Розділ 33

Під проводом своєї миші, що шукає скарби, демонічний культиватор у сірому вбранні просувався вперед, уміло уникаючи всіх культиваторів альянсу Безсмертних на своєму шляху.

Він не лише майстерно приховував свою демонічну енергію, а й надзвичайно вправно маскував власні рухи.

На жаль для нього, Сяо Мо йшов за ним по п’ятах і був значно вправнішим.

Після однієї чи двох годин переслідування вони дісталися краю Чорного лісу, майже до самої його межі.

Навала звірів у Чорному лісі була спричинена духовною жилою. Духовні жили насичені духовною енергією: вони не лише допомагають культиваторам у вдосконаленні, а й породжують духовні камені. За двадцять лі від Чорного лісу пролягала духовна жила низького рівня.

Духовні жили низького рівня давали духовні камені низького та середнього ґатунку. Жили середнього рівня — камені середнього та високого ґатунку, а жили високого рівня породжували лише високоякісні духовні камені.

Усі духовні жили перебували під контролем могутніх сект і знатних родів — ніколи в мандрівних культиваторів. Незалежно від рівня, їх ретельно охороняли. Якби не це, Сяо Мо із задоволенням прогулявся б хоча б до однієї з них.

Трішки покопати заради грошей — цього було б достатньо.

Навіть окраїна Чорного лісу поблизу духовної жили відчувала її вплив. Духовна енергія тут була настільки густою, що один вдих дорівнював половині дня культивації. Навіть Чу Дзінлань відчув, як його дяньтянь, що час від часу болів, помітно полегшився.

Однак і Сяо Мо, і Чу Дзінлань насупилися.

Якщо скарб знаходився в Чорному Лісі — це ще було прийнятно. Але якщо слід привів би їх безпосередньо до духовної жили, вони не знали, культиватори якого рівня її охороняють. Якщо ті виявляться надто сильними й помітять їх, це могло обернутися великою бідою.

Сяо Мо заговорив до Чу Дзінланя в морі свідомості:

— Якщо нам доведеться заходити на територію духовної жили, ми відступимо заздалегідь.

Чу Дзінлань відповів коротко:

— Мм.

Коли емоції не затьмарювали розум, вони легко доходили згоди щодо важливих рішень. Це значно підвищувало ефективність їхньої співпраці: заощаджуючи і час, і сили.

Пройшовши ще трохи, вони дісталися печери середнього розміру, розташованої майже на самому краю Чорного лісу. Демонічний культиватор у сірому зупинився біля входу.

Здавалося, до духовної жили йти не доведеться. Сяо Мо тихо зітхнув із полегшенням.

Очі демонічного культиватора заблищали. Він двічі обійшов вхід до печери, ніби щось перевіряючи і вибухнув сміхом:

— Ха-ха! Цей старий дурень і справді сховав тут скарб. Я нарешті його знайшов! — сказав він, підняв Дзи Дзяо із секти Сяоцін і недбало жбурнув його в бік входу до печери.

Та Дзи Дзяо не закотився всередину, як очікувалося.

Раптом біля входу спалахнуло червоне світло, і по раніше голій кам’яній стіні розповзлися густі візерунки. Дзи Дзяо врізався в червоне сяйво, і обмежувальне закляття, накладене демонічним культиватором, розвіялося.

Він видав пронизливий крик. Його тіло почало стрімко роздуватися, ніби ось-ось мало вибухнути. По всьому тілу розкривалися рани, з яких фонтанами бризкала кров.

Очі Дзи Дзяо вилізли з орбіт. Із семи отворів його тіла ріками лилася кров. Обличчя викривилося до повної невпізнанності. Щойно тіло досягло межі й здавалося готовим розірватися, воно раптово здувалося, мов проколота повітряна куля. Уся кров хлинула назовні потоками, доки його колись округле тіло не всохло, перетворившись на висохлий труп, що безжиттєво впав на землю.

Крик Дзи Дзяо обірвався — його смерть була сповнена жаху й відчаю.

Гучний звук на мить вирвав Су Баймо з непритомності. Він розплющив очі рівно настільки, щоб побачити цю моторошну сцену, після чого закотив їх і остаточно знепритомнів.

Кров Дзи Дзяо всоталася у сяйливі візерунки біля входу до печери. Наситившись, вони потьмяніли. Демонічний культиватор зачекав ще трохи й спробував кинути вперед Су Баймо, щоб провести додаткову перевірку.

Су Баймо впав на землю неподалік від входу — але цього разу візерунки не відреагували.

Задоволений, демонічний культиватор схвально кивнув. Він знову підхопив Су Баймо й поніс його всередину печери.

Щойно його постать зникла в темному отворі, Сяо Мо огорнув себе чорним туманом і полетів услід. Вхід до печери був невисоким, але Сяо Мо подбав, щоб не торкнутися навіть порошинки на його краях і не потривожити висохлий труп Дзи Дзяо, що лежав поруч.

Недарма демонічних культиваторів повсюдно ненавиділи праведні практики — їхні способи вбивства справді викликали фізичну огиду.

Втім, сам демонічний культиватор у сірому споглядав цю криваву сцену з відвертим задоволенням. Якщо для Сяо Мо це нагадувало кадр із Resident Evil, то в очах демонічного культиватора все це було лише захопливою виставою.

Деякий час ані Сяо Мо, ані Чу Дзінлань не промовляли ні слова. Чу Дзінлань помітив, як маленька кулька чорного туману поруч із ним ледь помітно ворухнулася.

Йому були огидні такі методи вбивства?

Як демон, здатний маніпулювати серцями й розумами інших, водночас зберігаючи власну чистоту, Сяо Мо був у певному сенсі найстрашнішим із можливих створінь. Із зростанням його сили та рівня культивації він здійматиметься високо над хмарами, спостерігаючи згори за всіма людськими серцями та їхніми дріб’язковими драмами.

І водночас уся ця метушня — підступність людської природи чи тягар бажань — не могла на нього вплинути. Його вороги зіткнулися б із по-справжньому жахливим супротивником.

Споконвічно найбільшим ворогом внутрішнього демона мав бути він сам.

Свідомість Чу Дзінланя залишалася спокійною та врівноваженою. Хоч маленька чорна кулька туману час від часу мимоволі проявляла свої емоції, сніжно-біла кулька приховувала все бездоганно. Усі її розрахунки та думки були щільно заховані всередині, не залишаючи жодної щілини для зовнішнього світу.

Увійшовши до печери, Сяо Мо виявив, що, попри вузький вхід, усередині простягався величезний підземний простір. Печера йшла глибоко під землю, розширюючись у простору кам’яну залу. Стоячи внизу й дивлячись угору, створювалося відчуття гігантського склепіння — настільки високого, ніби звідти можна було зірвати зорі.

Температура всередині була надзвичайно високою. Сяо Мо відчував це не безпосередньо, а радше спостерігав наслідки: жар, що підіймався з надр печери, висушив усі бур’яни, які проростали в тріщинах її стін.

Сяо Мо мимоволі замислився: «Невже вони спустилися настільки глибоко, що дісталися підземної магми?»

Просуваючись уперед, він наклав на тіло Чу Дзінланя ще кілька шарів духовного захисту. Роблячи це, він запитав:

— Дуже спекотно?

Раніше було відчутно, але завдяки додатковому захисту від духовної енергії спека миттєво спала. Чу Дзінлань розумів, що зараз не час для бравади: він мусив точно повідомляти про свої відчуття та стан, щоб Сяо Мо міг ухвалювати правильні рішення.

— Раніше було дуже гаряче, зараз уже ні, — відповів Чу Дзінлань. — Але чим глибше ми йдемо, тим температура все одно підвищується.

Коли вони дісталися найглибшої частини печери, Сяо Мо вже наклав на тіло Чу Дзінланя п’ять чи шість шарів захисту. Те, що вони побачили, підтвердило його здогад — перед ними текла ріка розплавленої лави.

Пекуча, в’язка лава булькотіла й вирувала: з кожної лопнутої бульбашки на її поверхні спалахували золотаві язики полум’я. Су Баймо кинули на землю неподалік — його відкрита шкіра вже почервоніла й вкрилася пухирями від жару. Піт рясно заливав усе тіло. Навіть якби він не знепритомнів раніше від страху, тепер його неодмінно здолала б теплова виснаженість.

Ріка лави утворювала кільце навколо центрального кам’яного постаменту, на якому лежало яйце.

Наче вогонь, і водночас не вогонь; немов золото, і водночас не золото. Очі демонічного культиватора спалахнули жадібним блиском, коли він простяг руку до яйця.

Однак щойно він наблизився до нього менш ніж на три метри, ріка лави раптово здійнялася вгору. Із її надр шалено вирвалися золоті полум’яні спалахи, застигнувши його зненацька. Потужний сплеск вогню обпалив одну з його рук. Усе, чого торкалося полум’я, миттєво перетворювало одяг і плоть на почорнілий попіл, що обсипався лусками.

Навіть кров випаровувалася від нестерпної спеки.

Демонічний культиватор у сірому здригнувся від болю, але в його очах сплелися злість і захват. Він палахкотів бажанням спробувати ще раз:

— І що з того, що воно захищається? Золотопалаючий Фенікс — мій!

Золотопалаючий Фенікс!

Очі Сяо Мо ледь помітно розширилися.

Це був демонічний звір величезного потенціалу: від першого рангу він міг розвинутися аж до дев’ятого. Для демонічних істот родовід відігравав вирішальну роль, а кровна лінія цього фенікса природно придушувала більшість інших демонів. Його вроджена здатність — золоте полум’я — робила його надзвичайно могутнім навіть на початкових рівнях.

Його полум’я спалювало на попіл усе, чого торкалося.

А головне — одним із майбутніх контрактних демонічних звірів Су Баймо був саме Золотопалаючий Фенікс.

Навіть коли у Су Баймо згодом з’явилося стільки читерських здібностей, скарбів і контрактних звірів, що для читачів це стало буденністю, Золотопалаючий Фенікс залишався одним із його головних бойових напарників.

Він з’являвся так часто, що читачі просто до нього звикли — зрештою, вони прийшли не для того, щоб спостерігати, як Су Баймо б’ється. Його звичка навмання діставати черговий скарб з часом перестала когось дивувати.

Чи не свідчить це про те, що Золотопалаючий Фенікс з’явився саме під час цієї вилазки до Чорного лісу?

Чому ж у оригінальному романі про це не сказано?!

Сяо Мо кинув погляд на демонічного культиватора, який люто боровся із золотим полум’ям, ніби його вкололи адреналіном. Потім він перевів погляд на Су Баймо, що лежав на землі, майже підсмажений жаром. Думки в його голові закрутилися вихором.

Су Баймо не мав жодного шансу вижити ані в магмі, ані в сутичці з демонічним культиватором — він був абсолютно безпорадний. Якщо Золотопалаючий Фенікс і справді походив із Чорного лісу, то Су Баймо, мабуть, отримав його виключно завдяки неймовірній вдачі.

Демонічний культиватор цілком міг загинути, борючись із золотим полум’ям.

Су Баймо зараз був непритомний, а в цій печері… ну, вважаймо Сяо Мо й Чу Дзінланя одною особою.

Отже, тут залишалося двоє свідомих і цілком дієздатних.

Пробач, Су Баймо — але ця нагода більше не твоя.

Втручання в романтичну лінію Су Баймо та Дай Дзишена або запобігання будь-якій іскрі між ним і Чу Дзінланем завжди містило елемент невизначеності. Існував шанс, що з часом ситуація зміниться — гра була довгою. Але відібрати таку можливість, як ця? Це було зовсім інше.

Демонічний звір міг укласти контракт лише з одним господарем у своєму житті. Як тільки Золотопалаючий Фенікс стане власністю Чу Дзінланя, навіть якби він колись втратить розум і забажає передати його комусь іншому, це буде неможливо.

Незалежно від того, чи мав цей фенікс спочатку стати Су Баймо, Сяо Мо вирішив: відтепер його доля належить Чу Дзінланю.

Якщо він справді був призначений Су Баймо, відібрати його стане вдвічі приємніше.

І все ж… удача Су Баймо справді здавалася неймовірною. Невже лише через те, що в оригінальному романі він був головним героєм і улюбленцем долі? Інші, кого теж вважали протагоністами, як Чу Дзінлань чи Му Дзяню, страждали значно більше.

Ті труднощі, з якими Су Баймо інколи стикався, не йшли ні в яке порівняння з тим, що переживали інші — це були справжні дитячі пустощі.

Візьмімо хоча б цю ситуацію: хоч його й захопив демонічний культиватор, він не зазнав жодних поранень. А тепер ще й натрапив на Золотопалаючого Фенікса. Хто насмілиться заперечити, що це не винятковий прояв удачі?

Поки Сяо Мо розмірковував над усім цим, по інший бік печери залишки золотого полум’я в магмі почали згасати. Демонічний культиватор отримав тяжкі поранення — його рука була обвуглена й понівечена до невпізнаваності. Дяньтянь спустошився, внутрішні ушкодження були серйозними… але він переміг.

Полум’я також спалило його маску, відкривши потворне обличчя під нею. Риси самі по собі не були відразливими, але вираз обличчя й манера триматися змінювали все. Його шалений, фанатичний погляд робив навіть цілком пристойне обличчя жахливим.

Золоті язики вогню нарешті були загнані назад у магму. Демонічний культиватор ступив на центральну кам’яну платформу, схопив яйце фенікса й упевнено зіскочив униз.

Він відкашляв кілька ковтків крові, але все одно широко всміхався. Кров забарвила йому зуби, коли він тріумфально підняв яйце фенікса:

— Ха-ха! Нарешті він мі—

Та не встиг він договорити, як гострий біль раптово пронизав його свідомість. Перед очима потемніло, і водночас колосальна сила вдарила його ззаду, безжально швиргнувши прямо в магму!

Яйце фенікса вилетіло з його рук. Темрява перед очима тривала лише мить, але для культиваторів життя й смерть вирішуються саме в такі миті. Цього достатньо, щоб запечатати долю.

Все його тіло пірнуло в магму. Залишкове золотаве полум’я, пам’ятаючи ненависну енергію цієї людини, рвонули вгору й повністю його поглинули. Вогонь розповсюдився так стрімко, що він навіть не встиг скрикнути, перш ніж його затягло глибше в розплавлену ріку.

В останню мить свого життя він побачив лише пару струнких, чітко окреслених рук, які підхопили яйце фенікса.

Людина, яка його тримала, тихо всміхнулася:

— Вибачте… тепер він мій.

Демонічний культиватор:

— Ти кля—

Прокляття, яке він не встиг вимовити, загинуло разом із ним — магма розчинила кожну крихту його існування.

Золотопалаючий Фенікс був надзвичайною рідкістю. Було очевидно, що демонічний культиватор у сірому заздалегідь дізнався про його місцезнаходження. Хтось сховав фенікса саме тут, тому він і привів із собою мишу, що шукає скарби.

На жаль для нього, разом зі смертю демонічного культиватора загинув і його контрактний звір — миша. Інакше Сяо Мо залюбки забрав би її собі.

Сяо Мо тримав яйце в долонях, цілком задоволений. Кругле й пухкеньке, воно було напрочуд милим. Погладжуючи шкаралупу, він промовив:

— Яке ж гарненьке. Відтепер тебе зватимуть Золота Кулька, а пестливо — Кульочка. І значення в цього імені теж добре — символ багатства й процвітання.

Чу Дзінлань:

— …

Схоже, Сяо Мо й справді надто переймався їхньою теперішньою бідністю.

Сяо Мо вже збирався проколоти палець Чу Дзінланя, щоб узяти кров і укласти контракт із яйцем фенікса, але той раптом заговорив:

— Зачекай.

Сяо Мо завмер на піврусі:

— Щось не так?

Чу Дзінлань подивився на кругле яйце й запитав:

— Ти впевнений, що хочеш, аби контракт із ним уклав саме я?

— А хто ж іще? — Сяо Мо нахилив голову, замислившись. — Тобі воно не подобається? Той демонічний культиватор казав, що це Золотопалаючий Фенікс. Він дуже сильний, тож контракт із ним, безперечно, вартий того. До того ж, навіть якщо в майбутньому тобі сподобаються інші звірі, ти зможеш укласти контракти й із ними.

Демонічні звірі могли мати лише одного господаря за все життя, натомість люди могли укладати контракти з кількома звірами.

Сяо Мо навіть перевірив у системи — це справді був справжній Золотопалаючий Фенікс.

Чу Дзінлань на мить замовк і повільно промовив:

— Я маю на увазі… ти справді готовий віддати його мені?

Золотопалаючий Фенікс, без сумніву, був безцінним скарбом. На відміну від духовних каменів, сховищ чи інших артефактів, якими вони вже володіли, цей фенікс був унікальним — він визнавав лише одного господаря і не міг бути поділений чи переданий.

Сяо Мо нарешті зрозумів, що мав на увазі Чу Дзінлань.

Він спокійно відповів:

— Для укладення контракту потрібна кров, і це маєш зробити ти. Я все одно не можу цього зробити. Просто бери.

На обличчі Сяо Мо не було ані вагань, ані жалю, коли він додав:

— Якщо він тобі не огидний, то починати?

Чу Дзінлань більше нічого не сказав. Сяо Мо сприйняв це як мовчазну згоду.

Сяо Мо чорним туманом надрізав палець Чу Дзінланя, видавив краплю життєвої крові й, дотримуючись способу укладення контракту, наданого системою, накреслив руни та притиснув їх до шкаралупи яйця.

Контрактні руни плавно злилися зі шкаралупою, яка засвітилася тьмяним золотаво-помаранчевим світлом. Здавалося, яйце щось відчуло й лагідно штовхнуло долоню Сяо Мо.

Точніше — долоню Чу Дзінланя.

Відчуття, коли тебе штовхає яйце, було досить дивним. Крізь тонку шкаралупу відчувалося таємниче життя, що чекало свого народження, — передчуття можливостей і майбутнього. Сяо Мо погладив яйце й сказав:

— Схоже, йому подобається ім’я Золота Кулька.

«Навіть якщо йому це не до вподоби, можливості заперечити він не має», — подумав Чу Дзінлань.

Згідно зі спостереженнями системи, Золотопалаючий Фенікс мав вилупитися протягом місяця. Сяо Мо навів лад у просторовому кільці Чу Дзінланя, звільнив трохи місця й поклав яйце до скриньки.

Скринька була вистелена лікарськими травами, слугуючи тимчасовим гніздом для яйця.

Закріпивши здобутий скарб, Сяо Мо перевів погляд на ще одну постать у печері, яка все ще дихала — Су Баймо.

В оригінальному романі вилазку до Чорного лісу описано дуже побіжно. Однак, судячи з суперечки секти Хваньдзянь біля входу до другого рівня, якби Сяо Мо не втрутився, Дай Дзишен, найімовірніше, пом’якшив би своє рішення й узяв би Су Баймо з собою на другий рівень.

Щодо того, як Су Баймо, перебуваючи разом із сектою Хваньдзянь, міг натрапити на Золотопалаючий Фенікс — чи то він відокремився від групи, чи то частина учнів загинула, — це так і залишилося невідомим.

Ба більше, навіть не було впевненості, що цей Золотопалаючий Фенікс — той самий, з яким Су Баймо уклав контракт в оригінальному романі.

Розмірковувати про пропущені події першоджерела зараз не здавалося особливо корисним, тож…

Сяо Мо запитав у системи:

— Якщо я залишу його тут без нагляду, він помре?

За такої екстремальної спеки навіть саме зневоднення могло вбити людину.

Тон системи був абсолютно байдужим до долі Су Баймо:

— Ні. Навіть якби ви просто зараз вихопили меч і спробували його вбити, ключові персонажі на цьому етапі все одно не помирають.

Система додала:

— Якщо ви просто залишите його тут, він цілком може натрапити на ще якісь щасливі нагоди. Крім того, за результатами аналізу, якщо в процесі він зазнає поранень, Дай Дзишен згодом відчуватиме сильне почуття провини. З огляду на те, що ваше попереднє втручання порушило розвиток їхніх стосунків за оригінальним сюжетом, зараз почуття Дай Дзишена до нього не такі глибокі, як мали б бути. Але якщо згодом до навмисних спроб спокушання з боку Су Баймо додасться ще й моральний борг… усе може змінитися.

В оригінальному романі Су Баймо дуже швидко зблизився з Дай Дзишеном після вступу до секти Хваньдзянь. Хоч заручини тут уже були розірвані, а заслугу за порятунок життя поділили між ним і Чу Дзінланем, Дай Дзишен усе ще пам’ятав, що Су Баймо подобався Чу Дзінлань.

Думка про те, що залишивши Су Баймо тут, він зрештою отримає стільки вигоди, змусила погляд Сяо Мо трохи потемнішати.

— Ні, я не можу дозволити йому нажитися на цьому, — промовив він, огидою скривившись і загорнув Су Баймо в чорний туман, готуючись винести його з печери.

Чу Дзінлань запитав:

— Ти збираєшся його врятувати?

Хоч Сяо Мо раніше й виявляв певний інтерес до Су Баймо, це аж ніяк не було співчуттям. Як внутрішній демон, Сяо Мо не був добродійною істотою: він міг по-доброму ставитися до трьох дітей, яких підібрав, але так само легко міг убити, не вагаючись. Його вчинки завжди визначалися власним бажанням. За такою логікою, зараз він міг би просто проігнорувати Су Баймо.

І все ж ось він — думає про те, щоб винести його з небезпеки.

Сяо Мо байдуже відповів:

— Ну, так… урятувати одне життя краще, ніж збудувати семиповерхову пагоду.

Чу Дзінлань:

— …

Ти й сам у це віриш? А Дзи Дзяо, той, кого щойно перед тобою принесли в криваву жертву, у це вірить?

Чу Дзінлань не міг зрозуміти, що ж такого було в Су Баймо, що змушувало Сяо Мо приділяти йому стільки уваги. З огляду на ту напіввідповідь, яку він отримав раніше, Чу Дзінлань знав, що, якщо спитає зараз, нормальної відповіді все одно не почує.

Сяо Мо, усвідомивши, що його пояснення звучало дещо сухо, додав:

— Урешті-решт, він же твій колишній наречений.

Це виправдання було ще менш переконливим, адже обидва добре знали, наскільки фіктивним був нав’язаний родом Чу шлюб.

Коли вони проходили повз вхід до печери, погляд Сяо Мо затримався на всохлому трупі Дзи Дзяо. Йому раптом спала на думку одна ідея, і він зупинився.

Чу Дзінлань спостерігав, як Сяо Мо, не підходячи близько, чорним туманом обшукує тіло, дістаючи просторове сховище Дзи Дзяо та його учнівську табличку.

Хоч смерть Дзи Дзяо й викликала в Сяо Мо відразу, він не збирався просто так залишати його речі. Раніше, переслідуючи демонічного культиватора, він не мав часу на мародерство — зате тепер міг собі це дозволити.

У просторовому сховищі Дзи Дзяо залишився відбиток його божественної свідомості. З огляду на те, що рівень культивації Сяо Мо значно перевищував рівень Дзи Дзяо, а сам Дзи Дзяо вже був мертвий, Сяо Мо без жодних труднощів стер цей відбиток і отримав доступ до вмісту.

Те, що він там побачив, приголомшило його. Сяо Мо пробурмотів:

— Чу Дзінланю, нам більше не потрібно працювати — він купається в багатстві.

Слово «працювати» Чу Дзінлань почув уперше, але з контексту без труднощів зрозумів, що воно означає виконання завдань.

Просторове сховище Чу Дзінланя мало всього кілька квадратних метрів. А от у Дзи Дзяо… воно нагадувало стометрову віллу на березі моря. Усередині були гори духовних каменів, артефактів, пігулок і безліч іншого — навіть невикористані комунікаційні нефритові жетони. Справжня скарбниця. Порівняно з цим їхні тридцять ядер звірів раптом здавалися мізерними!

Сяо Мо з радістю перебирав здобич, ретельно відбираючи потрібні речі. Усе, що мало особливі позначки секти Сяоцін, він разом із Чу Дзінланем відкладав убік. Як би йому не було шкода, такі предмети були надто впізнаваними й незручними для використання.

Вибравши все, що хотів, Сяо Мо наклав очищувальне закляття на просторове сховище й забрав його собі. Відчуваючи глибоке задоволення, він подумав, що ця вилазка була недаремною. Вони зірвали куш!

Щодо учнівської таблички, Сяо Мо продовжував тримати її чорним туманом. Чу Дзінлань не міг здогадатися, що він задумав.

Усе стало зрозуміло, коли Сяо Мо обрав шлях, що вів із Чорного лісу, і непомітно залишив Су Баймо в укритому місці зовні. Не привертаючи уваги, Сяо Мо обережно опустив його на землю й поклав учнівську табличку Дзи Дзяо йому в обійми.

Сяо Мо виглядав задоволеним:

— Додамо йому трохи клопоту.

Чу Дзінлань:

— …

Хоч вони й не знали, як саме Дзи Дзяо був схоплений, учні великих сект зазвичай мали лампи душ або відбитки душі в межах своєї секти. До цього часу секта Сяоцін, напевно, вже знала, що Дзи Дзяо мертвий. Коли найближчі члени секти Сяоцін простежать табличку й знайдуть Су Баймо…

Навіть якщо Су Баймо отямиться й спробує пояснити, що його захопили, як він пояснить те, чому Дзи Дзяо загинув, а він залишився живий?

Викрутитися словами не вдасться.

А якщо Су Баймо розповість про демонічного культиватора у сірому — усе стане ще цікавішим. Демонічний культиватор тебе пощадив? Які ж у вас стосунки? Чи не співпрацюєш ти з демонічними культиваторами?

Хід Сяо Мо був безперечно жорстоким.

Чу Дзінлань повернув йому його ж слова:

— Здається, хтось щойно казав: «Він же твій колишній наречений»?

Сяо Мо:

— Саме так — колишній.

Сяо Мо впевнено захищався:

— Дивись, ви ж не на добрій ноті розійшлися. Ти стільки для нього зробив раніше, але щойно у тебе з’явилися труднощі, він з’явився лише з наміром розірвати заручини. Додати йому трохи клопоту — це ще не перебір.

Чу Дзінлань подумки зітхнув: «Ну так, він завжди знаходить виправдання своїм вчинкам».

Він не міг зрозуміти, чому Сяо Мо, якщо той не любить Су Баймо, просто не залишить його в спокої. Урятувати, а потім одразу створювати проблеми — це й є непередбачувана натура внутрішнього демона?

Закінчивши свої приготування, Сяо Мо трохи подумав і сказав:

— Повернімося й уполюймо ще кількох демонічних звірів. Зробимо вигляд, що були зайняті. Коли вийдемо, напевно, застанемо виставу.

Чу Дзінлань не мав інтересу до таких речей, але якщо Сяо Мо хотів подивитися, він не заперечував:

— Як забажаєш.

Якщо спостереження за цим дійством змусить Сяо Мо втратити пильність і видати якісь підказки, можливо, Чу Дзінлань зможе краще зрозуміти, чому Сяо Мо так зациклився на Су Баймо. Або ж дізнатися ще більше про таємниці, які оточували Сяо Мо.

У такому разі він складе йому компанію й подивиться.