Розділ 29

Сяо Мо сидів на місці, довго мовчачи.

Останньою людиною був він?

А що ж із первісною людиною? Невже це був просто випадковий статист, якого можна було легко замінити?

Рука Сяо Мо стиснула випробувальний камінь, відчуття, як той впивається в долоню, повернуло його до тями. Сяо Мо раптом усвідомив: «Точно, ще ж нічого не підтверджено!»

А раптом він не зможе сфабрикувати фальшивий духовний корінь? Хоч він і був найособливішим внутрішнім демоном, володів духовною формою, не обмеженою здоровим глуздом, але ж таке не підробиш легко, правда?

Сяо Мо поклав випробувальний камінь:

— Я спробую, але не можу гарантувати успіх.

Чу Дзінлань кивнув і поклав руку на камінь:

— Ти можеш відчути, як у ньому тече духовна енергія та коливання духовного кореня.

Якщо він збирався видавати себе за людину, йому довелося б з’являтися перед іншими. Тож спочатку Сяо Мо обгорнув себе двома шарами духовної енергії, матеріалізувався і мав намір сфабрикувати духовний корінь у цьому стані. Та щойно він з’явився, до зали раптово вбігли троє дітей і натрапили на цю сцену.

Мо Джи перелякався до нестями й закричав:

— Привид!!!

Виявилося, що Мо Джи, з допомогою Янь Чвеня, тремтячою рукою написав своє ім’я. Збуджений, він схопив аркуш і кинувся до зали, бажаючи показати його Чу Дзінланю. Янь Чвень і Чу Ся не змогли його зупинити й лише побігли слідом, задихаючись. Неочікувано вони натрапили біля дверей на цю лячну картину.

Янь Чвень і Чу Ся, які бігли повільніше, спершу не розгледіли всього, але, злякавшись крику Мо Джи, також сильно перелякалися.

Сяо Мо і Чу Дзінлань одночасно обернули голови. Обличчя Сяо Мо потрапило в поле зору дітей. Побачивши його, троє переляканих дітей витріщилися з широко розплющеними очима.

Цей привид дуже нагадував їхнього вчителя, але вираз обличчя був зовсім інший. Учитель був холодний, мов іній, а привид усміхався: його очі ніби приховували персиковий цвіт — приголомшливо красивий.

Сяо Мо вказав на них пальцем:

— Діти, не кричіть абияк. Я цілком живий.

Хоча одного разу він уже помирав.

Мо Джи впустив аркуш на підлогу. Він безтямно промовив:

— А…

Ще не отямившись, він, однак, уже не виглядав переляканим. Він подивився на Чу Дзінланя, потім на Сяо Мо й по-дурному запитав:

— Він… він живий?

Янь Чвень, помітивши холодний вираз обличчя Чу Дзінланя, швидко підняв упалий аркуш і відтягнув Мо Джи назад:

— Вибачте, вчителю. Нам не слід було приходити без дозволу. Ми вас потурбували.

Вони ніколи раніше не зустрічали культиваторів і не звикли до такого. Вони подумали, що людина поруч із їхнім учителем також є культиватором, а її раптова поява — якась безсмертна техніка. Просто перебільшили.

Помітивши, як троє дітей крадькома поглядають на нього, Сяо Мо усміхнувся й великодушно пробачив їх від імені Чу Дзінланя:

— Усе гаразд. Це добра нагода познайомитися. Мене звати Сяо Мо, я… гм, брат вашого вчителя.

Отже, так воно й було. Вони й справді виглядали як брати. А чому в них різні прізвища — це зовсім не проблема. Он Янь Чвень і Чу Ся — теж брати й сестри, а тепер мають різні прізвища.

Насправді, окрім товариського Мо Джи, Янь Чвень і Чу Ся трохи побоювалися Чу Дзінланя — через його холодний вигляд. З дитинства вони були чутливими до емоцій людей, тож поводилися обережно.

А Сяо Мо справляв зовсім інше враження. Легка усмішка в очах і приваблива зовнішність — він здавався дуже доступним.

Хоч їхні обличчя були схожі, якби довелося обирати, до кого притулитися — до Сяо Мо чи Чу Дзінланя, більшість людей, мабуть, сховалися б за Сяо Мо.

Тепер, коли стало зрозуміло, що це не привид, Мо Джи вже нічого не боявся. Не вміючи читати атмосферу, він радісно показав своє письмо Чу Дзінланю та Сяо Мо:

— Я тепер можу написати своє ім’я!

Хоч Янь Чвень і водив його рукою, допомагаючи писати, якби Мо Джи тримав пензель самостійно, він точно не зміг би написати два повноцінні ієрогліфи.

Чу Дзінлань мовчав, зате Сяо Мо підбадьорив дитину:

— Непогано, ти робиш успіхи.

Випробувальний камінь під рукою Чу Дзінланя вже засвітився блідим сріблясто-білим світлом, підкреслюючи його холодні, вродливі риси:

— Він практикує особливу техніку культивації. Якщо в майбутньому побачите, що він зникає або раптово з’являється, не здіймайте галасу.

Мо Джи радісно вишкірився. Подивившись на Чу Дзінланя й Сяо Мо, він раптом спитав:

— Вчителю і… молодий пане? Чи, може, пане? Хто з вас старший брат, а хто молодший?

Сяо Мо відповів:

— Такі речі насправді не надто важливі.

Чу Дзінлань і далі мовчав, лише кинув на Мо Джи холодний погляд.

Хоч Мо Джи й був наївним у багатьох соціальних дрібницях, у нього був інстинкт, схожий на звіриний. Коли погляд Чу Дзінланя ковзнув по ньому, Мо Джи незрозуміло чому здригнувся й, із рідкісною для себе кмітливістю, випалив:

— Вчитель точно старший брат!

Сяо Мо спершу вважав, що це не має значення, але, почувши таке, його суперечлива вдача нишком дала про себе знати. Він примружив очі:

— Чому?

Більшість хлопчаків років десяти ще мають стале уявлення, що бути старшим братом краще, ніж молодшим, і не здатні зрозуміти, що називати когось братом і коли тебе називають братом — це різні речі, кожна зі своїми перевагами.

Мо Джи похитав своєю кмітливою, але трохи дурнуватою головою:

— Е-е… просто так більше пасує.

Сяо Мо розсміявся — розважений і трохи роздратований — та легенько клацнув його по лобі:

— Гаразд, іди грайся. У нас, дорослих, є важливі справи.

У домі, повному малечі, навіть сімнадцятирічний сміливо називав себе дорослим.

Мо Джи радісно вистрибнув:

— Він сказав, що я можу йти гратися!

Та Янь Чвень схопив його за руку, поводячись як маленький дорослий:

— Ні, продовжуй навчання. Ти ще не впізнаєш усі ієрогліфи на початку «Класика трьох ієрогліфів».

Мо Джи завив, намагаючись вирватися. Він був на рік старший за Янь Чвеня й Чу Ся та сильніший після років тяжкого життя. Але коли Янь Чвень тримав його за одну руку, а Чу Ся з усмішкою обіймає іншу, повторюючи: «Вчися, вчися!», він не зміг вирватися. Двоє дітей потягли його назад до класної кімнати.

«Одне завжди знаходить управу на інше», — з усмішкою подумав Сяо Мо й знову звернув увагу на стіл. Пальці Чу Дзінланя лежали на випробувальному камені, що випромінював холодне біле світло, вказуючи на його мутований крижаний духовний корінь.

Різні духовні корені проявляються різними кольорами. Сяо Мо поклав руку з іншого боку каменя, відчуваючи, як усередині тече духовна енергія. Але цього було замало. За мить Сяо Мо поклав пальці на зап’ясток Чу Дзінланя.

Зап’ясток — одна з життєво важливих точок культиватора. Пальці Чу Дзінланя інстинктивно на мить напружилися і потім він повільно вирівняв дихання й розслабився.

Кінчики пальців Сяо Мо не мали температури. Для інших Чу Дзінлань здавався кригою й морозом, але його тіло було теплим: тоді як Сяо Мо, на вигляд живий і пристрасний, насправді був суцільною кригою — пронизливо холодний до кісток.

Сяо Мо відчував зв’язок між духовним коренем і випробувальним каменем. Його пальці на зап’ястку Чу Дзінланя ледь рухалися — трохи схоже на те, як лікар щупає пульс, але не зовсім. Де б не ковзали його кінчики пальців, вони залишали чітке відчуття прохолоди, що затримувалося надовго.

Чу Дзінлань опустив очі, дивлячись на порцелянові пальці Сяо Мо, ще біліші за власну шкіру, і спитав:

— Тобі не холодно?

— М? Ні, не холодно.

Кінчики пальців Сяо Мо й далі лежали на зап’ястку Чу Дзінланя. Він відчував людське тепло — приємне, м’яке — і не зазнавав дискомфорту від холоду духовного тіла. Зрештою, плоті й крові в нього й не було від самого початку, а після перетворення на внутрішнього демона він завжди був таким, тож нічого не здавалося незручним.

Сяо Мо ще трохи уважно прислухався і забрав пальці:

— Дай мені трохи часу.

Чу Дзінлань опустив рукав, прикривши зап’ясток. Відчуття прохолоди залишалося виразним — не неприємним, але таким, що неможливо було ігнорувати. Наче ранковий зимовий іній торкнувся зап’ястка — і це було не стільки холодом, скільки тишею ранку, що першою торкалася серця.

Чу Дзінлань узяв меч і вийшов на подвір’я, повільно відпрацьовуючи рухи. Сяо Мо сидів у залі, тримаючи камінь, і почав фабрикувати фальшивий духовний корінь.

Його думки блукали серед усього на світі. Час від часу він кидав погляд на Чу Дзінланя, який вправлявся з мечем, тож не був повністю зосереджений, займаючись кількома речами водночас.

То він думав про сюжет цього світу, то міркував, який саме духовний корінь варто створити.

Серед п’ятьох людей Чу Дзінлань і Мо Джи вже мали поодинокі духовні корені — цього було достатньо, щоб привертати увагу. Йому краще триматися в тіні й створити потрійний або навіть четверний духовний корінь, щоб урівноважити показну силу секти.

По суті, духовний корінь уособлює п’ять елементів у людському тілі й слугує каналом зв’язку зі світовою духовною енергією. Духовний корінь — це наче особлива труба, а даньтянь — резервуар. Якщо брати Чу Дзінланя як приклад, його резервуар наразі протікав і не міг нічого накопичувати, тож якою б доброю не була труба, користі від неї не було.

Сяо Мо думав про це, мимохідь формуючи невидимі лінії у своєму духовному тілі.

«Які кольори гарно виглядатимуть разом?» — недбало міркував він, немов займався моделюванням, тут і там керуючи духовною енергією. Здавалося, він майже не докладає зусиль, але невдовзі випробувальний камінь у його руці засвітився.

Сяо Мо зупинився, подивився на червоне, синє й коричневе сяйво й байдуже подумав: «Ага, готово».

Вода, вогонь і земля — потрійний духовний корінь, звичайний і непримітний.

Хоч усе й вдалося, радості Сяо Мо не відчував. Тримаючи випробувальний камінь, він мляво опустив погляд і раптом запитав у системи:

— Системо, крім мене, у цьому світі є ще якісь переселенці?

