Розділ 159 — Ніхто не зможе їх розлучити

Вона й справді ось так просто повернулася?..

Ю Жубін повільно перевела погляд на Тан Ханьцьов, яка саме розмовляла телефоном.

Тан Ханьцьов була вдягнена в червону вечірню сукню від кутюр. Вона витончено й велично стояла біля панорамного вікна; тонку, спокусливу талію підкреслював пояс із перлинних намистин із м'яким сяйвом, а палкий червоний колір спадав униз, перетворюючи поділ на живе полум'я, що палало яскраво й жадібно.

Пристрасне й небезпечне полум'я — точнісінько як вона сама: сліпуча, небезпечна, неприступна для чужих посягань.

Побачивши знайомий силует зі спини, Ю Жубін відчула неймовірне полегшення. Вона вже відкрила рота, аби покликати її, коли голос Тан Ханьцьов раптово обірвався, і вона різко обернулася.

Тримаючи біля вуха слухавку, Тан Ханьцьов зустрілася з нею поглядом.

Піднесена посмішка на губах Ю Жубін почала повільно згасати.

Чому їй здається, що ця сцена... до моторошності знайома?

Тан Ханьцьов ворухнулася й промовила в слухавку: «Тату, зачекайте хвилинку. — Потім прикрила динамік рукою, пильно втупилася в неї поглядом і запитала: — Що ти щойно сказала?»

Ю Жубін здивовано насупилася: «Що?»

Тан Ханьцьов продовжила: «Ти щойно говорила? Ти розмовляла зі мною? Я не розчула».

«Можеш повторити?»

Ю Жубін: «...»

А... І справді, точнісінько та сама сцена.

Хіба це не той самий день, коли вона вперше вирушила до маєтку родини Тан знайомитися з батьками?

Вона пам’ятала, як стояла прямо тут, сміливо кажучи: «Вона мені подобається». Тан Ханьцьов тоді раптово обернулася, і Ю Жубін від жаху подумала, що з тріском викрила себе, а серце тоді ледь не вистрибнуло з грудей.

Так, у той момент вона боялася понад усе на світі: боялася, що Тан Ханьцьов дізнається про її почуття, боялася бути відкинутою, боялася назавжди втратити Тан Ханьцьов.

Тоді 008 сказав їй дві загадкові фрази.

«Страх іноді стає мечем у чужих руках, спрямованим просто тобі в серце».

«Бажаю тобі якнайшвидше подолати всі фактори, що породжують у тобі страх і невпевненість».

Лише зараз, опинившись перед обличчям тієї самої сцени, вона до кінця усвідомила глибинний зміст тих слів.

І зрозуміла ще одну річ: вона досі не повернулася!

Ця так звана Богиня вирішила вдарити по її найпотаємніших страхах — ось у чому полягала справжня кара.

008, мабуть, ще тоді передбачив сьогоднішній день.

Вона була щиро вдячна 008 і подумки оголосила: у її особистому рейтингу найдорожчих істот усесвіту він посідає друге місце. Перше, беззаперечно, належало її дорогій Цьовцьов.

Вона уважно вдивлялася в Тан Ханьцьов перед собою: від колишньої розгубленості та паніки не лишилося й сліду.

Вона більше не боялася бути відкинутою, більше не боялася втрати — тепер її єдиним страхом було не зуміти повернутися до неї.

Ні, вона обов'язково повернеться, вона вірить у власні сили.

Вона пообіцяла: хоч би як далеко її закинуло, вона неодмінно повернеться назад.

Вона не знала, скільки часу вже минуло в реальному світі; вона боялася, що її дівчина тремтить від тривоги, тож треба було квапитися.

Швидше назад, до неї!

Згадавши про Тан Ханьцьов, яка чекає на неї, серце Ю Жубін миттєво сповнилося відваги й рішучості. Вона зробила крок уперед, перехопила руку Тан Ханьцьов і, дивлячись у вічі колишньому страху й тривозі, чітко карбуючи кожне слово, вимовила: «Не розчула — то я скажу ще раз».

«Ти мені подобаєшся».

Тан Ханьцьов на мить була приголомшена.

Погляд Ю Жубін палав непохитною впевненістю: «Тан Ханьцьов, ти мені подобаєшся. Безмежно, божевільно подобаєшся — настільки, що якщо я не бачу тебе бодай день, у мене все тіло ние; настільки, що мені хочеться липнути до тебе кожну секунду».

«Тан Ханьцьов, ти подобаєшся мені більше, ніж увесь цей світ».

«Ти — єдина сенс мого життя».

Вона тепло подивилася їй у вічі: «Тепер ти все чітко почула?»

Але Тан Ханьцьов раптово висмикнула долоню й із кам'яним, мертвим виразом обличчя відрізала: «Почула».

Лясь! — вона різко замахнулася й дзвінко вліпила їй ляпаса просто в щоку.

Ю Жубін ошелешено схопилася за обличчя, інстинктивно язиком перевіривши зуби з того боку: чудово, усе на місці, міцні як залізо.

Але це справді боляче!

Погляд Тан Ханьцьов раптом зледенів; опускаючи руку, вона холодно кинула: «Тримайся від мене якомога далі».

«Ти мені не подобаєшся».

Ю Жубін мовчки потерла палаючу щоку.

Колись вона дійсно смертельно боялася почути ці слова з вуст Тан Ханьцьов, але зараз їй було абсолютно начхати!

Вони з її Цьовцьов щиро кохають одна одну й проживуть разом до сивини — такої жорстокої, бездушної сцени між ними ніколи не буде в реальності!

Та й її Цьовцьов ніколи б так не повелася.

Що більше Ю Жубін роздумувала над цим, то сильніше закипала лють; гнів стрімко піднявся зсередини, наче хвиля.

Її Цьовцьов — настільки шляхетна, вихована дівчина, хіба стала б вона будь-кого лупити по обличчю?!

Клята собача богиня, смієш плямувати репутацію моєї дружини?! І ще й ламати її бездоганний образ?!

Вона люто окинула поглядом фальшивку перед собою: «Ти не моя Цьовцьов».

«Моя Цьовцьов зовсім не така!»

«Не думай, що я відступлю лише тому, що ти вдарила мене, дурна богине, кажу тобі, це неможливо! Відпусти мене назад негайно!!! »

Випаливши все це, вона люто штовхнула фальшиву Тан Ханьцьов обома руками: «Забирайся звідси, самозванко!»

Її Цьовцьов була одна-єдина у всесвіті: нікому не під силу зімітувати її, і ні в кого це не вийде!

Самозванці мають померти!

Щойно пролунали ці слова, маріонетка перед нею повалилася додолу, обм'якнувши, наче ганчір'яна лялька. Щойно її тіло вдарилося об підлогу, воно раптово вкрилося тріщинами, а потім розсипалося на міріади дрібних чорних кубиків.

Чорні кубики відскочили від підлоги й полетіли прямо на Ю Жубін, зливаючись у суцільне, рухливе чорне море, що невблаганно насувалося, аби поглинути її з головою.

Вона інстинктивно заплющила очі й за частку секунди потонула в цій пітьмі.

Вона знову опинилася на вихідній точці.

Густа, непроглядна темрява, і той самий одинокий промінь світла, спрямований лише на неї.

Богиня все так само ліниво спиралася на одвірок. Побачивши, що Ю Жубін розплющила очі, вона загадково посміхнулася — у її посмішці читалося море прихованого шарму, хоча крізь морок Ю Жубін не могла розгледіти її вираз чітко.

Хлоп-хлоп. Богиня раптом повільно зааплодувала: «А ти непогана. Треба ж, пройшла крізь усе».

Ю Жубін свердлила її важким поглядом: «Які ще трюки в тебе в рукаві? Давай викладай усе, що є, тільки швидше — закінчуй і повертай мене назад!»

«Більше нічого немає, — відповіла Велична Богиня. — З тобою занадто нудно гратися».

Ю Жубін гнівно звела брови.

Ставитися до когось як до іграшки, вона що, збожеволіла?

Богиня гордовито звела підборіддя, її голос сочився холодною зневагою: «Ви з Тан Ханьцьов справді ідеальна пара».

Обидві вперті як віслюки.

Ю Жубін скривила губи: «Красно дякую за комплімент».

Богиня роздратовано мовила: «...Я взагалі-то не робила тобі компліментів».

Ю Жубін умить увімкнула тролінг: «Ти сказала "не робила" — значить так і є? Слухала ж я, а не ти, з якого це дива тобі вирішувати?»

Велична Богиня: «...»

Вона втоплено торкнулася долонею чола й кинула: «Годі. Цей світ мені більше не потрібен».

«Зламана забавка не викликає жодного інтересу».

Ю Жубін аж рота відкрила від шоку.

Вважати цілий світ, сповнений живих, дихаючих людей, просто своєю забавкою — наскільки ж хворобливим має бути її нутро?!

Ю Жубін тільки відкрила рота, аби врізати їй іще пару ласкавих слів, як у шию знову віроломно встромився гострий біль. Дрібні спалахи болю миттєво розійшлися потилицею, повіки поважчали свинцем, і вона вже не змогла втримати очі розплющеними.

Чорт забирай, ця дурна Богиня завжди вдається до підступних тактик…

Вона знову провалилася в бездонну чорну прірву.

…

Це було вже, напевно, вчетверте, як Ю Жубін розплющувала очі.

Цього разу вона дійсно опинилася в кабінеті Тан Ханьцьов.

На ній була та сама довга шифонова сукня оранжевого кольору в горошок, у якій вона вранці виходила з дому.

А поруч була Тан Ханьцьов. Вона схилилася над нею, ледь торкаючись її плеча прохолодними кінчиками пальців, а в її витончених очах застигла безмежна, чорна туга.

Побачивши, що дівчина нарешті повернулася, брови Тан Ханьцьов здригнулися, на обличчі спалахнула палка радість; вона поривчасто притиснула її до своїх грудей, раз у раз кличучи її на ім'я.

Ю Жубін заклякла в її обіймах і лише за довгу мить, ніби прокинувшись від важкого сну, обережно покликала: «Цьовцьов?»

Тан Ханьцьов тихо й ніжно видихнула: «Я тут».

Ю Жубін із недовірою перепитала: «Ти справжня моя Цьовцьов?»

Тан Ханьцьов обняла її ще міцніше: «Це я».

Ю Жубін підібгала губи, підвелася разом із нею, міцно тримаючи її за руку, і вимовила: «Тобі доведеться трохи потерпіти».

А потім, поки Тан Ханьцьов стояла з абсолютно спантеличеним виразом, різко штовхнула її на диван.

Ціла. Не розкололася. Ніяких чорних кубиків.

Боже мій...

Ця богиня справді відпустила її назад?!

Від зворушення їй захотілося плакати!

Тан Ханьцьов, лежачи на дивані, розгублено запитала: «Що трапилося?»

Ю Жубін, неймовірно щаслива, плакала від радості, забувши про все, нахилилася і притиснулася до Тан Ханьцьов, міцно обвила руками її шию й тремтячим голосом зашепотіла: «Цьовцьов, я повернулася... Я справді повернулася...»

Тан Ханьцьов із болем у серці міцно пригорнула її у відповідь, її очі випромінювали незмінне тепло: «Головне, що ти повернулася».

Вона стискала її дедалі дужче, ніби боялася знову втратити — їй хотілося втиснути її просто у власне тіло, аби більше жодна сила у всесвіті не змогла їх розлучити: «Відтепер будь завжди зі мною. Ніколи більше не йди від мене».

«Угу! — Ю Жубін зарилася обличчям у вигин її шиї: — Я більше ніколи тебе не покину».

Вони зможуть бути разом вічно.

Ніхто не зможе їх розлучити.

…

Кінокомпанія «Хваяо», кабінет президентки.

Тан Ханьцьов дивилася на встановлений на столі планшет: екран показував зупинене відео, де популярна володарка кінонагород Хе Сянью ділилася акторськими порадами.

Ю Жубін так і не додивилася його до кінця.

Тан Ханьцьов повернула голову до порожнього дивана поруч.

А вона досі не повернулася...

Тан Ханьцьов розвернулася й знову вийшла з кабінету. Усі співробітники в приймальні секретаріату завмерли, наче хтось натиснув кнопку паузи: кожен застиг у своєму русі — хтось тримав телефонну слухавку, хтось передавав папку з паперами, хтось зібрався в кутку за розмовою...

У повітрі навіть зависла чашка з розплесканою водою, а поруч застигли два спотворені переляком обличчя.

Увесь світ зупинився.

Так звана «сплячка світу» — прийом системи.

Лише вона одна стояла поза межами цього заціпеніння.

Тому що вона давно вирвалася з-під контролю системи.

Система викреслила її зі своїх списків, а тепер і весь світ виштовхнув її назовні.

Усі люди припинили мислити, припинили рухатися — лише вона залишалася живою: могла ходити, говорити, відчувати.

Тільки туга й самотність розросталися в ній безкінечною порожнечею.

Її рибка зникла. Зникла просто в неї перед очима.

Її не було в «Хваяо», не було в апартаментах «Дзиюй», не було в офісі «Гванїн» — вона взагалі не уявляла, де її шукати.

Їй залишалося тільки чекати на неї тут, на цьому самому місці.

Але це не мало значення: скільки б не знадобилося часу, вона чекатиме.

Вона підняла руку, подивилася на циферблат годинника, стрілки якого завмерли намертво, і мовчки опустила зап'ястя.

Бо вона пообіцяла їй.

«Хоч би як далеко я опинилася — я неодмінно повернуся до тебе».

----------(Автор має що сказати)--------- Троль Ю розібралася з двома рівнями за два розділи; якщо подумати — я доволі швидка, га?

Бо якби я продовжила писати про Лао Ю далі, це було б просто нестерпно...

Пишучи ці два розділи сьогодні, я, з одного боку, хотіла розкрити гачки, закладені в попередніх розділах, а з іншого — провести паралельне порівняння, і це було доволі хвилююче [хе-хе.jpg].

Пристрій для душі має лише три рівні, це вже останній, не панікуйте~ Побачимося завтра!

Бажаю всім щасливого Нового року, удачі та безмежного щастя! Ха-ха!

------(Перекладач має що сказати)------ Собача Богиня… Оце її від злості, напевно, розпирає! Із Ю Жубін такі трюки краще не провертати) Бажаю всім щасливого Нового року, удачі та безмежного щастя! Ха-ха!