Розділ 162 — А що, якби я сказала тобі, що Ю Жубін уже мертва

З розповідей 008 Ю Жубін було неважко зрозуміти, наскільки неймовірною людиною була Перша.

Вона зуміла створити таку велетенську систему, змогла створити таких «друзів», як 008, утілила в реальність найдивовижніші власні задуми... І все це вона зробила сама-одна.

Хоч із якого боку глянь на Першу, неможливо було не визнати: вона була справжнім генієм.

Вона була тим самим золотим пальцем із романів, вона була головною героїнею під прицілом тисяч захоплених очей, і сліпуче сяйво довкола неї ніколи не згасало.

А от пані Богиня — тобто Друга — порівняно з нею була блідою.

Або, точніше кажучи, більшість пересічних людей поруч із нею виглядали жалюгідно — як безмежний космос і дрібна порошинка.

Ю Жубін визнавала цю прірву й щиро захоплювалася знаннями та талантом Першої, але в неї ніколи б не виникло ані краплі заздрощів, образи чи злоби.

По-перше, тому що кожен має власне покликання: і в неї, і в Першої були свої сильні сторони, тож силувати себе до порівнянь не було сенсу. По-друге — чужі таланти є плодом чужої праці й хисту, і це аж ніяк не привід оголювати власне бридке нутро.

Чесноти й талант не повинні ставати мішенню для безпідставної заздрості — особливо тієї заздрості, що здатна породити страшне лихо.

Вона могла ручатися за власні думки, але аж ніяк не за чужі — і тим паче не за Другу.

008 розповідав, що Перша підібрала Другу в одному з світів. Коли її привели сюди, вона була замурзаною з ніг до голови, і на тлі охайних, підтягнутих операторів та стерильної чистоти системи виглядала диким, недоречним непорозумінням.

008 досі пам'ятав погляд Другої під час їхньої найпершої зустрічі.

Перша стояла в оточенні операторів і просила всіх дбати про дівчинку, як про рідну молодшу сестричку: ставитися до неї так само щиро й тепло, як вони ставилися до самої Першої.

Усі оператори дружно погоджувалися, і 008 тоді випадково ковзнув поглядом по дитині.

Тендітна, худенька постать тулилася до холодної металевої стіни, волосся скуйовджене, мов пташине гніздо, а з-під цих брудних пасом блищали очі, прикуті до Першої.

Вона дивилася на неї не кліпаючи — важко, невідривно, жадібно.

У тих очах палали дві шалені емоції: нестримне бажання володіти й сліпе прагнення стати такою самою.

008 тоді не надав цьому погляду жодного значення.

Але Ю Жубін відчула, що щось не так.

Чого саме прагнула Друга тієї миті: отримати саму Першу чи стати такою, як вона?

Минуле Другої було вкрите мороком, але з її тодішнього лахміття було очевидно, що життя її не пестило — вона явно бідувала й не мала навіть шматка хліба.

Тому Ю Жубін анітрохи не здивувалася б, якби та дівчинка відчула нестримну заздрість до Першої, яка мала абсолютно все й чиєму слову підкорялися сотні світів.

Людина на самому дні прірви завжди задирає голову до неба, а сяйво Першої було надто сліпучим.

До того ж Друга стверджувала, що не вміє керувати цим пристроєм для душ і гадки не має про його принципи, проте щойно з легкістю заявила: за високого показника м'якості душу можна стерти.

У такому світлі її благання зберегти апарат як «витвір мистецтва» набувало вкрай зловісного підтексту.

Це вказувало на одне: тоді вона хотіла не просто бути поруч із Першою — вона бажала стати нею, привласнивши все, що належало благодійниці.

Коротше кажучи: невдячність.

«Невдячність?..» — зі складним, важким виразом обличчя повторив 008.

Ю Жубін потерла підборіддя: «Я просто підкидаю тобі їжу для роздумів! Розумне припущення, смілива гіпотеза!»

Вдача у цієї Другої була відверто огидною: безмежна зарозумілість, нетерпимість до будь-якої незгоди, поводження з живими людьми, мов з іграшками — класичний типаж лиходійки. Важко було не запідозрити її в найгіршому!

Ось так люди розгадують людей.

Штучна людина 008 поринув у глибокі роздуми.

У голові Ю Жубін раптом склався ще один логічний ланцюжок, і вона спитала: — «Стривай... виходить, до того, як мене запхали в цей світ, у тілі Ю Жубін була саме Друга?»

008 відповів ствердно: «Так».

Ю Жубін аж очі вирячила.

Виходить, та позначка «неслухняна лялька» біля контакту Тан Ханьцьов у телефоні — справа рук цієї другої богині!

Чорт, у неї справді проблеми з мозком!

Вона ж через цей клятий запис ледь не загинула від рук своєї Цьовцьов!

Ю Жубін продовжила допит: «У вас же напевно не один підконтрольний світ. В інших світах під приціл теж потрапляють виключно другорядні персонажки?»

008 кивнув.

Ю Жубін вела далі: «І якими рисами володіють ці другорядні героїні?»

«Багаті, неземної краси, блискучого розуму — з тих, хто від самого народження стоїть біля фінішної прямої?»

008 занімів і спантеличено запитав: «Звідки ти знаєш?»

Він пам'ятав, що ніколи не розповідав їй про інші виміри.

Якщо вже він мовчав, то 009, якого вона постійними суперечками довела до депресії, і поготів не міг про це обмовитися.

То звідки такі точні деталі?

Ю Жубін поплескала його по плечу й зітхнула: «Хлопче, заздрість приховати неможливо».

Усі чесноти цих другорядних героїнь — їхня велич, розум і краса — робили їх надто схожими на Першу.

Навіщо ламати й топтати людей, схожих на Першу? Хіба це не прямий доказ чорної, задушливої заздрості?

Ю Жубін лише не могла зрозуміти, звідки в ній узялося стільки ненависті, що навіть безмежна турбота й щире тепло Першої не змогли зцілити цю виразку...

008 опустив голову; його погляд згас.

Якщо... якщо слова Ю Жубін — правда...

Тоді правителька власноруч убила їхнього найдорожчого друга...

008 занурив пальці у волосся й відчайдушно стиснув голову.

Що має робити штучна людина — істота, наділена здатністю мислити — перед лицем такого страшного відкриття?

Ю Жубін важко зітхнула: «Ти можеш піти й запитати її напряму».

008 завмер.

Ю Жубін продовжила: «Вона ж свято впевнена у вашій сліпій відданості, хіба ні?»

Пес, позбавлений здатності мислити, позбавлений розуміння добра і зла, засліплений абсолютною вірністю, ніколи не вкусить господаря.

Навіть якщо господар піде вбивати й палити міста, пес лише мовчки плентатиметься слідом.

Хіба не цього прагнула Друга, коли перепрошивала їхні чіпи? Безмежна, сліпа пиха.

008 трохи повагався, звів на неї очі й мовив: «Тоді мені потрібна твоя допомога. Доведеться зіграти сцену».

Ю Жубін кліпнула: «Яку ще сцену?»

008: «Лягай назад на ліжко».

Він вирішив використати цю нагоду, аби витягти з неї правду.

Ю Жубін інстинктивно перехопила себе за зап'ястя: «Чекай-чекай, ти ж не збираєшся знову колоти мене голками?! Це взагалі-то боляче!»

008 заспокоїв: «Колоти не буду».

Достатньо просто накинути світлові стрічки про людське око.

Побачивши, що він говорить щиро, Ю Жубін погодилася лягти назад. Холодні світлові стрічки знову торкнулися її шкіри, змусивши її трохи понервувати.

Але 008 дотримав слова: ніяких голок не з'явилося. Він запитав, чи вона готова, попередивши, що зараз викличе правительку.

Ю Жубін підняла скуту долоню й склала пальці в жесті «окей»: «Я готова грати хоч зараз, тільки давай швидше, га? Моя Цьовцьов чекає на мене».

Хтозна, скільки часу вже минуло в реальності й чи не божеволіє її дорога дівчина від тривоги...

008 без зайвих слів узяв стилус, натиснув клавішу зв'язку й заговорив просто у мікрофон на кінці пристрою: «Говорить старший оператор рангу А 008. Маю термінову доповідь для Богині. Негайно з'єднайте мене з нею».

Оператори рангу А були першим поколінням штучних людей, створених самою Першою, і нині обіймали керівні посади в системі. Оскільки їхній функціонал був значно ширшим і досконалішим за моделі, виготовлені Другою, та не стала їх знищувати, а просто підпорядкувала собі.

Проте диспетчер на тому кінці відповів: «Доповідаю: Богиня відсутня в центрі».

008 перезирнувся з Ю Жубін і спитав: «Куди вона вирушила?»

Диспетчер: «У світ під номером BN01».

Брови 008 зійшлися на переніссі, він коротко кинув: «Зрозумів».

Ю Жубін стривожено запитала: «До якого ще світу вона поперлася шкодити?!»

008 спохмурнів: «Вона, цілком імовірно... пішла до Тан Ханьцьов».

Ю Жубін: «???»

Вона що, геть з глузду з'їхала?!

…

Тан Ханьцьов самотньо сиділа на дивані, тримаючи на колінах білу сумочку, яку Ю Жубін сьогодні взяла із собою. Усередині лежали її посвідчення, трохи готівки та жменя дрібних цукерок.

Зі спокійним, задумливим виразом обличчя Тан Ханьцьов перебирала ці цукерки ніжними пальцями, рахуючи їх знову й знову.

Полуничних — п'ять штук, апельсинових — три, молочних — дві, і ще одну, невідомо з яким смаком, Ю Жубін встигла з'їсти сама.

Усі ці цукерки Ю Жубін уранці власноруч вибирала з вазочки у вітальні, а не хапала навмання.

Тан Ханьцьов подумала: Вона й справді найбільше любить полуничні...

Вона мовчки розглядала яскраві обгортки. Вона рідко їла солодке — особливо льодяники, бо ніколи не бачила в них нічого особливого.

Але зараз їй раптом стало шалено цікаво: невже вони справді такі смачні?

Вона взяла одну полуничну цукерку й піднесла до носа. Відчувся тонкий аромат полуниці й легкий, ледь вловимий солодкий подув.

Цукерка ковзнула в долоню. Потримавши її мить у пальцях, Тан Ханьцьов мовчки поклала її назад у сумочку.

Краще залишити все для неї.

Її Жубін так обожнює солодощі; якщо дістанеться на одну більше — вона обов'язково розцвіте від радості.

А коли повернеться, напевно захоче з'їсти цілу купу, тож треба зберегти кожну крихту, аби підняти їй настрій.

Ось тільки...

Коли ж вона нарешті повернеться?

Вона ж обов'язково повернеться... правда?

Тан Ханьцьов щосили стиснула сумочку в руках.

Вона ж пообіцяла їй.

Клац. — звук виник нізвідки, прямо з порожнечі.

Одразу після цього пролунав чужий жіночий голос: «Тан Ханьцьов, як же мені подобається дивитися на тебе таку — самотню й покинуту».

Тан Ханьцьов різко повернула голову й побачила розкішну жінку, яка просто з повітря матеріалізувалася в її кабінеті.

Підбори її туфель дзвінко клацали по підлозі. Вона невимушено сперлася на край робочого столу й із грайливою посмішкою оглянула Тан Ханьцьов: «Такий вигляд тобі неймовірно личить».

«Куди приємніше дивитися, ніж коли ти гордо задираєш носа».

Тан Ханьцьов ковзнула поглядом по своєму наручному годиннику: стрілки стояли намертво, а це означало, що світ усе ще занурений у стан сплячки.

З'явитися тут посеред системної паузи не міг ніхто, крім представників самої системи — особливо з такою неприхованою, лютою ворожістю.

Проте обличчя Тан Ханьцьов не здригнулося: вона не виявила ані краплі страху чи розгубленості, що неабияк роздратувало Богиню.

Вона терпіти не могла цю їхню непохитну холоднокровність! Їй хотілося, щоб вони панікували, тремтіли від жаху й у сльозах благали про пощаду на колінах!

Велична Богиня зневажливо скривилася: «Тан Ханьцьов, ти зовсім спокійна?»

«А що, якби я сказала тобі, що Ю Жубін уже мертва?»

Тан Ханьцьов на мить заклякла, пальці на сумочці інстинктивно стиснулися міцніше.

«Неправда», — відрізала вона.

Її солона риба обіцяла повернутися — вона нізащо не могла померти!

------(Перекладач має що сказати)------ Усе, цій Богині точно кінець…