Розділ 16

Весь цей час Сяо Мо смутно відчував, що між ним і Чу Дзінланем існує певна межа відстані. Чим далі він відходив, тим сильніше це відчуття. Він пробував лише один раз, під час медитації Чу Дзінланя, подивитися, що станеться, якщо перевищити допустиму відстань.

Виявилося, що його миттєво переносило назад до Чу Дзінланя.

Хоча в процесі його туманне кулькоподібне тіло ніби стискалося й м’яло, болю він не відчував. Просто телепортація була настільки швидкою, що трохи паморочилося в голові.

Відтоді він суворо дотримувався допустимої відстані, і сьогодні вперше забувся та був силоміць повернутий назад.

Сяо Мо все ще переповнювала жага до побаченого. Ті золоті драконові колони й справді були прекрасними. Різьблення настільки вишукане й величне! Він теж хотів би встановити кілька таких у своєму морі свідомості.

Щоправда, вони були занадто високі й зовсім не пасували до загального стилю його Східного будинку. Можливо, варто зменшити їх і зробити декоративними елементами? Або замінити на дерев’яні та встановити кілька подібних стовпів у павільйоні?

Туманна кулька Сяо Мо знову опустився на плече Чу Дзінланя й радісно планував новий дизайн свого будинку.

Щойно він опинився на місці, як прибула родина Су.

Су Баймо відокремився від групи Су та кинувся до Чу Дзінланя:

— Брате Дзінланю!

Сьогодні Су Баймо особливо подбав про свій вигляд: одягнув халат водяного-блакитного кольору з вузьким поясом, зав’язав волосся, мабуть, щоб виглядати бадьоріше і навіть узяв на себе рукавиці для меча. Але його природної ніжної вдачі це не могло приховати.

Коли він так демонстративно підбіг, погляди, спрямовані на Чу Дзінланя, стали ще уважнішими.

Сяо Мо, сидячи на плечі Чу Дзінланя, мимоволі потрапив під шквал поглядів. Він здригнувся, вирвавшись із задумів про новий дизайн, й інстинктивно озирнувся на їхні джерела.

Один із них належав Чу Юшену. Варто зазначити, що його погляд був украй нестійким: то уважно вдивлявся в тонку талію Су Баймо, то люто свердлив спину Чу Дзінланя.

Ще один погляд линув від молодика з родини Б’янь. Вираз його обличчя був таким, ніби Чу Дзінлань викрав у нього наречену. Здавалося, він був готовий проковтнути Чу Дзінланя живцем, аби вгамувати свою ненависть.

Визначити його належність до родини Б’янь було легко: тільки вони прибули на летючому човні, на якому був вирізьблений ієрогліф «Б’янь».

Використовувати летючий човен на такій малій відстані, чистої води демонстрація багатства й сили. В інших родин таких човнів не було, а в них був.

Туманна кулька Сяо Мо розвернувся на плечі Чу Дзінланя горизонтально, щоб отримати круговий огляд усіх, хто відкрито чи потай зводив на нього зуби. Зрештою він не стримався й зітхнув:

— Яка неймовірна безладність.

На щастя, у Чу Дзінланя з самого початку не було друзів. Інакше, якби Су Баймо влаштував драму про братів, які стають ворогами через кохання, це було б зовсім нестерпно. Мов додати фарби в собаче вариво, аж сморід на весь світ.

Су Баймо, схоже, нічого не помічав. Він стояв перед Чу Дзінланем, трохи погойдував головою, сховавши руки за спину, кокетливо, але з відтінком грайливості:

— Брате Дзінланю, не забудь подивитися мій виступ пізніше. Якщо будуть якісь недоліки, обов’язково вкажи мені на них після змагання.

Чу Дзінлань, буквально пронизаний поглядами з усіх боків, лишився незворушним і лише кивнув:

— М-м.

Почувши це, Су Баймо сором’язливо й солодко усміхнувся.

Погляди, спрямовані на Чу Дзінланя, переросли з колючих на такі, що ніби спалахували мечами.

Коли дві родини заручалися, вони, звісно, обмінювалися заручними знаками. Чу Дзінлань і Су Баймо отримали пару нефритових підвісок. Чу Дзінлань своєї ніколи не носив, а Су Баймо спеціально надів її сьогодні.

Привітавшись із Чу Дзінланем, Су Баймо також уклонився голові родини Чу та Великому Старійшині, слухняно й солодко промовивши:

— Спершу мав би привітати старших, але я був надто радий побачити брата Дзінланя. Це моя помилка.

Голова родини Чу та Великий Старійшина дедалі більше прихилялися до нього, дивлячись із теплотою й посміхаючись:

— Нічого, нічого!

Су Баймо махнув рукою Чу Дзінланю й повернувся до групи родини Су. Великий Старійшина зітхнув:

— Баймо гарна дитина. Дзінланю, на таких важливих подіях, де ви з’являєтеся разом, тобі теж слід носити заручний нефритовий підвісок.

Чу Дзінлань ані не заперечив, ані не кивнув, лише опустив очі й мовчки вислухав настанову. Він виглядав покірним, але насправді це було в дусі: «Кажіть, що хочете, я послухаю, але чи зроблю — вирішуватиму сам».

Коли всі родини зайняли свої місця, відбірковий турнір офіційно розпочався. Чу Дзінланю не потрібно було ні тягнути жереб, ні битися, тож він довільно вибрав місце на трибуні й сів.

Навколо нього утворилося порожнє коло. Ніхто не наважувався сісти поруч.

Сяо Мо знову захоплено дивувався тому, наскільки непрості стосунки мав Чу Дзінлань із оточенням.

Проте в цьому була й перевага. З такого місця огляд був ідеальний, ніщо не затуляло видимість і довкола не було галасу. Можна було повністю зосередитися на поєдинках на арені.

Сяо Мо аж тремтів від хвилювання. Він збирався уважно вивчати бойові техніки кожного учасника.

Учні з різних родин, які брали участь у відборі, були віком від тринадцяти до дев’ятнадцяти років, причому більшості було шістнадцять чи сімнадцять. Такі, як Чу Юшен, якому дев’ятнадцять років і хто перебував на верхній межі вікового ліміту, насправді мали невелику перевагу.

Зрештою, генії трапляються не всюди. Якщо рівень таланту приблизно однаковий, то трохи більший вік таки дає перевагу.

Усього було п’ять арен, тож змагання можна було завершити за один день.

Сяо Мо спостерігав уважно, з наміром навчитися, та коли бої розпочалися, він зрозумів: усе зовсім не так, як він очікував.

Справді, там були гострі клинки й магічні закляття, але бої не були ані захопливими, ані хвилюючими. З погляду культиватора ці поєдинки зовсім не вражали: суцільні прорахунки й діри в захисті.

Спершу Сяо Мо дивився уважно, але його погляд швидко почав блукати, ковзаючи по всіх аренах одночасно. Тумана кулька, що раніше піднялась від цікавості, тепер м’яко осіла.

Не було чого навчатися. Навпаки, це могло створити хибне враження, що він впорався б там краще.

До початку третього раунду боїв туманна кулька Сяо Мо повністю розпласталась на плечі Чу Дзінланя, а сам він позіхнув:

— Дивитися на них менш корисно, ніж спостерігати, як ти тренуєш техніки меча.

Останнім часом Чу Дзінлань посилив свій режим культивації. Окрім обов’язкових ранкових занять, він додав ще й денні тренування. Вранці Сяо Мо читав метод ядра, а вдень дивився, як Чу Дзінлань вправляється з мечем.

Чу Дзінлань помітив байдужий тон Сяо Мо. Коли людина втрачає мотивацію, її пильність теж слабшає. Хоч він і не був певен, чи це стосується внутрішніх демонів, але така нагода була чудовим приводом для перевірки.

Оскільки навколо Чу Дзінланя ніхто не сидів близько, він тихо промовив:

— Ти, мабуть, вже добре ознайомилися з моїми техніками меча.

Цього разу він не став ні питати, ні допитуватися, ні глузувати. Він змінив підхід і заговорив легко, по-дружньому.

Сяо Мо ліниво відповів:

— Та не дуже, якби подивитися ще кілька разів…

Він раптом щось усвідомив і різко обірвався.

Та було запізно.

Голос Чу Дзінланя прозвучав, мов старовинний колодязь: ані хвильки на поверхні, лише холодна волога глибина:

— Я почав вивчати меч у три роки. Минуло вже чотирнадцять. Скільки ще разів тобі треба дивитися, аби навчитися цього?

Арена гуділа від гуркоту барабанів і труб, та голос Чу Дзінланя був подібний до морозу й снігу, від чого в Сяо Мо аж волосся на голові стало дибки.

Ось у чому мінус спілкування з людиною, що має безліч хитрощів у запасі: варто хоч трохи розслабитися і можна наробити біди. Сяо Мо внутрішньо лаяв себе за неуважність, а його думки металися шалено. Система голосила:

— Господарю, господарю, швидше вмикайте свій розум і виправляйте ситуацію!

Виправляй, виправляй… зачекайте хвильку.

Стрімкий потік думок Сяо Мо поступово заспокоївся, перетворюючись на легку, але вагому істину серед дзенової тиші далеких гір: «А навіщо мені щось виправляти?»

Він не мав забувати, що його головні завдання лише два: дати Чу Дзінланю зрозуміти, що в нього є внутрішній демон, і змусити його вчинити самогубство в потрібний момент.

Поки Чу Дзінлань вірить, що він справді внутрішній демон, подробиці про те, чим саме він особливий, великого значення не мають.

Він уже одного разу був чесним: коли заявив, що не хоче більше захоплювати тіло Чу Дзінланя, то що поганого в тому, щоб відкрити ще трохи правди?

Адже постійно тримати оборону проти підступних перевірок і хитрощів Чу Дзінланя означає ризикувати раз за разом потрапляти в пастку й лякати себе до смерті.

Побачивши, що внутрішній демон якийсь час мовчав, Чу Дзінлань вирішив, що нарешті намацав щось важливе, й уже збирався зробити чергові розумові позначки. Проте почув, як внутрішній демон несподівано видихнув, а потім відверто промовив:

— Гаразд, зізнаюся, у мене немає всіх твоїх спогадів.

Чу Дзінлань був приголомшений.

— Ти ж останніми днями прочитав чимало книжок про внутрішніх демонів, і я вчився разом із тобою. Я знаю, що відрізняюся від інших, — розмірено промовив Сяо Мо з плеча Чу Дзінланя. — У мене немає жодного повного прецеденту для порівняння. Ти сам бачиш: поява внутрішнього демона на стадії Золотого Ядра вже виняток із правил. Думаю, мені більше не треба приховувати щось від тебе чи вдавати звичайного демона.

Сяо Мо продовжив:

— Я є тим, ким є. Іншим, ніж всі внутрішні демони.

Система:

— …

Це… це може спрацювати? І справді, якщо Чу Дзінлань підозрює — нехай підозрює. Головне, аби його впевненість у тому, що Сяо Мо є внутрішнім демоном, міцно закріпилася. Все інше не має значення.

Чу Дзінлань приголомшено замовк через таку відвертість Сяо Мо.

Він був готовий до хитрощів і обману, а натомість демон узяв та сам зізнався.

Чесно кажучи, серед усіх нелогічних моментів Чу Дзінлань справді встиг сформувати кілька сміливих припущень і знову повернувся до свого початкового сумніву: чи справді Сяо Мо є внутрішнім демоном?

Але після такого відкритого зізнання з боку Сяо Мо підозри, схоже, були зовсім невлучними.

Внутрішній демон лишався демоном. Просто, можливо, не зовсім звичайного типу.

Чу Дзінлань: «Невже він усе-таки помилявся?»

Поки Чу Дзінлань розмірковував, до нього підійшов слуга Великого Старійшини й шанобливо промовив:

— Молодий пане, Великий Старійшина просить вас підійти до арени, де змагається молодий пан Су, і поспостерігати за поєдинком.

Місця для глядачів були на певній відстані від арен, і багато учнів, що хотіли роздивитися бій зблизька, ставали просто біля краю. Зрештою, там були захисні масиви, які оберігали від будь-якої шкоди.

Чу Дзінлань навіть не підвів голови, холодно відповівши:

— Звідси все видно.

— Великий Старійшина сказав, що не можна дозволяти іншим думати, ніби ви нехтуєте молодим паном Су.

Слуга тримав голову схиленою, говорив рівно, наче просто передавав доручення.

Почувши це, Чу Дзінлань ледь поморщив брови й поволі підвівся.

Це був останній бій Су Баймо, і навколо арени зібрався чималий натовп. Коли люди побачили Чу Дзінланя, їхньою першою реакцією було відступити, але гарні місця біля краю були обмежені. Якби вони поступилися місцем, то просто не мали б де стати. Тож їм лишалося лише скреготіти зубами й стояти поряд із Чу Дзінланем.

Серед натовпу Чу Дзінлань виділявся відразу. Су Баймо відразу помітив його на арені: очі його засяяли, і він щиро та тепло всміхнувся Чу Дзінланю.

Сяо Мо чітко чув скрегіт зубів довкола, спрямований на Чу Дзінланя.

На жаль для них, рівень їхньої культивації був недостатній, тож вони могли лише скреготіти зубами, не наважуючись діяти.

Бій на арені швидко розпочався.

Су Баймо теж був мечником і користувався гнучким мечем. Він наполегливо розвивав свій рівень культивації, використовуючи ресурси, які надавали родини Су та Чу. Турнір оцінювався за кількістю перемог, і навіть якби він програв цей бій, балів йому все одно вистачило б, щоб потрапити в Таємний Простір.

Чи то через те, що Чу Дзінлань спостерігав за ним зовсім поруч, чи з інших причин, але Су Баймо бився дуже серйозно.

Проте, навіть докладаючи всіх зусиль, йому дедалі важче було стримувати натиск суперника, й ледь вдавалося захищатися.

Суперник Су Баймо виглядав чесною та прямолінійною людиною й бився без хитрощів, проте не стримував сили. В підсумку він вибив меч Су Баймо з рук і сказав:

— Дякую за бій.

Су Баймо був увесь у поту, дихав уривчасто. Його постава хиталася, та він слабко всміхнувся:

— Дякую за настанову.

Він зійшов з арени, кроки його були невпевненими. Лише коли підійшов до Чу Дзінланя, нарешті похитнувся.

Су Баймо інстинктивно підняв руку, збираючись ухопитися за руку Чу Дзінланя, але несподівано чиясь рука збоку підтримала його.

Придивившись уважніше, Су Баймо побачив, що це був молодий пан із родини Б’янь.

Су Баймо теж здивувався. Він утримав рівновагу, тримаючись за руку молодого пана Б’яня:

— Д-дякую вам, брате Б’яне.

Молодий пан Б’янь подивився на нього зі складним виразом, а потім кинув на Чу Дзінланя погляд, сповнений докору.

Чу Дзінлань зробив вигляд, що нічого не помітив, і, опустивши погляд, промовив до Су Баймо:

— Ти міг перемогти.

Су Баймо, який щойно відновив рівновагу, розгублено кліпнув:

— Га?..

— На тринадцятому прийомі ти зробив хибний крок. Слід було стрибнути спритніше. На двадцятому вдарив надто швидко, і суперник скористався прогалиною. А ще…

Су Баймо:

— …

Молодий пан Б’янь теж глянув на Чу Дзінланя так, ніби побачив привида.

«Почекайте, хіба він не бачить, що Баймо виснажений і ледве стоїть, потребує щирої втіхи й відпочинку? Ба більше, він щойно програв бій! Як його наречений, хіба Чу Дзінлань не мав би бодай словом утішити його?» — думав він.

Не звертаючи уваги на вирази обличчя Су Баймо та молодого пана Б’яня, Чу Дзінлань спокійно закінчив:

— Ти просив мене подивитися бій — я подивився.

І додав:

— Коли повернешся, доведеться посилити тренування.

Су Баймо ошелешено відповів:

— А… Е-е, гаразд.

Промовивши це, він опам’ятався й глянув на Чу Дзінланя з надією, сподіваючись, що той скаже щось добре. Але Чу Дзінлань лише кивнув:

— Гм, просто запам’ятай, що я сказав.

Здавалося, ще мить і очі Су Баймо наллються червоним від розчарування.

Сяо Мо більше не міг стримуватися й так сильно сміявся, притулившись до плеча Чу Дзінланя, що ледь не впав.

— Аха-ха, вони підготували тобі таку ідеальну нагоду, а ти лише це сказав? Подивись, як молодий пан Б’янь спалює тебе поглядом. Він, мабуть, теж думає, що ти безнадійно тупуват.

