Розділ 149 — Битва за Байран (1)

— Брате, виходь! Швидше!

— Що сталося? — Йон‑У отримав повідомлення ззовні й поспіхом вийшов зі своєї капсули. — Се‑Хі?

Се‑Хі вперше попросила його вийти з гри з того часу, як він почав заробляти гроші в Satisfy. Наскільки ж терміновою була ситуація, що вона вдалася до такого непритаманного їй кроку?

“Може, пограбування?”

Йон‑У мав боязкий характер. Він у чотири рази сильніше реагував на фільми жахів, ніж звичайні люди, і не міг ходити вночі сам, якщо тільки не був п’яний. Він панікував щоразу, коли дивився в очі комусь, хто хоч трохи лякав його. Якби до його дому проник грабіжник, він би думав про втечу, а не про захист будинку.

Але..!

“Тепер все інакше.”

Якщо поєднати впевненість у собі, яку він набув, переживши всілякі злети й падіння як невдаха, та впевненість, яку він мав зараз, коли йшов шляхом до успіху, то його впевненість зросла у сто разів порівняно з тим, що було раніше. Зрештою, навіть як невдаха він був би сміливим, якби йшлося про його сім'ю.

Йон‑У відчинив зачинені двері й вигукнув:

— Яка сволота сміє? Я вб’ю кожного, хто підніме руку на мою сестру!

Він захистив би Се‑Хі, навіть якби грабіжник був озброєний ножем! Але тоді Йон‑У застиг, наче статуя.

— Привіт.

— …Е?

Йон‑У був приголомшений. У його будинку, замість грабіжника, стояла знайома красуня.

— Тобі справді не байдужа твоя сестра? — запитала красуня з посмішкою.

Вона сиділа навпроти почервонілої Се‑Хі. Та здавалася щасливою, але говорила якомога коротше:

— Брате, що? Що ти собі уявив? У будь‑якому разі, якщо це стосується твоєї молодшої сестри, ти не можеш стримуватися, правда? Тільки, можеш більше не казати, що в тебе комплекс сестри?

Нарешті Се‑Хі поглянула на красуню з видом переможниці. «Між братом і сестрою для тебе немає місця», — нібито говорила вона. Красуня посміхнулася їй.

— Що..?

Йон‑У був приголомшений і кілька разів протер очі. Потім він кілька разів переконався, що перед ним справді сидить та сама красуня.

“Чому вона в моєму домі?”

Юра. Чому «Перлина Південної Кореї» опинилася в такому занедбаному місці? Це здавалося нереальним.

“Не знаю, чому вона тут, але вона справді гарна.”

Юра була одягнена в блідо‑жовту куртку поверх футболки з V‑подібним вирізом, що оголювала її ключицю. У неї була гарна постава, впевнений погляд, витончені жести та чітка вимова. Загальне враження, яке вона справляла, нагадувало аристократку.

Приблизно дві секунди. Саме стільки часу Йон‑У провів у полоні Юри, перш ніж опанувати себе. Можливо, його й обманювали зовнішні фактори, але його почуття до Юри були не надто приємними. Він похитав головою й підійшов до дивана. Сів поруч із Се‑Хі й повернувся обличчям до Юри.

— Чого ти прийшла до мене додому? До речі, чи не забагато ти знаєш про мене? Ти сталкерша?

Юра примружилась.

“Він змінився.”

Шін Йон‑У, якого вона зустріла дорогою на зустріч випускників, був настільки пригнічений, що їй стало його шкода. Він поводився як винуватець і навіть не міг нормально подивитися їй в очі, постійно заїкаючись під час розмови. Але тепер він був іншим. Він виглядав гідно, а не пригнічено, і дивився їй прямо в очі.

— Ти став зовсім іншою людиною.

— Сподіваюся, ти маєш на увазі це в позитивному сенсі.

Навіть його манера говорити змінилася. Юра посміхнулася й відповіла:

— Мені подобається той, яким ти є зараз.

“Їй подобається?”

Юра була однією з найкрасивіших жінок на Землі, а ще ― впливовою та успішною. Така грандіозна жінка сказала, що їй подобається він саме таким, яким він є зараз, тож він не міг не відчувати радості.

“Слава мого роду… Ні, ні. Недобре мати місце в серці такої дивної жінки.”

Юра мала схильність до переслідування, тож Йон‑У відповів їй якомога холодніше.

— Я не хочу бути в твоєму серці.

Юра не збентежилася. Вона оглянула його з голови до ніг.

— Ти набрав вагу. Це дійсно добре порівняно з тим, що було раніше. У тебе гарна статура загалом.

Це була правда. У ті часи, коли він був у боргах, він не міг насолоджуватися повноцінним харчуванням. Він цілими днями грав у ігри, мало їв і не займався спортом, тому мав недостатню вагу. Але тепер, коли він став багатим, він їв усілякі смачні страви.

Він насолоджувався їжею, як справжній гурман, і у нього з’явилося бажання прожити довге життя, щоб насолоджуватися своїм багатством. Щовечора перед сном він робив кілька віджимань. Іноді він також бігав із Се‑Хі вранці, і, не встигнувши й оком кліпнути, досяг нормальної ваги.

Порівняно з його попереднім зовнішнім виглядом, тепер він був трохи вище середнього. Це був величезний прогрес.

— Мені здається, що зараз я можу довіряти тобі

— Що? — Йон‑У зніяковів від зауваження Юри. — У чому справа? Скажи чітко. Нащо ти прийшла до чужого дому? Мені не подобається все це. Давай швидше до суті.

“Молодець, брате!”

Се‑Хі з радістю спостерігала за цими двома. Неймовірно, але здавалося, що Юра закохана в її брата. Тим часом її брат ставився до Юри байдуже. Чому жінка, якою весь світ захоплювався, була так одержима її братом, і чому її брат так ставився до Юри?

Се‑Хі, чесно кажучи, не могла в це повірити, але їй все одно подобалося спостерігати за поведінкою брата.

— Я зроблю чай.

Її брат намагався позбутися жінки. Се‑Хі це здалося кумедним, і вона посміхнулася, прямуючи до кухні.

Тоді Юра нарешті перейшла до суті:

— Я хотіла би, щоб ти взяв участь у Національних змаганнях як представник Південної Кореї.

— А?

Про що вона говорила? Йон‑У здивовано зреагував, і Юра пояснила ситуацію.

— Це неофіційна пропозиція від уряду Південної Кореї. Вони хочуть, щоб я сформувала національну збірну, щоб Південна Корея змогла показати хороший результат на майбутніх Національних змаганнях, які почнуться 1 травня і триватимуть чотири дні.

Юра входила до п’ятірки найкращих гравців у Satisfy серед 2 мільярдів користувачів. Вона була світовою зіркою, тож не дивно, що мала зв’язки з урядом.

— Я розумію, про що йдеться, але чому саме я? Може, ти мене трохи переоцінюєш?

— Я переконана, що ти маєш перший прихований епічний клас.

Відомо було, що другий епічний клас отримав Аґнус, а третій ― Катз. Лише перший епічний клас ще не був розкритий. Йон‑У знав, що першим епічним класом була Дуплікаторка Евфеміна, але Юра цього не знала. Йон‑У колись вижив після її найпотужнішого заклинання, тож вона помилково вирішила, що він має епічний клас.

— Як ти знаєш, кілька десятиліть тому Південна Корея була ігровою наддержавою. У більшості ігрових турнірів чемпіонство здобували південнокорейські професійні геймери та команди, а лідери рейтингу в усіх RPG‑іграх були корейцями. Але це лише слава минулого… Корейцям зараз не дуже везе, особливо в «Сатісфай».

— Я вже читав про це раніше… Корейці не беруть участі в офлайн‑турнірах?

— Так, саме так. Це проблема, з якою стикаються всі азійці загалом.

Се‑Хі неправильно зрозуміла розмову з кухні й тихо вийшла. Вона сіла осторонь, щоб не заважати розмові. Юра подякувала Се‑Хі за чай і продовжила:

— Уряд Південної Кореї хоче відновити частину колишньої слави завдяки цим Національним змаганням. Зараз у ігровій індустрії панує жорстка конкуренція. Уряд Південної Кореї хоче відродити нашу конкурентоспроможність у геймінгу… Іншими словами, вони хочуть створити імідж країни, яка домінує в «Сатісфай».

— Вони хочуть показати хороший результат на національних змаганнях?

— Так, але це дуже тяжко.

— І що? Хіба ти не п’ята у загальному рейтингу? На Національних змаганнях одна людина може брати участь у трьох дисциплінах. Хіба тобі не вистачить взяти участь у трьох дисциплінах і завоювати три золоті медалі?

Ці Національні змагання проводилися вперше, тому було лише вісім дисциплін. Завоювання трьох золотих медалей було б достатньо, щоб увійти до числа найкращих. Йон‑У вважав, що все просто, але реальність виявилася не такою однозначною.

— У ПвП є сім людей, сильніших за мене, а рейди на босів і проходження лабіринтів ― не мої спеціалізації. Змагання, пов’язані з виготовленням, призначені лише для виробничих класів, тож про них не може бути й мови.

— …

— Марафон улюбленців зрештою перетвориться на змагання між вівернами, але серед корейських гравців немає жодного, хто мав би таку, тож від цього нам доведеться відмовитися. Залишаються тільки: штурм, знищення цілей, вихоплення меча та пошук скарбів. З них єдиною, де я можу виграти золоту медаль, є знищення цілей. Штурм теж моя спеціалізація, але здобути медаль там складно, бо корейська команда надто слабка.

Йон‑У, який досі мовчки слухав, нарешті запитав:

― Ти, здається, зовсім ні на що не здатна?

— …

Йон‑У ненавмисно зачепив її за живе. Юра здригнулася, а потім нахмурилася. Йон‑У, не звертаючи на це уваги, продовжив:

— Це правда? Тобто, чому є сім людей, сильніших за тебе? Хіба ти не п’ята в рейтингу? Хіба не має бути тільки чотири, сильніших за тебе? До того ж, ти ― Восьма слуга, тож мала б отримати особливі сили. Я думав, ти достатньо сильна, щоб бути однією з трьох опор «Сатісфай»?

Юра відновила самовладання й пояснила:

— Це правда, що я отримала статус Восьмої слуги. Принісши в жертву богу Ятану свою божественну силу, я змогла опанувати нові темні заклинання, а мої бойові здібності різко зросли. Але світ величезний. Рейтинги ― не єдиний критерій сили. По суті, ти не входиш до рейтингу. З огляду на кількість таких, як ти, хто не входить до рейтингу, напевно, є принаймні 10 людей, сильніших за мене.

— Хмм… Хто зараз сильніший за тебе?

Юра без вагань перелічила їх.

— Крауґель ― 1‑й у рейтингу. Зібал ― 2‑й. Кріс ― 3‑й. Аґнус ― 7‑й. Хурент ― 8‑й. Бондре ― 11‑й. Хао ― 15‑й. І все

— Я знаю, що Аґнус має епічний клас, але 8‑й, 11‑й і 15‑й у рейтингу?

— Так. Їхні рівні нижчі за мій, але в бою вони ― справжні монстри. Хоча порівняно з Крауґелем вони не вражають.

— Крауґель настільки крутий?

— Я бачила, як він полює, багато разів, і він виходить за межі здорового глузду. Він завжди досягає максимального результату з мінімальними рухами, бо має широке поле зору й може точно розраховувати такі речі, як шкоду, час відновлення умінь, виявляти слабкі місця, а також читати схеми рухів і контратакувати. Люди називають мене генієм, але Крауґель має у кілька разів більше таланту до гри.

— Ого… Здається, він просто монстр.

Він так і сказав, але Йон‑У думав інакше. Ну і що з того, що він у цьому такий вправний?

“Це ніщо порівняно з силою предметів.”

Справжня суть RPG‑ігор полягала в предметах. Поки Йон‑У висміював Крауґеля, Юра ввічливо звернулася до нього.

— Мені потрібна твоя сила як представника першого епічного класу. Будь ласка, візьми участь у Національних змаганнях і продемонструй свої вміння. Уряд пообіцяв високі заохочення, якщо ти виграєш медаль, тож тобі це тільки на користь.

Почувши слово «заохочення», Йон‑У насторожився і на мить замислився.

“Я хочу взяти участь… Але буде неприємно, якщо всі дізнаються, що я маю легендарний клас… Ах, а може, все‑таки можна?”

Юра із серйозним виглядом чекала на відповідь, і Йон‑У запитав її:

— Чи можна взяти участь, приховавши своє обличчя та нік?

— Ні, не можна. Щоб взяти участь у змаганнях, твою особу мають ретельно перевірити.

Це було очікувано. Йон‑У змінив питання.

— А як щодо марафону улюбленців? Чи можуть брати участь неживі об’єкти?

— …Неживі об’єкти?

— Неживий улюбленець.

Улюбленці ― це улюбленці. Домашні улюбленці. Тварини. Іншими словами, живі істоти. Але неживі?

— Неживий предмет ― це не улюбленець.

— Неживі предмети мають власне «я». Вони беззаперечно виконують команди.

Неживі предмети з власним «я»?

— Це щось на зразок големів, створених великими магами?

— Принцип приблизно такий…

— Приблизно?

— У будь‑якому разі, марафон улюбленців ― це, по суті, змагання між вівернами. Вони будуть кусати всіх суперників, аж доки не дістануться до фінішу. Мій улюбленець не знає, що таке витривалість, тож він може знущатися з інших улюбленців і виграти марафон. Я здобуду золоту медаль. Умова ― я не з’являтимуся на публіці.

— Га?

— Прикинься, що мій пет — це твій пет. Не хвилюйся, я ним керуватиму. Звісно, усі вигоди, які ти отримаєш за золоту медаль, дістануться мені. Згода?

— …Чесно кажучи, я тобі не вірю. У тебе є улюбленець, який дорівнює висококласному голему з его?

— Якщо не віриш мені, то йди додому й увійди в «Сатісфай». Я тобі покажу.

— Окей. Я увійду і напишу тобі.

Юра підвелася. Вона сказала Се‑Хі, що чай був смачним, і попрямувала до вхідних дверей. Йон‑У з ввічливості відчинив двері. Тоді Юра поглянула на нього й повідомила йому новину, про яку забула.

— Є дещо, про що ти маєш знати. На цей час село Байран має бути зруйноване.

— Що?

— Неберіус, Четвертий слуга Церкви Ятана, через своїх шпигів, визначив координати Байрана. Він скористався масовою телепортацією й очолив велике військо, у тому числі П’ятого слугу Балака, щоб вторгнутися в Байран. Гільдія «Цдака» або вже знищена, або близька до повного знищення.

— …

Юра підняла палець і вказала ним на серце Йон‑У.

— Хіба я не казала, що не вб’ю тебе, коли між Церквою Ятана та «Цдакою» спалахне війна? Цього разу я сплатила свій борг.

“Не може бути.”

Йон‑У перевірив час. Минуло близько 40 хвилин з того моменту, як він вийшов із гри. У грі це становило дві години.

— Ти спеціально спланувала свій візит так, щоб він збігся з вторгненням Ятана?

— Так. Ти ж казав, що тобі байдуже, чи втягнуть тебе у війну. Хіба це не добре?

— …Не знаю.

Це дратувало. По‑перше, його стосунки з гільдією «Цдака» не вимагали від нього втручатися у війни. Йон‑У був ковалем гільдії, а не солдатом.

— Тоді я піду.

— Чекай.

— Що?

Йон‑У зупинив Юру, коли вона вже збиралася піти.

— Четвертий слуга… Чи може він давати благословення бога Ятана?

Юра похитала головою.

— Лише Перший слуга може благословляти від імені Ятана. А що? У тебе є завдання?

— А що, якщо так? Ти зможеш допомогти?

— Це складно. Я ― Восьма слуга, але я ще не зустрічалася з Першим. Та й ти ж, зрештою, є ворогом Церкви Ятана?

— Справді… Я розумію.

Юра пішла. Йон‑У одразу повернувся до своєї капсули й увійшов у Satisfy.

{Чорт! Вбивства без кінця!}

{Група Фейкера, ми вступаємо в бій з Неберіусом. Його магія буде заблокована, коли ми привернемо його увагу}

{Це Тобан. Балак настільки сильний, що я більше не витримаю. Де підтримка від Реґаса та Пона?}

{Старійшини їх переслідують. Я надаю підтримку магією, але, схоже, їм важко відірватися}

У вікні чату гільдії був хаос. Ситуація була настільки критичною, що мало хто помітив, як Ґрід увійшов у гру.

{Ах… Як же прикро. Бути захисником Джішуки ― дуже важко. Якби тільки Ґрід зробив мені броню… Блін}

Це був Вантнер. Ґрід широко посміхнувся.

— Ти зможеш бути активним, якщо матимеш броню?

Звісно, у Вантнера були лише хороша зброя. І це стосувалося не лише Вантнера. Не дивно, що багато рейтерів були озброєні предметами, що не відповідали їхньому рівню, через брак предметів вищої якості. Ґрід був одним із небагатьох, хто міг впоратися із цим дефіцитом.

— Я принесу броню.

Ґрід відкрив свій інвентар. Потім він дістав Молоток легендарного коваля і Хвильову броню, яка була майже готова. Вражало те, що гільдія протрималася проти раптової атаки ворога набагато довше, ніж передбачала Юра, але він все одно почав швидко й упевнено кувати.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub