Розділ 48 — Пильність

Перекладач: Amor

Редактор: Elein Dark, Liliia Alon

Перед священним образом Богині Шторму Гомони тихо горіли свічки. Їхнє полум’я було рівним і спокійним. Священне світло огортало статую, освітлюючи центральну молитовну залу та постать міського єпископа в чорній рясі. Валентайн підвів голову й уважно подивився на Ванну. Погляд її сірих очей залишався непохитним. У голосі єпископа відчувалася незвичайна сила. Ванна раптом почула десь у глибині свідомості тихий шум хвиль, що накочувалися на берег і відступали. За мить пролунав гуркіт грому. Під тиском цієї невидимої сили завіса, що досі відділяла її від богині, нарешті розірвалася.

Ванна різко вдихнула, наче щойно виринула на поверхню після тривалого перебування під водою, де ледь не потонула. Груди важко здіймалися, серце шалено калатало. На неї обрушилася вся сила божественної присутності. Крізь напівзатьмарену свідомість знову долинув голос Валентайна.

— Щодо “Загубленого дому”, то його існування підтверджують історичні свідчення. І віщий сон, який ви побачили, також є незаперечним фактом. За таких обставин природною реакцією мало б бути спершу визнати реальність загрози, а тоді шукати спосіб їй зарадити. Однак ви насамперед засумнівалися в самому існуванні корабля. Це означає, що на підсвідомому рівні опираєтеся посланню, яке намагається передати вам сон.

— Інквізиторко, сам факт, що ви інстинктивно заперечили існування “Загубленого дому”, уже свідчить про те, що корабель справді існує. Схоже, він наближається до кордонів цивілізованого світу.

На чолі Ванни виступив холодний піт. Водночас завіса, яка завжди відділяла її від богині, наче розтанула. Як не дивно, після цього їй навіть полегшало.

Слова єпископа допомогли зрозуміти, що сталося. Ванна й сама не помітила, коли потрапила під вплив “Загубленого дому”.

Це була одна з характерних властивостей багатьох небезпечних див та аномалій. Вони спотворювали свідомість тих, хто з ними стикався, непомітно навіюючи заперечення і байдужість на підсвідомому рівні. Через це люди поступово потрапляли під дедалі сильніший вплив, навіть не усвідомлюючи небезпеки. Спочатку така мимовільна байдужість і схильність заперечувати загрозу були лише захисною реакцією — природним прагненням розумних істот уникати небезпеки. Однак під час зіткнення з аномаліями цей самий інстинкт перетворювався на фатальну безтурботність. Зрештою люди ставали жертвами див та аномалій, навіть не здогадуючись про це.

Як інквізиторка, якій часто доводилося мати справу з надприродними силами, Ванна знала про такі явища більше за багатьох. Проте вона й уявити не могла, що сама потрапить у цю психологічну пастку, а її загартована сила волі виявиться марною.

— Не знаю, коли саме почався цей вплив, — відверто відповіла жінка.

Перед єпископом, який був таким же ревним вірянином, як і вона, не було сенсу приховувати власну помилку. Потрапити під вплив аномалії чи надприродного дива й зазнати викривлення свідомості було звичним явищем. Соромитися цього або намагатися приховати правду не мало жодного сенсу.

— Прокинувшись після віщого сну, я відразу прийшла сюди. Дорогою ні з ким не розмовляла. Не торкалася жодних книжок, артефактів чи старовинних реліквій. Не думаю, що за цей час могла зазнати стороннього впливу скверни.

— Проте щойно ви справді продемонстрували підсвідоме заперечення віщого сну... Отже, контакт стався значно раніше.

Єпископ не зводив із неї погляду, уважно стежачи за кожним порухом її очей і найменшою зміною дихання.

— Чи траплялося вам останнім часом щось незвичайне? Можливо, ви зіткнулися зі скверною “Загубленого дому”… Із чимось, що заздалегідь залишило якір у вашій підсвідомості?

— Останнім часом…

Ванна насупилася. Та раптом її обличчя різко змінилося. Вона згадала жертву, розпростерту на місці ритуалу чорного сонця в каналізації, зелене полум’я, що спалахнуло в очах нещасного, і власний відрізаний палець. Вона втупилася в єпископа.

— Коли днями я очолювала загін, що зачищав місце проведення ритуалу чорного сонця в каналізації, чи подала я звіт про виявлену там невідому скверну? Чи повідомляла про жертву, уражену нею?

Єпископ похитав головою.

— Ні. Того дня, після того як ви доправили культистів до собору, відразу повернулися назад.

Ванну пройняв холод.

— А хтось інший з учасників тієї операції подавав відповідний звіт?

— Ні. Жодного звіту. У всіх матеріалах справи згадуються лише єретики чорного сонця.

Під священним образом Богині Шторму Гомони єпископ дивився на Ванну, а Ванна — на нього.

— Схоже, ми знайшли мить, коли скверна вперше ступила на берег, — тихо промовив єпископ.

Його обличчя залишалося незворушним, проте в очах уже збиралася буря.

— Священним ім’ям нашої пані Гомони заклинаю вас, інквізиторко: чи добре ви пам’ятаєте ту ніч? Чи всі спогади про неї залишилися незмінними й повними?

Ванна глибоко вдихнула, опановуючи себе.

— Священним ім’ям нашої пані Гомони присягаюся: я пам’ятаю кожну подробицю.

Єпископ кивнув і заходився запалювати особливі пахощі. Поставивши латунну кадильницю біля підніжжя священного образу, він знову заговорив повільно й розмірено:

— Що сталося тієї ночі?

І Ванна розповіла все, що пам’ятала про місце ритуалу в каналізації.

Не приховала нічого.

Під дією священних пахощів спогади прояснилися, а думки стали чіткими, як ніколи. Події тієї ночі постали перед Ванною настільки виразно, що здавалося, ніби вона знову опинилася там.

Вона пригадала, як жертва раптово розплющила очі. Як у порожніх очницях спалахнуло смарагдове полум’я. Як одна з вогняних іскор упала їй на палець, після чого Ванна негайно відтяла його, намагаючись провести очищення.

Дорогою назад до собору вона без упину повторювала подумки:

«Скверну повністю очищено. Скверну повністю очищено. Скверну повністю очищено…»

Усі вартові, які йшли поруч, бурмотіли те саме.

Тоді ніхто з них не побачив у цьому нічого дивного. Але тепер, озираючись назад, Ванна розуміла, наскільки моторошною була та картина.

Під похмурим нічним небом загін церковних вартових ішов безлюдними, тихими вулицями. Кожен раз у раз шепотів собі одну й ту саму фразу, аж поки вони не дісталися собору.

І весь цей час усі були переконані, що поводяться цілком нормально. Вони наглядали за схопленими єретиками, прибрали осквернене місце ритуалу й доправили культистів назад до собору. Ніхто навіть не сумнівався у власному здоровому глузді.

—… Те полум’я мало духовну природу, — нарешті промовив єпископ. — Щойно воно торкається душі, фізичне очищення через відтинання плоті вже нічого не дає. Ви лише створили хибне відчуття полегшення. Правильним рішенням було б негайно запалити пахощі, вилити на землю священну олію і у такий спосіб облаштувати тимчасове священне місце. А тоді провести молитовний обряд, закликаючи силу богині для очищення духу.

— Це моя провина, — важко промовила Ванна. — Я мала бути уважнішою. Обережнішою.

— Це була помилка, а не злочин, — заперечив старий, похитавши головою. — Ви маєте велику силу, але вам, як інквізиторці, ще бракує досвіду. На щастя, ви вже звільнилися від цього впливу. Отже, скверна, що залишилася на тій жертві, була не надто сильною. Вона спричинила лише психологічне втручання…

Він кинув погляд на кадильницю.

— За реакцією пахощів під час щойно проведеного обряду я можу приблизно визначити силу цієї скверни.

Єпископ на мить замовк, обмірковуючи слова.

— Вартові, які супроводжували вас, мали постраждати ще менше. Вони лише перебували неподалік. Після повернення до собору вплив на них мав швидко зникнути завдяки молитвам.

Він трохи помовчав, а тоді продовжив:

— Загалом скверна, з якою ви зіткнулися тієї ночі, була небезпечною та вкрай незвичайною. Однак її джерело вже знищили, тому залишковий вплив виявився не надто сильним. Судячи з вашого теперішнього стану та відгуку фіміаму, навіть якби ви не прийшли сьогодні, за кілька днів самі запідозрили б, що щось не так. Та замість минулого нам слід хвилюватися про майбутнє.

— Майбутнє… — тихо повторила Ванна, і її обличчя поволі спохмурніло.

Так. Майбутнє. Усе це ще не скінчилося. Картина, яку вона побачила у віщому сні, була попередженням, надісланим самою богинею. Усе, із чим Ванна зіткнулася досі, найімовірніше, було лише першою нотою бурі, що насувалася.

— “Загублений дім” уже багато років не бачили поблизу цивілізованого світу. Більшість людей вважала, що він давно повернувся до підпростору і став іще однією тінню в його найглибших закутках. Але тепер схоже, що прив’язаність капітана Дункана Абномара до світу живих так ніколи й не згасала.

Єпископ Валентайн повільно промовив ці слова, повернувшись до священного образу Богині Шторму Гомони.

— Сто років тому “Загублений дім” занурився в глибини підпростору. Переконливих доказів немає, проте численні очевидці стверджували, що в тих водах тоді довго лютував страшний шторм. Певною мірою саме ця стихія призвела корабель до загибелі.

Він на мить підвів погляд до образу богині.

— А шторм — одна зі сфер божественної влади нашої пані.

Ванна насупилася.

— Ви гадаєте, капітан Дункан хоче… помститися богині?

— Важко сказати. Навіть для корабля-привида, що повернувся з підпростору, сама думка про помсту божествам видається майже абсурдною. Боги перебувають у божественному світі, прихованому над світом живих. Усе суще спускається з верхнього світу донизу, і ніхто ніколи не чув, щоб щось рухалося у зворотному напрямку — піднімалося зі світу живих до божественного світу.

Єпископ трохи помовчав, а тоді продовжив:

— Але якщо капітан Дункан прагне помститися не самій богині, а її послідовникам у світі живих…

Погляд єпископа потемнів.

— Тоді така можливість цілком реальна.

Він знову подивився на Ванну.

— Священий Собор Шторму від імені богині патрулює Безмежне море. Здебільшого він користується прихованими маршрутами, тому відстежити його місцезнаходження майже неможливо. Натомість Планд — місто-держава, яке за значенням поступається лише самому Священому Собору Шторму й водночас є найбільшим осередком поклоніння Богині Шторму у світі. До того ж дістатися туди може будь-хто.

Єпископ ненадовго замовк.

— Якщо поглянути на ситуацію із цього боку, стає цілком зрозуміло, чому цей мстивий привид вирішив би ступити на берег саме в Планді.