Розділ 15

Куля туману Сяо була вдоволено просякнута ароматом їжі. Чу Дзінлань їв у звичному темпі, не намагаючись навмисне затягувати час і цього разу не використовував пахощів страв, аби подразнити апетит внутрішнього демона.

Сяо Мо все ще смакував пережите. Помітивши, що Чу Дзінлань сьогодні за обідом не мав наміру його катувати, він вирішив, що їхня відверта розмова дала певний результат, і залишився цілком задоволений.

Наситившись, внутрішній демон витягнув свою флейту.

Що таке відплатити добром за зло?

Ага, це справді по-демонському.

Рука Чу Дзінланя мимоволі стиснулася.

Він, мабуть, ніколи б не подумав, що одного дня почне боятися флейти. Якщо вже низькорівневий магічний інструмент має таку руйнівну силу, то йому навіть страшно було уявити наслідки, якби це був інструмент високого рівня.

Раніше Сяо Мо огортав флейту чорним туманом, приховуючи її вигляд. Але коли Чу Дзінлань потрапив у море свідомості, то побачив її ясно — нефритово-зелену бамбукову флейту.

Тоді ж він відчув, що ця бамбукова флейта не ілюзорний витвір, на відміну від місячного озера чи дерев у морі свідомості, а справжній магічний інструмент.

Виникало питання: як внутрішній демон, що може перебувати лише в морі свідомості чи поруч із ним, здобув магічний інструмент?

Це вже виходило за межі нинішніх уявлень світу культивації. Подібно до того, як він, перебуваючи ще лише на стадії Золотого Ядра, вже породив внутрішнього демона. І Чу Дзінлань, і цей демон були надто особливими.

Чу Дзінлань занотував усі ці аномалії, але розумів: зараз не час їх обговорювати. Здавалося, щира сповідь внутрішнього демона вчора в лісі приховувала забагато, і відрізнити правду від вигадки було непросто.

Те, що Чу Дзінлань не озвучував усіх підозрілих моментів, не означало, що він їх не помічав.

Сяо Мо заздалегідь попередив:

— Я зараз почну грати, гаразд?

Він не питав дозволу, лише дав знак.

Пі-і-і

Сяо Мо вже освоїв керування диханням, тож звук флейти рідко проривався у повітря вибухово. Але навіть найпростіший звук він вмів перекручувати дивним чином, жодного разу не влучаючи в потрібну ноту. Якщо музика мала б складати прекрасну мелодію через підйоми та падіння, то у звуках флейти Сяо Мо були лише підйоми й падіння.

Це звучало приблизно так: вгору вниз, вниз, вниз, вниз, вниз, пі-і, пі-і…

Чу Дзінлань ковтнув чай і раптом відчув, як вода застрягла в роті. Ні проковтнути, ні… ну, й виплюнути теж неможливо.

Він силою проковтнув чай, а потім розгорнув аркуш паперу.

Зазвичай після обіду він трохи медитував. Але сьогодні взяв пензель і чорнило та почав щось писати.

Сяо Мо, не перестаючи грати, підплив ближче й зазирнув.

Він побачив, що Чу Дзінлань переписував із пам’яті «Сутру серця».

Те, з якою силою пензель тиснув на папір, виразно свідчило: серце писця зовсім не було спокійним.

Сяо Мо:

— …

Гаразд, він визнавав, це його провина.

Кхм, нічого страшного. Він вже робив успіхи і зовсім скоро зможе дати Чу Дзінланю послухати справжню версію дитячої пісеньки «Блимає, блимає, маленька зіронька»!

Чу Дзінлань вже пробував ставити звукові бар’єри, але, на жаль, вони не могли заглушити голос внутрішнього демона.

Що ж, доведеться занести й це до списку нотаток.

Нарешті вони попрощалися з днями безперервних словесних перепалок і увійшли у дивний режим співіснування, який зовні нічим не вирізнявся, але з діалектичної точки зору був відносно мирним.

Минуло два-три дні: ні багато, ні мало. Швидко настав день відбору до Таємному Простору. Чу Дзінлань, як завжди, прокинувся вчасно, завершив культивацію, поснідав і попрямував до переднього двору, аби зустрітися з іншими.

Він прийшов досить рано.

На диво, внутрішній демон, який рідко з’являвся вранці, цього разу теж літав поблизу.

Звісно, Чу Дзінлань не знав, що тепер внутрішній демон вже не був тим ледачим демоном, як колись. Сяо Мо щоранку практикував метод ядра. А доки він не спав, проспати було неможливо. Проблема знята.

Сяо Мо ліниво виплив, мляво кружляв навколо Чу Дзінланя деякий час, а потім вирішив не обтяжувати себе й просто плюхнувся йому на плече.

Людей поряд із Чу Дзінланем майже не було, тож йому не доводилося хвилюватися, що хтось побачить, як він говорить із порожнім місцем. Він тихо сказав:

— Злізь.

Сяо Мо без сил промимрив:

— Дайте мені трохи перепочити.

Внутрішнім демонам справді не потрібен сон, та все ж він понад десятиліття був звичайною людиною, а звички вкорінюються глибоко в душу. Після двох ночей без сну його стан був не найкращий.

Сяо Мо позіхнув. Він не був сонний, просто надто ледачий, аби рухатися.

Чу Дзінлань автоматично вирішив, що внутрішній демон підвівся зарано, аби подивитися на метушню, і тому недоспав.

Що й казати, все та ж лінь.

Члени родини Чу невдовзі почали прибувати один за одним. Чу Юшен, п’ята сестра Чу та десятий молодший Чу, звісно, теж були серед них. Останні двоє чемно привіталися з Чу Дзінланем, тоді як Чу Юшен лише зарозуміло кивнув. Невідомо, звідки в нього бралася така впевненість. Невже лише через те, що він на два роки старший за Чу Дзінланя, але при цьому нижчий на зріст?

Сяо Мо, вмостившись на плечі Чу Дзінланя, лукаво проказав:

— Який пихатий.

Погляд Чу Дзінланя на мить спалахнув.

Внутрішній демон був поруч вже так довго, але ще жодного разу не підбурював його конфліктувати з іншими.

А підбурювання господаря на неприємності одна з типових справ для внутрішніх демонів. То, може, раніше навколо нього просто не було людей, тож не було нагоди, а тепер нарешті з’явився шанс зчинити халепу?

Внутрішній демон хоче, аби він розібрався з Чу Юшеном?

Чу Дзінлань спокійно дочекався продовження. Сяо Мо спитав:

— Хіба ти так не думаєш?

Чу Дзінлань так само тихо відповів:

— Неважливо.

— «Неважливо»?!

Сяо Мо так здивувався, що вся його туманна постать здригнулася:

— З якого часу ти став таким поблажливим?

Він трохи подумав і зміг знайти лише одну відповідну причину:

— Невже вчорашня отрута все ще діє на твій мозок? Ти пам’ятаєш, як тебе звати?

Чу Дзінлань:

— Зникни.

Відтоді, як у нього з’явився внутрішній демон, це слово з чужого стало знайомим, і з кожним разом вимовлялося все легше.

Сяо Мо серйозно промовив:

— Гм, ти точно той самий Чу Дзінлань, якого я знаю. Чому ти такий поблажливий до Чу Юшена?

Чу Дзінлань навідливо спитав:

— Хочеш, щоб я з ним розібрався?

Сяо Мо тонко вловив підтекст і не піддався на принаду:

— У мене немає наміру зчиняти безлад.

— Зважаючи на те, що він зробив зі мною, хоч як би я з ним учинив, це не було б надмірним, — повільно, низьким голосом сказав Чу Дзінлань. — Ти хіба забув?

Кажуть, внутрішній демон — це темна тінь свого господаря, яка під час народження успадковує його спогади. Чу Дзінлань, очевидно, знову намагався вивідати інформацію. На щастя, хоч Сяо Мо й не чув внутрішніх думок Чу Дзінланя, його намір він розкусив.

Пильність внутрішнього демона Сяо загострилася на повну. Він нарочито недбалим тоном відповів:

— Як можна забути? Хіба не він найняв убивць і підставив родину Б’янь?

Тоді Чу Юшен був ще юним, а Чу Дзінлань іще молодшим. Коли старші роду Чу це виявили, вони зам’яли справу, провчили Чу Юшена і на тому поставили крапку.

Після того випадку Чу Юшен справді більше не наважувався діяти безрозсудно. Від Чу Дзінланя правду приховали, не знаючи, що він, хоча й мовчав, насправді чудово все розумів.

Чу Дзінлань таки відплатив.

Він був надто юний, і його дії виявилися занадто грубими. Старійшини швидко довідалися про його помсту Чу Юшену. Вони лише кинули йому багатозначний погляд, сказавши, що брати не повинні шкодити один одному, але не покарали.

Його навіть не насварили.

Проте на два дні припинили давати ліки Вань Ю.

Маленький Чу Дзінлань пішов до родового храму й простояв там навколішки цілий день. Його бліде, вперте обличчя виражало рішучість, коли він казав, що усвідомив провину і більше ніколи не насмілиться ображати братів і сестер. Він благав, аби його матір не втягували в його помилку.

Після того, як Чу Дзінлань відстояв покуту, постачання ліків для Вань Ю відновили. Відтоді Чу Юшен здебільшого оминав Чу Дзінланя, а той став ставитися до нього як до повітря.

Свої власні страждання Чу Дзінлань міг терпіти, але допустити страждання матері ніколи.

Почувши правильну відповідь від Сяо Мо, Чу Дзінлань тимчасово припинив свої випробування. Сяо Мо ж нишком з полегшенням видихнув.

На щастя, Чу Дзінлань згадав саме сюжетний момент із книги. Якби він вибрав подію, що не була описана в оригінальній історії, але природно сталася б у житті персонажів цього світу, це було б небезпечно.

Адже навіть інформація, яку мала система, цей надпотужний помічник, ґрунтувалася саме на оригінальному сюжеті. Дії ж, на кшталт, занурення Чу Дзінланя у власне море свідомості на стадії Золотого Ядра завдяки його рішучості вдосконалюватися: такого не могла передбачити навіть система.

Коли всі члени роду Чу зібралися, на чолі з головою сім’ї та трьома Старійшинами, вони повели кілька десятків учнів роду Чу та кількох охоронців до місця проведення відбору до Таємному Простору.

Місце відбору обрали поблизу Таємному Простору гори Му. Це була велика площа з аренами, розділеними формаціями. Різні ділянки сяяли яскравим світлом, використовуючи справжнє світлове забруднення, аби створити величний ефект. Для місцевих це було звично, проте для внутрішнього демона, який досі не бачив таких грандіозних сцен світу культивації, стало справжнім видовищем.

Сяо Мо:

— Вау.

Хмари й тумани клубочилися, сонце сяяло над горою Му, безсмертні гості летіли на мечах, а їхні високі прагнення сягали далі, ніж тисячі гір.

Літаючі мечі, що розтинають хмари, колись існували лише у фантазіях, магічні битви лише спецефекти на екрані. Та коли стіна між вимірами зруйнувалася і все це стало реальністю, ніхто не міг стримати тремтіння душі.

Невеликий культурний шок світу культивації для сучасного внутрішнього демона.

Сяо Мо злетів із плеча Чу Дзінланя, замислений.

Спершу він думав, що раз уже потрапив у ряди культиваторів, то варто подивитися, як інші змагаються у магічних боях, щоб почерпнути з їхніх реальних поєдинків розуміння справжньої сутності культивації. Він і гадки не мав, що отримає ще й такий неочікуваний бонус.

Картинка була ідеальною!

Жодна з родин, що брали участь у відборі, не хотіла осоромитися. Щоб справити враження, усі привели велику кількість людей. Якщо власних учнів бракувало, добирали глядачів. Охоронці та слуги також стояли у рядах, створюючи гамірну, святкову атмосферу.

Родини, які мали б обмінюватися люб’язностями чи колючими словами, при появі роду Чу всі разом звернули увагу саме на них.

Голова роду Чу та Великий Старійшина випрямили спини, відверто насолоджуючись увагою.

Ті пильні погляди швидко відшукали серед членів роду Чу саме Чу Дзінланя, і серед натовпу прокотилися перешіптування.

— Його аура стала ще глибшою.

— Невже він зможе увійти до стадії Зародка Душі ще до двадцяти?

— Якого ж монстра породив рід Чу!

Чим більше точилися такі розмови, тим ширше усміхався Великий Старійшина, крокуючи вперед із гордістю. Чу Дзінлань же, байдуже до того, чи лунали на його адресу похвали чи докори, залишався незворушним: ані від ласки, ані від ганьби.

Він вже давно звик до цих облич. У його очах усі живі істоти, окрім матері, були однаковими.

Так, з холодною байдужістю подумав Чу Дзінлань, усі ці люди, яких він зустрічав, зі своїми підступами й облудною доброзичливістю, були лише… Та не встиг він завершити думку після слова «лише», як куля внутрішнього демона з шаленою швидкістю зірвалася з місця.

Немов чорна блискавка, вона відгукнулася на сяйво формацій на арені.

Філософський світогляд молодого господаря Чу було грубо перервано посередині.

Він спостерігав, як куля внутрішнього демона здійнялася за вітром, почала крутитися й стрибати навколо високих драконових стовпів, заскочила на арену, відбиваючись то ліворуч, то праворуч у золотавому світлі захисної формації.

Нарешті вона рвонула прямо до найвищих місць для глядачів, очевидно навіть не усвідомивши, що перевищила дозволену відстань. І тоді, через обмеження між господарем та внутрішнім демоном, її насильно відкинуло назад до Чу Дзінланя.

Повернувшись із надмірною силою, тіло внутрішнього демона деформувалося, мов гумова кулька. Він кілька разів відскочив, перш ніж знову набрати круглої форми.

Але він виглядав усе ще сповненим енергії.

Обличчя Чу Дзінланя на мить втратило будь-який вираз.

Його почуття пройшли шлях від пильності до подиву, а потім і до повного замішання.

Що ж було на арені? Що трапилося з внутрішнім демоном?

Коли погляд Чу Дзінланя вернувся до внутрішнього демона, він водночас ковзнув по молодому зовнішньому учню роду Чу.

Цьому учневі було лише років тринадцять–чотирнадцять, прізвища Чу він не носив, талант мав посередній. Він походив із маленького місця за межами міста Хваньхвень, куди прибився з мандрівним культиватором, і досвіду в нього було обмаль.

Його очі світилися від захоплення, коли він дивився на арену, іскрилися від хвилювання. Якби він не боявся вийти з черги, вже давно б побіг уперед.

Але якби він справді вискочив, Чу Дзінлань не сумнівався б: радісний вигляд цього юного учня повністю наклався б на той, що щойно демонстрував внутрішній демон.

Чу Дзінлань:

— …

В нього промайнула абсурдна думка: невже внутрішній демон подолав свою лінь, зітхаючи та позіхаючи, але все ж піднявся лише через те, що з нетерпінням чекав відбору?

Треба визнати: хоч процес був дивним, але результат виявився правильним.

Цей бідний малий Нижній світ мав обмежені ресурси. Навіть арена, збудована спільними зусиллями великих родів міста Хваньхвень, не могла зрівнятися зі звичайною сектою Середнього світу за масштабом.

Чу Дзінлань колись бував у Середньому світі, бачив там високі, що сягали неба, павільйони секти Хваньдзянь, був свідком грандіозних змагань учнів, де мечі розтинали небеса, а розбиті зорі тремтіли від ударів.

Побачивши такі величні видовища, Чу Дзінлань не вірив, що його може вразити дрібниця Нижнього світу.

І знову його закралася підозра: невже цей внутрішній демон, який називає себе Сяо Мо, справді володіє всіма його спогадами?

Редакторка: Ільвія