Розділ 141 — Рейд на Хранителя лісу (2)

Протягом триденної подорожі до Сірого лісу на околицях Байрана Ґрід постійно змушував Джуда та солдатів працювати.

Він велів їм битися з монстрами, яких приваблював Плащ Малакуса. Однак мінімальний рівень монстрів Байрана становив 100, а монстрів у Сірого лісу ― 120. Солдатам 70–80‑го рівня було важко з ними боротися. Звучали крики болю.

Але Ґрід був непохитний. Він ніколи не віддавав наказів солдатам відступати. Їх змушували битися, навіть якщо їм доведеться загинути. Він майже не давав перерв. Зрештою, солдати не мали права відмовлятися виконувати його накази й були змушені битися зі справжньою рішучістю померти. І справді, кілька разів вони ледь не загинули.

Солдати більше не вважали Ґріда героєм. Вони вважали його дияволом.

Спочатку вони думали, що ця експедиція була організована, аби їх мучити. Але жоден із солдатів не загинув від рук монстрів. Щоразу, коли солдати опинялися на межі смерті, Ґрід і лицарі рятували їх.

Це повторювалося протягом трьох днів, і середній рівень солдатів зріс до 90. Джуд завжди бився в авангарді й зумів досягти 110‑го рівня.

“Однозначно… НІПи відрізняються від гравців.”

Ґрід усвідомив кілька нових фактів. Гравці отримували 10 фіксованих очок характеристик щоразу, коли просувалися на рівень, тоді як НІПи випадково отримували від 6 до 20 очок характеристик. Щоразу, коли Джуд піднімався на рівень, він отримував щонайменше 16 очок характеристик. Ґрід дійсно зацікавився НІПом A‑рангу.

Ґрід був натхненний.

“Так, Джуде. Швидко рости. А потім стань моїм вірним псом.”

Наступного дня група нарешті дісталася Сірого лісу. З цього місця атмосфера стала дивною. Настрій солдатів, який піднявся під керівництвом Ґріда, миттєво зник.

— М‑мені шкода, але далі ми не можемо йти.

Вхід до лісу був затягнутий отруйним туманом, що утворився від отруйних квітів. У радіусі 300 метрів панувало отрутне повітря. Солдати й лицарі, природно, відступили. Вони знаходилися за п’ять метрів від отрути, але їхня шкіра вже свербіла. Вони відчували, як їхнє самопочуття погіршується в реальному часі.

Ромео вирішив, що зайти в ліс без священика Ребекки ― це не що інше, як самогубство.

— Нерозумно намагатися перемогти Хранителя лісу з такою групою. Добратися до самого нього неможливо. Це добре, що ми дісталися аж сюди, але нам лишається тільки повертатися…

Лицарі та солдати стояли нерухомо й не рухалися. Ґрід не змушував їх.

“Отруйний туман отруйних квітів завдає 350 шкоди на секунду.”

Не враховуючи лицарів, солдати мали менше ніж 3 000 здоров’я. Якщо він змусить їх увійти в туман, вони не зможуть пройти навіть 100 метрів, перш ніж загинуть. Ґрід наполегливо тренував їх, тому не хотів втрачати їх ось так.

“Я мушу йти вперед.”

Отруйна квітка була не просто отруйною рослиною. Це була хижа рослина 160‑го рівня, яка атакувала своїми пагонами все, що потрапляло в її радіус дії. Вона викликала жах як у мандрівників, так і у монстрів.

Але квіти не становили загрози для Ґріда. Він напружено простягнув руку до свого інвентарю. Він хотів дістати Дайнслейф, щоб позбутися отруйних квітів.

— Джуд?

Джуд, як завжди, мовчав, крокуючи вперед, у бік туману. Він прямував до отруйного туману, який лякав навіть лицарів!

“Ну так! Ти повністю захопив мою увагу!”

Ґріда сповнювало передчуття. Чим же Джуд скористається, щоб прорватися крізь отруйний туман? Він спостерігав з цікавістю. І ось Джуд нарешті ступив у туман. Його шкала здоров’я почала стрімко зменшуватися.

Але Джуду було байдуже. Він стогнав і продовжував йти. Потім він впав на траву.

— …Е? — Ґрід був збентежений таким несподіваним поворотом подій. Тоді серед солдатів піднявся галас.

— Ах, капітане! Він навіть не думав про наслідки і сам копає собі могилу!

— Треба скоро рятувати капітана!

— Чорт, нам доведеться йти в той отруйний туман? Ми теж помремо!

— Ех… Капітан так і помре?

Індикатор отруєння Джуда стрімко знижувався. Безпорадні солдати були змушені дивитися, як їхній капітан помирає на їхніх очах. Ґрід усвідомив свою помилку.

“Він же повний дурень.”

Навіть попри неодноразове підвищення рівня, інтелект Джуда все ще застряг на позначці 11. Було ще й невідоме вміння зі зловісною назвою «Уявлення не маю». Причиною, через яку Джуд увійшов у туман, було не те, що він знав, як його розігнати, а те, що він просто не мав уявлення про це. Ґрід запізно зрозумів це і поспішно рушив на допомогу.

“Я не можу його так втратити!”

— Віконте! — вигукнули Ромен і Дек. Віконт кидався в отруйний туман лише для того, щоб врятувати звичайного капітана? Вони не могли зрозуміти поведінку Ґріда.

Дек крикнув тривожним голосом:

— Сер Ромео! Якщо віконт загине, нам кінець!

— Пішли..!

Але було вже запізно. Швидкість руху Ґріда була надлюдською. У ту мить, коли Ромео та Дек вирішили його зупинити, Ґрід уже опинився посеред отруйного туману.

— Швидше випий!

— ..?

Його зір затуманився. Жахливий біль охопив усе тіло. Джуд подумав, що помре саме так. Раптом хтось підбіг до нього й підняв його. Потім Джуду дали випити зілля. Цим кимось виявився Ґрід.

— ..?

Аристократ був готовий ризикнути своїм життям, щоб врятувати простолюдина? Хіба аристократи не вважали солдатів «живим щитом» на полі бою? Ґрід відрізнявся від тих всіх, яких Джуд зустрічав раніше. Чим же він відрізнявся? Джуду було цікаво, але його розум не міг збагнути причину. Тож він просто був у захваті.

Потім він зробив дурне лице, коли до нього полетіли пагони отруйних квітів. Пагони були схожі на птахів у польоті, але жоден з них не зміг дістатися до Джуда. Це було природно. Як монстри 160‑го рівня могли протистояти Ґріду?

— Танець меча Паґми, Хвиля!

Мечі світла рухалися в усіх напрямках навколо Ґріда. Пагони, що летіли до Джуда, були знищені, і десятки отруйних квітів заверещали. Потім отруйний туман почав зникати, наче марево. Джуд знову зробив дурне лице й захопився майстерністю Ґріда.

“Сильний.”

Чисте повітря почало наповнювати отруєні легені. Завдяки своєму вродженому здоров’ю Джуд швидко оговтався від болю й підвівся. Потім він вклонився Ґріду.

— Дякую.

Ці слова були занадто простими для того, хто врятував йому життя. Ґрід на мить втратив дар мови.

“Він реально дурний.”

Він сказав Джуду:

— Бути хоробрим ― це добре, але перед тим, як діяти, треба подумати. У тебе ж немає десяти життів, правда?

— …Е‑е…

Джуд кивнув, ніби зрозумів. Але вираз його обличчя був надто нечітким. Схоже, він не зрозумів, що це означало. Ґрід відчув дискомфорт. Він не міг не хвилюватися. Це ж не була складна вимога, Ґрід просто попросив його бути обережним. Але наскільки ж він був дурним, що не зрозумів?

Тоді до них підбігли лицарі та солдати.

— Ви в безпеці!

Вони дивилися на Ґріда із захопленням.

— Неймовірно, що ви змогли знищити десятки отруйних квітів за раз! Ось така велич героя, який переміг Малакуса!

— Цей вчинок ― порятунок капітана ― є втіленням чеснот усіх аристократів і лицарів!

Ромео та Дек почали вихваляти Ґріда. Солдати, які раніше помилково вважали Ґріда дияволом, знову визнали його героєм.

— Віконт ― найкращий!

— Дякуємо за порятунок капітана!

Оплески солдатів і лицарів! Ґрід посміхнувся їм, але в цій посмішці відчувалося щось зловісне.

— Як вам? Якщо ви будете зі мною, то зможете легко перемогти Хранителя лісу.

— …Ні, це…

Хоча Ґрід і продемонстрував свою могутність, лицарі та солдати все одно скептично ставилися до можливості перемогти Хранителя лісу.

Ґріду було байдуже. Він з самого початку був упертим, тож просто знову рушив уперед. Лицарі та солдати були змушені йти за ним. Тоді група натрапила на щось у центрі лісу.

— Люди! У лісі не має бути людей! Люди забруднюють ліс! Не можна пробачати людям!

Це був Володар гоблінів. Більшість гоблінів мали зріст близько одного метра, але він був близько двох метрів заввишки. А його сила перевищувала усяке уявлення. Як польовий бос 180‑го рівня, він був проміжним босом, якого треба було перемогти перед зустріччю із Хранителем лісу.

Він прикликав десятки хобгоблінів. Ґрід це зрозумів і почав керувати своїми військами.

— Це останнє тренування перед тим, як ми переможемо Хранителя лісу! На одного хобгобліна буде припадати троє солдатів, а лицарі та Джуд стежитимуть за всім полем бою й допомагатимуть тим, хто опиниться в небезпеці. Як тільки Володар гоблінів почне поводитися дивно, це буде передвісником землетрусу. У цей момент розійдіться й намагайтеся мінімізувати ушкодження!

Володар гоблінів мав таку саму схему атак, як і Хранитель лісу. Він викликав хобгоблінів, тоді як Хранитель лісу викликав големів. Володар гоблінів також володів тією самою технікою землетрусу на великій площі, що й Хранитель лісу.

Саме тому рейдові групи, що вирушали на Хранителя лісу, зазвичай стикалися з Володарем гоблінів ще до зустрічі з ним. Ґрід добре знав цей процес і реагував якомога спокійніше.

І ось!

Лицарі та солдати відзначали хобгоблінів згідно з вказівками Ґріда, а сам Ґрід наблизився до Володаря гоблінів. Потім він застосував «Танець меча Паґми: Вбивство», щоб знищити його.

[Крит!]

[Активована властивість Рукавиць святого світла, завдяки чому атака виконується п'ять разів.]

[Завдано 302 555 шкоди.]

[Ви перемогли вартового Сірого лісу ― Володаря гоблінів!]

[Отримано 2 600 100 досвіду.]

[Отримано Палицю володаря гоблінів.]

[Отримано Ікло володаря гоблінів.]

[Підвищення рівня.]

— …Ах.

Критичний удар у поєднанні з властивістю Рукавиць святого світла та вмінням «Вбивство» призвів до того, що бос‑грифон 280‑го рівня опинився у критичному стані. Тож він без проблем розправився із Володарем гоблінів 180‑го рівня.

Звісно, він не планував цього. Чому сила його предметів проявилася в такий ідеальний момент?

— Ааа! Люди! Страшно!

Хобгобліни в паніці втекли, а Ґрід почувався збентеженим. Він швидко збагнув стан речей.

“Блін, тре було зняти рукавиці.”

Ґрід шкодував, що втратив нагоду потренувати війська, тоді як лицарі та солдати стояли в ступорі.

“Він людина?”

“Неймовірно сильний…”

— Хранитель лісу. Час на нього полювати.

Посеред хаосу лише Джуд без вагань рухався вперед.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub