Розділ 142 — Рейд на Хранителя лісу (3)

Кілька місяців тому Ґрід мав борги перед кредиторами. Його переслідували всілякими способами співробітники організації «Материнське серце щасливе». Він щодня виконував важку фізичну працю, щоб виплатити відсотки, і фактично жив як раб, не маючи жодних надій на краще життя. Він навіть не міг мріяти бути коханим іншими або відпочивати за пляшкою соджу.

Але тепер усе змінилося.

Ґрід отримав легендарний клас і деякий час ледь‑ледь давав собі раду. Проте тепер борг було повністю погашено, і він став багатим.

Після рейду на Малакуса він виготовив для Ібелліна Терн глибокої образи та заробив 4,61 мільярда вон. У нього все ще залишалося 2,95 мільярда вон, хоча він і сплатив 5% комісійних від продажу золота на сайті торгівлі предметами, погасив решту боргу своєї родини та придбав автомобіль.

Нині Ґрід міг їсти курятину коли забажає. Він міг з’їсти одну курку за один прийом їжі, не ділячись з кимось. Тепер, коли він міг дозволити собі такі розкоші, він хотів зібрати 10 мільярдів вон, щоб купити ділянку землі й побудувати будинок!

Але перш ніж приступити до цього, він вирішив, що спершу треба виготовити Провал. Тоді він перейшов до покупки блакитного оріхалку, який був основним матеріалом Провалу. Однак ні на ігровому аукціоні, ні в інтернеті його не було.

Причиною могло бути те, що жоден гравець не брав участі в рейді на Хранителя лісу, або низька ймовірність випадання оріхалку, або ж його вже купив інший коваль. Ґрід не знав точної причини, чому блакитний оріхалк не продавався. Але він знав, як його здобути.

Хіба це не просте завдання ― зібрати його безпосередньо під час рейду на Хранителя лісу?

“Я отримав три оріхалки, продавши Меч самоперевершення адміністратору… Мені треба ще 12 оріхалків, щоби зробити Провал.”

І тепер Ґрід стояв перед Хранителем лісу.

— Ось тут.

Найглибша частина лісу. Там, де колись був ліс, тепер був величезний кратер. Ґрід почав вивчати всі топографічні особливості, включаючи дерева, вкриті сірим попелом.

“У солдатів замало укриттів. Дерева будуть розчавлені, наче булочки… Це буде пряме зіткнення.”

Ґрід особливо не хвилювався. Доки лицарі та солдати відволікатимуть увагу големів, прикликаних Хранителем лісу, він зможе перемогти його в цей проміжок часу. Але лицарі та солдати боялися.

— В‑вибачте, віконте… Може, нам уже варто повертатися?

— Будь ласка, збережіть нам життя! Якщо я загину, моя дружина та діти будуть в жалобі!

— Я ще молодий…

Попри те, що Ґрід продемонстрував свою силу по дорозі сюди, бойовий дух лицарів і солдатів все ще залишався низьким. Зрештою, Ґрід скинув крислатий капелюх, який носив, надів Корону святого світла та дістав Меч командира, щоб підвищити свій показник гідності.

— Хранитель лісу? Хіба я не покінчив з Малакусом, який наводив жах на весь світ? Ви просто мусите повірити в мене. Згода?

— Ооо..!

Поточний показник гідності Ґріда становив 364. Якщо додати 200 від Корони святого світла та 30 від Меча командира, його гідність наблизиться до вражаючих 600 очок. Це можна було порівняти з показниками гідності найвищих НІПів, які представляли кожну націю, навіть якщо вони не були королями. Звичайні солдати, а також лицарі, Ромео та Дек, не могли не вклонитися Ґріду.

— Я глибоко вірю у віконта. Ми підемо за вами без жодних скарг.

— Добре.

Військо замовкло. Ґрід задоволено оглянув оточення.

“До речі, чому не з’являється Хранитель лісу? Хіба він не мав би з’явитися саме зараз?”

Ґрід заздалегідь перевірив розклад рейдів на сайті. Саме сьогодні Хранитель лісу мав відродитися, і час теж підходив. Крім того, йому треба було остерігатися інших рейдових груп, тому він навмисно приховав своє обличчя та особу під капелюхом.

Але коли він прибув сюди, тут не було жодних рейдових груп, а Хранителя лісу ніде не було видно.

“Невже цей сайт ― афера?”

На тому сайті було платне членство. Ґрід розлютився, адже він заплатив 130 000 вон, щоб перевірити розклад рейдів.

“Я довірився йому, бо там багато членів..!”

Ґрід був переконаний, що його обдурили на суму, рівну вартості шести курей, і розлючено копнув камінець. Тоді маленький камінець став голосно тремтіти.

Джуд, широко розплющивши очі, заплескав у долоні:

— Неймовірно. Камінець, який ви копнули, танцює.

— Це не…

Лицарі та солдати впали в паніку. Камінь, у який Ґрід вдарив ногою, рухався й збільшувався в розмірах? Наче черепаха, що ховається у панцирі, саме в цю мить повністю виринув з‑під землі Хранитель лісу.

Однак це було трохи дивно.

— Що це таке?

Ґрід був збентежений. Зазвичай Хранитель лісу мав би бути заввишки понад 5 метрів і виглядати громіздким. Однак цей був такого ж зросту, як і Ґрід, і мав стрункий вигляд.

“Він схожий на людину.”

На кожній витягнутій кінцівці було по п’ять пальців на руках і ногах, як у людини. За винятком спини, що складалася з твердої скелі, все тіло було утворене з прозорих руд, а над його головою виблискувало ім’я «Пробуджений хранитель лісу».

— Що ти таке?

Він спробував оцінити бойову потужність, але там було лише ???. Ґрід інстинктивно відчув небезпеку й насторожився. Тоді Пробуджений хранитель лісу миттєво скоротив відстань.

Услід за його рухами пронеслася буря. Попіл розлетівся на всі боки, а дерева похилилися.

Це було схоже на Реґаса. Пробуджений хранитель лісу завдав гострого удару ногою. Тоді Дек, що стояв поруч із Ґрідом, виплюнув кров і перетворився на світло.

[Лицар Дек загинув.]

— Неможливо!

Вбити лицаря 185‑го рівня одним ударом? Ґрід спішно вигукнув:

— Ухиляйтеся! Особливо Джуд! Ти обов’язково маєш вижити!

Лицарі та солдати тут нічим не допоможуть. Напружений Ґрід засунув руку в інвентар. Він витягнув чорний великий меч, і Дайнслейф проявив свою величну красу.

***

Минуло вже 47 днів.

Ґрід пообіцяв виготовити для Вантнера нову броню. Після Пона та Ібелліна йому пощастило стати третім власникам виробу, виготовленого Ґрідом.

“Тепер я зможу народитися заново як людина зі суперпотужним еквіпом!”

Озброївшись найміцнішою бронею, яку виготовить Ґрід, його захист буде більш ніж достатнім, і він зможе розгулятися на повну! Вантнер був у захваті. Не буде перебільшенням назвати його найщасливішою людиною у світі.

Але що ж було не так? Сталося щось абсурдне. Ґрід відмовився від виготовлення броні заради завдання? Потім не було жодних новин.

З того дня почався час очікування. Вантнер щодня чекав на повернення Ґріда. Минуло два тижні, а він чекав без кінця. Щоразу, коли він йшов вулицею, він гарячково озирався, почувши будь‑яке бурчання. Якщо бачив азійця, то думав, що це Ґрід.

Ґрід повернувся лише через місяць і два тижні. Вантнер не міг зв’язатися з ним, бо чат гільдії та приватні повідомлення були заблоковані. Цього було достатньо, щоб Вантнер почав лаятися. Він, чесно кажучи, не знав, скільки разів образив Ґріда.

Але, чекаючи на Ґріда, Вантнер закохався.

А потім, чотири дні тому! Ґрід повернувся до Вінстона, як і мріяв Вантнер. Довге очікування Вантнера мало бути винагороджене.

“Нарешті я отримаю свою броню..!”

Вантнер був схвильований до сліз. Він побіг назустріч Ґріду, наче зустрічався з коханою. Але потім його охопило розчарування. Замість того щоб виготовити броню, Ґрід раптово оголосив про своє одруження. До того ж із леді Ірен, за якою так тужив Вантнер!

У день весільної церемонії Вантнер був у розпачі через несподіваний поворот подій і не міг приховати своєї ворожості до Ґріда. Він не згадував про своє очікування, а гнівався на Ґріда за те, що той відібрав у нього леді Ірен. Потім він напився під час весілля, прокляв Ґріда і його вигнали.

Наступного дня він про це пошкодував. Він усвідомив, що втратив самоконтроль. Ірен була лише об’єктом його нерозділеного кохання, тож як він міг сердитися на Ґріда за те, що той її забрав? Вантнер відчував сором і каяття. Він хвилювався щодо реакції Ґріда.

“Він же не відмовить мені у створенні мого предмета?”

Він добре знав, яким дріб’язковим був Ґрід. Тож після весілля він пробув три дні в кузні Хана. Він хотів вибачитися перед Ґрідом за свої вчинки та попросити виготовити його предмет.

Але Ґрід так і не з’явився в кузні після одруження. Хан знав причину цього. Але він не хотів розповідати Вантнеру, де перебуває Ґрід, як би той не просив.

— Гей, послухай, старий. Чому ти не кажеш мені, куди подівся Ґрід?

— Хіба ти не проклинав Ґріда в день його весілля? Я не хочу, щоб хтось такий, як ти, зв'язувався з ним.

— Ха, справді…

Хан був хитрим старим. Недарма він так добре ладнав із Ґрідом. Вантнер три дні не міг з'ясувати, де перебуває Ґрід, і врешті‑решт звернувся до Джішуки.

— Главо, можеш зайти до Ірен?

— Ти хочеш, щоб я спитала, де зараз Ґрід?

— Так…

— Окей. Я теж думаю, що зараз саме час Ґріду взятися за роботу.

Гільдія «Цдака» прийняла Ґріда, бо їй були потрібні його навички коваля. Ґрід також приєднався до гільдії, щоб працювати ковалем. Як голова гільдії, Джішука мусила нагадати Ґріду про його обов’язки.

Вона пішла до Ірен, але була шокована її словами.

— Що? Ґрід… Тобто, віконт Ґрід вийшов на Хранителя лісу?

— Так. Він сказав, що хоче знищити Хранителя лісу заради нас. Хіба він не схожий на принца з казки? Такий класний.

— …Це справжня біда.

Як і в інших іграх, у Satisfy панувало суто конкурентне суспільство. Усі гравці та гільдії боролися за власні інтереси. Одним із найпростіших способів для гільдії отримувати прибуток було контролювати мисливські угіддя.

Гільдії контролювали мисливські угіддя, де текла «медова річка», і забороняли стороннім туди заходити. Це називалося гільдійною монополізацією. Це було цілком природним явищем. Гільдія «Цдака» також контролювала два мисливські угіддя навколо Байрана, не відкриваючи їх для сторонніх.

Першим місцем було підземелля Ругер, де з’являлися монстри вище 250‑го рівня, а другим ― Сірий ліс, де з’являвся Хранитель лісу.

Хранитель лісу був надзвичайно сильним. Це був польовий бос 245‑го рівня, але за силою він перевершував навіть босів підземель. Його характеристики були надзвичайно високими, а широкий арсенал умінь контролю натовпу та виклику істот робив його дуже складним супротивником.

Він також мав пасивне вміння, що зменшувало фізичну шкоду, і, з огляду на його природний захист та здоров’я, нинішній гільдії «Цдака» знадобилося щонайменше три години, щоб його перемогти. Але Ґрід повів на рейд проти Хранителя лісу лише 100 солдатів та двох лицарів.

І це сталося саме під час цього циклу!

“Пробуджений хранитель лісу у кілька разів сильніший за звичайного.”

Блакитний оріхалк ― мінерал, що наділений силою місячного світла та Хранителя лісу. І саме тому вони були дуже чутливими до місячного світла.

Раз на чотири місяці два повні місяці сходили одночасно, і блакитний оріхалк, з якого здебільшого складався Хранитель лісу, проявляв безмежну силу та пробуджував його.

Саме зараз тривав цикл пробудження. Чотири місяці тому гільдія «Цдака» не знала про це і зазнала поразки, кинувши виклик Пробудженому хранителю лісу. Він мав значно менше здоров’я та захисту, ніж звичайний, але мав надзвичайну силу атаки та спритність.

“Він набагато сильніший за папу, який був священиком. Цього разу Ґрід не зможе уникнути смерті.”

Навіть гільдія «Цдака» відмовилася від рейду на Хранителя лісу під час цього періоду пробудження. Тому вони не переймалися контролем над Сірим лісом. Вони планували спробувати рейд на Пробудженого хранителя лісу через чотири місяці.

Як би вона не думала про це, шанси на те, що Ґрід самотужки пройде рейд, становили 0%.

“Так навіть ліпше.”

Якби Ґрід хоч раз брав участь у житті гільдії, він би дізнався, що гільдія монополізувала рейд на Хранителя лісу, і зміг би попросити блакитний оріхалк, який йому був потрібен.

Але він цього не зробив. Його необізнаність щодо життя гільдії та зацикленість на особистих справах призвели до такого результату. Джішука сподівалася, що Ґрід позбудеться цієї звички. Вона хотіла, щоб завдяки цьому інциденту він усвідомив важливість гільдійної спільноти, і сподівалася, що в майбутньому він утримається від самостійних дій.

Перед кузнею Хана.

“Та ну, цей Ґрід…”

Вантнер клацнув язиком, дізнавшись про все від Джішуки, яка розписала все у приватному повідомленні. Він хотів допомогти Ґріду, але це було неможливо, бо той перебував занадто далеко.

“Він розлютиться через втрату досвіду після смерті й, може, не захоче робити мій предмет…”

Саме коли Вантнер переймався цими думками, до кузні завітав чоловік. Хан, який завжди погано ставився до Вантнера, радо привітав цього чоловіка.

— Ооо! Скільки ж часу минуло! Кілька місяців?

— Радий вас бачити. Як поживає мій володар?

— Га, ти що, не чув останніх новин про нього? Він став дуже великим. Зараз він знову здійснює сміливу експедицію…

Хан раптом замовк і прошепотів чоловікові на вухо. Що ж він сказав? Чоловік зрадів.

— Як і слід було очікувати від мого володаря… Просто клас. Він намагався втекти від вождя морозосвітлих орків, а тепер сам йде полювати на монстра? Я піду до нього.

Чоловік попрощався з Ханом і вийшов із кузні. Потім він свиснув, осідлав віверну, що прилетіла на його поклик, і злетів у небо.

Вантнер був збентежений.

— Я ніколи не бачив цього ніка серед рейтерів, які використовують виверн як улюбленців.

Невже знову з’явився якийсь новенький? Пригнічений Вантнер розчаровано дивився на небо.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub