Розділ 118 — На шляху до Ватикану (1)

Як і в будь‑якій грі, роль цілителя в Satisfy була дуже важливою. Вони були незамінними для стабільного групового полювання та успіху рейду. У Satisfy цілителями були священики, які служили Ребеці, богині світла. Тільки ті, хто служив Ребеці, могли опанувати вміння «Зцілення».

— Шукаю священика, щоб завершити рейд на Дунпапу за дві хвилини!

— Шукаю священика для групи +‑150 лвл.

— Священики! Приєднуйтесь до групи! Ви отримаєте пріоритет на предмети!

Популярність священиків була неймовірною. На жаль, їх кількість була дуже обмеженою. Стати священиком Церкви Ребекки було дуже важко. Заборонялися романтичні стосунки, а також існував цілий ряд випробувань, таких як багатоденні молитви, періодичне мовчання та піст.

Ходили жарти, що священики Церкви Ребекки насправді були монахами. Тому більшість гравців не хотіли ставати ними, і більшість священиків Ребекки були НІПи.

— Ех… І нині нема священиків.

— Прийдеться знову йти до храму, щоб найняти одного.

Групи, які шукали священиків, мусили відвідувати Церкву Ребекки. Потім їм доводилося платити велику суму пожертв, щоб найняти НІПів‑священиків. Ці дії повторювалися, тож Церква Ребекки накопичила величезне багатство. Верховні священики Церкви Ребекки, відомі своєю чесністю, не знали про це й не мали на це впливу.

Усе це спричинив нинішній папа. Древіґо, 13‑й Папа Церкви Ребекки, був далеким від перших священнослужителів. Він прагнув задовольнити свої особисті потреби.

Ставши папою, він розібрався в ринкових механізмах і накопичив багатство, перетворивши священиків на товар. Він постачав ладан верховним священикам і підкуповував їх, вчиняючи разом з ними всілякі злочини.

У результаті Церква Ребекки з часом занепала та й стала символом занепаду.

— Відповіді немає.

У цьому місці мешкала прекрасна дівчина, яка мала звичку зітхати. Її звали Ізабель. Вона була однією з Дочок Ребекки ― найвищих паладинів Церкви Ребекки ― та володаркою Списа Рафаеля.

Вона здригнулася, слухаючи звуки, що долинали з кімнати папи.

— Цей нібито божественний чин щоночі трясе стегнами, наче пес.

Священик Кассус зреагував на її слова.

— Тсс. Твої слова не личать діві священного світла.

Ізабель нахмурилася.

— То що ж мені казати? Наш папа щоночі вступає в статевий акт… Уф! Уф!

Зрештою, Кассус затулив їй рота долонею. Він нервово поглянув на запальну Ізабель.

— Я не можу говорити в присутності Його Святості, а тепер не можу навіть поскаржитися за його спиною?

— …У Його Святості всюди є очі й вуха. Будь обережною.

— Ха..!

Ці двоє саме розмовляли, коли до них вийшов папа.

— Тут шумно. Ви мене критикували?

Папа відчинив двері й з’явився голим. Його спітніла шкіра виблискувала у місячному світлі. Незважаючи на те що післязавтра йому виповниться 60 років, він мав пружну шкіру та здорове тіло.

Ізабель і Кассус вклонилися.

— Раді бачити Вашу Святість.

— Ізабель, ти, як завжди, прекрасна.

Папа Древіґо посміхнувся й доторкнувся до волосся Ізабель, ніби вона була для нього чимось цінним. Ізабель відчула сором і прикусила губу. Вона хотіла струсити руку папи. Але не наважилася, тож проковтнула свій гнів. Вона стримано попросила:

— Ваша Святосте, ви зараз, мабуть, зайняті тими повіями у своєму ліжку? Чи можете ви залишити їх, щоб прийти поговорити зі мною?

— Хуху, незалежно від твого становища, чи не надто це ― ображати мене?

Усміхнений папа відвів руку від волосся Ізабель. Оскільки це був сам папа, Ізабель не наважилася виявити своє обурення.

— Я з’ясувала, чому Церква Ятана прагне заволодіти Божественним щитом. Існує явище, за якого Божественний щит може наповнитися темною магічною силою. Тоді величезна божественна сила Божественного щита перетворюється на темну магію. Церква Ятана планує перетворити щит на свою зброю.

Папа проявив зацікавленість.

— Темрява мешкає там, де є світло… Власне, хіба божественна і темна сили не чудово поєднуються?

— Ми мусимо вжити заходів, щоб вони ніколи не змогли заволодіти Божественним щитом.

— Нам доведеться відкликати їх усіх назад.

Спосіб виготовлення Божественного щита поширився в деяких країнах та родинах, наближених до Церкви Ребекки. По‑перше, для виготовлення Божественного щита був потрібен священик Церкви Ребекки. Коваль не міг виготовити його самотужки, тож церква знала, чому, коли, хто саме та який саме священик допомагав у створенні Божественного щита. Відібрати Божественні щити не буде складно.

— Я доручу паладинам зібрати Божественні щити з кожної країни та родини, — сказала Ізабель.

— Хай інші займаються рутинною роботою. У мене для тебе є інше завдання.

— ..?

Папа зробив багатозначний вираз обличчя.

— Минулої ночі я отримав божественне послання. Богиня Ребекка сказала, що одна з її дочок рано чи пізно зрадить мене.

— Що це означає?

Що він мав на увазі? Ізабель охопило тривожне передчуття, і вона застигла, а папа з холодною посмішкою наказав:

— Приведи Рін. Вона, безсумнівно, та зрадниця, про яку говорила богиня. Я збираюся покарати її.

Ізабель не погодилася.

— Дочки Ребекки віддані лише богині Ребеці та Вашій Святості! Серед нас немає зрадників.

— Рін у храмі в маленькому селі й тричі не відповіла на мій заклик. Як вона може так робити, якщо тільки не збирається зрадити мене?

Зрештою Ізабель не змогла приховати свого гніву.

— Певно, у неї є причина, чому вона не відповідає на Ваш заклик! Ваша Святосте! Ви впевнені, що божественне послання, яке Ви отримали, є правильним? Ваша Святосте, я й не знала, що Ви можете чути божественні послання!

— Яка зухвалість!

Папа однією рукою схопив Ізабель за горло і промовив загрозливим тоном:

— Моя воля ― це воля богині Ребекки. Ти не довіряєш мені?

Ізабель виросла в церкві. Як і будь‑який інший священик чи паладин, її навчили абсолютній відданості богині Ребеці та папі. Це було своєрідне «промивання мізків», тож вона не могла піти проти волі папи, навіть попри свою природну вільну натуру.

— …Я вам вірю, — ледь вимовила Ізабель. Тоді папа відпустив її горло. Він посміхнувся їй привітно, але ця посмішка здавалася моторошною.

— Я даю тобі два дні. Приведи Рін сюди.

Папа віддав їй наказ і вийшов із кімнати. Кассус, який увесь цей час стояв у поклоні, поспішно підвівся. Він обережно простягнув руку до Ізабель і запитав:

— …Що ти будеш робити?

Ізабель деякий час мовчала після зустрічі з папою. Потім вона опустила голову й слабким голосом промовила:

— Що я можу зробити? Я мушу виконати його наказ.

Рін теж Дочка Ребекки. Папа, можливо, й негідник, а церква занепала, але Рін нізащо б їх не зрадила. Вона, певно, не могла терпіти цю гнилу церкву й вже деякий час блукала то тут, то там.

Ізабель знала це краще за будь‑кого. Але вона була змушена виконувати наказ.

— …

Кассус співчував Ізабель і швидко перевів погляд на вікно. Він помолився, дивлячись на місяць.

“Богине Ребекко… Будь ласка, нашли божественне покарання на прогнилого папу…”

***

Минуло чотири дні з того часу, як Ґрід покинув Вінстон. За ці чотири дні Ґрід досяг 130‑го рівня. Усе це завдяки Плащу Малакуса. Ґрід носив його з самого моменту залишення Вінстона.

— Просто супер.

Кордон Вічного Королівства та Сахаранської Імперії. Коли Ґрід перетинав гори Суаз, навколо нього зібралися десятки монстрів. Їх привабив запах крові, що виходив від Плаща Малакуса.

Протягом останніх чотирьох днів Ґрід постійно полював саме таким чином.

— Аап!

Монстри в горах Суаз мали середній рівень 160. Наразі Ґрід був настільки сильним, що йому не доводилося застосовувати вміння проти монстрів 160‑го рівня. В рамках тренувань він використовував чисте володіння мечем, щоб по черзі розправлятися з монстрами.

Фізичні дані Ґріда були феноменальними й перевищували людські межі завдяки його приголомшливим характеристикам. Тіло Ґріда рухалося згідно з його волею, що дозволяло йому демонструвати майстерність володіння мечем, яка була неможливою навіть тоді, коли він був воїном.

Ґрід підскочив, тримаючи Дайнслейф обома руками, і тричі обернувся, щоб, скориставшись відцентровою силою, розтрощити тіло єті. Потім він миттєво відреагував на удар сокирою троля, що стояв за мертвим єті.

Водночас у повітрі пролетіла сокира огра, а єті кинули три камені. Його правий бік затуляли величезні дерева. Він перерізав тролю шию, але той не помер і знову замахнувся сокирою.

Ґрід ухилився від сокири троля й стрибнув праворуч. Ухилившись від сокири огра, він використав її як стілець і розбив усі три камені Дайнслейфом. Потім він увірвався в центр збентежених єті.

Темний меч рухався по непередбачуваній траєкторії крізь їхні тіла. Єті на мить втратили огляд через плащ, що звивався, і швидко опинилися знищеними. Ґрід побіг і наздогнав монстрів, що втікали. Пронизавши серце єті, він замахнувся кулаком в бік гаргульї, що спускалася з неба.

Гаргулья наштовхнулась лише на єті. Ґрід засміявся, вже використавши «Політ», щоб переміститися над головою гаргульї.

— Ей.

Гаргулья злякалася й поспішно вистрілила променем. Вони були так близько, що Ґрід не зміг ухилитися від променя, але продовжував летіти прямо на неї. Гаргулья подумала, що Ґрід перетвориться на камінь, і радісно закричала.

Але з Ґрідом усе було гаразд. Збентежена гаргулья отримала удар Дайнслейфом у шию.

— Ааа!

Ґрід все ще сміявся. Чим більше він бився, тим більше досвіду та рівнів отримував, що давало йому відчуття, ніби він стає сильнішим.

— Вперед!

На землі все ще залишалася велика кількість монстрів. Ґрід дістав павраній зі свого інвентарю. Протягом останніх чотирьох днів він намагався поліпшити взаємодію з павранієм, і вона стрімко розвивалася.

Зараз павраній не просто обертався навколо Ґріда, захищаючи його. Натомість він, підкоряючись волі Ґріда, першим атакував ворога.

Золоті диски рухалися, наче бумеранги, і розсікли ахіллове сухожилля огра. Ґрід накинувся на поваленого огра, і почалася одностороння різанина. Під час бою завдяки Плащу Малакуса збігалося все більше монстрів, і швидко настала ніч.

— Хух… хух…

Показники витривалості та сили Ґріда були настільки високими, що це здавалося нереальним. Але навіть Ґрід виснажився після цілісінького дня боїв. Після полювання на сотні монстрів…

Ґрід підняв свій рівень до задовільного, зняв плащ і відпочив. Здавалося, що, простягнувши руку, він зможе дістати зірки на нічному небі.

“Було б класно апатись, не знімаючи Плаща Малакуса, і рухатися… Але всюди повно мобів, тож я рухаюсь повільно.”

Щоб виконати класове завдання, йому треба було відвідати Церкви Джудара, Домініону та Ятана, а також Церкву Ребекки. Здавалося, що на виконання завдання піде чимало часу, тож він не міг надто зволікати.

Чи варто йому із завтрашнього дня не одягати плащ? Ґрід вагався, перш ніж прийняти рішення.

“Я не зможу часто мандрувати… Після цього завдання мені доведеться одружитися й працювати в кузні… Так, варто скористатися нагодою.”

Наступного дня.

День був сонячним, а сили відновилися, тож Ґрід знову одягнув Плащ Малакуса. Він продовжував полювати, перетинаючи гори. У результаті Ґрід витратив тиждень на перехід через гори Суаз, які звичайні люди могли подолати за три дні.

Завдяки цьому Ґрід добре проводив час.

Але саме в цей момент.

Людина, яка страждала через Ґріда…

— Ґріде… Коли ти повернешся..?

Ґрід зник із кузні Хана. У кутку кузні сидів навпочіпки лисий чоловік. Це був Вантнер. Він бурмотів, дивлячись на вхід до кузні.

— Ґріде… Повертайся вже… Швидше… Повертайся…

Нарешті його очікування добігло кінця! Настала його черга отримати предмет від Ґріда. Та цей негідник не зробив предмет і зник у завданні, і ось уже минуло 10 днів. Коли, в біса, він збирається повернутися?

— Чому..? Чому саме на моїй черзі...?

Тим часом Пон та Ібеллін підвищували свої рівні завдяки Ґріду. Рівень Пона значно випереджав рівень Вантнера, а тепер вже й Ібеллін наздоганяв його.

— Будь ласка, повертайся швидше..!!

Інші члени гільдії принесли свої речі до Хана на ремонт і там побачили Вантнера.

— Що це з ним?

— Може, він побачив, як Пон з Ібелліном вбивають мобів своєму новою зброєю. Після цього він не зміг піти на полювання.

— Але хіба він не в кращому становищі, ніж ми? Хіба Ґрід не посилив його сокири оцінкою?

— Правда, якби ж тільки він приділяв трохи більше уваги своєму захисту… Хоча він ― лицар‑хранитель, він вклав усі свої очки в силу й цікавився лише зброєю. Це його і підвело.

Одного дня Вантнер запропонував Джішуці:

— Наступного разу, коли Ґрід вирушить на квест, усі члени гільдії мають супроводжувати його. Ми будемо разом виконувати його квест. Тоді Ґрід не витрачатиме час на квести та зможе присвятити себе виготовленню наших предметів.

— …Ґрід теж має отримувати задоволення від гри.

— Він же коваль! Він має виконувати свої обов’язки!

— …

Думки Вантнера були зосереджені на кузні, де він хотів, щоб Ґрід зробив для нього предмет.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub