Розділ 27

Сяо Мо культивував у морі свідомості всю ніч, а потім потягнувся й створив для себе новий комплект одягу.

Система завантажила шаблони багатьох одягів із цього світу. Комбінуючи й змішуючи матеріали на основі цих шаблонів, він міг створювати нові стилі одягу. Сяо Мо міг змінювати вбрання тричі на день протягом довгого часу, не повторюючись.

Сьогодні він обрав небесно-блакитне вбрання, покрите тонкою туманною вуаллю, з нефритовим поясом, що підкреслював струнку, але чітку лінію талії. Він виглядав мов верба на березі річки в туманному дощі — висока та струнка, м’яка, але водночас стійка.

Коли Сяо Мо вийшов із моря свідомості, він побачив, що Чу Дзінлань знову вправляється з мечем.

Через поранення Чу Дзінлань закинув тренування з мечем на багато днів. Раніше його мечова ці була лютою, і для безпеки інших потрібен був просторий бамбуковий ліс — майданчик для фехтування. Тепер, без духовної сили, меч утратив духовне сяйво, а тіло ще не повністю відновилося, тож кожен рух був повільним.

Та навіть без духовного сяйва меч не став тупим — він і далі залишався гострим і сповненим духу. У повільних рухах намір меча ставав гармонійнішим, змінюючись від нищівних хуртовин до тисячолітнього льоду на високих горах. Довколишні персикові дерева були без квітів, прикрашені лише смарагдовим листям, яке зрідка колихалося під наміром меча, мов перший сніг, що тане, із стриманим божественним сяйвом.

Сяо Мо сперся на галерею й мовчки спостерігав. Його божественне чуття, здавалося, було зворушене таємничим наміром меча. Хоч він і не був мечником, та все ж осягнув таємниці леза й вістря. Меч із вістрям може розсікати небеса — меч без вістря досягає великої майстерності без зусиль.

Стан розуму культиватора піднісся.

Погляд і дух Сяо Мо поступово рухалися разом із людиною та мечем у дворі, аж доки вістря меча повільно не пройшло крізь вітер і не зупинилося на кінчику опалого листка.

Лише тоді Сяо Мо вийшов із медитації з ясною головою.

Як внутрішньому демону, що спеціалізується на мистецтві зваблення, було вкрай важливо зберігати первісне серце: збурювати дух інших, водночас оберігаючи власну духовну силу. Кожна мить прозріння була очищенням.

Закінчивши вправи з мечем, незважаючи на те що він і практикував лише повільні рухи, лоб Чу Дзінланя вкрився потом: без підсилення духовною силою його тіло вже не було таким міцним, як раніше. Сяо Мо наклав на нього закляття очищення, коли Чу Дзінлань сховав меч у піхви й підійшов.

— На сьогодні тренування закінчені? — сказав Сяо Мо.

Чу Дзінлань кивнув:

— Доглядач приніс сніданок. Поїмо разом?

Хоч Сяо Мо й не міг їсти, насолода запахами була для нього задоволенням, і Чу Дзінлань це знав.

— Звісно, — він погодився.

Доглядач, вважаючи, що заселилися два брати, приніс дві порції сніданку. На щастя, на відміну від подорожі з торговим караваном, де кожен прийом їжі треба було оплачувати окремо, вдома залишки можна було зберегти на потім.

Дві миски вонтонів у курячому бульйоні, кошик грушево-квіткових тістечок із міста Вей, кошик шумаїв, а також дві-три тарілки легких, безпечних закусок — ідеальний ранковий сніданок, що пробуджує апетит.

Курячий бульйон був присипаний свіжою, хрумкою зеленою цибулею, насичений і золотавий. Сяо Мо, вдихаючи аромат, щиро спокусився. Він не втримався й узяв ложку:

— Я лише спробую одну ложечку.

Сказав — одну, і справді взяв лише одну. Він зачерпнув і, мов кошеня, що лащиться до води, смакував бульйон краплина за краплиною, знаходячи його незабутнім і з довгим післясмаком.

Однієї ложки було замало, щоб заповнити порожнину, тож домішок майже не було. Сяо Мо скористався плювальницею, щоб зловити невелику кількість чорного порошку, відфільтрованого з бульйону, а потім спостерігав, як їсть Чу Дзінлань.

Він тримав палички й легенько торкався ними шкірки шумая. Він не грався з їжею — просто додавав трохи тактильних відчуттів, поєднуючи їх із запахами, щоб підвищити свою участь у трапезі. Він запитав:

— Тепер, коли ми в місті Вей, як потрапити до середнього світу?

— Лише члени родових кланів або учні сект із жетонами учнівства можуть потрапити до середнього світу після сплати внеску. — Чу Дзінлань відклав ложку: — Отже, нам спершу потрібно заснувати секту.

Клац.

Палички Сяо Мо випали з рук.

Що він щойно почув? Заснувати секту?!

Така грандіозна й далека мета, як створення секти, зазвичай досягається лише на пізніх етапах — навіть у романах із надпотужними головними героями. Вони щойно піднялися з безхатченків до власників маленького дому в закутку світу, а тут раптом — заснування секти? Як так стрибнули?

До того ж в оригінальному романі про це взагалі не згадувалося.

Сяо Мо трохи приголомшився цією великою сюжетною подією. Він уже збирався негайно викликати систему, щоб розпитати, але чіткий звук паличок, що вдарилися об стіл, і байдужий вираз обличчя Чу Дзінланя змусили його зупинитися. Перевантажений інформацією розум поступово заспокоївся.

Так, Чу Дзінлань засновує секту, щоб отримати право потрапити до середнього світу. Хіба вони не можуть просто створити маленьку секту, отримати кваліфікацію, а потім розпустити її?

Сяо Мо уточнив:

— Яка мінімальна кількість людей потрібна для заснування секти?

— П’ятеро, — відповів Чу Дзінлань.

Ну звісно…

Сяо Мо подумав, що раніше він просто все надто ускладнив. У майбутньому Чу Дзінлань мав стати старійшиною з нагляду за законом у великій секті верхнього світу — про власну секту й мови не було. Отже, ця так звана секта, мабуть, одноразова. На щастя, його шок був нетривалим, і він не виглядав надто знервованим.

Сяо Мо опанував себе й знову взяв палички:

— Тоді нам потрібно вийти й знайти кількох людей.

Знайти людей для п’яти — точно не буде складно.

Чу Дзінлань уже закінчив їсти й прибирав зі столу, водночас промовляючи:

— Я хочу знайти кількох корисних людей і взяти їх до середнього світу. Це буде зручно для наших подальших дій.

Рука Сяо Мо з паличками знову завмерла: «Тобто вони не збираються розпускати секту одразу після використання?»

Він нарешті викликав систему, щоб перевірити, чи існуватиме в майбутньому ця невизначена секта Чу Дзінланя.

Система за частку секунди просканувала оригінальний роман і видала відповідь:

— В оригінальному романі не описано, що Чу Дзінлань мав власну секту, але на основі аналізу можна припустити: є кілька людей, які не виглядають ні його друзями, ні слугами, проте самовіддано працюють на нього. Це пан Янь Чвень з академії Ліньаня, молода лікарка Чу Ся та майстер золотого ножа Мо Джи — усі вони з’являються на пізніх етапах оригінального роману.

— У поєднанні з вашим теперішнім досвідом, господарю, розумно припустити, що ці троє колись належали до секти, заснованої Чу Дзінланем.

Настільки важлива подія і тисячі розділів оригінального роману не знайшли для неї й рядка? Хіба це не цікавіше за любовну лінію Су Баймо?

Троє людей, названих системою, згодом теж стали відомими. Багато хто вважав їх шляхетними друзями Чу Дзінланя, але хто б міг подумати, що Чу Дзінлань, можливо, був їхнім відкривачем талантів?

Якщо ці троє справді були підняті Чу Дзінланем із нижнього світу, то він не лише відновив культивацію й повернувся на вершину, а й виростив трьох саджанців із нижнього світу. Лише уявити проміжний сюжет — вже захопливо. Те, що про це не написали, змусило Сяо Мо відчути, що його тисячаслівний відгук на книгу в минулому житті був надто м’яким.

Сяо Мо з нетерпінням чекав, коли зможе побачити все на власні очі. Він одразу кивнув:

— Логічно. То коли ми почнемо відбір людей?

— Незабаром можемо вирушати на пошуки, — промовляючи це, Чу Дзінлань жестом покликав Сяо Мо за собою.

Вони підійшли до дверей комори в садибі. Чу Дзінлань надкусив кінчик пальця й кров’ю накреслив на дверях талісман — двері одразу відчинилися.

