Розділ 32

Вуха Сяо Мо вловили звук «дзінь», що сповіщав про збільшення балів.

[Дзінь. Ментальна атака успішна, +10 балів!]

Сяо Мо схвально кивнув сам собі: здавалося, що навіть якщо Чу Дзінлань не сказав цього вголос, його все ж певною мірою зачепила здатність Сяо Мо керувати демонічними звірами.

Приблизно через дві секунди пролунав ще один звук.

[Дзінь. Ментальна атака успішна, +20 балів!]

Га?

Що відбувається? Невже вплив був настільки сильним, що пішов двома хвилями?

Та він і гадки не мав, що на цьому все не закінчиться.

[Дзінь. Ментальна атака успішна, +100 балів!]

!!!

Це побило рекорд найбільшого одноразового приросту балів!

Сяо Мо так злякався, що ледь не втратив контроль над тілом Чу Дзінланя. Його крок хитнувся, але він швидко втримав рівновагу.

Чу Дзінлань:

— Мм?

Сяо Мо: «Ти ще й «мм» кажеш?»

Зачекай-но. Під час попередньої суперечки стільки балів не дали, а один-єдиний прийом керування звіром викликав у тебе таке сильне емоційне коливання, молодий пане?

…У тебе якісь дуже дивні емоційні тригери.

— …Нічого, — сказавши це, він усвідомив, що його відповідь дивним чином нагадувала ту, яку раніше давав Чу Дзінлань.

Не втримавшись, він кинув погляд у бік свідомості Чу Дзінланя.

Коли вони керували тілом, їхні божественні чуття перебували не в морі свідомості, а у внутрішньому палаці. У морі свідомості вони мали людиноподібну форму, тоді як у внутрішньому палаці поставали у вигляді сяйливих сфер.

Чу Дзінлань був сферою, що випромінювала холодне біле світло, схоже на туман із крижаного морозу — одного лише погляду вистачало, щоб відчути пронизливий холод. Сяо Мо ж залишався маленькою сферою з чорного туману, ідентичною своєму зовнішньому вигляду.

Дві сфери були зовсім близько одна до одної — між ними залишалася лише тонка відстань. Із всевидячої перспективи здавалося, що вони майже торкаються.

У такому стані дивитися на свідомість означало, що чорна туманна сфера імітувала зір, закарбовуючи присутність сніжно-білої сфери у своєму сприйнятті.

Сніжна сфера була спокійною й незворушною — абсолютно беземоційною. Якби не веселий звук нарахування балів на тлі, можна було б повірити, що Чу Дзінлань настільки ж стриманий усередині, як і зовні — мов шматок льоду, який пролежав тисячі років.

Контраст був разючим. Сяо Мо раптом замислився: «А що б я почував, якби зараз зміг зазирнути у його внутрішні думки?»

Невже, провівши зі мною стільки часу, він теж навчився мовчки бурчати у себе в голові?

Сяо Мо ледь вигнув губи в усмішці: «Це було б неймовірно кумедно».

Та думки залишалися лише думками. Насправді Сяо Мо не натискав жодних кнопок, щоб підслухати внутрішній голос Чу Дзінланя — таке безцеремонне втручання в особисті думки напарника було б надто великою неповагою.

Тим часом білосніжний тигр із напівопущеними повіками йшов попереду й незабаром натрапив на ще одного демонічного звіра. Не потребуючи втручання Сяо Мо, тигр рвонув уперед і вступив у бій.

Супротивником виявився леопард — гнучкий, спритний, з атлетичною статурою.

Цього разу Сяо Мо не став контролювати леопарда. Натомість він безперервно передавав команди білому тигрові, бажаючи перевірити, наскільки точно здатен керувати демонічним звіром.

Як виявилося, контроль Сяо Мо над демонічними звірами четвертого рівня був надзвичайно стабільним. Навіть коли з тіла тигра виривалися великі шматки плоті, він і далі виконував накази Сяо Мо, не подаючи жодних ознак повернення власної свідомості.

Сяо Мо дедалі краще опановував свою техніку ядра: чим більше досвіду він накопичував, тим легше й природніше все відбувалося.

Зрештою і тигр, і леопард билися до повного виснаження й нерухомо впали на землю.

Коли бій завершився, Сяо Мо за допомогою чорного туману роздер їхню плоть і витягнув два ядра звірів.

Зароблено двадцять середніх духовних каменів.

Зібравши ядра, Сяо Мо втупився в блискучу шерсть обох звірів. Він вибрав місце, не забруднене кров’ю, і провів по ньому рукою — на дотик вона була м’яка й приємна. Економний, як завжди, Сяо Мо не втримався й уголос запитав:

— А шкіру й м’ясо демонічних звірів можна продати за гроші?

Чу Дзінлань відповів:

— Можна. Але м’ясо звірів четвертого рівня майже нічого не варте — його замало, щоб отримати гарну ціну. А якщо назбирати багато… як ти збираєшся це все нести?

Рюкзак Сяо Мо мав обмежені можливості: кожна комірка могла вміщувати лише однакові предмети. Оскільки тигр і леопард належали до різних видів, просте зберігання їхніх туш зайняло б одразу дві комірки.

У цей момент система тихо подала сигнал:

— Господарю, змушена нагадати: ваш поточний рюкзак не має функції збереження. Якщо покласти туди закривавлені туші демонічних звірів, вони можуть зіпсуватися. А коли ви згодом дістанете їх, є ймовірність, що вас обляпає смердюча кров.

Сяо Мо завмер, не закінчивши руху, яким гладив шерсть.

Досі він зберігав у рюкзаку лише сухі речі. Навіть рідини, на кшталт зіль, завжди були в пляшечках. Не втримавшись, він поставив системі глибокодумне запитання:

— А якщо я покладу туди чашку чаю… коли дістану, він виллється мені на руку?

Система відповіла:

— Залежно від того, як саме ви його дістанете. Таке цілком можливо.

Сяо Мо: «…»

Не дивно, що у рюкзака не було системи оцінювання — її, певно, просто не витримали б негативні відгуки.

Підвівшись і струсивши з себе пил, Сяо Мо сказав Чу Дзінланю:

— Місця для зберігання немає. Ходімо далі.

Чу Дзінлань уже збирався запропонувати запхати туші в сховище — там, імовірно, вистачило б місця ще на дві-три, — але, побачивши, як рішуче Сяо Мо пішов геть, ніби боячись забруднити рукави кров’ю, він закрив рота й нічого не сказав.

На третьому ярусі демонічні звірі четвертого рівня траплялися не так щільно, як низькорівневі істоти на першому. Зрештою, це були створіння вищого класу. За два дні кількість здобичі Сяо Мо сягнула тридцяти — вражаючий результат.

Триста середніх духовних каменів! Умить він перетворився з бідняка на доволі заможну людину.

Чу Дзінлань приймав пігулки, що замінювали їжу, однак його тіло вже не могло, як раніше, витримувати тривалу активність без відпочинку. Після того як він не спав усю ніч у перший день, далі без перепочинку триматися вже не міг. Сяо Мо знайшов тихе місце й запропонував Чу Дзінланю відпочити.

Сяо Мо ширяв поруч, пропонуючи постерегти його, поки той відновлює сили.

Щойно Сяо Мо припинив вселення, Чу Дзінлань одразу відчув, як його тіло знову стало важким. Колись підсилене тіло дао повернулося до свого ослабленого стану — зламаної оболонки, обтяженої хворобою. Він підняв руку й сперся на найближче дерево, міцно стиснув кулак і терплячи дискомфорт.

Сяо Мо інстинктивно простягнув руку, щоб підтримати його, але, побачивши стиснутий кулак Чу Дзінланя, завмер і тихо опустив руку.

Такий гордий, як Чу Дзінлань, не захотів би показувати свою слабкість іншим — навіть якщо Сяо Мо вже бачив його в найгіршому стані.

Сяо Мо задумливо потер флейту й запитав:

— Ти не надто себе виснажуєш?

Чу Дзінлань похитав головою, відпустив дерево й випростався:

— Ні.

Сяо Мо серйозно сказав:

— Я не відчуваю стану твого тіла, тож якщо щось не так, ти маєш сказати мені. Не тримай це в собі.

Хоча Сяо Мо й керував рухами тіла, лише Чу Дзінлань міг відчувати його справжній стан — втому чи біль. Він мусив сам стежити за собою й повідомляти, якщо виникали проблеми.

Якщо божественні чуття Чу Дзінланя не занурювалися в глибокий сон і якщо Сяо Мо повністю не придушував його свідомість внутрішнім демоном, він не міг цілковито перехопити всі відчуття.

Чу Дзінлань байдуже відповів:

— Мм.

Сяо Мо застосував очищувальне заклинання й розчистив ділянку землі. Чу Дзінлань сів, схрестивши ноги в медитативній позі, щоб відпочити, а Сяо Мо вмостився на гілці дерева над ним, пильнуючи довкілля.

Чергове вартування не виснажувало — навпаки, це була нагода тренувати божественні чуття, паралельно переглядаючи техніки ядра. Сяо Мо ритмічно постукував флейтою по долоні, недбало переглядаючи методи культивації. Час тихо спливав у цій спокійній атмосфері.

Приблизно за три години Сяо Мо раптово відірвав погляд від панелі техніки ядра й насупився, дивлячись у далечінь.

Хтось наближається.

Зустріти тут інших культиваторів було не дивиною — проблема полягала в іншому: енергія, принесена вітром, здавалася неправильною.

Сяо Мо миттєво спустився з дерева й без жодної затримки злився з тілом Чу Дзінланя:

— Чу Дзінланю, прокидайся.

Наступної миті тіло Чу Дзінланя розплющило очі, але погляд уже належав Сяо Мо.

Спочатку, коли вони спільно керували тілом, усе виходило незграбно й незручно. Та за такий короткий час вони вже стали вправними. Десять днів тому, щоб розбудити Чу Дзінланя й перехопити контроль над тілом, Сяо Мо знадобилася б майже хвилина.

Тепер перехід відбувався миттєво, зводячи до мінімуму ризики в критичні моменти, спричинені затримкою зміни контролю.

Свідомість Чу Дзінланя без вагань поступилася. Сяо Мо відчув, що Чу Дзінлань по-справжньому вважає його напарником, даруючи довіру й співпрацю, на які той заслуговував.

Керуючи тілом Чу Дзінланя, Сяо Мо злетів назад на дерево. Навколо них піднялося кільце чорного туману, приховуючи їхню енергію та присутність. Лише після цього Чу Дзінлань заговорив із моря свідомості:

— Що сталося?

— Хтось наближається — енергія неправильна.

Сховавшись у кроні дерева, Сяо Мо спостерігав, як швидко наближається фігура в сірому вбранні та масці. Якщо попередня залізна маска Чу Дзінланя справляла враження грізної й лячної, то маска цього чоловіка була просто потворною — настільки огидною, що майже ображала око.

Придивившись уважніше, Сяо Мо помітив, що чоловік у сірому тримав у кожній руці по людині.

І обидва обличчя були йому знайомі.

У лівій руці — Су Баймо, у правій — Дзи Дзяо.

Чому Су Баймо знову тут замішаний?

Вираз його обличчя став незвично серйозним:

— …Демонічний культиватор.

Треба визнати: енергія чоловіка в сірому була добре замаскована — ймовірно, за допомогою артефакту або пігулки. Але для внутрішнього демона на кшталт Сяо Мо такі хитрощі були марними.

Демонічні культиватори — це люди з надто глибоко вкоріненими бажаннями. Запах, який вони випромінювали, був настільки виразним, що внутрішній демон просто не міг його не впізнати. Настільки виразним, що, коли Сяо Мо вперше з ним зіткнувся, він інстинктивно зрозумів — без жодних пояснень — що перед ним демонічний культиватор.

Демонічний культиватор проник у це місце — територію, яку зазвичай прочісують люди альянсу Безсмертних. Що він тут задумав?

Су Баймо й Дзи Дзяо, схоже, були пригнічені обмежувальним закляттям. Їхні обличчя то червоніли, то блідли, губи судомно рухалися, але жодного звуку не виходило. Кінцівки безвольно звисали — вони не могли ані рухатися, ані чинити опір.

Демонічний культиватор у сірому зупинився. Маленька миша на його плечі висунула голову й пискнула в напрямку попереду.

Він пробурмотів собі під ніс:

— Гм? Скарб там. Гаразд.

Чу Дзінлань сказав:

— Це миша, що шукає скарби. Ймовірно, його контрактний демонічний звір. Вони можуть спілкуватися через контракт.

Сяо Мо одразу вхопився за ключову деталь:

— Скарб?

Він миттєво відкрив особистий канал із системою:

— Системо, я відчуваю, що його енергія трохи перевищує мою. Проскануй його та повідом, який у нього рівень культивації.

Сканування системою завершилося миттєво:

— Стадія Формування Основи, середній етап.

Врахувавши запит Сяо Мо, система проаналізувала його наміри і додала:

— Господарю, якщо ви плануєте вступити з ним у прямий контакт, рекомендую спробувати. Внутрішні демони, що культивують демонічні тіла, мають природну перевагу над демонічними культиваторами через нестабільність їхнього розуму та нечистоту думок.

— Хоча зараз у вас немає демонічного тіла, ваша основна свідомість добровільно передає контроль, тож ефект майже не відрізнятиметься. Завдяки такій расовій перевазі навіть різниця в рівнях культивації може бути повністю нівельована — бій через кілька щаблів не становитиме проблеми.

Внизу Дзи Дзяо насилу вирвав із горла тихий стогін. Демонічний культиватор у сірому повернув голову й видав моторошний сміх з-під маски:

— Хлопче, не бійся. Для тебе це честь — бути мені корисним.

Без жодних зусиль утримуючи обох, наче вони нічого не важили. Він навіть трохи потрусив їх, немов перевіряючи вагу.

— Скоро один піде на кровну жертву, інший — на м’ясо. Дуже навіть непогано.

Су Баймо й Дзи Дзяо миттєво зблідли, але демонічний культиватор навіть не дав їм шансу благати про пощаду. Ледве його слова стихли, як у повітрі швидко розлився різкий кислий сморід.

Чоловік у сірому завмер, усвідомивши, що Дзи Дзяо від страху обмочився.

Та сама пиха, з якою той колись копнув дверцята карети Сяо Мо, зникла без сліду — тепер він був боязкий, мов перепел.

Демонічному культиватору це, схоже, видалося кумедним. Він розреготався на весь голос, наче побачив щось небачене. Замість того щоб відчути огиду від смороду, він отримував від нього явне задоволення. Сміючись, він звернувся до Дзи Дзяо:

— Раз від тебе так тхне, іншого вибору немає — станеш жертвою. Не бійся, це триватиме лише мить.

Дзи Дзяо миттєво поринув у цілковитий відчай, тоді як Су Баймо, знерухомлений обмежувальним закляттям, навіть не міг як слід затремтіти чи виразити свій страх. Його жах і сумління були придушені до межі. Він гірко шкодував, що раніше не благав наполегливіше — якби ще трохи натиснув, можливо, Дай Дзишен залишив би його в безпеці за межами лісу.

У всьому був винен той чоловік у масці.

Су Баймо натрапив на чоловіка в сірому, коли виходив із лісу. Лише на мить їхні погляди перетнулися — і свідомість Су Баймо захиталася. Коли він опритомнів, то вже був схоплений.

Не маючи змоги ані говорити, ані чинити опір, Су Баймо був поглинутий всепоглинаючим страхом. Під моторошний сміх демонічного культиватора він зрештою не витримав: його очі закотилися, і він втратив свідомість.

Порівняно з тим, хто просто знепритомнів, реакція Дзи Дзяо явно подобалася демонічному культиватору більше. Він невдоволено фиркнув:

— Уже знепритомнів? Як нудно.

Було очевидно, що він мав збочену схильність знущатися зі своєї здобичі.

Миша, що шукала скарби, ще двічі пискнула, і демонічний культиватор рушив у вказаному напрямку, зникнувши вмить.

— Чу Дзінланю, — промовив Сяо Мо, дивлячись туди, де зник демонічний культиватор. — Він щойно згадав про скарб.

— Я чув, — Чу Дзінлань одразу зрозумів, що має на увазі Сяо Мо. — Ти зможеш його здолати?

Сяо Мо не вагався ані миті:

— Так.

— Добре.

Їхні життя були нерозривно пов’язані: якщо Чу Дзінлань загине, Сяо Мо також не виживе. Тож доки Сяо Мо наважувався діяти, Чу Дзінлань підтримував би його беззастережно.

Вони вирішили піти слідом і подивитися, за яким скарбом полює демонічний культиватор. Якщо він і справді виявиться цінним — вони заберуть його собі.

У світі культивації панує закон сильнішого. До того ж цей демонічний культиватор практикував техніки, що живилися людською кров’ю та плоттю: вбити його означало зробити добру справу. Забрати його скарб не мучило б їхню совість анітрохи.

А що до двох людей у нього в руках — Су Баймо й Дзи Дзяо — чи мали вони значення?

Зовсім ні.

Навіть вид захопленого Су Баймо не збурив холодну білу сферу свідомості Чу Дзінланя бодай трохи.

Сяо Мо рухався, мов тінь, прихований чорним туманом, переслідуючи демонічного культиватора.