Розділ 123 — Папа Древіґо (2)

— Я… Я змусила Рін прийти сюди…

Задній двір Ватикану.

Ізабель плакала, сховавши обличчя в колінах. Вона відчувала провину за те, що привела Рін сюди.

— Я хотіла відмовитися виконувати наказ Його Святості… Але я боялася… Я знаю, як сильно Рін ненавидить нинішній Ватикан… Це через мене… Рін повернулася сюди через мене…

Кассус намагався її заспокоїти:

— Якби ти відмовилася виконувати наказ Його Святості, Рін привів б сюди хтось інший. Рін буде вдячна за те, що її ввічливо привела подруга, а не за те, що її притягнув хтось інший. Тож, будь ласка, не звинувачуй себе.

— …

Ізабель повільно підняла голову. Вона подивилася на нього вологими очима. Вона легенько відкинула довге волосся кольору платини з очей і лагідно запитала:

— Рін… Що з нею станеться?

Папа скликав високопоставлених членів церкви, щоб вирішити долю Рін. Ізабель хотіла бути присутньою, але папа відмовив їй у цьому, що ще більше посилило її тривогу. Вона не хотіла, щоб з Рін повелися несправедливо.

Кассус не зміг нічого відповісти.

“Може… Її можуть позбавити статусу, а в найгіршому випадку ― вона може втратити життя.”

На перший погляд, Дочок Ребекки шанували як священних істот, що поступалися лише самому папі, і всі ставилися до них з повагою. Однак високі чини церкви вважали Дочок Ребекки лише витратним матеріалом, просто потужною зброєю. Доки зберігалися три божественні артефакти, Дочок Ребекки можна було замінити в будь‑який момент.

“Зараз Дочки Ребекки ― це люди, які служать папі. Вони ― скалка в оці нинішнього папи. Папа захоче нових Дочок Ребекки, які будуть беззастережно віддані йому.”

Папа спробує передати три божественні артефакти новим людям.

“Не лише Рін перебуває в небезпеці. Рано чи пізно, можливо, й Ізабель…”

Серце Кассуса тьохнуло. Дочки Ребекки виросли в церкві. Вони знали лише, як існувати як виконавці волі церкви!

“…Як тільки вони стають непотрібними, їх викидають.”

Чому ж твориться така трагедія?

“Жахлива доля.”

Ізабель цього року виповнилося лише 17, а Рін ― 19.

Вони народилися з вродженою великою божественною силою, і з дитинства їх навчали, як воювати та бути відданими Церкві. Якби Церква їх покинула, чи змогли б вони пристосуватися до звичайного життя? Ще гірше було б, якби їх вбили. Для них було б надто жорстоко померти, не відчувши тепла сім'ї, друзів чи навіть коханої людини.

“Крім того…”

Як тільки з’являться нові Дочки Ребекки, які будуть абсолютно віддані папі, ніхто вже не зможе його зупинити. Відтоді Церква Ребекки піде шляхом повного занепаду. Ситуація виходила з‑під контролю.

— Хто‑небудь…

Кассус, який зазвичай був стоїчним і безвиразним, не зміг приховати своїх думок. Вперше у житті він пролив сльози.

— Хто‑небудь, будь ласка… Врятуйте нас…

— Кассусе..? — Ізабель збентежила незвична поведінка Кассуса. Вона не мала уявлення, що робити. — Ч‑чому ти плачеш? Е‑е? Ц‑це через мене? Я так тебе засмутила, що змусила плакати? Пробач. Пробач, тільки не плач. Усе добре. З Рін усе буде добре, і колись богиня Ребекка наведе Його Святість на правильний шлях.

Ізабель була вільнодумною. Незважаючи на суворе виховання в церкві, вона мала сильний характер. Часто вона набридала людям, але мала тепле серце, наче сонячне проміння. Вона перебувала в найскладнішому становищі, та все одно посміхалася й втішала своїх підлеглих?

Кассусу стало ще сумніше від думки про те, що це священне, прекрасне й тепле життя добігає кінця. У ту мить він ледь не розридався.

— Чого дорослий чоловік плаче? Хм? Та ще й перед дівчиною. Це просто соромно.

— ..!

Чому цей голос здавався таким знайомим? Кассус здивувався появі несподіваної постаті й поспішно озирнувся. Там стояв чорноволосий хлопець із посмішкою на обличчі.

— Давно не бачилися, Кассусе.

— Ґрід..!

Замок Вінстона попросив допомоги у священика для створення Божественного щита, і туди відправили Кассуса. Тоді, під час виготовлення двох Божественних щитів, Кассус встиг зблизитися з Ґрідом. Але він і не міг уявити, що ці стосунки колись відновляться.

Чому Ґрід прийшов до Ватикану?

— Чому ти тут..?

Посеред запитання Кассус раптом витріщився на нього. Причиною цього була злісна магічна сила та кров незайманих, що виходили з плаща, який носив Ґрід.

— Цей плащ..!

Ізабель сказала:

— Це Плащ Малакуса.

— Плащ Малакуса… Невже?

— Так.

Ізабель кілька разів стикалася з Малакусом. Вона здійснила кілька нальотів на місця, де Малакус приносив у жертву незайманих дівчат. Її щоразу переривали, тож вона так і не змогла зловити його, але чула чутки, що могутні воїни Вінстона знищили Малакуса. Одним із цих могутніх людей, схоже, був молодий чоловік, на ім’я Ґрід.

— Для мене честь познайомитися з таким великим воїном.

— А! Ти! — Ґрід поглянув на Ізабель і здивувався. Потім, впізнавши її, він загорівся. — Викрадачка щитів! Ам, це… А! Точно! Ти ж Дочка Ребекки? Ей! Дочка Ребекки! Віддай мені мій щит!

— Що?

Ізабель зустрічалася з Ґрідом у замку Вінстона. Але вона не пам’ятала його, бо тоді його не бачила. Кассус пояснив Ізабель, яку бентежила ця дивна ситуація:

— Він ― коваль з Вінстона. Саме він викував Божественний щит, який ти маєш.

— Ого, серйозно? Він такий вправний коваль? Хм? Але як коваль міг убити Малакуса?

Ґрід широкими кроками підійшов до здивованої й сповненої захоплення Ізабель. Потім він безсоромно зажадав:

— Віддай мені мій щит.

Ізабель стало ніяково.

— Я ціную те, що ти переміг Малакуса. Але я не можу тобі допомогти. Божественний щит ― небезпечна зброя, тому ми вирішили вилучити їх усіх. А той інший щит, який ти зробив, можеш і його віддати, будь ласка?

— Шо‑шо? — здивувався Ґрід. — Я купу грошей витратив на ці щити! Ти хоч уявляєш, скільки вони коштують? Я міг би розбагатіти, якби їх продав!

— Я розумію, але… Вибач. Нічого не поробиш. Такі правила.

— Ч‑чорт!

Ґріда дратувала думка про те, що він втратить свій легендарний Божественний щит. Як він міг зберігати спокій, коли його збиралися позбавити предметів на сотні мільйонів вон? Зрештою, обличчя Ґріда почервоніло, і він приготувався до бою.

— Кров не проллється, якщо ти негайно віддаси мені щит.

Наразі Ґрід був на 150‑му рівні. Він змінився порівняно з тим часом, коли Божественний щит вкрав послідовник Ятана. Його впевненість у собі була безмежною, незважаючи на те, що перед ним стояв найсильніший паладин Церкви Ребекки.

Ґрід витягнув великий меч, а Кассус спробував з ним поговорити.

— Ґріде, будь ласка, заспокойся. Давай спочатку поговоримо. Ти чому тут?

— Ах, ти! Що ти там сказав? Хіба я виглядаю так, ніби хочу зараз балакати? А?

— Ґріде, будь ласка. Охолонь.

Кассус глибоко вклонився. Ґрід згадав той час, коли він виготовляв предмети разом із Кассусом, і дещо заспокоївся. Потім він пояснив:

— Я прийшов до папи.

— До Його Святості?

— У мене є дещо, що я хотів би, щоб він благословив… А ще я хотів попросити повернути Божественний щит.

— Хах…

Кассусу це здалося дивним. Дивно було знову зустрітися з кимось, кого він вважав лише випадковим знайомим.

“Це все справа рук богині Ребекки…”

Що означали його стосунки з Ґрідом? У цю мить Кассус глибоко зацікавився.

— ..?!

Зсередини Ватикану пролунав потужний вибух. Ізабель зблідла.

— Ця божественна сила… Це Його Святість!

З Рін, безсумнівно, щось сталося. Невже папа робив щось жахливе з Рін, поки вона стояла тут? Ізабель побоювалася найгіршого й одразу ж кинулася до Ватикану. Кассус перегородив їй шлях.

— Хіба Його Святість не наказав тобі не заходити? Не йди. Якщо ти порушиш його наказ, Його Святість покарає тебе і Рін.

Кассус вважав, що Рін уже зазнає покарання.

Ізабель зціпила зуби.

— Дійсно… Я мушу врятувати Рін від Його Святості!

З нізвідки з'явилося золоте коло. Потім з нього виринув білий спис. Це був один із трьох божественних артефактів Церкви Ребекки ― Спис Рафаеля. Ґрід із захопленням розглядав спис.

“Раніше я його не розпізнав, але хіба це не грізна зброя? Вона набагато краща за Штормовий спис, який я зробив. Ні, вона на кілька сходинок вище за Дайнслейф.”

Була лише одна людина, яка могла зробити таку зброю.

“Паґма..!”

Він знайшов підказку про Паґму в такому місці. Ґрід схвильовано схопив Спис Рафаеля.

— Гей! Дай‑но я подивлюся!

— Що?

Ізабель ще більше розлютилася через дії Ґріда й рішуче змахнула списом. Він насмілився доторкнутися до священної зброї. Вона хотіла відкинути Ґріда аж до дерева, що стояло за 100 метрів. Однак…

— Га?

Спис не піддавався. Справа була в силі Ґріда, з якою він тримав спис ― вона виходила за межі людських можливостей.

— Аах!

Ізабель замахнулася списом з усієї сили. Тоді тіло Ґріда відкинуло на 30 метрів, і він покотився по землі.

— Ух…

У Ґріда запаморочилося в голові. Він ледь зміг підвестися.

— Що? Ну і сила.

Ґрід перестав вкладати очки в інтелект після того, як накопичив певну кількість мани. Потім він вклав усі свої очки в силу. На 150‑му рівні, у поєднанні з ефектом своїх титулів, Ґрід мав понад 1 500 сили. Він міг розбивати каміння одним ударом кулака.

Сила Ґрід зросла до такого рівня, що Тун уже не міг з ним змагатися. Проте навіть ця величезна сила не могла зрівнятися з Ізабель.

“Дочки Ребекки ― не порожня назва.”

Вона була стрункою дівчиною, але проявляла фізичну силу, що виходила за межі людських можливостей! Ізабель дісталася до головних воріт Ватикану, поки Ґрід милувався нею.

— Ізабель! Будь ласка, зупинись!

“Просто почекай ще трохи, Рін, я врятую тебе!”

Кассус не зміг її зупинити. Сповнена бажанням врятувати Рін, Ізабель прочинила двері Ватикану. Саме в цю мить.

Дівчина з фіолетовим волоссям стрибнула з даху Ватикану й напала на Ізабель.

— Ти!

Ізабель здивувалася, ледь встигнувши відбитися від атаки. Дівчина, яка раптово з’явилася біля входу до Ватикану! Це була остання з Дочок Ребекки та володарка Щита Еверіеля ― Луна.

— О ні… Ти не можеш увійти.

Ізабель крикнула їй:

— Луно, відійди з дороги! Рін у небезпеці!

Луна похитала головою.

— Накази Його Святості є абсолютними… Я мушу їх виконувати.

— Справді… Ти справді не можеш? Це лише прохання.

Ізабель благала. Але Луна була непохитною.

— Пробач… Я не можу.

Луна була набагато молодшою за Ізабель і Рін. Цього року їй виповнилося 14, тож вплив промивання мізків ще був сильним. На відміну від Ізабель і Рін, які мислили самостійно, вона лише виконувала накази. Саме вона досягла найбільших успіхів під час придушення повстання три місяці тому, і саме її папа любив найбільше.

— Пробити Щит Еверіеля неможливо… Не може бути… Рін..!

Ізабель добре усвідомлювала, що не зможе переконати Луну, і впала у відчай. У цю мить Рін страждала на самоті. Ізабель була єдиною, хто міг допомогти Рін, але чому богиня піддавала її таким випробуванням?

— Богине, ти відвертаєшся від Рін..?

У ту мить, коли Ізабель охопив відчай… Перед Ґрідом спалахнуло вікно сповіщення.

[ Допоможіть Церкві Ребекки!

Складність: класове завдання.

Церква Ребекки ― це релігійна інституція, тісно пов’язана з Паґмою. Про дружбу між 5‑м Папою Францем і Паґмою розповідають і через сотні років.

Як наступник Паґми, ви зобов’язані допомогти Церкві Ребекки, яку спотворює 13‑й Папа Древіґо.

Вбийте Папу Древіґо!

Допоможіть Церкві Ребекки!

Умови виконання завдання : смерть Древіґо.

Нагорода за виконання : благословення богині Ребекки.

* Це додаткове завдання, яке виконується разом із другим класовим завданням. Якщо ви не виконаєте це завдання, то не зможете виконати умови другого класового завдання.]

— Вони там взагалі йо*****сь?

Подивіться на попередження! Якщо він провалить це завдання, то провалить і класове завдання! Ґрід не міг цього зрозуміти.

— Чорт, сказитись, — він тремтів від цього завдання. — Ах, це реально… Якщо я провалю… А?

Ґрід саме скаржився, коли його погляд впав на спис в руці Ізабель. Прозора стрілка, видима лише для Ґріда, була націлена на спис Ізабель.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub