завдань — от би було чудово QAQ!

Внутрішній демон, який не намагається заволодіти тілом господаря чи хоча б посперечатися з ним за контроль, — це ж просто марнування ідентичності!

Куля демонічного туману розчинилася в повітрі. Коли він зник, Чу Дзінлань відкрив очі й глянув у той бік.

Внутрішній демон не скористався його слабкістю, щоб нашкодити.

Погляд Чу Дзінланя потемнів; на мить він замислився, а потім повільно заплющив очі знову й продовжив медитацію.

Сяо Мо повернувся в море свідомості, і куля чорного туману перетворилася на вродливого юнака. Він витягнув «Демонічний трактат музики» й почав заучувати перший рівень методики ядра.

Техніка в трактаті називалася ,,Демонічний Звук’’, а методика ядра мала ім’я ,,Зачарування’’. Вона була створена спеціально для внутрішніх демонів. Іншим демонам-культиваторам довелося б ще добре подумати, чи не зійдуть вони з розуму, освоюючи мистецтво зачаровування сердець, але внутрішні демони завдяки своїй расовій перевазі від природи вправно впливали на свідомість і подібних страхів не знали.

Вивчивши перший розділ методики ядра, Сяо Мо сів у медитацію під персиковим деревом у своєму маленькому дворі.

Коли внутрішній демон не має фізичного тіла, свідомість стає тілом, а тіло свідомістю. Думки мандрують всесвітом, свідомість розчиняється — шлях внутрішнього демона також є шляхом таємниці.

Занурюючись у глибини зосередження, зовні маленького дворика почав рухатися зазвичай спокійний чорний туман у морі свідомості.

Густий туман повільно закружляв. Ледь помітні пасма торкнулися Сяо Мо. Те, що мало б виглядати моторошно, здавалося напрочуд м’яким: чорний туман ніжно огорнув його й тихо злився з його сутністю.

Було це ілюзією чи ні, але простір, який Сяо Мо вирізьбив для себе в морі свідомості, наче трохи розширився.

Він відчув, що увійшов у глибший стан. Здавалося, він ширяє в повітрі, а навколо нього енергія ніби вода: плинна, але з відчутним опором. Варто було простягнути руку і теплий потік одразу пройшов би крізь усе тіло, даруючи приємну, ліниво-релаксуючу розслабленість.

Його дух закріпився на якійсь точці-опорі, чітко, хоч і крізь легкий серпанок, осягаючи самого себе та довколишнє. Від нього до світу тягнулися чорні нитки, сплітаючи зв’язки, розірвати які було неможливо.

У цьому чудесному стані свідомість Сяо Мо перебувала довго. Коли він розплющив очі, ніч уже минула.

Система привітала:

— Доброго ранку, господар!

Сяо Мо відчував себе свіжим тілом і духом:

— Доброго.

Він підвівся, не відчуваючи ані крихти оніміння в ногах, рухаючись напрочуд легко. Зміни в собі він відчував чітко. Кивнув задоволено, та раптом занепокоївся:

— Здається, я став ще легшим. А коли поверну людську подобу після виконання завдання, чи не виникнуть проблеми з тим, щоб нормально ходити?

Система запевнила:

— Якщо техніка не якась особлива, більшість культиваторів рухається легкою ходою. Не турбуйтеся. Але, господар… ваша зовнішність тепер виглядає дещо… зловіснішою.

Почувши це, Сяо Мо відразу підійшов до маленького ставка у дворі, щоб поглянути на себе.

І справді, як казала система: червоний лотос між бровами сяяв ще яскравіше, розкриваючись у повному цвіті. Очі лишилися тими ж, але тепер мали ще більшу красу.

З точки зору ортодоксальних сект, уся його аура вже ніяк не могла вважатися близькою до праведної. Вона була її повною протилежністю.

Сяо Мо торкнувся кутика ока:

— Це завжди так із демоничними техніками?

Система пояснила і навіть похвалила:

— Ні, іноді люди стають потворнішими. А ви, навпаки, стаєте привабливішим і це, звісно, краще!

Усвідомивши, що йде далі шляхом «неземної вроди», Сяо Мо заспокоїв себе:

— Нічого. Коли знову поверну людську подобу, інші бачитимуть у мені лише обличчя, схоже на Чу Дзінланя. Виконаю завдання, відновлю власну ідентичність — і вже не буду демоничним культиватором.

Яке значення мало, що внутрішній демон Сяо мав трохи зловісний вигляд? Це ж не стосувалося самого Сяо Мо.

Він потягнувся, торкнувся листя персикового дерева. Його персикове й грушеве деревця існували лише у формі–без цвіту й плодів. Це станеться лише тоді, коли Чу Дзінлань досягне рівня Зародку Душі, і в морі свідомості з’являться власні сонце й місяць.

Сяо Мо запитав у системи:

— Котра зараз година?

Внутрішній демон мав би будь-якої миті знати, що робить його господар, але нинішній Сяо Мо все ще мав обмеження.

Щоб побачити світ очима Чу Дзінланя, йому доводилося виходити зі свого маленького дворика, пробиратися крізь чорний туман і доходити до території Чу Дзінланя в морі свідомості. Коли ж йому було надто ліньки йти, Сяо Мо просто запитував у системи, котра година назовні.

Система, яка за сумісництвом виконувала роль будильника, повідомила час. Тепер був ранок: година щоденної культивації Чу Дзінланя.

Сяо Мо кивнув і повернувся, прямуючи до будинку. Система, яка пропустила вчорашні події, ще не знала, що Сяо Мо вирішив не турбувати Чу Дзінланя під час культивації. Вона спитала з подивом:

— Господар, а ви не виходите?

— Я вирішив підлаштовуватися під розпорядок Чу Дзінланя, — пояснив Сяо Мо, розгортаючи «Посібник демонічного звуку». — Не буду грати на флейті, коли він культивує. Але час марнувати не можна. Спершу заучу решту технік.

Система:

— Вау.

Вона зиркнула назовні, у світ Чу Дзінланя: попри біль і слабкість учора, він сьогодні знову рано встав, щоб культивувати. Потім поглянула назад, у море свідомості: Сяо Мо, який не втрачав жодної миті, сумлінно вивчав книгу.

Система зітхнула:

— Люди — надто вже інтенсивні. Просто неймовірно інтенсивні.

Добре бути системою, а не людиною.

Серцева методика вимагала не лише запам’ятовування, а й особистого розуміння й досвіду. Якби справа була лише у вивченні кількох рядків, швидкість була б надто високою. Але методи ядра й техніки самі по собі сповільнюють читання, змушують вдумуватися в кожне слово, смакувати його.

Читаючи, Сяо Мо поринув у текст і втратив відчуття часу. Коли нарешті закрив книгу, ще з насолодою прокручуючи прочитане, перевірив час у Системи…

Він пропустив обід Чу Дзінланя!

У морі свідомості можна було зводити будинки й навіть прикрашати їх, та от дерева плодів не родили. Їжу теж можна було створити але це була лише оболонка без сутності, холодна, позбавлена запаху й смаку. Якщо Сяо Мо хотів відчути аромат справжньої гарячої страви, йому доводилося виходити назовні.

Сніданок він завжди пропускав, а тепер ось пропустив і обід. З трьох прийомів їжі на день лишалася лише вечеря!

Але Чу Дзінлань влаштовував розкішні вечері тільки тоді, коли спеціально прагнув його позлити. У звичайні ж дні лише ріденька каша та прості страви.

Настрій Сяо Мо миттєво впав.

Зітхнувши, він відклав методику ядра. У цьому світі культивації він міг ставити собі тільки короткострокові цілі, аби життя мало бодай якийсь сенс і очікування. Наприклад, культивувати — щоб відновити людську подобу й знову відчути тепле сонце. А поки що найбільшою радістю щодня було вдихати запах їжі під час трапези.

Адже у кожного внутрішнього демона головна довготривала мета — заволодіти господарем. А оскільки він такої потреби не мав, мусив шукати інші радощі, аби не загрузнути в застої.

А сьогоднішня радість ось так просто зникла.

Сяо Мо відчув меланхолію. Радість пішла, та культивація лишалася. Він дістав флейту, готуючись вийти назовні й практикувати мелодії.

З погляду світлої сторони, часу він не надто багато змарнував. Може, Чу Дзінлань ще не встиг пообідати?

Хоча навряд чи.

Чу Дзінлань спеціально їв повільніше лише тоді,коли хотів його подразнити.

Коли Сяо Мо понуро збирався виходити з флейтою, раптом пролунав здивований голос системи:

— Господар, Чу Дзінлань знову увійшов у море свідомості!

Кроки Сяо Мо завмерли. Насправді навіть без нагадування системи цього разу він і сам ледь відчув момент, коли Чу Дзінлань увійшов у море свідомості.

Зміни від культивації поступово почали проявлятися. Сяо Мо, внутрішній демон із рівнем Золотого Ядра, який досі використовував від сили одну-дві десяті своєї потужності, нарешті досягав сили, гідної піку цього рівня.

Після того як Сяо Мо востаннє вигнав його з моря свідомості, Чу Дзінлань усвідомив, що з його нинішньою духовною силою він був тут абсолютно безсилим проти внутрішнього демона, тож більше сюди не приходив.

Який же вітер заніс його сюди сьогодні?

Сяо Мо трохи подумав, потім змінив напрямок, узявши флейту в руки. Розсунув чорний туман і попрямував до території Чу Дзінланя. Він навіть дав назву тій частині: «Житловий комплекс Озеро Місяця».

А свою територію він іменував: «Східний будинок».

Назви — чисто у дусі двадцять першого століття. Дуже навіть непогано. Сяо Мо, такий молодий, ще й університет не закінчив, а вже має власний будинок. Хай адресу й можна записати лише як «безіменна дорога, південно-східний кут моря свідомості Чу Дзінланя, світ культивації», зате це триповерховий особняк із двором. Хіба це не розкішний будинок!

Коли Сяо Мо вийшов із чорного туману, він зустрівся поглядом із Чу Дзінланем через озеро.

Чу Дзінлань, здавалось, когось шукав, але одразу зупинився, щойно з’явився Сяо Мо.

Він ледь насупився, помітивши дедалі зловіснішу ауру демона. Обличчя внутрішнього демона, таке схоже на його власне, усе далі відходило від дороги правильності. Здавалося, зупинити цей процес вже неможливо.

Зробивши над собою зусилля і підготувавшись морально, Чу Дзінлань змусив себе тримати погляд на обличчі демона.

Сяо Мо легенько постукав флейтою по долоні:

— Рідкісний гість. Що змусило тебе з’явитися в морі свідомості?

Чу Дзінлань холодно відповів:

— Це моє море свідомості.

Господар приходить і йде у власне море свідомості, коли йому заманеться. Хіба він повинен звітувати перед внутрішнім демоном?

Чу Дзінлань стояв непохитно, немов скеля. І на подив внутрішній демон навіть не сперечався, лише кивнув:

— Так і є.

Сяо Мо навіть почав представляти:

— Ти маєш відчувати, що вся ця територія належить тобі. Я назвав її «Житловий комплекс Озеро Місяця».

Він флейтою вказав на далекий чорний туман:

— Я живу он там, за ним.

— Житловий комплекс Озеро Місяця? — подумки повторив Чу Дзінлань. Звучало дивнувато. Не надто вдала назва, на його думку.

Він кинув погляд на густий чорний туман, на який щойно вказав Сяо Мо, але нічого не прокоментував. Дочекавшись, поки той закінчить, Чу Дзінлань холодно глянув на нього, а тоді його постать поступово розчинилася й повільно зникла з моря свідомості.

Він пішов.

Сяо Мо

— ?..

Прийшов у море свідомості, нічого не зробив, навіть не посперечався, кинув одне речення й пішов???

Сяо Мо був абсолютно збитий із пантелику:

— Система, як ти думаєш, навіщо він приходив?

Система теж не знала:

— Господарю, я думаю, він такий же, як ви: з тих, кого неможливо зрозуміти.

Ну, гаразд тоді.

Що б там раптово не спало на думку Чу Дзінланю, Сяо Мо повернувся до свого початкового плану. Він вийшов із моря свідомості, його струнка постать змінилася на круглу кульку.

Але ще привабливішим за сяйво було щось інше — аромат, що витав у повітрі.

Сяо Мо завмер.

На столі Чу Дзінланя ще стояли страви, з яких ішов пар. Судячи з кількості, він тільки-но почав їсти.

Сяо Мо здивовано обійшов навколо столу й запитав:

— Чому ви сьогодні їсте так пізно?

Рука Чу Дзінланя завмерла але лише на півсекунди. Потім він спокійно потягнувся до тарілки, ніби нічого не сталося:

— Загубив відчуття часу під час культивації.

— О.

Сяо Мо нічого не запідозрив. А головне радість, яку він щойно вважав втраченою, раптом повернулася, та ще й удвічі сильніше! Він щасливо зробив два з половиною перевороти над столом, нетерпляче прагнучи насолодитися сьогоднішньою порцією пахощів.

Бачачи відверто радісний вигляд внутрішнього демона, Чу Дзінлань опустив очі й нічого не сказав.

Зате система здивувалася:

— Я відстежувала ранковий розпорядок Чу Дзінланя й не помітила, щоб він занадто захопився культивацією.

Сяо Мо:

— Гм?

— Просто під час прийому їжі він, здається, озирнувся, а потім замислився, ніби міркував над якоюсь складною проблемою.

Система дійшла висновку, що Чу Дзінлань саме роздумував над чимось серйозним, бо його мікровирази змінювалися досить часто. За аналізом системи, це були ознаки внутрішнього конфлікту, боротьби й подібного. Аж ніяк не проста справа.

Сяо Мо послухав Систему й проаналізував:

— Тоді, мабуть, він занадто довго думав над тією справою, через що затримався з їжею. Розмірковування над проблемами теж свого роду ментальна та мудра культивація, тож усе логічно.

Сяо Мо вдихнув аромат їжі, відчуваючи величезне задоволення та чудовий настрій. Жартома зауважив:

— Це ж не так, що він помітив, що мене нема, і спеціально чекав, щоб я поїв разом із ним, правда?

Система рішуче погодилася з господарем:

— Правильно, це неможливо, ха-ха!

Після сміху система раптом щось зрозуміла.

—Гей, якби це було правдою, то зникала б загадка того, чому Чу Дзінлань з’явився в морі свідомості!Дивіться: він помітив, що зазвичай пунктуальний внутрішній демон відсутній під час прийому їжі, відчув це дивним і зайшов у море свідомості, щоб подивитися, чим займається демон. Побачивши, що демон лишився таким самим, як завжди, він нічого не сказав і просто вийшов із моря свідомості.

Ланцюг логіки замикається.

Але, звісно, це неможливо. Навіть якщо Сяо Мо і Чу Дзінлань тепер менше сваряться, то лише тому, що Сяо Мо змирився з ситуацією. З точки зору Чу Дзінланя, Сяо Мо внутрішній демон, який у майбутньому буде боротися з ним до смерті. Пильність і обережність — це нормальна поведінка.

Система дійшла правильного висновку: це просто збіг!

Примітка автора:

Сяо Мо:

— Неможливо.

Система:

— Так, неможливо, абсолютно неможливо!

Чу Дзінлань:

— …

Редакторка: Ільвія