Щойно двері розкрилися, очі Сяо Мо засяяли.

Комора була впорядкована: ящики й полиці різних розмірів стояли рівними рядами. На стінах висіли мечі, а на полицях лежали пляшечки з ліками, книги та предмети, схожі на магічні артефакти, а також кілька невеликих скриньок.

Чу Дзінлань узяв просторовий накопичувач і надів його. Потім відкрив для Сяо Мо скриньку середнього розміру. Усередині половину займали золото й банкноти, а другу половину — блискучі камені.

Сяо Мо впізнав їх:

— Камені духу!

Камені духу поділялися на високий і низький ґатунок і були основною валютою середнього та верхнього світів. Один камінь духу низького ґатунку можна було обміняти на десять лянів золота. Один середнього ґатунку дорівнював сотням низьких, а один високого — сотням середніх. Однак зворотний обмін був можливий не завжди, адже камені високого ґатунку були рідкісними й мали обмежений річний видобуток.

У крамниці Сяо Мо також були камені духу — п’ятдесят балів за один низького ґатунку. Але в нижньому світі вони не перебували в обігу як валюта, тож Сяо Мо природно вважав це їхнім запасним фондом для середнього світу.

— Сто каменів духу низького ґатунку — частина нагороди, яку я отримав, коли секта Хваньдзянь надала ресурси родині Чу. Тут також сто лянів золота та тисяча лянів у срібних банкнотах.

Це були всі заощадження Чу Дзінланя.

Сяо Мо подивився на вміст скриньки й зітхнув:

— Я раптом відчув, що ми доволі багаті.

Погляд Чу Дзінланя ковзнув по сяючих очах Сяо Мо, затримався на мить, а потім він продовжив:

— Для заснування секти потрібно щонайменше п’ятеро людей і внесок у сто лянів срібла.

Сяо Мо щедро мовив:

— Усього сто лянів — ми це потягнемо.

— Але щоб провести людей до середнього світу, на воротах приймають лише камені духу. За кожну людину потрібно заплатити десять каменів низького ґатунку.

Вираз обличчя Сяо Мо трохи змінився.

П’ятеро людей — це п’ятдесят каменів, тобто відразу половина запасу.

Економний Сяо Мо подивився на блискучі сто каменів у скриньці з відчутним болем. Стиснувши зуби, він ледве вимовив:

— Нічого… у нас ще дещо залишиться.

Чу Дзінлань помітив, що, окрім їжі, Сяо Мо, схоже, мав особливу прихильність до грошей. Але він мусив продовжити, щоб морально підготувати Сяо Мо:

— У середньому світі навіть миска локшини в крамниці коштує два камені духу низького ґатунку.

Сяо Мо:

— …

— Ах, — він знову зітхнув, дивлячись на скриньку, — ми такі бідні.

Багатство виявилося ілюзією. Щоб звести кінці з кінцями, схоже, після прибуття до середнього світу їм доведеться шукати способи заробітку.

Втім, у Сяо Мо все ж були власні невеликі заощадження — бали. Минулої ночі, коли Сяо Мо закінчив грати мелодію, емоції Чу Дзінланя вже були зворушені. Разом із звучанням флейти частина цих емоцій зарахувалася як вплив внутрішнього демона, додавши чимало балів.

Це можна було вважати їхнім аварійним фондом, адже у скрутну хвилину вони могли зазирнути до крамниці й обміняти потрібні речі на місці.

Раніше Сяо Мо витратив більшість балів на духовні ліки для Чу Дзінланя: останніми днями він трохи відновив запас, але небагато. Сяо Мо перерахував свої бали й багатозначно подивився на Чу Дзінланя — джерело його вовни*.

*薅羊毛 — буквально означає «зривати вовну з вівці». Переносне значення — отримувати вигоди, бонуси або безкоштовні подарунки. Тут Сяо Мо розглядає Чу Дзінлана як джерело балів.

Чу Дзінлань не зрозумів цього погляду.

— Коли в тебе гарний настрій, частіше усміхайся мені, — сказав Сяо Мо.

Чу Дзінлань:

— ?

Він і так рідко усміхався. А з тих небагатьох разів, коли це траплялося, дев’ять із десяти були холодними усмішками — ніхто ніколи не цікавився його настроєм. У серці Чу Дзінланя ледь помітно здригнулася безіменна струна. Його погляд пом’якшав, і він уже збирався щось сказати, коли помітив стурбований вираз обличчя Сяо Мо.

Сяо Мо замислився:

— Якщо ти справді не можеш усміхатися, то ми можемо й регулярно сваритися.

Чу Дзінлань:

— ?..

Та струна в його серці, що щойно злегка задрижала, миттєво заглушилася внутрішнім демоном.

— …Регулярні сварки?

Якийсь зовсім незбагненний підхід.

Сяо Мо вже вирішив не сваритися з ним, але тепер вони були настільки бідні, що значущість балів зросла на кілька рівнів. Якщо він не зможе збирати велику кількість балів через позитивні емоції, то що — зовсім нічого не отримувати?

У різні періоди й методи мають бути гнучкими.

— Наприклад, я попереджу тебе заздалегідь: скажу, що зараз почну сварку, і ми дійсно посваримося, — сказав Сяо Мо.

Чу Дзінлань:

— …

Яка ввічливість — ще й повідомляти заздалегідь перед сваркою.

Він не розумів сенсу:

— Ти впевнений, що ми взагалі зможемо так сваритися? І навіщо взагалі сваритися?

— Розбурхування твоїх емоцій допомагає моїй культивації, тож чи то усмішка, чи то сварка — це лише засіб, а не мета, — серйозно проаналізував Сяо Мо. — До того ж, я думаю, що нам доволі легко посваритися по-справжньому.

Чу Дзінлань:

— …

Його пальці ледь зігнулися. Відкинувши все інше, він мусив визнати: останнє твердження Сяо Мо звучало цілком переконливо. Згадавши їхні попередні тертя й зіткнення, він усвідомив — вони й справді легко запалювали одне одного, мов голка з шилом, іскрили так, що виникав справжній вогонь.

Сам Чу Дзінлань не був людиною, яку легко роздратувати, та й звичайний стан Сяо Мо свідчив про емоційну стабільність. Їхня початкова вибуховість була наслідком прірви між їхніми ідентичностями — господарем та внутрішнього демона.

До того ж вони, здавалося, надто легко влучали в болючі місця одне одного, а потім ще й підливали оливи у вогонь, лише загострюючи ситуацію.

Сяо Мо додав:

— Звісно, ми зосередимося на позитивних емоціях. Я намагатимусь знайти способи зробити тебе щасливішим. Якщо позитивної енергії буде достатньо, сваритися не доведеться.

Чу Дзінлань приховав свій важкочитаний погляд:

— …Я теж спробую.

— Гм? Що саме ти спробуєш? — запитав Сяо Мо.

Чу Дзінлань подивився йому в очі, але нічого не сказав, лише похитав головою.

— Спробую звикнути до тебе, спробувати відкинути бар’єр ідентичностей, бути до тебе добрішим і… частіше тобі усміхатися.

Останнє було складно, але він докладе всіх зусиль.

Чу Дзінлань усвідомлював, що з таким ставленням до внутрішнього демона він безперечно ставить себе в небезпечне становище, стоячи на краю прірви. Його колишнє «я» ніколи б не зробило такого нерозсудливого вибору, але тепер йому залишалося лише зробити ставку.

Для нього, нині позбавленого сили, культивація внутрішнього демона могла стати значною підмогою.

Насправді, коли раніше він поділився контролем над тілом, він уже зробив свій вибір — став попутником і співучасником внутрішнього демона. Щоб досягти мети, не обмежуючи себе засобами, він добровільно обрав цього найнебезпечнішого партнера.

Зрештою, Чу Дзінлань не мав нічого, що міг би втратити, і не було нічого, на що він не наважився б.

Навіть якщо одного дня Сяо Мо його зрадить, це точно буде не зараз. Нині він навіть не мав цінності, вартої привласнення.

Ні — якщо той день справді настане, з погляду внутрішнього демона це й не можна буде назвати зрадою. Це буде лише стягуванням сіті, сплетеної з брехні.

Чу Дзінлань опустив погляд: якщо це справді станеться, вони розбиратимуться тоді.

Люди й демони, зрештою, не такі вже й різні.

Принаймні наразі збереження мирного співіснування з партнером було вигідним для них обох. Ба більше, залучення Сяо Мо до кола довірених людей і взяття на себе трохи більшого тягаря несподівано полегшили серце Чу Дзінланя.

Адже для того, хто щойно втратив усе, навіть додаткова тінь поруч здатна зменшити відчуття порожнечі.

Чу Дзінлань узяв зі скриньки кілька срібних банкнот, і Сяо Мо пішов із ним.

Проявляти фізичну форму на людях вимагало духовної енергії. Хоч це й коштувало небагато, Сяо Мо все ж приховував свою подобу від сторонніх. Видимість мала свої переваги, а невидимість — свої дива. Наприклад, проходячи крізь людні вулиці, де натовп ішов пліч-о-пліч, Сяо Мо повністю уникнув імовірності зіткнень.

Бо люди просто проходили крізь його духовну форму.

Тепер, коли він і Чу Дзінлань могли спілкуватися подумки, Чу Дзінланю більше не потрібно було виглядати так, ніби розмовляє з порожнім повітрям перед іншими.

Перш за все Чу Дзінлань попрямував на рабський ринок.

Оскільки вони хотіли відібрати людей, корисних для середнього світу, ті, хто мав потенціал до культивації, природно, були найкращим вибором. Молодших віддавали перевагу — вірність можна було виховати з дитинства, тож вони були надійнішими.

Хоч культивація Чу Дзінланя зникла, його гостре божественне чуття й проникливий погляд залишилися, дозволяючи оцінювати потенціал. До того ж, із Сяо Мо поруч проникливість культиватора стадії Зародку Душі була ще надійнішою.

На вулиці рабського ринку деякі досвідчені робітники самі пропонували свої послуги, і власники ринку рекомендували їх, коли приходили покупці. Дітей же здебільшого прив’язували солом’яними мітками й виставляли обабіч дороги для негайного огляду та вибору.

Якби не родинні труднощі, хто б захотів продати власну дитину в рабство з малих років? Тож більшість дітей були худими, з жовтуватими обличчями, у грубому полотні, яке ледь прикривало тіло.

Заради ефективності — Чу Дзінлань і Сяо Мо розділилися для пошуку.

У нижньому світі не кожен, хто мав бодай трохи потенціалу, міг ступити на шлях культивації. Адже культивація потребувала ресурсів, і багато хто з бідних родин, навіть маючи певні здібності, змушений був усе життя залишатися смертними. На рабському ринку дітей із потенціалом виявилося більше, ніж Сяо Мо уявляв, але їхні задатки були дуже слабкими.

Знайти хоча б когось трохи видатнішого було вкрай складно.

Сяо Мо довго шукав — від початку вулиці до кінця провулка, але так і не знайшов нікого з хоч трохи кращим потенціалом.

«Це було дивно», — міркував він. Якщо учень академії Ліньаня, молода лікарка і майстер золотого ножа справді були серед цих людей, їхній хист мав би впадати у вічі з першого погляду.

Або Чу Дзінлань не знайшов їх на рабському ринку, або ж аналіз Сяо Мо й системи був хибним.

Коли Сяо Мо вже збирався повернутися, власник ринку вивів двох нових дітей саме на те місце, повз яке він щойно проходив.

Погляд Сяо Мо відразу перемістився на них.

Хоч ці двоє також були вдягнені бідно, їхня зовнішність вирізнялася. Хлопчик і дівчинка, приблизно семи-восьми років, стояли інакше, ніж решта дітей. Попри злидні, вони трималися прямо, не згорбившись: їхні маленькі тіла вперто не бажали легко схилятися.

І найголовніше — їхній потенціал був добрим.

«Непогано», — уважно оглянувши їх, Сяо Мо переконався, що здібності цих двох дітей справді хороші. Він негайно передав Чу Дзінланю думку:

— Чу Дзінланю, підійди до кінця східного провулка. Тут є двоє хороших дітей.

Чу Дзінлань прибув швидко, а за ним тягнулася маленька тінь. Спершу Сяо Мо подумав, що Чу Дзінлань уже когось купив, але, придивившись, зрозумів, що це не так.

Дітей, яких продавали на рабському ринку, зазвичай хоч трохи приводили до ладу — принаймні вони виглядали чистими. Але цей малий супутник був у подертих лахах, із дірками тут і там: волосся скуйовджене, в ньому застрягли травинки й сміття — додай ще кілька пір’їн, і вийде справжнє пташине гніздо.

До того ж від дитини тхнуло так сильно, що Сяо Мо мимоволі відступив назад.

Він зовсім не був схожий на прислужника з рабського ринку — радше на малого жебрака.

Работорговець, побачивши, що Чу Дзінлань зупинився, спершу підійшов із привітною усмішкою, потираючи руки. Та щойно він помітив дитину за спиною Чу Дзінланя, його вираз різко змінився. Він підбіг, намагаючись прогнати малого:

— Ти, жебрацьке шмаркаччя, чого ще тут тиняєшся? Геть, геть, не заважай поважному гостю!

Малий жебрак оскалився, показавши на диво білі зуби, і гордо похитав головою, позичаючи тигрову силу:

— Я тепер із цим молодим паном. Не вірите — спитайте в нього!

Работорговець сторопів і подивився на Чу Дзінланя. Той лише ледь кивнув, підтверджуючи сказане.

Купці вміють швидко пристосовуватися, і змінити вираз обличчя для них — справа миті. Він одразу ж заговорив улесливо:

— Молодий пан узяв його під опіку — видно, що ви великий благодійник!

Потенціал у малого жебрака був непоганий, але запах і справді стояв надто різкий: пильний Сяо Мо навіть помітив дрібних комах. Як внутрішній демон із певною схильністю до чистоти — той, хто міняв одяг щодня навіть у духовній формі, — та ще й за умов обмеженого простору для маневру, він просто зробив «пух» і знову перетворився на крихітну фігурку внутрішнього демона, вмостившись на плечі Чу Дзінланя.

Побачивши давно не з’являлуся маленьку фігурку з чорними очима, Чу Дзінлань нахилив голову й глянув на нього.

Сяо Мо вдихнув свіжого повітря:

— Коли повернемося, наклади на цього малого десять чи вісім заклять очищення!

[Дзінь. Ментальна атака успішна, +3 бала!]

— ?

Сяо Мо підняв свою крихітну голівку й розгублено подивився на Чу Дзінланя. Він щойно випадково зачепив якусь емоційну точку?

Він не знав, що для Чу Дзінланя стрімкий рух внутрішнього демона до нього, з виразними рисами, а потім раптове «здування» в маленьку постать було справді доволі кумедним.

Спершу Чу Дзінлань лише хотів кинути швидкий погляд і продовжити розмову з работорговцем, але коли маленька фігурка раптом підвела очі з його плеча, він зненацька згадав слова Сяо Мо, сказані раніше.

…То це той момент, коли слід усміхнутися?

Усмішка має бути природною, виникати несвідомо — коли ж мить минає, емоція зникає. Чу Дзінлань стиснув кулаки, нахилився ближче до очей внутрішнього демона й спробував підняти кутики губ у посмішці.

Але Чу Дзінлань ніколи раніше не намагався свідомо щиро усміхатися комусь. Він і без того був у цьому незграбний, а тепер, коли емоційний момент уже минув, у голові лишилася лише нав’язлива думка: «Треба усміхнутися». У результаті напружилися не лише м’язи обличчя — напружилося все тіло.

Тож те, що побачив Сяо Мо, було раптово закам’яніла лінія плечей Чу Дзінланя й сіпання кутика губ.

Крихітний Внутрішній Демон негайно занепокоєно підвів голову:

— Що сталося? Тобі знову зле?

Чу Дзінлань:

— …

— Ні…

— Де болить? У тебе ж рот від болю сіпається, не стримуйся. Не можна приховувати хворобу, боячись лікування.

Ледь помітна кривина, яку Чу Дзінланю вдалося створити губами, миттєво зникла, а плечі беззвучно опустилися. Він повільно відвів погляд і передав подумки:

— …Справді, нічого.

Передаючи ці слова, він повернув обличчя до работорговця й уже вголос сказав:

— Поясніть ситуацію з цими двома і назвіть ціну.

Він просто різко змінив тему.

Сяо Мо добре знав, як уміло Чу Дзінлань терпить і приховує свій стан, тож він негайно наказав системі просканувати його фізичний стан і лише після підтвердження, що приховані травми не погіршилися, він зміг розслабитися.

То що ж Чу Дзінлань щойно робив?

«Та байдуже», — подумав внутрішній демон. Люди інколи й справді поводяться дивно, і це цілком зрозуміло.

Він зручно вмостився на плечі Чу Дзінланя, очікуючи, поки работорговець представить цих двох дітей.

Перекладачка: Astragalus Root

Редакторка: Ільвія