Розділ 30

Коли академія Ліньань готувалася відкрити свій лекції, місто Ліньань вирувало життям. Вулиці були заповнені людьми та екіпажами, ніби ось-ось мало розпочатися велике свято або урочиста подія. Атмосфера була жвава й святкова.

У нижньому світі основна структура складалася з тридцяти шести великих міст, тоді як у середньому світі було двадцять чотири провінції, кожна з яких підпорядковувала собі незліченну кількість міст і містечок. Академія Ліньань розташовувалася в провінції Ґванду, і, оскільки місто було неподалік, воно навіть перейменувало себе на честь академії, аби скористатися її престижем.

Місто Ліньань і так перебувало на території, якою керувала академія, і не заперечувало проти використання своєї назви.

У cередньому світі смертних було значно менше, ніж у нижньому. Хоча багато людей за все життя могли досягти лише стадії Конденсація Ці, принаймні вони торкалися порогу культивації. Культиватори стадії Конденсація Ці могли суттєво подовжити своє життя, зазвичай до близько 180 років — значно довше, ніж звичайні смертні.

На цьому тлі в середньому та верхньому світах сформувалися подібні структури влади. Сильні секти захищали дрібніші секти, а також міста, селища й села, населені низькорівневими культиваторами. Такий поділ територій визначав сфери впливу: духовні жилки, ліси та унікальні гори в межах цих територій оголошувалися ресурсами відповідних сект, а керували ними люди, надіслані сектами.

Ця система не лише забезпечувала членів секти ресурсами для культивації, а й поширювала її репутацію та вплив, дозволяючи з часом ставати дедалі сильнішою.

У міру наближення до міста Ліньань різноманіття летючих мечів і човнів у небі зростало. Там навіть ширяли демоничні звірі, випромінюючи справжню безсмертну ауру — мов вершники на хмарах і тумані.

Троє дітей, які спочатку широко розплющували очі від захвату й безперестанку вигукували «Ого!» на все, що бачили, поступово заспокоїлися й звикли до цього. Тепер вони були зовсім незворушні.

Ймовірно, ця зміна була пов’язана з Мо Джи — тим самим, хто ще зовсім недавно був обірваним маленьким жебраком, а тепер уже міг викликати маленькі язички полум’я на кінчиках пальців.

Для них культивація перетворилася з далекої легенди на відчутну реальність.

Місто Ліньань було оточене захисними формаціями. Якщо хтось не належав до великої секти, яка заздалегідь зареєструвала своїх учнів або транспорт у місті, усі інші — незалежно від того, летіли вони на мечах чи пливли на летючих човнах — мусили зійти й увійти до міста через міську браму.

Реєстраційні знаки великих сект зображалися на жетонах учнів або на летючих човнах і екіпажах сект — і вони разюче відрізнялися від дешевих дерев’яних табличок секти Дуе.

Біля міських воріт вишикувалася довга черга. Невеликий, скромний екіпаж Сяо Мо та Чу Дзінланя знову впадав у вічі.

Впадав у вічі своєю злиденністю.

Попереду в черзі стояв торговельний караван із возами, запряженими чорногривими коштовними кіньми з домішкою крові демонічних звірів. Коні були стрункі, сильні, вугільно-чорні та величні. Караван складався з шести екіпажів поспіль, зроблених із позолоченого ароматного дерева та прикрашених шовковими завісами. Навіть колеса випромінювали дух багатства.

Позаду них була група учнів із секти середнього рівня. Вони приземлилися після польоту на мечах і були вдягнені в однакові шати, що надавало їм владного вигляду.

Незалежно від зросту чи статури, якщо людей багато й усі одягнені однаково, їхня присутність мимоволі здається більш загрозливою.

Затиснутий між цими двома групами, тьмяно-сірий екіпаж Сяо Мо та Чу Дзінланя виглядав ще жалюгідніше.

Черга була довгою й рухалася повільно. Учні позаду групи Сяо Мо носили жетони з написом секта Сяоцін. Очолював їх культиватор стадії Золотого Ядра, який виглядав молодо, але його кістковий вік перевищував сотню років. Просуваючись уперед черепашачим кроком, дехто з учнів почав втрачати терпіння.

Більшість лише бурмотіли скарги — цілком звичайна реакція, — але один зарозумілий на вигляд юнак вийшов уперед і звернувся до культиватора Золотого Ядра, що вів їх:

— Шишу*, скільки ще це триватиме?

*师叔 (shīshū) — дядечко-наставник. Ввічливе звертання до молодшого брата вчителя або його молодшого товариша по навчанню.

— Недовго — за моїми підрахунками, близько пів години.

Юнак невдоволено надув вуста:

— Хіба не казали, що в нас добрі стосунки з академією Ліньань? Чому ж наші учнівські знаки не зареєстровані в місті Ліньань, щоб ми могли зайти без черги?

Шишу стадії Золотого Ядра знав, що Дзи Дзяо з дитинства був розпещений. У секті йому всі догоджали, тож він вважав, що й за її межами світ має обертатися довкола нього. Шишу кинув на нього байдужий погляд:

— Дзи Дзяо, Секта Сяцін не має такої сили, щоб поводитися зухвало в середньому світі. Коли ти назовні, стримуй свій норов.

Дзи Дзяо фиркнув:

— Шишу, навіщо принижувати нас і підносити інших?

Культиватор Золотого Ядра насупився. Якби цей шмаркач не був єдиним сином його старшого шишу, він узагалі не взяв би його із собою — погані звички в того були надто глибоко вкорінені.

Інші учні теж стояли в черзі. Навіть якщо хтось і виявляв легке нетерпіння, ніхто не втрачав самовладання так, як Дзи Дзяо.

Черга знову посунулася вперед, і Дзи Дзяо ставав дедалі дратівливішим. Він почав чіплятися до інших учнів, але ті уникали його, не бажаючи встрявати. Це ще більше його розлютило, і роздратування перекинулося на вбогий екіпаж попереду.

Звідки взялися ці злиденні дурні? Як вони сміють стояти перед нами?

За присутності шишу Дзи Дзяо не міг надто сваритися зі співучнями але ж на сторонніх він цілком міг зірвати злість. Той розвалений екіпаж точно не належав жодній поважній секті чи заможному мандрівному культиватору — напевно, це були якісь безгрошові нікчеми, що намагалися примазатися до лекцій академії Ліньань.

Коли академія Ліньань відкривала свій форум для сторонніх, вона дотримувалася принципу навчання без дискримінації — прийти міг будь-хто, навіть представники демонічних рас. Проте демонічних культиваторів не допускали. Демонічні раси народжувалися такими від природи, тоді як демонічні культиватори — це ті, хто збився зі шляху або згодом почав практикувати зловісні методи, через що їх зневажали праведні культиватори.

Дзи Дзяо вирішив, що ті, хто сидить в екіпажі, просто хочуть скористатися лекціями академії, аби набити собі ціну.

Не боїтеся нарватися не на того, правда?

Дзи Дзяо вийшов уперед і, перш ніж шишу стадії Золотого Ядра встиг його зупинити, замахнувся ногою й щосили копнув екіпаж:

— Гей ви, злиденні розвалюхи попереду, міняйтеся з нами місцями!

Шишу запізнився на мить і гнівно вигукнув:

— Ти…

Та голос обірвався, коли його охопило недобре передчуття. Екіпаж, який від удару мав би здригнутися й податися вперед, лишився абсолютно нерухомим — не зсунувся ані на дюйм.

Удар Дзи Дзяо чітко влучив, пролунало глухе «гуп».

Якщо екіпаж навіть не ворухнувся, значить, він натрапив на якусь перепону. Але навіть культиватор Золотого Ядра не відчув жодних коливань духовної енергії.

Дзи Дзяо теж зрозумів, що щось не так. Шишу миттю смикнув його назад, але було вже пізно — від екіпажа розійшлася хвиля тиску, супроводжувана поривом вітру. Дзи Дзяо миттєво збило з ніг. Культиватор Золотого Ядра не зміг його втримати й лише дивився, як Дзи Дзяо двічі перекотився по землі, мов м’яч, а потім гепнувся горілиць у вкрай непристойній позі.

Зіниці шишу різко звузилися:

— Щонайменше рівень Зародку Душі!

Хто б міг подумати, що в такому вбогому екіпажі ховається настільки могутній культиватор?

Разом із гнітючою аурою пролунав низький, спокійний голос — короткий і беззаперечний:

— Іди геть.

Дзи Дзяо в шоці схопився на ноги й поспіхом підбіг до шишу, збираючись щось сказати. Та перш ніж він устиг відкрити рота, культиватор Золотого Ядра притис його голову вниз і голосно промовив:

— Старший, прошу вгамувати гнів. Цей молодший неосвічений і невихований. Я негайно його покараю й забезпечу вам спокій.

Із екіпажа більше не долинуло жодного звуку, тож культиватор стадії Золотого Ядра вирішив, що могутня постать усередині не має наміру продовжувати конфлікт. Не вагаючись, він відтягнув Дзи Дзяо назад і наказав учням секти Сяоцін відступити в черзі, поступившись п’ятьма місцями, після чого зупинився.

Дзи Дзяо раніше відчув той тиск — ноги й досі тремтіли. Та більше за страх у ньому вирувало недовір’я. Вирісши в секті й жодного разу не виходячи у світ на практику, він ніколи не зустрічав нікого, хто насмілився б придушити його самим лише тиском — окрім батька!

Дзи Дзяо обурено вигукнув:

— Шишу, він…

— Я ж сказав тобі стримуватися!

Культиватор Золотого Ядра ледь стримувався, щоб не дати йому ляпаса.

— Твої батьки ніколи не дозволяли тобі виходити у світ на практику й вважали, що поїздка до академії Ліньань буде достатньо безпечною. Але назовні — це світ, де тебе з’їдять живцем і кісток не лишать! Якщо й далі поводитимешся так самовпевнено й деспотично, як вдома, — втратиш життя!

Дзи Дзяо розтулив рота, але нічого не зміг заперечити. Він відчував на собі незліченні погляди з усіх боків. У натовпі прокотилася хвиля сміху — переполох явно привернув загальну увагу.

Людям у черзі й так було нудно — спостерігати за цією сценою стало для них розвагою, і вони глузували з Дзи Дзяо за те, що той не знає свого місця.

Почувши це, Дзи Дзяо спершу почервонів, а потім зблід від сорому. Та, усвідомлюючи, що не може здолати того, хто був в екіпажі, і не маючи змоги сперечатися з шишу на людях, він міг лише кипіти від злості всередині. Він подумки вирішив поскаржитися пізніше.

Якби цією поїздкою керував його батько, а не цей нікчемний шишу, він би не зазнав такого приниження! Його батько був на рівні Зародку Душі, а цей — усього лише на Золотому Ядрі! Хмф! Варто лише повернутися й розповісти батькові — він змусить і того зарозумілого культиватора в екіпажі, і цього бездарного шишу відповісти за все.

Дзи Дзяо з розпачу міцно стиснув кулаки.

Тим часом усередині екіпажа, який він щойно копнув, хтось інший тремтів від люті.

Мо Джи розлючено вигукнув:

— Що це за тип такий?! Та я ж йому дам прочухана!

Випустивши пару, він раптом збагнув, що знову вилаявся. Швидко прикрив рот і нервово окинув поглядом усіх у екіпажі. За мить опустив руку й ніяково почухав потилицю:

— Я не хотів лаятися… просто я надто злий.

Маленьке личко Чу Ся теж зморщилося від невдоволення. Янь Чвень стиснув кулаки, але цього разу навіть не став виправляти Мо Джи за грубі слова.

Сяо Мо це здалося кумедним. Троє дітей були страшенно розлючені, але жоден із них не запропонував вискочити назовні, щоб битися, чи хоча б підняти завісу й подивитися, що там.

Сяо Мо обережно спитав:

— Ти не хочеш провчити його як слід?

Мо Джи стиснув кулаки:

— Я чув їхні голоси — їх там багато. Я точно не зможу їх побити. Я з дитинства знаю: якщо не можеш перемогти, треба терпіти. Ніколи не знаєш, коли з’явиться нагода.

Мо Джи бачив, як жебраків забивали до смерті — моторошна картина, що глибоко врізалася в пам’ять. Через це в ньому була певна хитрість. Назви його дурним, але часом він виявляв дивовижну кмітливість.

Він не дозволив тому, що став культиватором і навчився викликати маленьке полум’я, роздмухати його пиху чи змусити забути про власні межі.

Якщо Мо Джи розумів, що не зможе впоратися з натовпом, то Янь Чвень і Чу Ся — тим паче. Тепер, опинившись у середньому світі, де всюди літали на мечах, вони добре усвідомлювали, що беззбройні й не мають засобів для спротиву.

Найголовніше ж…

Янь Чвень міцно стис руку Чу Ся:

— Ми не можемо створювати проблем вчителю й шисьону.

Чу Ся слухняно кивнула.

Тож, навіть маючи змогу скористатися авторитетом своїх наставників, вони вирішили цього не робити.

Сяо Мо зітхнув:

— Хороші діти.

Недарма в майбутньому вони досягнуть великих звершень: із ранніх років вони гартували свій характер і вдачу. Вдача людини та її вибір справді визначають долю. Візьмімо того хлопця, що щойно копнув екіпаж: рано чи пізно він неодмінно спровокує когось, кого не слід, і зрештою загине десь надворі.

Раніше Сяо Мо тримався за Чу Дзінланя, випромінюючи тиск, який придушив Дзи Дзяо. Троє дітей уже звикли до того, що він з’являється й зникає без жодної закономірності. Після цього інциденту всі в черзі зрозуміли, що в убогому екіпажі перебуває щонайменше культиватор рівня Зародку Душі, тож ніхто більше не наважувався створювати проблеми.

Екіпаж повільно рухався вперед разом із чергою. За деякий час Сяо Мо помітив, що діти починають клювати носом, тож дістав флейту:

— Чекати довго й нудно. Може, я заграю вам якусь мелодію, щоб трохи підбадьорити?

Щойно він це сказав, у раніше тихому екіпажі спалахнув справжній хаос!

Брязкіт пролунав через те, що Чу Ся, у якої затремтіла рука, ненароком упустила чашку з чаєм — Янь Чвень простягнув руку, щоб її підхопити, але не встиг. «Курям на сміх і псам на радість» — це було про Мо Джи, який перелякано скрикнув і почав метатися всередині екіпажа. А гучний удар стався тоді, коли він, намагаючись схопити падаючу чашку, лоб у лоб врізався в Янь Чвеня. Обоє зойкнули від болю й схопилися за чола.

Сяо Мо, примруживши очі, спостерігав за всім цим безладом і протягнув голосом:

— Гм-м?

— Я… я… — заїкаючись, мовив Мо Джи, тримаючись за лоба й хапаючи перший-ліпший клаптик паперу поруч. — Я хочу вправлятися в письмі! Шисьоне, може, поки що не будемо слухати?

Янь Чвень був на межі сліз від залізного лобового удару Мо Джи, але все ж стримував свій біль:

— Я навчатиму його читати, шисьоне Ми зайняті — нам не нудно.

Чу Ся в паніці відсунулась до дверей екіпажа, намагаючись знайти підтримку в когось сильнішого за них:

— М-майстре!

Під час цієї подорожі, окрім того, що вони згуртувалися як група, а Мо Джи став культиватором — що було величезним кроком уперед, — відбулася ще одна примітна подія: троє дітей сповна відчули руйнівну силу гри Сяо Мо на флейті.

Після Чу Дзінланя та системи нарешті з’явилися нові жертви.

Коли Сяо Мо вперше заграв на флейті у своєму фізичному тілі, звук рознісся далеко. Першого разу, коли він збирався грати, Янь Чвень, Чу Ся та Мо Джи з нетерпінням зібралися довкола нього, очікуючи небесну музику, якою її собі уявляли.

Сяо Мо глибоко вдихнув під їхніми сповненими очікування поглядами й почав грати — і вщент розтрощив їхні надії.

Звук налякав усіх птахів у лісі — зграї, пронизливо кричачи, зірвалися в повітря, шалено махаючи крилами й рятуючись утечею, аж почорніло небо над головами. Наче вони боялися, що за ними женеться демон і от-от пожере. Птахи могли втекти, а троє дітей ні.

Їхні вуха терзав пронизливий звук, а очі широко розплющилися від шоку, коли вони побачили, як птахи розлітаються в усі боки. На мить їм здалося, що насувається якась велика катастрофа і птахи намагаються про неї попередити. Але крім гри Сяо Мо на флейті поруч не було жодної справжньої небезпеки.

Мо Джи інстинктивно затулив вуха; Янь Чвень застиг із роззявленим ротом, бажаючи щось сказати, але не знаходячи слів; Чу Ся тремтячими руками повернулася до Чу Дзінланя і побачила, що той спокійно сидить у медитації, нерухомий, мов гора чи кам’яна статуя.

— Яка сила! — подумали вони. — Справді гідний звання нашого майстра!

Закінчивши грати, Сяо Мо елегантно опустив флейту й, змахнувши рукавом, сів:

— Я знаю, що моя гра не дуже приємна для слуху. — Коли у дітей ще дзвеніло у вухах, Сяо Мо продовжив: — Але я зробив великий поступ – це вже можна слухати. Незабаром ви зможете насолоджуватися цілим твором без фальшивих нот.

Самокритичність у нього була — але не надто велика.

Діти були приголомшені: «Це — після «великого поступу»?»

То яким же було звучання раніше? Справді таким, що перевертало світ?

Побачивши їхні роззявлені роти, Сяо Мо вказав флейтою на Чу Дзінланя:

— Якщо не вірите — спитайте його.

Покликаний, Чу Дзінлань розплющив очі й спокійно підтвердив:

— Так, прогрес є.

І так протягом решти шляху троє дітей мусили терпіти «значно поліпшену» гру Сяо Мо на флейті.

Навіть Мо Джи — який зовсім не тямив у музиці — крізь фальшиві ноти не стримався й вигукнув:

— Це жахливо звучить!

А тепер, просто в екіпажі біля міської брами, Сяо Мо якимось дивом знову знайшов у собі сміливість запропонувати заграти на флейті ще раз!

Янь Чвень, будучи найрозсудливішою дитиною в їхній секті, хвилювався не про щось інше — він боявся, що якщо Сяо Мо справді заграє тут, це може викликати загальне обурення й призвести до того, що на них усіх накинуться.

Зрештою, щоночі під час подорожі, коли налякані грою флейти Сяо Мо птахи здіймалися в повітря й пролітали над ними, їхні злі й перелякані крики підозріло нагадували прокльони, спрямовані просто на нього.

Чи помічав це Сяо Мо — було незрозуміло, але діти чули все це дуже чітко.

Зовні екіпажа Чу Дзінлань сидів у залізній масці зі звіриним обличчям. Він трохи повернув голову в бік екіпажа й промовив:

— Майже на місці.

Три слова порятунку.

Бо Сяо Мо сказав:

— О, тоді я не гратиму.

Криза минула!

Мо Джи миттю підняв аркуш паперу, щоб прикрити обличчя, аби ніхто не побачив, із якою самовдоволеною усмішкою він посміхається; Янь Чвень із полегшенням зітхнув; Чу Ся мовчки зраділа в серці: «Вчитель неймовірний».

Коли вони в’їжджали до міської брами, всі мали пройти перевірку — насамперед на наявність слідів демонічної енергії.

Демонічні раси від природи випромінювали демонічну енергію — чистий, вроджений різновид сили. Натомість демонічні культиватори практикували зловісні методи, через що їхня енергія була нечистою. Якщо під час перевірки когось визнавали демонічним культиватором, праведним культиваторам дозволялося стратити його на місці.

Останніми роками протистояння між людськими культиваторами та демонічними расами загострювалося. Якби це були не відкриті лекції академії Ліньань, а територія якоїсь іншої праведної секти, навіть представників демонічних рас могли б не пустити всередину.

Зростання цієї напруги значною мірою було пов’язане з нинішнім володарем демонів — кровожерливим безумцем, який відкрито приймав у демоничне царство демонічних культиваторів та інших зловісних істот. Він скоїв безліч жахливих злочинів, що приголомшили світ, і, здавалося, мав намір зруйнувати крихкий баланс між світами, розпалюючи масштабний конфлікт між людськими культиваторами та мешканцями демонічного царства.

Перед тим як вийти з екіпажа, Сяо Мо створив маску, щоб приховати обличчя.

Як і його одяг, маска була створена системою. Система пропонувала різні дизайни та стилі, дозволяючи йому вільно обирати.

З-під завіси екіпажа з’явилися бліді кінчики пальців, а потім, немов картина, що повільно розгортається, з неї вийшов юнак, подібний до нефриту.

Сяо Мо носив квітчасту маску, оздоблену срібними нитками та витонченими візерунками жимолості. Квіти були ніби й не зовсім квітами — вони перепліталися, мов ліани, немов розквітаючи прямо на його обличчі. Разюче гарні й загадкові, ці в’юнкі лінії, здавалося, повторювали елегантний контур його щелепи й проникали прямо в серце. Срібний колір був чистим і шляхетним, мов місячне сяйво — далеким і недосяжним.

Це була водночас отруйна квітка, що полонить душу, і чистий лотос, який розквітає на засніжених гірських вершинах.

Суперечливе — й водночас гармонійне.

Чу Дзінлань дивився на Сяо Мо крізь свою залізну маску. Навіть із прихованим обличчям краса внутрішнього демона анітрохи не тьмяніла.

Для Чу Дзінланя персикові очі Сяо Мо стали ще привабливішими, коли його обличчя було сховане за маскою. Здавалося, що риси під маскою вже не схожі на його власні, а перетворилися на зовсім інше обличчя.

Яким воно було б? Чу Дзінлань поки що не міг цього уявити, але був певен — воно було б приголомшливо красивим: яскравим, зухвалим і разюче прекрасним.

Також він помітив дещо ще: здавалося, у внутрішнього демона була певна схильність до марнославства.

Щоразу, коли він бачив Сяо Мо, той був одягнений по-іншому. Раніше Чу Дзінлань не звертав на це особливої уваги, але сьогодні навіть маска була продумана до найменшої деталі. Нарешті Чу Дзінлань зрозумів, що, можливо, внутрішній демон від природи дбав про зовнішність і вбрання.

Троє дітей не могли не крадькома поглядати на маску Сяо Мо. Маленьке личко Чу Ся навіть злегка почервоніло — важко було сказати, чи її приголомшила краса, чи вона просто любила гарні речі й сама хотіла б спробувати таку маску.

Мо Джи довго дивився на маску Сяо Мо сяйливими очима, а потім тихенько підкрався до Чу Дзінланя й сказав:

— Вчителю, якщо чесно, якби мені довелося обирати, я б сказав, що ваша маска вам більше пасує.

— Вона страшна, велична, дуже… е-е… загрозлива! — він запнувся, не знаходячи потрібних слів, і зрештою просто підняв великий палець. — Коротше — неймовірна!

Чу Дзінлань нічого не відповів.

Ті, хто добре знав Мо Джи, розуміли: коли він називав щось страшним, це насправді було похвалою.

Група вийшла з екіпажа. Зі спини постаті дітей ледь прикривалися самим возом. Сяо Мо й Чу Дзінлань водночас відчули на собі чиїсь погляди й обернулися.

Це були люди з секти Сяоцін, які визирали на них із черги.

Саме тут залізна маска Чу Дзінланя проявила свою справжню цінність — холодні, звіроподібні візерунки підкреслювали крижаний погляд. Лише половина його обличчя налякала Дзи Дзяо так, що той ледь не прийняв його за потворне чудовисько. Лише коли Чу Дзінлань повністю повернувся, стало зрозуміло, що це всього лише половина лютої звіриної маски.

Шишу стадії Золотого Ядра, зрозумівши, що його помітили, здригнувся й поспіхом опустив голову, демонструючи відсутність ворожих намірів.

Сяо Мо й Чу Дзінлань не збиралися роздмухувати конфлікт. Зрештою, у цьому світі були свої способи навчити невігласів, як слід поводитися. Обоє байдуже відвернулися, пройшли перевірку й разом із дітьми та екіпажем увійшли до міста.

З огляду на те, скільки людей прибувало й від’їжджало, вони вважали, що всі заїзди давно переповнені й ночувати буде ніде. Вони навіть підготувалися до найгіршого. Однак, прибувши до заїзду, з подивом виявили, що вільних кімнат було більш ніж достатньо.

Та ще й дешевших, ніж вони очікували.

Почувши їхнє здивування, помічник господаря заїзду тепло засміявся й пояснив:

— Ви, мабуть, уперше приїхали слухати лекції академії Ліньань, так? Наше місто ще за п’ять лі від академії. Більшість мандрівних культиваторів і учнів малих та середніх сект зупиняються тут лише ненадовго — перепочити, а потім із самого ранку поспішають зайняти місця ближче до академії.

— Коли наставники академії читають лекції, вони використовують духовну енергію, щоб передавати голос у радіусі двох–трьох лі. Усі, хто перебуває в межах цього радіусу, можуть слухати. Але чим далі стоїш, тим менше шансів з’явитися перед наставниками, а для багатьох культиваторів можливості треба хапати: якщо вдасться постати перед наставником і здобути його прихильність, навіть якщо це не принесе миттєвого успіху, принаймні життя злиднів може змінитися.

— А от люди з великих сект ніколи не квапляться. Коли вони когось надсилають, то зазвичай лише для підтримання стосунків з академією.

Чу Дзінлань запитав:

— Конкуренція за місця дуже жорстка?

Порядок «хто перший — того й місце» підходив чесним людям, але не шукачам легкої наживи.

Помічник енергійно закивав:

— Ще й яка! Коли академія тільки почала проводити лекції, люди часто билися за місця — доходило навіть до смертей. Панував суцільний хаос, і скільки б учнів не посилали для підтримання порядку, це не допомагало. Згодом академія знайшла вихід: за один низькоякісний духовний камінь можна купити тимчасовий жетон академії. Під час купівлі ви реєструєте кількість людей у своїй групі, знаходите місце — і жетон створює бар’єр, що захищає всіх зареєстрованих.

— Якщо хтось намагається силою зайняти ваше місце, це вважається неповагою до академії. Ви можете скористатися жетоном, щоб напряму передати повідомлення учням академії, і хтось одразу прийде розібратися.

Сяо Мо з цікавістю запитав:

— А якщо я приведу із собою сотню людей, мені все одно потрібен буде лише один жетон?

Помічник засміявся:

— Саме так! Деякі невеликі секти приводять увесь свій загін і все одно платять лише один низькоякісний духовний камінь.

Академія Ліньань не намагалася заробити — цей невеликий платіж був радше способом встановити відповідальність. Приймаючи оплату й видаючи жетони, вони отримували підстави втручатися в разі суперечок. Якщо велика секта починала знущатися з інших, академія могла прямо втрутитися й сказати: «Ви кидаєте виклик нам».

Хоч ця система й не була досконалою та не могла запобігти всім проблемам, вона вже виявилася досить ефективною.

Чу Дзінлань кивнув і простягнув шість духовних каменів:

— Один номер.

Помічник кліпнув від здивування — двоє молодих чоловіків і троє дітей в одному номері?

Судячи з їхнього вбрання, на нестачу грошей вони не скидалися. Обережно добираючи слова, аби нікого не образити, він спробував уточнити:

— У нас ще багато вільних кімнат.

Чу Дзінлань у відповідь лише тихо промовив:

— Мм, — і не змінив свого рішення.

Помічник був достатньо кмітливий, щоб не наполягати. Зберігаючи нейтральний вираз обличчя, він прийняв духовні камені:

— Гаразд, тоді один номер. Ось ваш ключ, будь ласка, бережіть його. До речі, пане, за додатковий духовний камінь на день ми можемо забезпечити триразове харчування. Хоч це й не вишукана їжа, але ситна: парові булочки на пару, коржі, рис, локшина та кілька простих страв. Бажаєте?

Хоч п’ятеро людей і тіснилися в одному номері, проста їжа багато не коштувала. Навіть якщо вони їстимуть досхочу, заїзд не зазнає збитків.

Чу Дзінлань знову кивнув і поклав ще один духовний камінь на прилавок:

— Принесіть їжу зараз.

Помічник широко усміхнувся:

— Зараз же!

Вони влаштувалися в головній залі заїзду. Поряд розташовані чайні та харчевні вирували людом, були забиті вщерть, а сам заїзд виглядав відносно тихим — справи тут ішли не так жваво. Помічник швидко приніс кошик із білими паровими булочками, шість мисок вегетаріанської локшини та три–чотири тарілки з простими стравами. В одній із них навіть була нашатковано м’ясо — єдина м’ясна страва серед інших.

Останнім часом вони ночували на вулиці, інколи полювали на диких курей, кролів або ловили рибу, щоб урізноманітнити раціон. Хоч їли вони й непогано, але давно вже не сиділи за справжнім столом, спокійно смакуючи їжу. Троє дітей тримали миски й із апетитом їли.

Сяо Мо не потребував їжі, тож він підсунув свою миску з локшиною дітям, щоб вони поділилися. Оскільки в залі наразі не було інших гостей, Сяо Мо поманив помічника, щоб той підійшов ближче. Коли той наблизився, Сяо Мо непомітно вклав йому в руку духовний камінь.

— Скажи мені: якщо хтось хоче осісти в місті Ліньань і підзаробити, з чого краще почати?

Хоч Сяо Мо й був ощадливим та уважним до витрат, він розумів, що інколи без витрачання грошей не обійтися.

Помічник із широкою усмішкою прийняв духовний камінь і завзято відповів:

— Ви звернулися точно за адресом! У нас тут чимало способів заробітку, але все залежить від того, що саме вам підходить. Пробачте за мою недалекоглядність — я не можу визначити ваш рівень культивації. Якщо вас цікавлять справи для сильних культиваторів, я знаю кілька варіантів але якщо ж потрібна проста робота, з якою впорається будь-хто, такі теж є.

Сам помічник перебував лише на початковій стадії Конденсація Ці й розумів, що навряд чи досягне значного прогресу за життя. Великих амбіцій у нього не було — він просто заробляв на хліб.

Сяо Мо вважав його доволі тактовним: той умів говорити так, щоб нікого не образити.

— Розкажи про варіанти для культиваторів, — сказав він.

Помічник і справді добре орієнтувався в справах міста Ліньань.

— У місті є альянс Безсмертних, де вивішують завдання спеціально для культиваторів. Скільки заробиш — залежить від складності завдання, а які саме з’являться — від удачі. Гарні завдання зазвичай розхапують дуже швидко.

Хоч у залі більше нікого не було, помічник усе ж трохи знизив голос:

— За дві вулиці від цього альянсу знаходиться павільйон Кривавого Дощу. Вони беруться за замовлення на вбивства та охорону — обидва варіанти дуже ризиковані. Платять добре, але ціна може бути надто високою.

Він говорив обережно, наче чогось остерігався. Лише закінчивши, повернувся до звичного тону й додав ще одну пропозицію:

— Але вам пощастило з часом. Якщо ви вже на стадії Формування Основи, є одна готова нагода.

— Три дні тому, за двадцять лі від міста Ліньань, у Чорному лісі через коливання духовної жили почалася хвиля звірів. Альянс Безсмертних вже відправив людей, щоб узяти місце під контроль, і зараз набирає підмогу. Долучитися може будь-хто зі стадії Формування Основи й вище. Ядра звірів можна обміняти на духовні камені — або залишити собі.

Помічник усміхнувся:

— Як саме відбувається обмін, я не знаю — про це краще спитати вже біля самого лісу.

Культиватори стадії Формування Основи зазвичай могли впоратися з демонічними звірами другого рівня. Ядра таких звірів коштували небагато — було очевидно, що це спосіб залучити дешеву робочу силу. Судячи з низьких вимог, хвиля звірів, імовірно, складалася з великої кількості низькорівневих істот, а не з небезпечних високорівневих — інакше таких щедрих умов ніхто б не пропонував.

Передавши всю інформацію, помічник повернувся на своє місце чекати нових гостей. Сяо Мо замислено мовив:

— Замовлення павільйону Кривавого Дощу — і вбивства, і охорона — займають багато часу. Може, спершу навідаємося до Чорного лісу? Якщо не підійде, тоді підемо до альянсу Безсмертних за завданнями.

Чу Дзінлань думав так само.

Залишалося лише вирішити, що робити з трьома дітьми, поки їх не буде.

Чу Дзінлань підвівся, підійшов до помічника й заплатив духовними каменями ще за п’ять днів. Із сотні духовних каменів, які вони принесли з нижнього світу, залишилося трохи більше десяти.

Чу Дзінлань сказав:

— Протягом кількох днів дехто з нас зосередиться на культивації в кімнаті. Будь ласка, приносіть їжу вчасно. Якщо плата за кімнату закінчиться до мого повернення, прошу трохи терпіння — я обов’язково повернуся, усе розрахую й заберу їх.

Помічник упевнено поплескав себе по грудях — він був простою й життєрадісною людиною:

— Господар заїзду — мій дядько. Це дрібниця, я сам вирішу. Можете не хвилюватися!

Провівши дітей до кімнати, Сяо Мо встановив зовні невидимий бар’єр із чорного туману й наклав на кожну дитину захисну печать. Зачинивши двері, він суворо наказав:

— Поки ми не повернемося, не виходьте з кімнати. І, окрім помічника заїзду, нікому більше дверей не відчиняйте.

Хоча шумна вулиця зовні була спокусливою, троє дітей поводилися розсудливо й швидко кивнули на знак згоди.

Проте залишалася певна тривога. Чу Ся тихо запитала:

— Ти будеш відсутній довго?

Сяо Мо похлопав її по голові:

— До лекцій академії Ліньань ще десять днів. Ми обов’язково повернемося до того часу.

З цією обіцянкою діти повірили йому.

Номер у заїзді був ні занадто великим, ні маленьким: усередині стояли одне ліжко та низький диван. Троє дітей, яким було по вісім–дев’ять років, знайшли спосіб розміститися зручно. Була складана ширма, якою можна було розділити простір за потреби, уникаючи будь-яких незручностей між хлопцями й дівчатами.

Вони вже звикли до труднощів, тому не були розпещеними й примхливими.

Чу Дзінлань також залишив кожній дитині невеликий запас припасів. Коли все було облаштовано, він і Сяо Мо відчинили двері й вийшли.

Помічник перебував у головній залі й бачив лише чоловіка в залізній масці, що сходив сходами. Він припустив, що юнак у срібній масці та троє дітей залишилися в кімнаті, а лише Чу Дзінлань пішов заробляти гроші. Усміхаючись, він попрощався:

— Бережіть себе, пане!

Мало хто знав, що Сяо Мо стояв поряд із Чу Дзінланем, непомітно.

Тільки тіло Чу Дзінланя могло виконувати насильницькі дії. Показуючи культивацію на людях, було безпечніше, щоб оточуючі бачили лише одну постать.

Більше того, так помічник вважав, що в кімнаті все ще четверо людей — один із яких начебто здатен впоратися з будь-якою ситуацією — і не турбувався про можливе ухилення від оплати.

Попросивши дорогу до Чорного лісу, Сяо Мо взяв під контроль тіло Чу Дзінланя. Цього разу Чу Дзінлань не був гарячковим чи хворим і міг прямо використати техніку польоту на вітрі, щоб дістатися туди.

Йти двадцять лі було б повільно — літання зробило б шлях неймовірно швидким. Для Чу Дзінланя перший досвід руху на вітрі був надзвичайно захопливим.

Поки Сяо Мо керував його тілом, Чу Дзінлань концентрувався на відчуттях і намагався зрозуміти їх.

Наближаючись до Чорного лісу, Сяо Мо раптом щось згадав і приземлився разом із Чу Дзінланем, після чого звільнив контроль і з’явився поруч.

— Майже забув, — сказав Сяо Мо, витягуючи маску. — Заміни залізну маску на цю.

Маска, яку тримав Сяо Мо, була не конструйованою, а справжнім магічним артефактом низького рівня, придбаним у магазині системи. Вона могла блокувати деякі спроби стеження і була набагато ефективнішою за залізну маску Чу Дзінланя, а ще… значно гарнішою.

Це була золота маска з візерунками птахів, що ганяються за щасливими хмарами. Гравіювання було гладким і живим, наче справжні птахи розправляли крила в польоті.

Як і флейта Сяо Мо, вона здавалася ще одним таємничим артефактом, що з’явився нізвідки.

Оскільки Чу Дзінлань не цікавився походженням флейти, він і не став запитувати про маску.

Він зняв залізну маску з обличчя й обережно одягнув золоту.

Деяким людям золотий колір виглядає кричущо, тоді як інші набувають витонченого вигляду.

Маска трохи підлаштувалася під контури обличчя Чу Дзінланя, ідеально приховавши його гарне обличчя. Проте його глибокі, орхідейні очі стали ще виразнішими, і важко було дивитися на них прямо.

Людські очі не витримували такого погляду — але внутрішній демон міг.

Сяо Мо зауважив:

— Гмм, непогано. Значно гарніше виглядає.

Пальці Чу Дзінланя зупинилися, коли він прибрав залізну маску в сховище.

Чи монло Сяо Мо просто не подобатися його попередня маска через те, що вона була некрасивою, і тому він наполіг на заміні?

…Чи справді вона була такою потворною?

— Добре, добре, — сказав Сяо Мо, повертаючись у тіло Чу Дзінланя. — Продовжимо шлях.

Чу Дзінлань відвів думки й перемістив контроль над божественним чуттям:

— Мм.

Незабаром вони приземлилися біля Чорного лісу.

Густий ліс дивно кипів життям. Поряд із послідовниками альянсу Безсмертних в фіолетовому вбранні було чимало відступників-культиваторів та учнів інших сект.

Серед них можна було помітити знайомі обличчя — групу секти Сяоцін, яка штовхнула їхню карету біля міських воріт.

Ведучий їхньої групи, шишу зі Золотим Ядром, промовив:

— Хтось вже пішов уперед, щоб зайняти місце біля академії Ліньань. Використайте цю можливість, щоб отримати більше досвіду. Коли ми ввійдемо до лісу, слідуйте моїм вказівкам.

Учні відповіли хором:

— Так!

Лише Дзи Дзяо виглядав байдужим: він уже втомився й не мав бажання вбивати демонічних звірів. Все, чого він хотів, — гарного місця для відпочинку. Він штовхнув камінець ногою та байдуже озирнувся, випадково помітивши, як хтось повертає голову — людина в масці.

Сьогодні слова «людина в масці» стали для нього болючою темою. Він не міг не стежити за фігурою, помітивши, що це золота маска — не залізна й не срібна, яку він бачив біля міських воріт.

Він глузливо зиркнув і знову відвернувся, щоб побачити ще одну маску.

Дзи Дзяо:

— …

Надокучливо — чому сьогодні перед ним з’являється стільки маскованих людей?

Користуючись тілом Чу Дзінланя, Сяо Мо попрямував до входу, охоронюваного послідовниками альянсу Безсмертних, і байдуже промовив у морі свідомості:

— Так багато людей — чудово. Ми навіть можемо піти уперед і зайняти місце заздалегідь.

Божественна свідомість Чу Дзінланя трохи зашевелилася, але мовчала. Сяо Мо не очікував відповіді й просто кинув ремарку.

Послідовники альянсу Безсмертних не перевіряли його рівень культивації, а дали йому сумку для зберігання:

— Чорний ліс поділений на три шари. За допомогою лікувального порошку та формацій ми обмежили і спрямували демонічних звірів. Перший шар містить звірів першого й другого рівня; другий шар — третього; а останній шар — четвертого. Культиваторам стадії Формування Основи заборонено входити до другого шару — якщо наполягаєте, відповідальність за своє життя несете самі.

Не дивно, що вони не перевіряли рівень культивації — культиватори стадії Формування Основи могли впоратися лише з першою або другою категорією звірів. Зі зрозумілими попередженнями, якщо хтось вирішить шукати смерть, іншого винуватця не буде.

— Звірі першого рівня: два ядра звіра за один низькосортний духовний камінь; другого рівня: одне ядро за десять каменів; третього рівня: одне ядро за сто каменів. — Послідовник альянсу Безсмертних додав: — Демонічні звірі четвертого рівня: одне ядро — десять середніх духовних каменів.

Очі Сяо Мо миттєво засвітились.

Гроші — все це гроші!

Для послідовників альянсу це могло бути дрібницею, але для того, хто щойно піднявся з нижнього світу і практично був на межі бідності, це була неймовірна удача.

Учень передав йому сумку для зберігання:

— Зібравши ядра звірів, ви можете знайти нас для обміну. Звісно, якщо хочете залишити їх собі — теж гаразд.

Сяо Мо, у чудовому настрої, ввічливо прийняв сумку:

— Дякую.

Учень на мить завмер:

— Е-е… будь ласка?

Сяо Мо, використовуючи тіло Чу Дзінланя як оболонку, взяв сумку та ступив у чорний ліс. На краю лісу була невидима захисна формація, що блищала, мов хвилюючася вода — коли він увійшов, вона поглинула його силует.

Всередині Сяо Мо швидко оминув свіже, залите кров’ю тіло демонічного звіра, рухаючись легко, щоб не зачепити його.

Людина, що вбила звіра, стояла всього за три кроки й одразу обережно глянула на Сяо Мо, остерігаючись, що той може вкрасти їхню заслужену здобич.

Сяо Мо не мав наміру забирати чужі трофеї й спокійно пройшов далі.

Швидкий обхід божественною свідомістю показав, що перший шар Чорного лісу дійсно кишів демонічними звірами. Тут було повно істот першого та другого рівня — від маленьких, як кролики та миші, до летючих птахоподібних демонів і навіть роїв комах.

Коли божественна свідомість Сяо Мо пройшла над двома такими роями, він лише подумав, наскільки це місце ворожо ставиться до будь-кого з тріпофобією.

Не дивно, що альянс Безсмертних готовий дозволити чужинцям допомагати — це була по-справжньому нудна робота, яка потребувала чисельності.

Сяо Мо вирішив йти прямо до останнього шару. Демони четвертого рівня коштували по десять середніх духовних каменів — величезна сума. Очевидно, таких звірів було небагато, тож логічно було спершу їх шукати.

Небо над Чорним лісом було прикрите бар’єром, тому польоти на великій висоті були неможливі. Сяо Мо легенько торкався верхівок дерев, стрибавши з гілки на гілку, граціозно рухаючись уперед. По дорозі він без зусиль розправлявся з демонічними звірами, які траплялися на шляху — чотирма або п’ятьма — і зберігав їхні ядра в сумці.

Хоча в першому шарі було чимало демонічних звірів, конкуренція за них була жорсткою. Деякі істоти були складніші для впіймання, тому люди природно хапали легших спершу.

Коли Сяо Мо дістався межі другого шару, він несподівано побачив знайомі обличчя.

Призупинившись на гілці, Сяо Мо нахилив голову, спостерігаючи, як люди внизу сперечаються.

Це були учні секти Хваньдзянь — Дай Дзишен і… Су Баймо.

Вони теж тут?

Су Баймо був у ученицькому вбранні секти Хваньдзянь і стояв поруч із Дай Дзишенем. За короткий час після останньої зустрічі Су Баймо прорвався через ворота Формування Основи, піднявшись із пізньої стадії Конденсація Ці.

Для секти Хваньдзянь перевести когось із пізньої Конденсація Ці на Формування Основи без шкоди для здоров’я не було складно. Оскільки Су Баймо був рятівником молодого пана, вони без вагань витратили ресурси на такий прогрес.

Людина, що сперечалася з Дай Дзишенем, була учнем піку Золотого Ядра секти Хваньдзянь на ім’я Му Дзянь.

Дай Дзишен виглядав стурбованим:

— Старший брат Му Дзянь, я можу його захистити!

Му Дзянь залишався непохитним:

— Ти близький до досягнення Золотого Ядра, але ще не сформував ядро. Вбивство демонічних звірів третього рівня буде виснажливим. Ми поруч, тож можеш тренуватися раніше, але Су Баймо щойно досяг Формування Основи і не підходить для другого шару.

Група секти Хваньдзянь складалася з шести осіб: чотирьох культиваторів Золотого Ядра, Дай Дзишеня, котрий майже на Золотому Ядрі, і Су Баймо — щойно досягши Формування Основи.

У Таємному Просторі гори Му раніше Чу Дзінлань, як культиватор Золотого Ядра, міг стримувати численних демонічних звірів третього рівня протягом семи днів, захищаючи понад десять життів. Порівняно з тією ситуацією, нинішній склад секти Хваньдзянь був розкішним — вони легко могли пройти другий шар.

А якщо буде занадто небезпечно? Вони завжди могли відступити назад до першого шару. Це не було, як у Таємному Просторі гори Му, де все загинуло без виходу.

Було очевидно, що Му Дзянь не дуже прагнув захищати Су Баймо.

Ах, Сяо Мо зіставив обличчя з пам’яттю: один із восьми ключових фігур, старший учень секти Хваньдзянь — Му Дзянь.

Обидва прямі учні секти Хваньдзянь із молодшого покоління опинилися втягнутими в ситуацію з Су Баймо, що спричинило напруженість між братами.

Що стосується романтичного сюжету Му Дзяня — це чиста собача кров. Спочатку він особливо не цікавився Су Баймо. Насправді його дратувало, що молодший брат Дай Дзишен витрачав занадто багато часу та сил на Су Баймо, нехтуючи власною культивацією. Му Дзянь навіть намагався порадити Дай Дзишену з цього приводу.

Але під час невдалого виходу Му Дзянь став жертвою певного афродизіака, який часто траплявся в тих місцях.

І, як на зло, Су Баймо опинився єдиним поруч із ним. Так почалася кількатисячне слово-послідовність в оригінальному романі, наповнена контентом, який тут, звісно, не пройшов би цензуру.

Автор перетворив дисциплінованого і стриманого Му Дзяня на бездумну істоту — це була стандартна практика. Звісно, він мав втратити будь-який контроль і не усвідомлювати, що робить, щоб уникнути прямого опису. Основна ідея цієї раптової події?

Су Баймо, будучи безкорисливим і благородним, добровільно пожертвував собою, щоб допомогти Му Цзаню зняти ефект наркотика.

Коротко: Су Баймо був святим — у нього не було вибору, і це було показано як акт доброти.

Оригінальний роман спочатку описував, як Су Баймо злякався поведінки Му Дзяня, але швидко змирився й прийняв ситуацію без опору.

Він навіть сказав Му Дзаню:

— Старший брате, я готовий тебе врятувати.

Усі читачі вже передбачали, що станеться. Більшість очікували, що перша близькість Су Баймо буде з Дай Дзишенем, але Му Дзянь раптово перехопив сцену. Оскільки собака кровь вже почалася, всі змирилися.

Що вони могли зробити? Су Баймо не мав вибору — все було заради великого блага.

Завдяки своїй безкорисливості, коли Му Дзянь прийшов до тями, він відчував таку провину, що хотів вдаритися головою об стіну.

Він зрадив почуття молодшого брата щодо Су Баймо — але Су Баймо не винен. Су Баймо врятував його. Єдиний винуватець — сам Му Дзянь.

Му Дзянь тримався високих моральних стандартів. Хоча лише він і Су Баймо знали, що сталося, він добровільно розповів усе Дай Дзишену і отримав два удари долонями без опору.

Дай Дзишен був у люті — абсолютно розлючений.

Для нього це відчувалося як подвійна зрада від двох людей, які були йому найближчими.

Але якось ніхто з них не був неправий. Му Дзянь втратив контроль через зовнішні обставини; Су Баймо діяв із безкорисливості, щоб врятувати когось. Єдиним, хто виглядав жалісно в цій ситуації, був Дай Дзишен.

Потім Су Баймо став між ними, серце розбите, благаючи їх не битися.

Відтоді Су Баймо ще більше процвітав у секті Хваньдзянь. Навіть Му Дзянь почав ставитися до нього краще з почуття відповідальності. Тим часом стосунки між Му Дзянем і Дай Дзишеном стали напруженими і незручними.

Навіть пізніше, коли вони обидва зрозуміли, що у Су Баймо буде багато коханців і доведеться ділити його з іншими, між двома братами залишався терен, який ніколи не можна було прибрати.

Це була провина і самопокарання Му Дзяня, і смуток Дай Дзишена.

Хоча їхні стосунки трохи покращилися, багато часу було втрачено, і важко повернути все до попереднього стану.

Сяо Мо звузив очі.

Він думав, що Чу Дзінлань і Су Баймо довго не зустрінуться — принаймні до відновлення культивації Чу Дзінланя.

Але несподівано вони вже знову перетнулися.

Сяо Мо потирав у руках свою флейту: скільки ще сюрпризів чекало на нього?

Примітка автора:

Я зробила кілька дрібних правок, зокрема щодо собачої крові. Спершу я хотіла прямо протиставити сцени оригінальної собачої крові сучасному наративу, щоб підкреслити абсурдність, але, здається, усі вже були переповнені тим, наскільки це смішно (лол), тож я трохи змінила стиль опису, залишивши зміст незмінним. Для тих, кому цікаво, наскільки крінжово це було, ось рання версія (попередження!):

Під час невдалого виходу Му Дзянь став жертвою певного афродизіака, який часто траплявся в тих місцях. І, як на зло, Су Баймо опинився єдиним поруч із ним.

Оригінальний роман описував, як Му Дзянь, зазвичай дисциплінований і стриманий, здавався бездумним звіром із червоними очима — він ринувся вперед і придавив Су Баймо. Су Баймо намагався вирватися, але не міг.

Почувши звук рваного одягу, він зустрівся поглядом із Му Цзанем. Му Дзянь виглядав так, ніби відчував нестерпний біль.

Су Баймо поступово розслабив стиснуті пальці і перестав чинити опір. Він добровільно заплющив очі і тихо сказав:

— Старший брате, я готовий тебе врятувати.

Перекладачка: Astragalus Root

Редакторка: Ільвія