«Тупуват»? — Чу Дзінлань відзначив про себе це дивне слово. Він кивнув Су Баймо та розвернувся й пішов, зовсім не зважаючи на те, що його нареченого підтримує інший чоловік. Він виконав доручення Великого Старійшини.

Втім, покидати арену не став і попрямував туди, де стояли кілька учнів із родини Чу, які щойно закінчили свої поєдинки.

Заодно можна було виконати й другу частину доручення Великого Старійшини: дати настанови членам родини Чу.

Учні родини Чу спершу жваво обговорювали бої і поява Чу Дзінланя їх приголомшила. Вони зніяковіло й невпевнено привіталися, звертаючись то «брате», то «молодий пане».

— Великий Старійшина попросив мене дати вам настанови, — без жодних емоцій на обличчі сказав Чу Дзінлань. — Повторювати не буду.

Чу Юшен нетерпляче почав:

— Та кому потрібні твої…

Чу Дзінлань перебив його:

— У попередньому поєдинку тебе викинули з арени в украй ганебному способі. Такого сорому можна було уникнути.

Чу Юшен:

— …

Він різко замовк і втупився в Чу Дзінланя з невірою. Він так жалюгідно програв останній бій, що інші учні навіть не наважувалися згадувати про це в його присутності, а Чу Дзінлань взяв та й сказав прямо в очі!

Чу Юшен, розлючений і принижений, вже збирався накинутися на нього, але Чу Дзінлань холодно спитав:

— Ти й на наступному поєдинку хочеш так само викочуватися?

— Ах ти, сину…

Учні, що стояли поруч, поспіхом схопили Чу Юшена, стримуючи його:

— Брате Юшене, заспокойся! Молодий пане, будь ласка, спершу дайте нам настанови!

Чу Дзінлань монотонним голосом, без жодного виразу, перерахував їхні помилки й пояснив, як виправитися. Закінчивши, він пішов, навіть не озирнувшись, залишивши позаду лютого Чу Юшена та тих, хто намагався його втихомирити.

Сяо Мо почув, як із глибини натовпу слабко промовив Чу Сяоши:

— Його поради цілком точні. Я гадаю, що…

— Сяоши, замовкни!

Цей голос швидко потонув у гаморі.

Сяо Мо, вмостившись на плечі Чу Дзінланя, залишив разом із ним галасливий натовп позаду. Територія змагань вирувала від гомону й метушні, та ні Чу Дзінланя, ні Сяо Мо це не стосувалося.

Іноді найглибша самотність існує серед найгучнішого світу.

Інші можуть не розуміти вашого серця, та ясний вітер збагне ваші думки.

Сяо Мо заворушився на його плечі:

— Коли ми повертаємось?

Тепер юрба вже лишилася далеко позаду. Чу Дзінлань зупинився:

— Хіба ти не хотів подивитись?

— Я вже надивився. Нічого цікавого.

Чу Дзінлань злегка повернув голову, його периферійний погляд ковзнув по туманній кулі, що була внутрішнім демоном:

— Ми зможемо піти лише ввечері.

— Ех, так довго, — з розчаруванням зітхнув Сяо Мо. Зараз був лише полудень. Він поміркував мить та захоплено запропонував:

— Давай не будемо дивитися їхні поєдинки після обіду. Чому б нам не знайти тихе місце й не сховатися?

Сяо Мо не очікував, що Чу Дзінлань погодиться, адже зазвичай той робив саме протилежне всьому, що він пропонував.

Чу Дзінлань:

— Добре.

— Або… Зачекай, що ти сказав?

Базікання Сяо Мо раптово обірвалася. Туманна куля злетіла вгору від здивування з плеча Чу Дзінланя й зависла перед його обличчям, їхні погляди зустрілися: ну, у туманної кулі насправді не було очей.

Обличчя Чу Дзінланя залишалося спокійним, а форма Сяо Мо роздмухалася від здивування.

— Ти сказав «добре»? Ти справді сказав «добре»? — якби тіло не обмежувало його, Сяо Мо б ущипнув себе. — Мені це не сниться?

Чу Дзінлань якийсь час дивився на туманну кулю, а потім без жодної видимої причини відвів погляд:

— Моя згода не просто так.

— Яке тоді пояснення?

— Так склалося, що я теж хочу діяти так само.

— Ага, тепер зрозуміло, — видихнув Сяо Мо. — Інакше я б хвилювався, що якийсь отруйний вірус проник в твій мозок.

Обличчя Чу Дзінланя на мить застигло. Він знову подивився на внутрішнього демона і кинув йому промовистий погляд.

Сяо Мо залишався зовсім неуважним:

— Пішли, знайдемо місце з гарним краєвидом!

Поблизу території змагань було кілька гарних місць для прогулянок і відпочинку на природі. Чу Дзінлань обрав місце під тінню дерева. Він прийняв пістну таблетку та почав вивчати нову придбану книжку з техніки меча, а Сяо Мо дістав флейту й тихо заграв.

Серед мелодії флейти Чу Дзінлань перегортав сторінки, одну за одною. Дійшовши до третьої, він закрив книжку й промовив:

— Пора повертатися.

Сяо Мо, захоплений грою, на мить припинив і запитав:

— Чому?

Це місце було настільки гарне, свіже й природне. Так чарівно.

Чу Дзінлань без емоцій відповів:

— Їхні бої можуть бути жахливими, але принаймні вони не мучать мої вуха.

Сяо Мо:

— …

Внутрішній демон Сяо невдоволено буркнув:

— Хіба ти не думаєш, що я покращився?

— Ні, — підняв погляд Чу Дзінлань. — Але моя терплячість точно зросла.

Він зміг серйозно прочитати дві сторінки книжки з техніки меча, терплячи стогін тієї флейти.

Сяо Мо відчув, що став мішенню, і не дарма.

Хіба Чу Дзінлань не став одержимий суперечками, відчуваючи дискомфорт, якщо не поспілкується хоча б раз на день у такому тоні?

Сяо Мо зітхнув, збирався щось додати, коли раптом почув кроки, що наближалися.

Новоприбулі йшли по опалому листю, створюючи шелест. Людей було більше одного, і вони зупинилися на відстані від Чу Дзінланя та Сяо Мо. Оточені високими деревами, Чу Дзінлань не бачив новоприбулих, і вони його теж.

Але голоси були знайомі.

Звідси, за кілька дерев, прозвучав чіткий голос молодого пана родини Б’янь, сповнений докору та образи:

— Ми виросли разом, дружимо з дитинства. Ти ж раніше казав, що хочеш стати моїм партнером у культивації. Як сталося, що після такого короткого часу ти тепер лише на Чу Дзінланя звертаєш увагу?

Сяо Мо насторожився. Враховуючи попередню сцену, де молодий пан Б’янь підтримав когось, людина, що тепер була з ним, мусила бути…

— Брате Б’янь, але я… Але я ж уже його наречений…

Справді, кому ж ще міг належати цей голос, як не Су Баймо?

Сяо Мо відчув, що це чудова нагода для Чу Дзінланя краще зрозуміти свого нареченого.

Але Чу Дзінлань встав, очевидно маючи намір піти.

Якщо Су Баймо справді відчуває щось до молодого пана родини Б’янь, вони можуть бути разом після розриву заручин. Це не стосувалося його, і Чу Дзінлань не хотів підслуховувати чужі романтичні справи.

Та перед тим, як він зробив крок, у розмову втрутився третій учасник.

— Ха, що такого особливого в друзях дитинства? Коли його ігнорував Чу Дзінлань з родині Чу, це я про нього дбав. Він навіть плакав мені в плече, кажучи, що хотів би, щоб я був його нареченим замість Чу. Хіба не так, Баймо?

Чу Юшен?

Чу Дзінлань насупився й зупинився на місці.

Якщо Су Баймо відчував почуття лише до однієї людини, це було б одне, але ця ситуація… здавалася трохи дивною.

Побачивши, що Чу Дзінлань зупинився, Сяо Мо випав вперед, щоб підглянути. Ну, він же був цілою туманною кулею, сміливо кружляючи назовні, адже інші його все одно не бачили.

Будь то через природу його внутрішнього демона, чи через відчуття більшої свободи після переміщення у роман, Сяо Мо, який раніше не любив драму, тепер із нетерпінням очікував хаосу.

Драма в книжках і драма в реальному житті: справді зовсім різні речі.

Підступний внутрішній демон Сяо подумав: «Цікаво, хочу побачити, як річкою плине драма».

Редакторка: Ільвія