Розділ 46 — Аномалії та дива

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Знищення було поворотним моментом усієї історії цього світу, а також початком нинішньої так званої Епохи Морських Глибин.

З розповідей Ніни Дункан нарешті склав загальне уявлення про те, який колосальний катаклізм сколихнув цей світ у минулому, і збагнув: колись тутешні землі зовсім не були такими моторошними та сповненими небезпек.

Якщо вірити історичним хронікам, світ до Великого Знищення був процвітаючим і безпечним краєм.

Тодішній океан ще не називався Безмежним Морем, його обмежені води не вкривали понад дев’яносто п’ять відсотків усієї планети, а людство спокійно мешкало на неосяжній і безпечній твердині. Ба більше, навіть у морі тоді не існувало потойбічного світу, глибинних безодень чи підпростору з їхніми смертоносними жахами.

Описана в підручниках Епоха Порядку за своїм духом видавалася Дункану набагато ближчою до знайомого йому світу. І хоча сучасні мешканці озиралися на ту прадавню еру без ‘аномалій’ із подивом та благоговінням, для самого Дункана саме теперішній стан речей виглядав цілковито неприродним і викривленим.

Історичні праці не давали докладного пояснення Великому Знищенню. Попри всі зусилля археологів, між різними містами-державами та народами й досі точилися незліченні суперечки щодо стародавньої доби. Ніхто достеменно не знав, як саме розгорнулася ця катастрофа і що являло собою саме лихо. Ту велику зміну огортав непроглядний морок хаосу й таємниць, а по той бік туману вже починалася теперішня Епоха Морських Глибин.

Невідомо звідки взяті води поглинули понад дев’яносто відсотків суходолу. Вцілілі представники цивілізації заснували міста-держави та флотилії на небагатьох острівних архіпелагах і крихітних клаптиках землі, проте Безмежне Море разом із морським туманом породило химерні явища, звані ‘аномаліями’ та ‘дивами’, які й донині загрожували самому існуванню розумного життя.

Ніна й гадки не мала, що примарний капітан із далекого світу жадібно вбирає знання з кожної її фрази. Вона щиро вірила, що дядько просто влаштував їй невеличкий іспит з уроків. Чоловік вже дуже давно не був у такому доброму гуморі, тож дівчина раділа й надзвичайно цінувала цю мить, у глибині душі побоюючись, що він будь-якої миті знову стане колишнім... А за гірким минулим досвідом це було майже неминуче.

Варто було дії міцного алкоголю розвіятися або закінчитися знеболювальним — і дядько знову ставав нестерпно дратівливим, лютим і нестямним.

Тому, поки не стався новий напад, вона хотіла показати йому всі свої успіхи — раптом це допоможе втримати його гарний настрій ще на день-два?

— ...Старий пан Морріс дуже цікавиться історією королівства Крит, він справжній знавець цієї теми. Він розповідав нам, що хоч прадавнє королівство Крит і проіснувало менше століття, воно стало найпершою цивілізацією, яка після приходу Епохи Морських Глибин піднялася з руїн і наважилася кинути виклик аномаліям та дивам. Досвід, накопичений ними за ті сто років, і досі слугує орієнтиром для більшості людей у світі. І найважливіше серед цього — їхній спосіб класифікації ‘аномалій’ та ‘див’...

— Спосіб класифікації ‘аномалій’ та ‘див’? Ви вже дійшли до цієї теми? — Дункан підвів брову, обережно скеровуючи розмову в потрібне русло.

Він звернув на це увагу ще під час попередніх слів Ніни, а тепер остаточно переконався: у свідомості тутешніх звичайних людей незбагненні явища мали чіткий і суворий поділ. Деякі речі звалися ‘аномаліями’ й навіть мали порядкові номери, проте інші... схоже, виокремлювалися під назвою ‘дива’, а не скидалися до однієї загальної купи, як він думав раніше.

На борту “Загубленого дому” він жодного разу не чув таких тонкощів від Козлиноголового, тож знання, які Ніна здобула в школі, нарешті заповнювали прогалини в його повсякденних уявленнях про цей світ.

Ніна ствердно кивнула й, пригадуючи почуте на лекціях, продовжила: — Пан Морріс учив нас, що найпростіший спосіб розрізнити аномалію та диво — це їхній масштаб.

Зазвичай аномалії мають невеликий розмір і здебільшого обмежуються одним предметом, твариною чи навіть конкретною людиною.

Більшість аномалій можна переміщати фізично, а зона їхнього впливу суворо обмежена. Чимало з них одночасно впливають лише на одну ціль, і за умови правильного підходу їх можна безпечно запечатати чи ізолювати. Деякі порівняно нешкідливі аномалії за допомогою спеціальних методик навіть використовують як інструменти.

Дива ж за своїми масштабами незрівнянно більші за аномалії. Найменше диво за розміром сягає цілого будинку, а більші здатні накрити все місто-державу або розростися до ще колосальніших... просто неосяжних меж.

Значну частину див неможливо перемістити зусиллями людей. Вони або непорушно прив’язані до одного місця, або рухаються за власною незбагненною волею, а міць їхнього впливу значно перевершує звичайні аномалії. Як правило, диво діє на нескінченну кількість цілей у радіусі свого прояву — через це їх нерідко прирівнюють до своєрідних ‘природних стихій’, звідки й пішла сама назва.

На відміну від аномалій, майже жодне диво не вдається запечатати чи взяти під контроль. Вони існують у цьому світі немов непорушні сили природи, діючи без огляду на зовнішнє втручання та самовільно зачіпаючи все, що підпадає під їхні закони. Оскільки більшість див смертельно небезпечні, смертним лишається хіба що триматися від них якомога далі або шукати хитромудрі способи, аби не стати жертвою їхнього впливу...

На щастя, найнебезпечніші дива зазвичай не змінюють свого розташування. Першопрохідці ціною великих зусиль нанесли їх на карти, тож тепер ми можемо завчасно тримати безпечну дистанцію...

Ніна говорила із щирим захопленням, але раптом схаменулася й квапливо додала: — Ой, точно! Пан Морріс окремо наголошував, що всі ці правила й критерії діють лише ‘в більшості випадків’. Аномалії та дива за самою своєю суттю суперечать здоровому глузду, тому скільки б людство не узагальнювало досвід, завжди з’являтиметься щось, що абсолютно вибивається з рамок. Ба більше, часом аномалії та дива переходять одне в одне, а трапляються й випадки, коли диво вдається змінити або навіть знищити зусиллями людей.

Наприклад, у 1830 році за новим календарем у місті-державі Луньса вийшла з-під контролю аномалія під назвою “Міцелій”. Місцеві вартові церкви ціною неймовірних жертв вигнали цей оскаженілий об’єкт на сусідній острів, а вже в 1835 році той острів офіційно визнали повноцінним дивом — пізніше його нарекли Грибним островом. Проте в 1844 році великий святий Паладін ціною власного життя запечатав Грибний острів у власну урну для праху! Того ж року диво “Грибний острів” викреслили з реєстрів: воно знову стало аномалією, отримавши назву “Грибна урна Паладіна”, і зараз спочиває під печатками в підземній крипті великого собору Луньси...

Дункан слухав кожне слово дівчини з величезною увагою. Думки в його голові мчали з шаленою швидкістю, проте зовнішній спокій приховував будь-які внутрішні переживання.

За один цей короткий сніданок він здобув більше цінних відомостей, ніж за всі дні перебування на борту “Загубленого дому” разом узяті!

Рішення налагодити зв’язок із суходолом і закріпитися в місті-державі виявилося бездоганно вірним: саме цивілізоване суспільство було головним сховищем усіх знань цього світу!

Він мимоволі подивився на дівчину, яка продовжувала щебетати навпроти, сповнившись глибоких роздумів.

Цивілізація, яка розвинулася до індустріальної доби, неминуче намагається стиснути й структурувати фундаментальні закони існування в системі освіти. Дитина, що виросла всередині цієї системи, навряд чи усвідомлює, яку неоціненну скарбницю тримає в руках разом зі звичайними підручниками.

Це були знання, здобуті незліченними поколіннями крізь нескінченні епохи й викристалізувані в максимально доступну форму. Книги являли собою найвишуканіший ‘концентрат мудрості’, створений заради того, аби з найменшими витратами часу й сил перетворити чистий аркуш людської душі на надійну шестерню суспільного механізму.

Цього не розуміла навіть сама Ніна, хоч і любила вчитися. Лише Дункан, будучи тут абсолютним чужинцем, бачив усю безцінність і виняткову простоту цих істин.

Ніна ж не помічала його думок; вона просто згадала настанови свого шанованого вчителя історії:

— ...Тому пан Морріс наприкінці минулого уроку сказав нам дуже важливу річ. Він зауважив, що люди вивели безліч законів під час зіткнень з аномаліями та дивами, але насправді вічним залишається лише один: «Скільки б закономірностей ми не вивели, у світі обов’язково з’явиться аномалія чи диво, які повністю спростують усі наші правила».

Вчені називають це правило “Вічним Нульовим Законом” і за замовчуванням ставлять на самісінький початок усіх книг і наукових трактатів у цій галузі. На його основі сформулювали знаменитий “Закон постійної хибності щодо аномалій та див”, і до сьогодні жодна жива душа так і не змогла його спростувати...