Системі було байдуже, чому господар раптом поставив таке запитання, і вона сумлінно відповіла:

— Ні.

— Ти казала, що існує вісім ключових персонажів. То чому лише Чу Дзінланю потрібні система й переселенець? Чим він особливий?

— Після комплексної оцінки особистих здібностей, характеру та впливу середовища зроблено висновок, що Чу Дзінлань є найнебезпечнішим серед важливих персонажів.

«Найнебезпечнішим?» — подумав Сяо Мо, легко торкнувшись випробувального каменя. Як той, хто в первісному сюжеті помер без сліду, міг стати найнебезпечнішим?

Тон Сяо Мо змінився з байдужого на напівглузливий:

— Він вважається небезпечним?

Система, вловивши настрій Сяо Мо, стала обережнішою:

— Це означає, що він є існуванням, яке з найбільшою ймовірністю може спричинити баги та дестабілізувати основу, тому йому було призначено систему та переселенця.

Сяо Мо тримав камінь і говорив неквапно, але під спокійною манерою ховався невимовний тиск:

— Чому мені здається, що ти просто замінила кілька слів, підсунула мені пафосну літературщину й далі говориш загадками?

Система захлинулася.

Жалібно вона сказала:

— Це лише результат аналізу. Я сказала вам все. Господарю, хіба з моменту вашого переселення я не добре виконую свою роботу? Навіть коли ви хочете ухилятися, я лише пропоную, ніколи не змушую вас щось робити.

— Ну так, ти ж і не змогла б мене зупинити. Ось що буває, коли у твоїх правилах є лазівки.

— У-у…

Сяо Мо зітхнув:

— Гаразд, забудьмо.

У будь-якому разі відтепер він усе бачитиме разом із Чу Дзінланем. Усі сумніви й непорозуміння можна буде розв’язувати крок за кроком. Події самі розгортатимуться, і всі думки зрештою випливуть на поверхню. Йому не було куди поспішати.

Замість того щоб зациклюватися на далеких і туманних речах, краще зосередитися на теперішньому — на людях і подіях, що були поруч.

Сяо Мо підійшов до вікна. У вазі поряд яскраво цвіла квітка. Він підняв руку й кинув випробувальний камінь у бік Чу Дзінланя на подвір’ї.

Чу Дзінлань розвернувся, тримаючи меч горизонтально, й упевнено прийняв випробувальний камінь на лезо. Потім змахнув угору, підхопив його рукою й підвів погляд на Сяо Мо у вікні.

Сяо Мо спирався на підвіконня, недбало підперши підборіддя однією рукою, а другою ліниво махнув Чу Дзінланю:

— Готово.

Швидше, ніж Чу Дзінлань очікував.

Сяо Мо, притулившись до вікна й обернений до денного світла, дивився, як Чу Дзінлань підходить:

— То як називатиметься наша секта?

Сяо Мо думав, що Чу Дзінланю доведеться замислитися, але почув відповідь без жодних вагань:

— Дуе*.

*У перекладі «Подолання труднощів».

Сяо Мо насупився. Хоч він і не знав, коли саме Чу Дзінлань ухвалив це рішення, трохи поміркував і сказав:

— Непогано, лише трохи важкувато звучить.

Але що в цьому світі не важке? Принаймні слово «подолання» усе ж дає певну надію.

Чу Дзінлань загнав меч у піхви:

— Сьогодні зареєструємо секту і як повернемося — зберемо речі. За два дні вирушимо.

— Ти готуй усе необхідне, а я піду покличу дітей, — сказав Сяо Мо.

Домовивши, Сяо Мо спритно виліз у вікно. Чу Дзінлань глянув на навстіж відчинені головні двері, потім на Сяо Мо, який висунув голову у вікно класної кімнати, й не міг зрозуміти: він дарує дітям мальовничий краєвид чи лякає їх?

…Чому він завжди віддає перевагу вікнам?

***

У канцелярії з реєстрації сект головне було — зібрати гроші. Контроль там був не надто суворий: їм байдуже, навіщо ти створюєш секту, аби лише платив.

Маскування Сяо Мо не дало збою. Клерк, побачивши підряд два поодинокі духовні корені, дивився на них із цікавістю та прискіпливістю, аж поки не з’явився Сяо Мо з потрійним духовним коренем — тоді він прибрав свій доскіпливий погляд.

Троє дітей звернули увагу на інше. Вони витріщилися, побачивши, як віддали сто лянів срібла. Сяо Мо скористався нагодою й повчально сказав:

— Бачите? Дуже дорого. А щоб згодом відвести вас у середній світ, доведеться платити духовними каменями — еквівалент ста лянів золота з людини.

— Золота?!

Усі троє були приголомшені цією величезною сумою. Рот Мо Джи роззявився так широко, що туди можна було вкласти качине яйце — у голові паморочилося:

— Я за все життя не бачив стільки грошей!

Саме такого ефекту Сяо Мо й прагнув. Він усміхнувся:

— Тож пам’ятайте про доброту молодого пана Чу й надалі допомагайте йому якнайбільше.

Троє поспіхом закивали, мов курчата, що клюють зерно. Янь Чвень сказав:

— Ми обов’язково пам’ятатимемо доброту вчителя й вашу.

Чу Ся підтакнула братові, а Мо Джи поплескав себе по грудях:

— У майбутньому всі ваші справи візьме на себе молодий па… тобто я!

Нещодавно він навчився від Янь Чвеня не називати себе «молодим паном» при Сяо Мо та Чу Дзінлані й стежити за мовою.

Бачачи, як вони підіграють, Сяо Мо розвеселився. Пам’ятатимуть вони його чи ні — насправді це не мало великого значення. Він розтріпав Мо Джи волосся, а помітивши в Янь Чвеня й Чу Ся очікувальні, проте стримані вирази, простяг руку й погладив по голові й їх — розподіливши прихильність порівну.

Чу Дзінлань, заплативши срібло й отримавши жетон секти та нові таблички учнів, обернувся — і побачив, як на нього, не кліпаючи, дивляться чотири пари сяйливих очей.

Чу Дзінлань:

— …

Що взагалі відбувається?

Лише глянувши на вираз обличчя Чу Дзінланя, троє дітей миттєво отямилися: ой… вони ж і справді щойно очікували, що вчитель теж погладить їх по голові. Як їм таке могло спасти на думку? Це ж абсолютно неможливо!

Та вже за мить їхню увагу прикували таблички в руках Чу Дзінланя. Дикий, непосидючий Мо Джи першим підскочив:

— Табличка за сто лянів срібла! У мене теж є?!

Чу Дзінлань витяг табличку учня Мо Джи, і той радісно прийняв її:

— Гарна! А як нею користуватися?

Янь Чвень і Чу Ся чемно прийняли свої таблички. Вони були кмітливі й помітили, що інші нові учні секти носять таблички на поясі, тож зробили так само, потягнувши за собою й Мо Джи.

У лівій руці Чу Дзінлань тримав жетон секти з написом «секта Дуе». У правій — ще дві таблички. Сяо Мо підхопив одну з простим візерунком і покрутив її в руці:

— Це моя?

Остання табличка була з розкішним оздобленням і мала напис «жетон глави секти».

Секта з п’яти людей по суті існувала лише для кількості. За наявності кровного контракту, навіть якщо після прибуття до середнього світу секту розпустять, Янь Чвень, Чу Ся та Мо Джи все одно муситимуть служити Чу Дзінланю. Тож те, хто є главою секти, а хто учнем, насправді не мало великого значення.

Чу Дзінлань не забрав руку:

— Хочеш — забирай.

— Мені не потрібно, — сказав Сяо Мо, погладжуючи власну табличку. Дерево було просте, але добре відшліфоване, приємне на дотик — його зручно було інколи покрутити в пальцях. І тут йому раптом спало на думку: — Якщо в мене тепер є це, може, мені варто інакше до тебе звертатися? Главо секти?

Обличчя Чу Дзінланя залишалося незворушним:

— Секта — лише прикриття. Я не вважаю себе главою секти.

Сяо Мо серйозно кивнув:

— Але ж ми разом культивуємо, тож маємо виглядати ближчими. Ти наполягаєш, щоб я називав тебе старшим братом, але так звертатися надто… липко. Як щодо того, щоб я з цього моменту кликав тебе шисьоном*?

*师兄 (shīxiōng) — брат-наставник. Старший з учнів наставника.

Ці два слова злетіли з його вуст напрочуд легко, ніби енергетичні канали раптом прочистилися. На відміну від старшого брата, що звучало незграбно, шисьон він міг вимовляти без жодних вагань.

Йому стало смішно, і він схилив голову, дивлячись на Чу Дзінланя, ще раз покликавши:

— Шисьоне?

Чу Дзінлань:

— …

Пальці Чу Дзінланя мимоволі стиснулися.

Раптом він зрозумів, чому Сяо Мо в торговому каравані мав такий вигляд, ніби хоче провалитися крізь землю, коли його раз у раз називали старшим братом.

…Справді, це було неймовірно ніяково — так, що хотілося затулити вуха й утекти світ за очі.

Вітаємо Чу Дзінланя з тим, що він особисто пережив соціальну смерть — перлину сучасного суспільства, так само як і Сяо Мо.

Троє дітей уже причепили свої таблички на пояси й, почувши їхню розмову, з сяйливими очима підбігли ближче. Чу Дзінлань одразу зрозумів їхні наміри, і слабка емоція в його погляді згасла. Холодно й безжально він сказав:

— Не наслідуйте його й не називайте мене так.

Очі трьох дітей миттєво потьмяніли.

Сяо Мо зробив крок уперед, обіймаючи їх на ходу:

— Нічого страшного. У глави секти суворий вигляд, зате м’яке серце. Коли трохи підростете, зможете кликати його шифу* або шисьоном, і він нічого не зможе з цим вдіяти.

*师父 (shifu) — вчитель, наставник.

Обличчя дітей знову засяяли, настрій миттєво повернувся. Сяо Мо не втримався від думки, що цей вік просто ідеальний: уже щось розуміють, але все ще невинні — їх так легко заспокоїти й задобрити.

Повернувшись до маєтку, вони взялися пакуватися. Чу Дзінлань дістав лікарські матеріали, які раніше підготував для Вань Ю, і обміняв їх на гроші. Також він придбав екіпаж, щоб згодом вирушити до середнього світу.

У Чу Дзінланя було накопичено п’ять сховищ для зберігання — цього вистачало, аби забрати всі речі зі складу. Одне він залишив при собі, а решту чотири віддав Сяо Мо.

Сяо Мо поклав їх у свій просторовий накопичувач.

Це знову підкреслило дивні налаштування накопичувач. В одній і тій самій клітинці можна було зберігати до двадцяти однакових мечів і так само — до двадцяти однакових сховищ. Сяо Мо не втримався й спитав систему, коли ж цей поламаний сервіс нарешті оновлять і чому він може вмістити двадцять лянів золота, але не двадцять тонн.

Система відповіла, що все залежить від рівня його культивації, і навіть відкрила для нього шкалу прогресу оновлення, видиму на панелі:

— Оновлення спорядження також відстежуються тут. Усе можна переглянути.

Сяо Мо подивився на шкалу й раптом прозрів:

— Ти ніколи не квапиш мене культивувати, ніби дозволяєш робити що заманеться. Але предмети потребують балів для обміну, а оновлення сервісів залежать від рівня культивації. Хіба це не типовий прийом онлайн-ігор?

Він же обіцяв собі не ґриндити й не донатити, але, потрапивши всередину гри, зрозумів: капіталістична пастка глибока, а всі розмови — суцільна омана.

Система тихо загуділа:

— Усе це — інструменти, що можуть вам допомогти. До того ж ви самі добровільно вирішили вийти зі стану «солоної риби»*.

*Означає людину, яка веде лінивий спосіб життя.

У цьому була певна правда, але не надто багато.

Коли все було спаковано, маєток передали доглядачеві. Срібла, яке Чу Дзінлань дав раніше, було цілком достатньо — робота доглядача була легкою й нерегулярною, тож цього вистачило б на багато років.

Чу Дзінлань свого часу обрав місто Вей саме тому, що портал між нижнім і середнім світами знаходився лише за десять лі від міста. Вони виїхали екіпажем і швидко дісталися місця.

Поблизу порталу вирувало життя — люди безперервно приходили й ішли. Щоб не натрапити на когось із родини Чу, Чу Дзінлань надяг маску, а Сяо Мо просто став невидимим, не матеріалізуючись.

Саме тут проявилася перевага духовного тіла внутрішнього демона — він міг потрапити до середнього світу, не сплачуючи духовних каменів!

Правило було таким: десять низькосортних духовних каменів з людини. Оскільки Сяо Мо не був людиною і не мав плоті й крові, як демонічні раси, а існував у духовній формі, портал не міг його зупинити — він міг проходити вільно. Це не вважалося проникненням без дозволу, а лише цілком законним способом заощадити гроші.

Бути внутрішнім демоном було справді зручно й вигідно.

Чу Дзінлань сплатив сорок низькосортних духовних каменів. Охоронці брами зі середнього світу намалювали на руках кожного з них символ: із цим знаком вони могли проходити крізь портал.

Сяо Мо спостерігав, як духовні камені зникають:

— Непоганий бізнес. Хто ці охоронці?

Чу Дзінлань передав йому думку подумки:

— Усі охоронці між нижнім і середнім світами — з альянсу Безсмертних.

Альянс Безсмертних був потужною силою, що охоплювала середній і верхній світи. Він утворився з кількох сект і знатних родів та мав головну резиденцію у верхньому світі з очільником альянсу.

Це не дивувало, адже альянс був лише однією з великих сил. А от якщо говорити про наймогутніші угруповання світу культивації, то ними були шість сект Хмарної Вершини.

Ці шість великих сект стояли на чолі, маючи понад тисячу підпорядкованих сект і колосальний вплив. Згодом Чу Дзінлань приєднається до однієї з цих шести сект.

Проте це було не те, про що міг знати Чу Дзінлань, чия культивація ще не відновилася.

Портал являв собою світлову завісу, а за п’ять метрів від неї було встановлено формацію альянсу Безсмертних: Чу Дзінлань та інші мали символи на руках, тож могли безпечно пройти крізь формацію. З міркувань обережності Сяо Мо тимчасово повернувся до моря свідомості, спостерігаючи за зовнішнім світом через зір Чу Дзінланя.

Троє дітей були водночас схвильовані й напружені, тіснячись біля дверей екіпажа. Янь Чвень тримав Чу Ся, а Мо Джи чіплявся за їхні руки. Чу Дзінлань керував екіпажем, і колеса покотилися, коли вони в’їхали у світлову завісу.

Коли сліпуче світло зникло з поля зору, екіпаж продовжив рівно рухатися вперед. Діти потерли очі й раптом відчули різкий вітер над головами. Підвівши погляди, вони побачили безліч культиваторів, що летіли на мечах, залишаючи за собою сліди духовної енергії, мов метеори. Для дітей, які лише почали пізнавати культивацію, це було справжнім дивом.

Троє дітей:

— Ого!

У нижньому світі теж траплялися культиватори, що літали на мечах, але їм ніколи не доводилося бачити цього на власні очі.

Поруч хтось дістав летючий човен, який, мов за чарівництвом, розгорнувся з точки світла.

Діти:

— Ого!!!

Дехто використовував демонічних звірів як верхових або запрягав їх у вози. На тлі всього цього простий і непримітний екіпаж Чу Дзінланя виглядав особливо скромно.

Навколишні кидали погляди, бачачи лише візника в масці та три маленькі голівки.

Це дивне поєднання викликало певну цікавість, але ніхто не надав цьому великого значення.

— Мабуть, хтось купив місце учня в секті, щоб займатися справами в середньому світі?

Адже вони не відчували від них жодних ознак культивації.

— Хто ж веде справи з такою купою дітей? Та й у екіпажі багато товару не вмістиш. Гаразд, не наша справа. Ходімо. Виконувати завдання в нижньому світі — марна трата часу. Повітря в середньому світі набагато свіже!

Духовна енергія в нижньому світі була найтоншою з трьох світів. Навіть Янь Чвень та інші відчули, що в середньому світі їхні тіла ніби стали легшими, а дихання — вільнішим, що викликало відчуття легкої піднесеності.

Мо Джи з цікавістю роззирався:

— Ми що, пливемо в небесному палаці? А де ж феї-сестрички?

Сяо Мо вийшов із моря свідомості, вмостився в екіпажі й легенько стукнув Мо Джи флейтою по голові:

— Про що це ти думаєш? Зосередься на культивації. Феї-сестрички — усі могутні постаті. Якщо старанно працюватимеш, то зможеш їх побачити.

Чу Дзінлань керував екіпажем, доки вони не від’їхали далеко від порталу, де натовп значно порідшав. Він зняв маску й зупинив екіпаж:

— Пообідаємо тут.

У багажі були піґулки для посту, але коли є змога нормально поїсти, не було сенсу їх витрачати.

Чу Дзінлань прив’язав коня, а Янь Чвень і Чу Ся вже встановили казан. Мо Джи збирався піти в найближчий гай по дрова, але не встиг зробити й кроку, як Чу Дзінлань покликав його назад.

Мо Джи кліпнув очима:

— Я можу назбирати дров.

— Дурненький, він хвилюється через небезпеки в лісі, — сказав Сяо Мо, підходячи ближче. — Сиди тут. Це середній світ. Якщо натрапиш у лісі на демонічних звірів, тебе їм і на зуб не вистачить.

Мо Джи здригнувся й відступив. Він і раніше трохи лінувався з навчанням і практикою, адже початкові книги з культивації вимагали вміння читати. Вивчення ієрогліфів давалося йому важко, але тепер він відчув нагальність.

«Якби я міг літати на мечі, то не боявся б диких звірів», — подумав він.

Він притулився до Янь Чвеня:

— Сьогодні я вивчу ще кілька ієрогліфів!

Побачивши, що він нарешті проявив ініціативу, Янь Чвень здивувався, а потім зрадів і простягнув йому ложку:

— Добре, але спочатку йди заміси тісто.

Сяо Мо не пішов разом із Чу Дзінланем до лісу. Хоча він щойно налякав дітей розповідями про демонічних звірів, більшість звичайних лісових істот ще не пробудили духовну свідомість і не мали демонічних ядер. Вони були лише трохи лютішими за диких тварин — з такими Чу Дзінлань легко впорався б.

А ті розумні демонічні звірі у середньому світі, де культиватори траплялися на кожному кроці, зазвичай не з’являлися в неглибоких, звичайних лісах.

Янь Чвень і Чу Ся добре вміли поратися по господарству, а Мо Джи за останні кілька днів теж навчився в них деяких речей. Утрьох вони поставили казан і чекали на повернення Чу Дзінланя.

«Немов пташенята в гнізді, що чекають, коли їх нагодують», — Сяо Мо уявив собі картину курчат, які цвірінчать із роззявленими дзьобами, й не зміг стримати усмішки.

Їхнім пунктом призначення у середньому світі була академія Ліньань.

Академія Ліньань була школою культивації, де збиралося багато практиків. Найкращий лікар-культиватор середнього світу, Льов Шао, викладав там як наставник.

Спочатку Чу Дзінлань планував купити мапу після проходження порталу, але Сяо Мо сказав, що знає шлях.

Тоді Чу Дзінлань лише глянув на нього, не питаючи, звідки внутрішній Демон може знати маршрут, якого навіть він сам не знав. Він просто кивнув і сказав:

— Добре.

Сяо Мо подумав про себе: «Ти, можливо, вважаєш, що в мене багато таємниць, але в моїх очах ти теж сповнений загадок. Ми в рівних умовах — і це просто ідеально».

Від порталу до академії Ліньань їхній невеликий екіпаж мав їхати понад десять днів. Тож у дітей ще було вдосталь часу читати книжки й вчити нові ієрогліфи.

Коли Чу Дзінлань повернувся з лісу, він ніс дику курку. Смажити курку Мо Джи вмів найкраще — у цьому він був справжнім майстром. Курку Чу Дзінлань уже обробив, тож Мо Джи нанизав її на палицю й узявся вправно підсмажувати.

У казані закипіла вода для замочування сухих пайків. Коли все було готове, Янь Чвень і Чу Ся спершу наклали порції Сяо Мо та Чу Дзінланю. Сяо Мо махнув рукою:

— Я вже прийняв піґулки посту, мені їжа не потрібна. Їжте ви.

Чу Ся, тримаючи миску, тихо зітхнула:

— Як же це зручно — тобі навіть не треба їсти.

Мо Джи завзято закивав, але одразу зрадив власну позицію, відчувши аромат золотистої смаженої курки:

— Але ж їсти смачну їжу — це теж насолода! Я думаю, якщо можеш їсти, то треба їсти!

Сяо Мо хотів із ним погодитися, але вирішив не заглиблюватися в це. Все одно він не міг їсти — навіщо лише робити собі гірше.

Після обіду вони продовжили подорож. Чу Дзінлань і Сяо Мо чергувалися за кермом екіпажа. Для дітей усередині спочатку це могло бути захопливо, але згодом вони зрозуміли: сидіти в далеких подорожах у екіпажі зовсім некомфортно — від постійної тряски боліли кістки. Незабаром усі великі амбіції щодо старанного навчання випарувалися.

На їхнє прохання Чу Дзінлань навчав їх керувати екіпажем. Два коні були спокійні й слухняні, тож діти час від часу змінювалися за кермом, щоб подихати свіжим повітрям, хоча більшість роботи виконували не вони.

Коли наближалася вечірня пора, вони зупинилися на ніч. Екіпаж не міг вмістити п’ятьох людей, щоб усі могли лежати, тож довелося розбивати табір.

Поки інші ставили намети, Сяо Мо легким рухом пальців випустив чорний туман навколо табору як сигнал тривоги. Якщо щось ворухнеться поблизу, він одразу дізнається. Також він викликав плаваючі сфери духовного світла для освітлення — краще, ніж вогонь, і ідеально підходило для читання без напруження очей.

Діти заздрісно спостерігали, ще більше закріплюючи своє бажання культивувати.

Після вечері, під світлом духовних сфер, Чу Дзінлань почав медитувати. Хоч його даньтянь був зруйнований, він не міг дозволити меридіанам звикнути до спустошення, тому наполегливо займався дихальними вправами та регуляцією потоку енергії. Тим часом Мо Джи лежав на землі й практикував ієрогліфи на кшталт «Людина від народження має добру природу», коряво виводячи їх на папері.

Сяо Мо дістав свою флейту — обстановка була ідеальною для того, щоб заграти мелодію. Але щойно він підніс флейту до вуст, помітив, що Янь Чвень тримає книгу й час від часу стримано поглядає на нього та Чу Дзінланя.

Сяо Мо підняв брову, опустив флейту й спитав:

— Щось хочеш спитати?

Янь Чвень не очікував, що його таємні погляди помітять, і трохи здригнувся, перш ніж стиснути вуста та зібратися з мужністю. Він підійшов разом із Чу Ся.

— Молодий пане, ми не розуміємо цього вступного методу ядра.

Сяо Мо запитав:

— Яку саме частину ви не розумієте?

Янь Чвень вагався, відчуваючи легкий сором:

— Ми не можемо зрозуміти з самого початку.

Перша частина природно охоплювала притягування духовної енергії в тіло, що було основою базових практик.

Ага, то справа в цьому. Хоч внутрішній демон починав на піку Золотого Ядра і ніколи не відчував притягування духовної енергії в тіло, він пройшов шлях від звичайної людини до культиватора — різниця була величезною. Він вирішив, що зможе пояснити хоча б це.

— Я поясню вам. І ще: не кличте мене молодим паном. Я не звик. Оскільки ми всі культиватори, а я старший, просто називайте мене шисьон. Це не буде помилкою.

Хоч культиватори зазвичай звертаються один до одного «даоські друзі» або «старший брат» чи «старша сестра», коли зустрічають когось із іншої секти, секта без майстра, де є лише старші та молодші брати й сестри, була справді унікальною.

Чу Дзінлань, що медитував, ледь сіпнув віями.

Сяо Мо вже спокійним і рівним тоном почав пояснювати:

— Притягування духовної енергії в тіло — це не що інше, як спілкування з небом і землею, занесення невловимої енергії всередину тіла.

Янь Чвень і Чу Ся уважно слухали його.

Сяо Мо простягнув руку, ніби схоплюючи повітря:

— Відчуйте, як повітря торкається вашої шкіри, дозвольте духовній енергії протікати через меридіани, закрийте очі, відчуйте різницю між енергіями, а потім схопіть духовну енергію.

Янь Чвень і Чу Ся охоче кивали, чекаючи, щоб Сяо Мо продовжив.

— Ось і все, — сказав Сяо Мо.

Він зупинився, виглядаючи спокійним, ніби пояснив усе до останньої дрібниці.

…

Га?

Ось і все? Що взагалі означає «ось і все»?

Янь Чвень і Чу Ся широко розплющили очі, зовсім спантеличені. Вони стояли, ніби остовпівши, дивлячись на Сяо Мо. Він навіть додав:

— Закрийте очі та спробуйте.

…Але їм здавалося, що вони нічого не навчилися!

Двоє дітей були зовсім розгублені, але слухняно заплющили очі. Миттєво вони знову їх відкрили, виглядаючи так само здивовано, як і раніше.

— Ну? Вийшло? — запитав Сяо Мо.

Янь Чвень вагався, шевелячи губами, але нічого не сказав. Чу Ся чесно покрутила головою:

— Ні… Шисьон.

Сяо Мо злегка нахмурився, здивовано:

— Га? Мабуть, я недостатньо чітко пояснив?

Він не сарказував і не був нетерплячим: він щиро хотів зрозуміти, що саме їм незрозуміло.

Але Янь Чвень і Чу Ся відчували, що нічого не розуміють. Вони хвилювалися, що, зізнавшись у цьому, старший брат або майстер подумає, ніби вони дурні, і більше не захоче їх навчати.

Двоє дітей нервово метушилися, стискаючи пальці в мовчанні. У цей момент Чу Дзінлань відкрив очі і спокійним тоном промовив:

— Притягування енергії схоже на дихання. Уявіть, що повітря перетворюється на текучу воду і спрямовується в меридіани. Спробуйте.

— Спробувати… що? Дихання?

Янь Чвень і Чу Ся обмінялися поглядами, потім зробили глибокий вдих. Після кількох поспішних вдихів вони майже задихнулися, але все одно нічого не зрозуміли.

І все ж Чу Дзінлань продовжував їх спостерігати, чекаючи відповіді.

Янь Чвень і Чу Ся тепер виглядали як діти, що чекають, поки батьки перевірять домашнє завдання — і найгірше, що вони його зовсім не робили!

Чу Дзінлань злегка нахмурився:

— Все ще не розумієте?

Сяо Мо додав:

— Я ж думав, що добре пояснив?

Ось вона — класична методика генія-вчителя: спочатку роби так, потім так — тепер маєш відповідь. Зрозумів?

Що? Не розумієте? Я ж детально пояснив — чому ви не розумієте?

У цей момент система не витримала і влізла в голову Сяо Мо, голосно вигукуючи:

— Я ж казала!! Господарю, ти і Чу Дзінлань абсолютно не підходите для ролі вчителів. Ваші пояснення незрозумілі для нормальних людей!

Завдяки Янь Чвеню та Чу Ся теорія системи підтвердилася. Це не була вина системи: проблема явно полягала у Сяо Мо та Чу Дзінлані.

Справді, існує ментальний бар’єр між геніями та звичайними людьми!

Янь Чвень і Чу Ся трохи розгубилися. У цей момент Мо Джи невимушено сів навпочіпки, граючись пензлем у руці:

— Хмм, хапати повітря? Думаю, я трохи зрозумів.

Раптом усі погляди звернулися на нього.

Мо Джи повторював рухи Сяо Мо, невпевнено простягши руки в повітря:

— Це наче відчуття свисту?

Янь Чвень і Чу Ся, які ще тримали маленьку надію, знову завмерли.

Га?

Сяо Мо крутив флейту:

— Хто б це зрозумів? Це як туман, що збирається й розсіюється.

Чу Дзінлань додав:

— Це як вода, що збирається і тече.

Мо Джи нахмурився, стукаючи по голові, наче зрозумів щось важливе, але йому бракувало останньої деталі. Він явно розсердився. Вогонь у багатті тріснув гострим «поп», і Мо Джи розплющив очі та вдарив себе по лобі:

— Я зрозумів — це вогонь!

Янь Чвень і Чу Ся:

— …

Від повітря до туману, від туману до води і тепер до вогню — чудово. Тепер вони були повністю розгублені. Те, що раніше здавалося зрозумілим, тепер стало абсолютно незбагненним, наче слухати стародавній текст.

Система зітхнула з жалем. Очевидно, у цій групі нормальними були лише самі діти — і вона сама. Як розсудливі в цій компанії, вони мали витримувати забагато.

«Послухайте їх — це взагалі людські слова?» — подумала система. Не дивно, що діти були збентежені!

Як і очікувалося, всього за кілька днів неписьменний Мо Джи першим успішно витяг духовну енергію в тіло та офіційно ступив на шлях культивації. Він був у захваті, а Янь Чвень і Чу Ся — хоч і хвилювалися за власний прогрес — щиро раділи за нього.

Тепер Янь Чвень і Чу Ся могли навчати Мо Джи читати, а Мо Джи міг направляти їх у культивації — в теорії. Чи зможе він пояснювати зрозуміло — це вже зовсім інше питання.

Так, екіпаж хитався в дорозі десять днів із чотирма людьми та одним внутрішнім демоном на борту. У дванадцяту ніч таборування вони оцінили, що лишилося близько двох днів до академії Ліньань.

На шляху до академії Ліньань була ще одна зупинка — місто Ліньань.

Тієї ночі Янь Чвень прокинувся, щоб вийти з намету. Якраз доторкнувшись до клапана намету, він почув розмову Сяо Мо та Чу Дзінланя зовні.

— Орендувати невеликий двір у місті Ліньань? — почувся голос Сяо Мо. — Тоді нам спершу треба придумати, як заробити трохи грошей.

Чу Дзінлань відповів:

— Якщо ми затримаємося недовго в місті Ліньань, з твоїм рівнем культивації Зародок Душі ми зможемо знайти швидкий спосіб заробити гроші.

Янь Чвень остаточно прокинувся і поспішив надвір. Сяо Мо та Чу Дзінлань обоє повернули голови до нього, як він вибіг, із написаним на обличчі відчуттям невідкладності:

— Майстере! Шисьоне! Я… я можу допомогти по господарству, щоб заробити гроші! Я теж можу бути корисним!

Сяо Мо моргнув, помітивши, як маленьке обличчя Янь Чвеня почервоніло, а він міцно тримав одяг:

— Моя сестра і я теж можемо допомогти — ми справді корисні.

Ага… Погляд Сяо Мо пробіг по рішучому, але трохи збентеженому виразу Янь Чвеня і одразу зрозумів, звідки взялася ця раптова самореклама.

Це походило від неспокою.

Мо Джи вже вважався культиватором, а Янь Чвень і Чу Ся, здавалося, були ні до чого. Вони боялися бути покинутими.

Сяо Мо вже бачив такий вираз раніше — на обличчях дітей у сиротинці і у власні молодші роки, дивлячись у дзеркало.

— Не хвилюйсяте, — тихо сказав Сяо Мо. — Буде час, коли ви станете потрібними — деякі речі можемо робити лише ми. А поки що зосередьтеся на тому, чого ми вас навчали.

Він додав:

— Ми не залишимо вас позаду.

Щойно він це сказав, очі Янь Чвеня почервоніли. Дні, проведені разом, дали відчуття, що він зустрів хороших наставників і потрапив у добре місце. Але, не бачачи прогресу у своїй культивації та боячись, що його можуть покинути, він був неспокійним, не міг ні їсти, ні спати, хоча не наважувався показати це перед сестрою.

Бо Чу Ся теж явно хвилювалася, і він не міг дозволити, щоб вона почувалася ще більш невпевнено.

Проста заспокійливість Сяо Мо нарешті дозволила Янь Чвеню розслабитися. Він нервово тримав одяг і сказав:

— Ммм, ммм, дякую, шисьон. Дякую, майстер.

Оскільки він вперто стримував сльози, Сяо Мо зробив вигляд, що не помічає, і просто сказав:

— На ніч підете спати? Ідіть, але не відходьте далеко.

Янь Чвень швидко побіг геть, витираючи очі і відвертаючись.

Багаття вже згасло, а яскравість плаваючих духовних світлових сфер навколо них Сяо Мо знизив. Вони плавно коливалися вгору-вниз. У змінних тінях світла і темряви Чу Дзінлань запитав:

— Ти добре вмієш поводитися з дітьми?

— Не зовсім, — відповів Сяо Мо. — Це просто людська природа: як тільки її зрозумієш, відразу знаєш, які слова та дії будуть найбільш доречними.

Чу Дзінлань, здавалося, запитав випадково і не став наполягати.

Раніше Янь Чвень поспішав довести свою користь, але якщо Сяо Мо та Чу Дзінлань збиралися швидко заробити гроші за допомогою своїх рівнів культивації, методи, ймовірно, будуть зовсім не лагідними. На даний момент Янь Чвень нічим не міг допомогти.

Що ж до конкретних методів, які вони застосовуватимуть, — це вже залежало від обставин після входу в місто Ліньань.

Перекладачка: Astragalus Root

Редакторка: Ільвія