Розділ 106

Ґрід відчайдушно хотів заробити хоча б 80 000 золотих, але що сталося? Він міг забути про 80 000 золотих ― адже міг заробити мільйони.

— Ха, справді.

Предмет, зроблений з матеріалів, забруднених сторонньою речовиною, вийшов легендарним!

“Я думав, що мені повезе, якщо предмет буде хоча би рідкісним… Ну, дивно. Це що, сон?”

Через несподіваний результат не було відчуття реальності. Він щипнув себе за щоку, щоби переконатися. Потім він впевнено сказав:

— Це не сон.

Він ледь міг у це повірити, але це була реальність.

Ким був Шін Йон‑У?

Протягом своїх 27 років життя він був втіленням невдачі.

У початковій школі він поїхав на шкільну екскурсію і його викрали, тому у нього не було приємних спогадів. У середній школі він поїхав на випускну екскурсію і став свідком ДТП з втечею з місця події. У нього була схильність до розладів шлунка під час спортивних змагань або пікніків, він ніколи не знаходив на вулиці 100 вон, і рівно 89 разів його били місцеві бандити або шкільні хулігани.

Під час навчання в університеті його втягнули у волонтерські роботи, і на зворотному шляху його збив водій, який зник з місця ДТП. Він мусив заплатити три мільйони вон за лікарняні витрати, а під час перебування в лікарні ледь не помер від харчового отруєння. Однак інші пацієнти їжею не отруїлися. Зрештою, вони дійшли висновку, що він таємно їв їжу ззовні і саме так отруївся, тому він не отримав жодної компенсації від лікарні.

Тоді він їв виключно лікарняну їжу. Досі залишалося загадкою, чому іншим пацієнтам нічого не сталося, а тільки він отруївся.

“Може, рис у лікарні був зіпсований, або інші пацієнти не їли лікарняну їжу…”

Але чи справді можливо, щоб усі пацієнти, крім нього, не їли лікарняну їжу? Може, це була справа рук якогось страшного привида.

У будь‑якому разі, це були не єдині його пригоди. Коли він служив у війську, командир батальйону щоразу з’являвся п’яним, коли він стояв на варті. Командир батальйону сходив з розуму від стресу і кричав на нього, щоб зняти напругу. Тоді він був наймолодшим у взводі, бо його наступник не вступив на службу. За три дні до останньої відпустки під час тренувань стався нещасний випадок, і його наступник отримав травму та потрапив до лікарні. Через це він мусив працювати протягом свят.

Було безліч інших жахливих випадків. З іншого боку, щасливих випадків було так мало, що їх можна було перерахувати на п’яти пальцях. Одним із таких щасливих випадків було поїдання подвійної порції стейка з ребер.

“Коли мені було 13… мій дідусь дав мені гроші і сказав, що я його єдиний онук… тоді я з’їв дві порції стейка з ребер сам…”

Він був справді нещасним. Одним із найкращих вражень у його житті було м'ясо! Його 27 років життя були жахливими, майже без радості. А як щодо останніх днів? Символ невдачі перетворювався на символ удачі.

Він радів цій зміні.

— Вірю, що мама останнім часом ходить до церкви та храму, щоб помолитися.

Його родина завжди була нерелігійною, і він був таким самим, тому він серйозно хвилювався, що йому не щастить через це. Останнім часом його мати виходила з дому у вихідні і, здавалося, молилася Богу та Будді за свого сина.

— Мамо, дякую…

З очей покотилися сльози радості. Оточений материнською любов’ю, він усвідомив, що не самотній у цьому світі. Його тіло й душа наповнилися теплом.

У цей момент з’явився Ібеллін.

— Вже час, про який ти казав. Терн готовий?

— Ось.

Ґрід кинув Терн глибокої образи Ібелліну. І…

— Кха!

Ібеллін затамував подих. Він оглянув Терн глибокої образи й був настільки здивований, що навіть забув дихати.

— Кхе‑кхе! Ц‑це що? Ґрід! Ти що, Ґріде, багоюзер?

Ґрід чув уже все на світі, але це було щось нове.

— Багоюзер? Фігню тут не мели.

— Але‑але…

Ібеллін, перебираючи пальцями, не знав, що й робити.

— Я чув, що ковалі можуть робити лише унікальні предмети! Я знаю, що легендарні предмети можна дістати лише в рейді, тож як ти створив легендарний предмет? Це неможливо, якщо ти не оператор або багоюзер!

Він не міг заспокоїтися. А коли Ґрід похмуро подивився на збентеженого Ібелліна, у вході до кузні з’явилася жінка.

— Замовкни, Ібелліне. Не впадай у відчай лише через це.

Це була Джішука.

Вона підійшла до Ґріда, поки Ібеллін намагався заспокоїтися.

“Дивно?”

Ґрід нервово ковтнув слину. Джішука здавалася сексуальнішою, ніж зазвичай, коли промовила:

— Ґрід.

— Т‑так?

Щоки Джішуки почервоніли. Вона лагідно дивилася на Ґріда вологими очима, від чого його серце забилося швидше.

“Чому вона нині така сексуальна?”

Ґрід на мить заглянув їй в очі і буквально піддався спокусі. Ґрід ухилився від погляду найсексуальнішої красуні світу і відступив назад. Тоді Джішука підійшла до нього, і її гаряче дихання торкнулося обличчя Ґріда.

— У «Сатісфай» неможливо робити такі речі, якщо ти не маєш легендарного класу… чи не так, Ґріде?

— …

— У тебе легендарний клас?

Ґрід ніколи не думав, що зможе ховати свою особистість вічно, і більше не відчував потреби це робити. Ґрід вирішив відкритися в той момент, коли створив легендарний предмет.

— Ти одразу це побачила.

Очі Джішуки засяяли, наче ліхтарі.

— Дійсно..! Ґрід! Ти реально найкращий!!!!

— Га!

Знову ― вона знову міцно обійняла Ґріда. Він відчув, ніби його душа покинула тіло, коли його огорнули її тіло та аромат. Проте теперішній Ґрід не сприйняв її поведінку неправильно.

“Це її спосіб виразити щиру радість.”

Проте, через її вроджену сексуальність, ця невинна радість сховалася. Ґрід проігнорував збуджену Джішуку і звернувся до Ібелліна.

— Скільки?

Тепер уже спокійний Ібеллін підняв палець.

— Один мільйон золота.

— Що?

Ґрід засумнівався, чи правильно почули його вуха.

“Легендарний предмет хіба не має коштувати принаймні два мільйони?”

Ґрід був розгублений, і Ібеллін пояснив:

— Як вказано в описі, «власником крові» є я. Це означає, що це мій ексклюзивний предмет. Іншими словами, ніхто, крім мене, не може ним користуватися. Тому, на жаль, я мушу знизити ціну, навіть якщо це легендарний предмет.

— …

Зазвичай Ібеллін поводився як хлопчик із невинним обличчям, але залежно від обставин він міг стати дорослим.

“Його образ змінився. Він не дарма став рейтером.”

Ґріду сподобався такий Ібеллін.

— Характеристики предмета ― топові, але, на жаль, ціна невисока. Чесно кажучи, мільйон золотих ― це задорого. Пізніше він стане марним, коли я зможу споряджатися ітеми вищого рівня. Це предмет, яким ніхто інший не зможе скористатися, тож я не зможу його продати… Пробач, але він має дуже обмежений термін придатності. Але це не змінює того факту, що зараз він мені дуже потрібен. І я не хочу розчарувати тебе, тож готовий заплатити до мільйона золотих.

Заперечень не було. Слова Ібелліна були розумними. Нинішній Ібеллін не намагався торгуватися. Він говорив правду, але ця правда була неприйнятною для Ґріда.

Ґрід підняв три пальці.

— Три мільйони. Я не прийму нічого менше.

— Е? Ґ‑Ґрід? Я розумію, але…

Ґрід відштовхнув Джішуку і підійшов до Ібелліна. Потім він взяв у нього Терн глибокої образи і спорядив його.

[Завдяки особливостям вашого класу, ви спорядили Терн глибокої образи.]

[Застосовано штраф, оскільки умови використання предмета не виконані.]

— Е?

Ібеллін був шокований. Згідно з умовами використання, цей предмет міг використовувати тільки він, але, на його подив, ним користувався Ґрід.

Ґрід кілька разів легенько змахнув Терном глибокої образи. Він кивнув, ніби був дуже задоволений його ідеальною вагою. Потім з легким дратуванням подивився на Ібелліна.

— Три мільйони. Ти купуєш? Якщо не купиш за стільки, я не продам його і просто сам ним буду користуватися

— Е‑е‑е..!

Шахрайство! Крик Ібелліна пролунав по всій кузні Хана.

[Терн глибокої образи ненавидить і проклинає вас.]

[Ви протистояли цьому.]

[Терн глибокої образи ненавидить і проклинає вас.]

[Ви протистояли цьому.]

[Терн глибокої образи ненавидить і проклинає вас.]

[Ви протистояли цьому.]

Тим часом ті самі вікна з повідомленнями з’являлися без кінця. Ґрід відчував себе так, ніби сидів на подушці з колючками, але зовні намагався виглядати якомога спокійнішим, поки Ібеллін приймав рішення.

— Два мільйони…

— Ні.

— 2 300 000…

— Я йду.

— 2 500 000! Будь ласка, продай його за 2,5 мільйона! Це всі гроші, які я маю, їх я тяжко заробив у L.T.S та на гонорарах за трансляції! Будь ласка!

— …Ех. Здається, нічого не поробиш. Я піду на поступки, оскільки ми з одного гільдії.

— Д‑дякую!

— Але у мене є одна умова. Віддай мені зараз заставу у розмірі 80 000 золотих.

— Хм? А, так!

Він вважав це прийнятним, враховуючи Меч самоперевершення. Він не хотів ще більше збитків. Насамперед, Ґрід був єдиним творцем легендарних предметів, якого хотіли всі гравці Satisfy, і члени гільдії не були винятком.

[Отримано 80 000 золотих.]

Ґрід хотів якнайшвидше купити собі машину. Він посміхнувся Джішуці та Ібелліну, а потім вийшов із гри.

Спочатку Шін Йон‑У переказав 700 мільйонів вон на рахунок свого батька.

— Е‑е! Йон‑У! Що це таке?

— Спочатку сплати борг. А на решту грошей підтримай роботу магазину… У вас зараз нема працівників, тож ви двоє, певно, тяжко працюєте самі?

— Йон‑У…

— Не зрозумійте неправильно. Це розумна сума за вашу важку працю, тож не переймайтеся. Ви мені вірите?

— Хник‑хник! О, боже..! Наш зіпсований син за одну ніч став таким гарним чоловіком! Це як сон!

— Це не сон.

— Йон‑У! Хник‑хник‑хник!

Мати Йон‑У обійняла його й плакала. В останні дні йому доводилося витримувати потоки сліз матері. А батько Йон‑У просто опустив голову, не промовивши ні слова.

“Треба було раніше почати робити щось краще…”

Його батьки заплатили за його навчання в університеті величезні гроші, але Йон‑У замість того, щоб влаштуватися на роботу, грав у відеоігри. Тоді він у молодому віці став боржником, розчарувавши батьків. Вони терпіли муки через нього кілька років, тож він знову пообіцяв ставитися до них краще.

Того дня після обіду…

Після купівлі седана за 800 мільйонів вон Йон‑У дістав від матері, мовляв, він досі незрілий. Боляче було страшенно, але йому стало легше, коли він відчув силу в руці матері.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub