Розділ 148 — Знову за ковадло (3)

Наприкінці лютого.

Весняні канікули в Старшій школі для юних леді також добігали кінця. Новий семестр другого року навчання Се‑Хі в старшій школі мав розпочатися за кілька днів, тож сьогодні вона старанно готувалася до занять.

Хобі? Подорожі? Побачення? Це її зовсім не цікавило. Вона просто насолоджувалася спокійними заняттями, такими як ранкова пробіжка та вечірня йога. Навіть це робилося лише для того, щоб підтримувати форму для навчання.

Се‑Хі присвячувала себе виключно навчанню. Чому вона була настільки цим одержима?

Це було через її брата, Йон‑У. Він не мав жодних здібностей до навчання і не виділявся в жодній конкретній галузі. Його єдиною перевагою була терплячість, але після того, як він вступив до університету, вона почала хвилюватися за його майбутнє, бо він став ледачим.

Вона сподівалася, що після служби в армії він зміниться на краще, але насправді все стало ще гірше. Замість того щоб повернутися до навчання, він занурився в гру під назвою «Satisfy» і вліз у борги. Батьки хвилювалися. Вони з сумом зітхали, бо майбутнє брата з кожним днем ставало все більш похмурим.

“Я мушу піклуватися про брата.”

Можливо, саме тому, що вона виросла, спостерігаючи за своїм жалюгідним і ні на що не здатним братом, Се‑Хі змушена була дорослішати раніше за свій вік. У середній школі вона твердо вирішила піклуватися про батьків і брата.

“Я буду старанно вчитися замість брата. Я стану успішною і візьму на себе відповідальність за них.”

На відміну від свого брата, Се‑Хі була талановитою. Вона була зразковою ученицею, навчалася у престижній школі для дівчат і мала одні з найкращих оцінок у країні. Її головна мета була простою. Вона планувала закінчити найкращий університет, влаштуватися на хорошу роботу, отримувати високу зарплату та забезпечувати батьків і брата.

“Йон‑У, ти можеш у мене повірити.”

Вона продовжувала вчитися, думаючи про це. Однак не так давно виникла проблема. Її брат змінився. Він раптом став фінансово незалежним у певній сфері.

Саме так, це була Satisfy. За іронією долі, саме ця гра поглинула частину юності її брата. Він досяг успіху в грі й погасив свої борги. Він виплатив не лише свої борги, а й борги їхнього батька. Потім він дав батькам сотні мільйонів на комфортне життя.

Одного дня брат сказав їй:

— За рік я куплю будинок за 10 мільярдів. Ми зможемо здавати його в оренду, і наша сім'я зможе жити щасливо до кінця життя.

Се‑Хі пишалася своїм братом, якому вдалося змінитися. Вона була в захваті. Але з іншого боку, вона також хвилювалася.

“Це не блеф…”

Він міг собі це дозволити, але її брат, щойно заробивши гроші, одразу ж купив іномарку за 800 мільйонів вон. Вона знала, що багатії часто втрачають своє багатство через відсутність фінансового чуття. Се‑Хі хвилювалася, що її брат швидко розтратить свої статки. Крім того, вона також турбувалася про його стосунки з дівчатами.

“Якщо він буде занадто хизуватися…”

Було багато жінок, яких приваблював би чоловік за кермом авто за 800 мільйонів вон. Але хіба її брат мав досвід у стосунках? Його легко було б обдурити.

— Ех… Мені було б спокійніше, якби я була з ним.

Вона хотіла пильнувати за братом 24 години на добу. Се‑Хі відчувала незвичайну прив’язаність до брата, мабуть, тому що вже кілька років поспіль відчувала за нього відповідальність.

— Га?

Вона сиділа за своїм столом, коли раптом перевела погляд на вікно. На вулиці було гамірно.

“Це якась знаменитість?”

Чоловіки, жінки та діти галасували на вулиці. Се‑Хі підійшла до вікна, щоб подивитися, що там відбувається. Тоді вона нахмурилася.

“Чому вона тут..?”

У неї виникло погане передчуття.

***

Вулиця 000‑0, мікрорайон XX, район Кумчхон.

У цьому мікрорайоні мешкали звичайні люди, але останнім часом тут стало гамірно. Причиною цього стало те, що перед будинком родини Шін, мешканці якого керували овочевим магазином, з’явився дорогий іноземний автомобіль. Мешканці району зацікавилися цією машиною й почали її розглядати.

— Це 13‑та модель компанії B. Вона коштує 800 мільйонів вон.

— Ого, я аж тремчу. Дядько Шін багато капусти продав чи як? Як він зміг собі дозволити таку машину?

— Здається, за кермом сидить його син, а не сам дядько Шін…

— Е? Хіба він зазвичай не ходить у спортивках, як безробітний нероба? Де він взяв гроші на таку машину?

— Певно, виграв у лотерею.

— Ахх… Він сплатив борг і купив таку машину, думаю, він справді виграв у лотерею.

— Я не зможу собі таку дозволити, навіть якщо до смерті працюватиму… Життя несправедливе.

— Ну… Я щотижня купую п’ять лотерейних білетів, але ніколи не виграю… Може, треба купувати по десять.

Вихідні. Мешканці прогулювалися повз будинок родини Шін. Багато людей насолоджувалися весняною погодою й продовжували коментувати машину Йон‑У. Раптом у квартал в’їхав автомобіль. У мешканців аж відвисли щелепи.

— Що це..?

Це був великий лімузин завдовжки 8,5 м. Прості люди затамували подих, спостерігаючи, як розкішний білий автомобіль зупинився перед будинком родини Шін. У цей момент мешканці забули про 13‑ту серію компанії B.

З автомобіля вийшли троє кремезних чоловіків. Двоє з них оглядалися навколо, а третій підбіг до заднього сидіння й відчинив двері. Тоді з’явилася жінка. Вона мала настільки приголомшливу красу, що квіти, які прикрашали вулицю, миттєво зблідли. Складалося враження, ніби вона була єдиною річчю, що сяяла у світі. На її тлі все навколо здавалося сірим.

— Ого…

— Вона?

Мешканці, зачаровані її нереальною красою, із запізненням усвідомили, хто вона така. Це була Юра, яку називали «Перлиною Південної Кореї».

Почався шалений ажіотаж.

— Вау! Не можу повірити! Юра! Юра!

— Юра! Будь ласка, підпиши!

— Фото! Можна з вами сфотографуватися?

— Юра! Вийдеш за мене заміж?

— Ааа… Я й не думав, що настане день, коли я побачу Юру наживо… Мені байдуже, навіть якщо я зараз помру…

— Вона ще гарніша, ніж на фото. Справжня богиня.

Ажіотаж досяг рівня заворушень. Почувши галас, люди почали стрімко збиратися. Але троє охоронців, які супроводжували Юру, були справжніми асами своєї справи. Вони ефективно контролювали простір, завдяки чому трьом людям вдавалося впоратися з десятками людей. Завдяки цьому Юра змогла натиснути на дзвінок біля дверей будинку Шінів, не зазнавши жодних перешкод.

— Га… Чого Юра йде в будинок Шінів?

— Н‑не кажи мені..?

Уява людей розігралася на повну. Безробітний син родини Шін! Чи міг він мати особливі стосунки з Юрою? Чи саме завдяки фінансовій підтримці Юри бездарний син Шінів міг їздити на дорогій машині? Були всілякі припущення, але вони тривали недовго.

— Юрі не сподобався б такий негарний тип…

— Ясне діло. Навіть якби він та Юра опинилися наодинці на безлюдному острові, Юра все одно не поглянула б у його бік.

— То що тоді Юра робить тут?

Відчинилися ворота.

— Що ти робиш у моєму домі?

Пролунав роздратований голос. Погляди людей зосередилися на власниці голосу. Це була дочка родини Шінів. Люди милувалися нею.

— Ого… Вона так поводиться з Юрою.

— Це… Навіть зірки з телебачення виглядають потворно поруч із Юрою…

— Ці двоє виглядають, наче з картинки.

— Може, Юра прийшла, щоб побачитися з нею. Хіба дивно, що красиві люди проводять час разом?

— Правильно.

Ніхто не міг мислити тверезо. Вони говорили, наче з глузду з’їхали.

“Шумно.”

Їх спробували сфотографувати. Се‑Хі відчула дискомфорт і запросила Юру до будинку.

— Заходь.

— Дякую.

— То, нащо прийшла? — з цікавістю запитала Се‑Хі, замикаючи хвіртку.

Юра поглянула на невеликий сад, засаджений камеліями, і з посмішкою відповіла:

— Я прийшла до Йон‑У.

— …

Се‑Хі стало неприємно. Вона не приховувала своєї ворожості.

— Чому така людина, як ти, намагається зустрітися з братом? І взагалі, звідки ти його знаєш? Які у вас стосунки?

Юра була генієм. Але це не стосувалося стосунків. Вона відповіла, не усвідомлюючи сенсу запитань Се‑Хі.

— Я познайомилася з ним у «Сатісфай». Ми подружилися, граючи в пару закоханих.

— Грали в закоханих?

— Це була дуже коротка, але весела гра.

Се‑Хі більше не чула голосу Юри. У її голові крутилося лише слово «закохані».

“Йон‑У казав, що грає так наполегливо, щоб заробити гроші, а насправді він фліртує в грі? Я ж заради нього так старанно вчилася і навіть ніколи не трималась з хлопцем за руку.”

Обличчя Се‑Хі змінилося. Вона була настільки роздратована, що очі наповнилися сльозами.

***

— Спочатку я планував посилити Провал і свою броню, але…

Ґрід знав, що йому треба робити. Він не мав наміру покладатися на свої наявні предмети. Від Пробудженого хранителя лісу він дізнався, що його захист недостатній, навіть якщо він одягнений у легендарний комплект броні. Ґрід планував використати ефект свого класу ― «збільшена ймовірність посилення предметів» ― щоби посилити Провал і свою броню.

“Я хочу користуватися ними якомога довше… Навіть якщо це коштуватиме багато грошей, ліпше ризикнути. Я мушу купити всі камені посилення на аукціоні.”

Але перед цим йому треба було виготовити броню Вантнера.

— Я більше не можу це відкладати…

Через його завдання, весільну церемонію та рейд на Хранителя лісу виготовлення броні затягнулося майже на два місяці. Ґрід не наважився відкладати це ще довше. Він переглянув метод виготовлення Хвильової броні.

— Ага, добре.

Хвильова броня справді була чудовим предметом. Зокрема, перша властивість забезпечувала відмінний захисний ефект.

“Вона поступається Броні святого світла.”

Базовий захист Броні святого світла був кращим, ніж у Хвильової броні. Броня святого світла також зменшувала фізичну шкоду на 40%, а магічну ― на 50%. З огляду на інші властивості та ефекти комплекту, Броня святого світла насправді була в кілька разів кращою за Хвильову броню. Однак її міг носити тільки Франц, тож вона була ніби ексклюзивним предметом для Ґріда.

“Якщо я хочу продавати броню, то Хвильова броня ― кращий варіант.”

Як тільки всі члени гільдії отримають свої предмети, він зробить велику кількість Хвильової броні і продасть їх рейтерам. Ґрід дуже зрадів, що отримав метод виготовлення Хвильової броні безплатно.

Звук ударів молотка був легким. Ґрід з ентузіазмом брався за виготовлення і працював, глибоко зосередившись.

Приблизно через три години.

Вантнер прийшов до нього. Ґрід відчув його присутність, але продовжував кувати.

— Що таке, містере? Хіба ти не казав, що підеш молитися?

Вантнер почухав голову.

— Я хочу подивитися, як закінчують робити мою броню… Хе‑хе, можна мені подивитися?

Вантнер чекав майже два місяці, тож був дуже схвильований. Ґрід розумів його нетерпіння.

— Якщо ти будеш тихо, то можна. Сідай он там і дивись.

— Дякую. Я буду молитися богам, щоб це був легендарний предмет.

Вантнер впав на коліна. Потім він склав долоні разом і справді почав молитися. Це нагадало Ґріду про Кассуса, коли той створював Божественний щит.

“У Ватикані все спокійно…”

Не було жодних новин про обрання нового папи.

“Я ніби забув запечатати спис Ізабель. Може, Ізабель помре, і це буде моя вина? Вибач… Ну, одного дня вона прийде, щоб його запечатати.”

Ґрід знову зосередився на куванні.

Загартоване чорне залізо та пластини з мітрилової сталі на ковадлі поступово складалися у форму обладунків. Вантнер, молячись, відчував, як його хвилювання зростає.

“Будь ласка..! Будь ласка, хай це буде легендарка..! Я молюся до всіх богів світу! Будь ласка, будь ласка, будь ласка, нехай це буде легендарка!”

Коли його молитва досягла своєї кульмінації…

— Ем… Мене кличе сестра.

Тоді Ґрід раптово перестав кувати?

— Е? Що?

Вантнер був спантеличений, не встигнувши зорієнтуватися. Ґрід поклав молоток і броню, яку він робив, назад до свого інвентарю.

— Пробач. Мене кличе сестра, тож я мушу йти.

Ґріду здалося, що це звучало терміново.

— ..?

Вантнер не повірив своїм вухам. Він подумав, що Ґрід жартує. Але це не був жарт.

[Член гільдії «Ґрід» відключився.]

— …

Ґрід зник з‑перед його очей. Вантнер довго дивився на полум’я в печі, а потім закричав.

— Ти, сучий сину! Ти навмисно зі мною граєшся!

— Тут шумно, тож забирайся геть.

— Ух… Уааа!

Вантнера вигнав Хан, і той побіг на мисливські угіддя. Там він рубам монстрів, думаючи про Ґрід.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub