Розділ 134 — Як це ― бути рабом? (2)

Святилище Церкви Джудара знаходилося неподалік від Церкви Домініону. Якщо скористатися скороченим шляхом, туди можна було дістатися за три дні. Але мало хто йшов цим шляхом. Майже всі обирали головну дорогу, навіть якщо це займало вдвічі більше часу.

Причина була проста. На найкоротшому маршруті проживали грифони. Один момент неуважності ― і людина могла опинитися в оточенні десятків грифонів. Місцеві лорди запровадили покарання, згідно з яким засуджених злочинців залишали в місцевості проживання грифонів, і ті, хто відвідував таке небезпечне місце, були надзвичайною рідкістю.

Але саме зараз…

Молодий азієць і чорношкірий чоловік йшли в місцевість проживання грифонів, наче метелики, що летять у вогонь. Це були Ґрід і Тобан.

— Тобане, що ти робиш? Мені нудно.

— Цсс!

Тобан, який напружено вдивлявся в місце проживання грифонів, затулив рот Ґріду, що позіхав. Він почав пітніти, кажучи:

— Скільки разів мені тобі повторювати? Ти хочеш померти, коли грифони тебе виявлять через твій шум?

Грифони були 260‑го рівня. Маючи міцні крила та велику витривалість, вони могли нападати з неба й захоплювати свою здобич. Завдяки цьому вони були одними з найнебезпечніших хижаків серед польових монстрів. Навіть високорівневі рейтери не змогли б дати відсіч, потрапивши в засідку групи грифонів.

Ось чому Тобан був обережним.

— Просто мовчи і йди за мною. Я проходив цією стежкою десятки разів. Якщо ти будеш робити так, як я кажу, ми зможемо безпечно пройти через каньйон, не зустрівши жодного грифона.

— …

— Намагайся не шуміти при диханні і повзи. Ясно?

Тобан впевнено ліг на землю й прийняв положення для повзання.

Ґрід мовчки спостерігав за ним, а потім нахмурився:

— Твій тон трохи дратує. Ти що, намагаєшся мене повчати? Га? Раб не боїться свого господаря?

Тобан усвідомив свою помилку й пояснив:

— А‑ах, Ґріде. Не нервуйся. Я просто хотів тобі порадити…

— Як це дратує. Я тебе не слухаю. Повзати? Ти з дуба впав? Хіба я цього не натерпівся, коли був солдатом?

Південна Корея ще не об’єдналася з Північною Кореєю. Минуло вже понад 100 років перемир’я, але провокації з боку Північної Кореї все ще тривали. Щоб захистити країну від Північної Кореї, сильні молоді чоловіки Південної Кореї проходили обов’язкову військову службу, і Ґрід не був винятком.

— Ти служив? Ти знаєш, як повзати?

— У війську..?

Тобан народився у Сполучених Штатах. Він не цікавився військовою службою, тому не мав багато досвіду спілкування із солдатами.

Ґрід цокнув.

— Хлопець, який ніколи не служив у війську, розказує про повзання… Чуєш, ти, цивільний. Я служив у південнокорейській армії і досі є резервістом. Ти уявляєш, як я мучився, коли повзав на тренуваннях? Я досі тремчу, коли згадую ті часи. А тепер мені доведеться повзати в грі? До того ж із кимось, хто навіть не знає цього відчуття.

— …

Тобана пригнітили слова Ґріда, і він не зміг їм заперечити. Звідки йому було знати, що повзання так роздратує солдата? Зрозумівши це, він просто стояв, як заціпенілий.

— Ага, поповзаю тут зараз… — буркнув Ґрід, перш ніж дістати щось зі свого інвентарю. Це був пошарпаний плащ. Плащ Малакуса.

Тобан запанікував:

— Г‑гей, Ґріде! Ти здурів? Нащо ти його дістав? Я ж тобі вже купу разів казав тримати його в інвентарі!

Тобан був одним із учасників рейду на Малакуса. Він добре знав, яку функцію мав цей плащ. Одного лише запаху крові з плаща вистачило, щоб розбурхати сотні грифонів, що мешкали на високих скелях!

— Ти ж йдеш на самогубство! — Тобан уявив собі сцену, як грифони збігаються, відчувши запах крові, і зблід. — Швидше засунь плащ назад у інвентар!

Ґрід подивився на переляканого Тобана й глузливо зауважив:

— Як ти думаєш, чому я вибрав цей короткий шлях? Хіба тільки для того, щоб скоротити час? Ні. По‑перше, моя мета ― полювати на грифонів. Я не можу проігнорувати місце проживання грифонів тут.

Кістки, шкіра та сухожилля грифонів широко використовувалися у виготовленні предметів. Сухожилля грифонів було одним із основних матеріалів для Штормового списа. Ґрід вирішив полювати на грифонів, оскільки Пон сказав, що заплатив велику суму грошей за їхні сухожилля.

Тепер настав слушний момент. У околицях Вінстона не було територій, де мешкали грифони. Він не міг пропустити місце проживання грифонів, яке було саме тут.

— Сьогодні я заберу у грифонів усе!

— Навіжений придурок!

— Що? Що ти щойно сказав?

Ґрід гнівно поглянув на Тобана. Але Тобан не відступив. Грифони були страшніші за Ґріда.

— Тепер я знаю, що ти дуже сильний! Твої здібності можна порівняти з десяткою топа!

— Хе‑хе, аж настільки? — Ґрід зрадів похвалі, але водночас збентежено почухав ніс.

Схвильований Тобан підійшов ближче до Ґріда і вигукнув йому в обличчя:

— Але цього замало! Їх тут море! Якщо ми почнемо шуміти, нас оточать сотні грифонів. Навіть Крауґель, перший у рейтингу, не зміг би сам вбити всіх грифонів! А ти хочеш полювати на грифонів, одягнувши Плащ Малакуса? Зніми його негайно!

— Е‑е‑е…

Дійсно, грифони були важкими для полювання монстрами. Хіба вони не 260‑го рівня? Ґрід, зважаючи на набутий досвід, поклав Плащ Малакуса в інвентар. Потім він сказав Тобану:

— Окей, я розумію. Я відмовлюся від групового полювання. Замість цього давай просто вбивати якомога більше. Ми підемо і будемо полювати на грифонів по одному. Зрозумів?

Ґрід був рішуче налаштований полювати на грифонів. Тож Тобану довелося поступитися.

— Так, якщо по одному… Це займе трохи часу, але цілком підійде.

Чесно кажучи, Тобан теж хотів отримати досвід і трофеї, які давало полювання на грифонів.

І ось трохи пізніше…

Проблемою стали схвильовані крики Тобана. Почувши його голос, зібралися десятки грифонів.

— Ааа… — Тобан побачив у небі зграю грифонів і впав на землю. — Блін..! Ми пропали! Ми помремо!

Ґрід презирливо хмикнув:

— Припини розводити паніку. Як я можу загинути тут?

— Ґрід…

Умить Ґрід одягнув сяючі білі обладунки, рукавиці та срібну корону. У його правій руці також з’явився чорний великий меч. Ця вражаюча й велична постать вселила надію в Тобана.

“Точно… Ґрід сильний!”

Він самотужки переміг у бою Асуку, Чорного Тедді, Бокса та самого Тобана. Можливо, його рівень був невисоким, але завдяки своєму легендарному класу він був одним із найсильніших гравців. Тобан вірив, що разом із Ґрідом їм, можливо, вдасться перемогти грифонів.

— Ґріде! Наказуй!

Він уже погодився стати рабом і мав виконувати свої обов’язки раба! Тобан був повністю готовий виконувати вказівки Ґріда. Той кинув йому Плащ Малакуса.

— По‑перше, одягни його. Потім тікай.

— ..?

Тобан не міг збагнути наміри Ґріда. Втікати в Плащі Малакуса? Якщо він одягне його, чи не стане він мішенню для грифонів? Нащо йому одягати плащ, коли він намагається втекти?

Ґрід розчаровано вигукнув:

— Ти досі не розумієш? Ти ― приманка!

— Приманка?

Тобан не повірив своїм вухам. Людина, вид, що володіє найкращим інтелектом на планеті, використовується як приманка для монстра?

— Ти серйозно?

Ґрід нетерпляче відповів Тобану:

— Хіба я звучу так, ніби жартую? Це наказ.

— Нізащо! Виступати приманкою для монстрів ― це порушення прав людини! Це неетично!

— А яке тут відношення до етики? Яке право має раб говорити про громадянські права? Ми зможемо вийти з цієї ситуації, якщо ти будеш приманкою, а я ззаду поодинці буду їх вбивати!

Це була правда. Бій з десятками грифонів означав би їхню смерть. Тобану хотілося плакати. Кілька днів тому він радів, що вперше отримав завдання SS‑рангу, але тепер усе змінилося. Це було не завдання від бога, а прокляття.

— Чорт!

Останнім часом кількість випадків, коли Тобану хотілося плакати, значно зросла. Зрештою він одягнув Плащ Малакуса. Запах крові поширився в усіх напрямках, і увага грифонів зосередилася на Тобані.

Грифони були не менш жорстокими за орків. Цей апетитний запах їх розбурхав. Гострі дзьоби були націлені саме на голову Тобана.

— Іік!

Тобан захистився щитом.

На нього припав потужний удар, і тіло Тобана відкинуло на кілька кроків назад. У цю мить грифон розмахнувся своїми величезними крилами, створивши повітряний потік, і замахнувся важкими лапами.

— Е? Е‑е‑е?

Тобан похитнувся від тиску вітру. Лапа грифона направлялася йому в груди.

“Ні!”

Через тиск вітру Тобан навіть не зміг вирівняти щит. Це означало, що лапа грифона влучить у нього, і він не зможе уникнути серйозної травми. Але чому цей грифон такий сильний? Тобан засумнівався і глянув на ім’я грифона. Потім він вилаявся.

— Бляха ж ти муха! Цей мудак ― польовий бос?

Саме так. Грифон, що очолював 22 грифонів, був польовим босом 290‑го рівня на ім’я «Капітан грифонів».

— Чому Бог мене покинув? — закричав Тобан. Але після неминучого удару він одразу випив зілля здоров’я та застосував магію посилення захисту. Тоді він заплющив очі й приготувався до болю.

У ту мить Ґрід з’явився позаду Капітана грифонів і в ідеальний момент застосував «Танець меча Паґми: Вбивство».

[Крит!]

[Активована властивість Рукавиць святого світла, завдяки чому атака виконується п'ять разів.]

Шкода від «Вбивства» 1‑го рівня становив 1 500% його сили атаки, а від 2‑го ― 1 800%. Ґрід, як завжди, вклав 200 очок характеристик, отриманих за папу, у силу. Крім того, павраній був благословенний богом Домініоном і мав ефект посилення шкоди.

Але це ще не все.

На даний момент Дайнслейф розпізнав 23 грифонів як ворогів. Додаткові 345 сили атаки від цього, а також ефект «Люті коваля» та 1 800% до шкоди виявилися достатніми, щоб становити загрозу для боса.

До того ж стався критичний удар і спрацювала властивість Рукавиць святого світла. Завдана шкода перевищувала межі здорового глузду.

[Завдано 284 000 шкоди.]

“Хіба у папи не було лише близько 300 000 здоров’я?”

Ґрід здивувався, побачивши вікно сповіщення.

Один‑єдиний удар. Капітан грифонів зазнав колосальної шкоди від одного удару й звалився. Він звалився. Він опинився у критичному стані. Тобан роззявив рота й запитав Ґріда:

— Ґріде… Що це за шалена сила атаки? Тільки не кажи, що ти не використав усі свої вміння в бою проти групи Бокса?

Можливо, легендарний клас був могутнішим, ніж він очікував.

Ґрід спокійно відповів Тобану:

— Та ні. Це чиста удача.

Ґрід був здивований навіть більше, ніж Тобан.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub