Розділ 162 — По вогняні камені (3)

Весь процес проведення Національних змагань можна було організувати всередині Satisfy.

Однак уряд Кореї запросив гравців до Південної Кореї з метою залучення туристів і вирішив провести деякі заходи в офлайн‑форматі, зокрема церемонію відкриття. Результат виявився надзвичайно успішним. Оскільки кількість іноземних туристів, які відвідали Корею, наблизилася до 800 000, очікувалося, що економічний ефект перевищить прогнози уряду Кореї.

— Завдяки цьому авторитет S.A. Group зріс.

Вже багато країн висловили бажання стати господаркою наступних Національних змагань. Керівництво S.A. Group підтвердило, що ціни на акції стрімко злетіли, і підняло келихи.

— Це виграш для всіх.

Південнокорейський уряд зміг провести Національні змагання за підтримки S.A. Group, що дозволило досягти високих темпів економічного зростання та здобути переважну підтримку громадськості.

Ціни на акції S.A. Group зросли, і компанія змогла продемонструвати надзвичайний вплив. Згідно з її політикою «повернення 3,6% прибутку суспільству», масштаби благодійної діяльності були розширені, а кількість бідних людей, які отримали допомогу, збільшилася.

Рейтери отримали астрономічні суми грошей в обмін на візит до Кореї, а мільярди людей по всьому світу мали змогу насолодитися яскравим видовищем. Це було ідеально для всіх, тож цілком зрозуміло, чому вони посміхалися.

Satisfy приносила задоволення всьому світу, як і задумував Лім Чхоль‑Хо, коли давав йому назву.

— Я почуваюся винагородженим.

Так само як боги створили світ, де кожен міг бути щасливим, вчений також створював світ, де кожен міг бути щасливим. Чхоль‑Хо створив світ віртуальної реальності без жодних обмежень.

Він досяг того рівня, коли його ім’я увійде в історію як ім’я видатного вченого.

***

Район Чондам.

— Тут й справді багато гарних жінок. Їхні стрункі фігури відповідають моєму смаку.

Пон почувався просто чудово.

Завдяки цим Національним змаганням він отримав можливість зіграти в PvP з найкращими гравцями, заробив чимало грошей, а ще й познайомився зі східними красунями. Він відчував себе на сьомому небі від щастя.

— Кралю, не хочеш випити зі мною? Я куплю тобі вишуканий напій, тож проведемо разом трохи часу.

Пон був таким же вродливим, як і в Satisfy, тож, блукаючи вулицями, він відчував себе впевнено. Навіть попри свої банальні фрази, вимовлені незграбною англійською, йому легко вдавалося зацікавити жінок.

Джішука сиділа на терасі кафе й здивувалася, побачивши його.

“Це що, Пон?”

У L.T.S та Satisfy Пон ніколи не виявляв жодного інтересу до протилежної статі. За винятком тих випадків, коли він по‑дитячому сварився з Вантнером, він був прикладом людини, яка зосереджувалася виключно на боях та підвищенні рівня.

Джішуку трохи бентежила його абсолютно інша особистість у реальному житті.

— Я знаю його вже більше трьох років, але й не уявляла, що він такий тип.

Реґас посміхнувся їй, сидячи поруч і насолоджуючись парфе:

— У «Сатісфай» він настільки зайнятий, що не має часу на ніщо інше, але в реалі може розслаблятися скільки завгодно. Серед рейтерів таких повно.

— Логічно… Е?

Джішука кивнула й лише тепер помітила, у що був одягнений Реґас.

— Що це на тобі? Відколи ти носиш форму для тхеквондо?

— Я ношу її з самого приїзду до Південної Кореї. Джішуко, ти не помітила одяг людини, яка вже кілька годин разом із тобою? Про що ти так задумалась?

Джішука прошипіла на нього, не відповідаючи.

— Переодягнися. Коли ми втрьох разом, це ще нічого, але твій одяг дуже привертає увагу.

По суті, навколо Джішуки та Реґаса зібрався незліченний натовп. Люди хотіли отримати від них автографи та сфотографуватися. Але чи могли б топ‑гравці Satisfy, які заробляють стільки, що можуть фінансувати цілу компанію, виходити на вулицю без охорони? Завдяки тому що їх супроводжували 10 охоронців, ці двоє могли насолоджуватися відпочинком, не турбуючись про натовп.

— Якщо я не одягну форму для тхеквондо в країні тхеквондо, то що мені одягнути?

— …

Джішука була шокована словами Реґаса і більше навіть не намагалася його переконувати.

— Так‑так, роби, що хочеш, і їж свій парфе.

На думку Джішуки, чоловіки поділяються на два типи.

Дитячі або розпусні.

“Ґрід ― і дитячий, і розпусний…”

Її перше враження про Ґріда було найгіршим. Він був дурним, впертим і цікавився лише великими грудьми.

Однак у якийсь момент він почав дорослішати, і ця розпусність зникла навіть після одруження з Ірен. Він був цілком відданий Ірен й більше не збивався з курсу, навіть коли бачив великі груди Джішуки.

Можливо, через те, що вона спостерігала цей процес кардинальних змін у реальному часі, але одного дня погляд Джішуки почав слідкувати за Ґрідом. Після того як він врятував її у вирішальний момент битви у Байрані, вона повністю усвідомила, хто такий Ґрід. Але він, якого вона бачила, був лише зображенням у Satisfy. Вона не знала, як він виглядатиме насправді.

“Якщо я реально зустріну Ґріда… Боюся, що він буде схожий на Пона.”

Чи буде вона розчарована? Все одно, це не страшно.

“Я в Південній Кореї і маю шанс зустрітися з ним. Так, я вирішила.”

Джішука встала. Чоловіки вигукнули, коли її пишні форми, приховані стільцем, стали видні.

— Я повертаюся до готелю.

— Чому? Ти вперше в Південній Кореї, може, треба подивитися визначні місця?

— Я можу повернутися до Південної Кореї в будь‑який час, а зараз хочу підключитися до «Сатісфай».

— Це правильне ставлення, — Реґас раптом виглядав дуже мотивованим, коли підвівся зі свого місця слідом за Джішукою. — Кожна мить має значення. Окей! Давай полювати й прокачуватись у вільний час! У будь‑якому разі, у нас обох сьогодні немає нічого в розкладі змагань.

— Ти можеш прокачуватися сам. Я підключуся, щоб дізнатися домашню адресу Ґріда.

Реґас запитав її:

— Домашня адреса? Ти хочеш поїхати до нього? Хіба не можна просто випадково зустріти Ґріда, якщо наші графіки зійдуться? Його ім’я ж є у списку учасників. Нащо тобі їхати до нього додому? Так робити ― поганий тон.

— Ґрід навіть не брав участі у церемонії відкриття. Може, він взагалі не з’явиться на цих змаганнях.

Сказавши це, Джішука поспішно пішла геть.

“Вона зовсім не така, як зазвичай.”

Він не знав, чому. Реґас знизав плечима й пішов за нею разом із охоронцями.

— Стоп.

Пон саме збирався увійти до магазину з п’ятьма красунями, коли помітив Джішуку та Реґаса.

“Вони йдуть качатись?”

Рейтинг може швидко впасти, якщо людина буде легковажною. Хіба його ігровий час у Кореї не суттєво впаде? У Пона прокинулася пильність, і він залишив красунь та пішов за цими двома.

***

— Хух… Хух… Нарешті я тут.

Він летів, випивав зілля, знову летів, спускався, коли час відновлення зілля ще не закінчився, знову летів і повторював це, доки Ґрід не дістався острова Кокро.

“Добре, що моя наполегливість зросла.”

Він летів 46 годин без зупинки, тож його витривалість кілька разів повністю вичерпувалася. Кілька разів у нього виникало бажання відпочити, але він не хотів пропустити час появи Пекельного Ґао. Це була важка подорож, яка перевершувала за складністю тріатлон, але він витримав і зміг вчасно дістатися до потрібного місця.

Він відчував неймовірне почуття задоволення від досягнутого. Це не була матеріальна вигода, але це почуття можна було порівняти з виготовленням висококласного предмета.

“Це відчуття задоволення, коли я виходжу за межі своїх можливостей… Може, через це люди піднімаються на гори чи бігають марафони? Завтра я маю піднятися на гору біля свого будинку.”

Ґрід літав у небі з бадьорим виразом обличчя. Він оглянув острів.

— Гарне місто.

Острів Кокро був учетверо менший за острів Чеджу. Він не був маленьким, а клімат тут був сприятливий, тож місто, збудоване в центрі острова, було дуже розвиненим.

“Це приблизно такий самий рівень, як у Байрані… Населення острова, певно, має бути в десятки тисяч? Та тут, певно, багато зручних місць для полювання та інших цікавинок?”

Ґрід спустився на землю й увійшов до міста. Завдяки Худі на блискавці йому не треба було реєструватися, і він міг спокійно з'явитися серед натовпу. Потім він зупинився біля ресторану, що знаходився прямо перед підземеллям Пекельного Ґао, щоби перекусити.

— М’ясо черепахи та кита? Я його ніколи не куштував. Воно смачне?

Власник ресторану впевнено дав Ґріду рекомендацію.

— Аякже. Поєднання м’яса черепахи та кита ― це справжній делікатес. Вам варто спробувати.

Він задавав НІПам питання та відповідав так, як вони хотіли, щоб завоювати їхню прихильність. Найефективніший спосіб підвищити прихильність до НІПа‑торговця ― це купити у нього багато товарів.

Воїн Ґрід не знав навіть цих основ. Він підвищував прихильність, довго спілкуючись із ними. Але тепер у Ґріда з’явився сильний колега, на ім’я Хурой. Протягом кількох місяців після інциденту з лускою сильфідів він провів багато часу з Хуроєм та навчився підвищувати прихильність НІПів.

— Я вірю вам і спробую м’ясо черепахи та кита. Будь ласка, дайте мені одну порцію… Так! Просто дайте мені страви, що є символом цього острова! Сьогодні з’їмо подвійні порції!

— Ооо, який щедрий юнак! Добре, я зрозумів! Я принесу вам добре приготовлену качку!

Ґрід любив страви на грилі, смажені страви, фритюр та гарячі супи. Але більшість страв на півночі Вічного Королівства готували на пару, що не відповідало смакам Ґріда.

“Відколи я переїхав на північ, я вже давно не отримував задоволення від їжі…”

Меню ресторану на острові Кокро складалося переважно зі смажених та приготованих на грилі страв.

“Буду їсти, поки не наїмся!”

Ґрід, чекаючи на їжу, аж слину пускав. І ось власник приніс страви. Завдяки високим показникам витривалості та наполегливості у Ґріда був величезний шлунок, і він міг з’їсти дуже багато. Очі власника ресторану широко витріщилися, коли той побачив, як Ґрід з’їдає все до останньої крихти.

— З’їсти стільки, що вистачило б на трьох людей… Чудово.

“Що б зараз зробив Хурой?” — подумав Ґрід, а потім з посмішкою сказав:

— Зазвичай я так багато не їм, але ваша чудова кухня змусила мене переїсти.

— Ха‑ха…

Висока гідність Ґріда викликала у співрозмовника відчуття підкорення, але водночас могла викликати в нього симпатію. Хіба не природно, що він випромінював чарівну й ввічливу атмосферу? Власник ресторану миттєво підпав під вплив Ґріда.

— Ви схожі на мандрівника, чому ви завітали на острів Кокро?

“Вийшло.”

Ґрід відповів на допитливий і прихильний погляд власника:

— Я прийшов побачити монстра, який володіє пекельним вогнем. Чи можете ви сказати мені, де його підземелля?

— Оу, ви маєте на увазі Пекельного Ґао? — власник ресторану був приголомшений. — Підземелля, в якому він з’являється, розташоване на півночі міста… Але я не можу цього зрозуміти. Нащо вам його бачити? Хіба це не самогубство?

— Він дійсно такий сильний?

Власник ресторану затремтів і пояснив:

— Це демон, який абсолютно панував на цьому острові й живився моїми предками. Легенда каже, що кількість людей, принесених йому в жертву, сягала тисяч… Одного дня з’явився Мюллер і перетворив його тіло на попіл, але Пекельний Ґао все ще час від часу з’являється, бо його душу неможливо запечатати. Мешканці щодня нервують, боячись, що він повністю воскресне і перетворить цей острів на справжнє пекло.

Занадто багато неоднозначних слів.

“Це передвісник квесту? Може, він попросить мене запечатати душу Пекельного Ґао, яку не зміг запечатати навіть Мюллер?”

Це було абсурдно. Власник ресторану дав кілька порад Ґріду, який вже встиг пошкодувати про своє рішення.

— Чорне полум’я цього демона гарячіше за нефритове полум’я більшості демонів, тож будьте обережні. Якщо ви підете до Еллен, яка мешкає на півдні міста, і скажете, що я вас направив, вона пофарбує вашу броню барвниками з вогняного каменю… Перш ніж йти до Пекельного Ґао, раджу вам зустрітися з Еллен Халманд, щоб підсилити свій опір вогню.

— Барвники, виготовлені з вогняних каменів?

Ґрід зацікавився й одразу підвівся зі свого місця. Він детально розпитав власника ресторану про місцезнаходження будинку Еллен і попрямував туди.

— Заходьте.

Еллен була люб'язна. Вислухавши його історію, вона радо прийняла Ґріда. Потім вона вказала на велику миску у своєму задньому дворі.

— Це не щось дуже особливе, адже це барвник, зроблений із вогняних каменів. Я просто занурюю вогняний камінь у воду, змішану за моїм власним рецептом.

— Ого.

У великій мисці був один вогняний камінь розміром з дитячий кулачок. Але цей один маленький камінь забарвив усю воду в мисці в червоний колір. Еллен пояснила Ґріду:

— Це не просто зміна кольору. Броня чи одяг, пофарбовані цим барвником, отримають підвищений опір вогню, бо вони просякнуті вогнем.

Ґрід дістав Броню і Рукавиці святого світла.

— Рукавиці зроблені з тканини, тому їх легко пофарбувати. А ось цей обладунок з мітрилу ― його можна пофарбувати?

Еллен без вагань кивнула.

— Вогняні камені ― це символ злиття… Вони можуть змішуватися з чим завгодно.

Як і слід було очікувати від рідкісного мінералу, що використовується у магічних предметах.

“Мій імунітет до станів означає, що мене не можна спалити, але це може захистити від додаткової школи від вогню. Чоботи Брахама чорні, тож червоний колір добре пасуватиме до них… Добре.”

Ґрід ввічливо запитав:

— Ви можете пофарбувати цю броню та рукавиці?

Еллен без вагань кивнула.

— Так. Я їх добре пофарбую за 500 золотих.

— …Що?

Ґрід думав, що Еллен ― прихований НІП. Він вважав, що це можливість отримати безкоштовні переваги завдяки його дружнім стосункам із власником ресторану. Та вона просила гроші? Поки Ґрід розмірковував, до будинку Еллен почали прибувати інші користувачі.

— Ви бабуся Еллен? Я чув про вас від бабці в продуктовому магазині.

— Я чув про вас від коваля. Ви можете підняти мій опір вогню?

Ґрід подивився на це й швидко все зрозумів.

“Порада, яку дав мені власник ресторану, не була чимось особливим.”

Еллен не була прихованим НІПом. Вона була звичайною торговкою, а мешканці острова Кокро вміло залучали для неї клієнтів.

“Світ справді жорсткий.”

Ґрід тремтячими руками дістав 500 золотих. Якщо подумати, то 500 золотих за додаткові властивості до двох предметів ― це не так уже й погано. Однак він не міг знати, наскільки ці додаткові властивості були ефективними.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub