Розділ 163 — По вогняні камені (4)

— Тримайте.

Ґрід заплатив 500 золотих і дістав з інвентарю Броню та Рукавиці святого світла. Він передав їх Еллен і шанобливо сказав:

— Будь ласка, надайте їм опору вогню.

У поєднанні ці два предмети матимуть 20% опору, тож інвестиція буде надзвичайно вигідною. Еллен тепло посміхнулася сповненому очікувань Ґріду.

— Хо‑хо, я пофарбую їх так гарно, що ти можеш і осліпнути від красоти. Еге ж?

Еллен була вражена, коли отримала їх собі у руки. Її опущені очі, що не витримали тягаря років, широко розширилися.

— Як це можливо..?

Еллен фарбувала речі з 15 років, а цього року їй виповнилося 71. За 56 років роботи фарбувальницею вона пофарбувала безліч різних видів одягу та обладунків у найрізноманітніші кольори. Однак таку чудову білу броню вона бачила вперше.

— Ідеальна гармонія… Цікаво, чи існує краща за цю броня? Така прекрасна… Коваль, який викував цю броню, певно, не звичайна людина. Його майстерність перевершує ремісників‑гномів.

Ґрід зацікавився, побачивши захоплення Еллен.

“У неї гостріші очі, ніж у звичайних людей.”

У ньому почала зростати впевненість. Людина з таким рівнем проникливості, безсумнівно, добре пофарбує його речі.

Еллен проявила велику мотивацію:

— Я зроблю все можливе, щоб не зіпсувати ці чудові обладунки.

Броня святого світла покривала шию, плечі, груди, талію та праву руку. Рукавиці святого світла складалися з кількох шарів і мали вишивку золотою ниткою біля зап’ястя. Це був розкішний вишитий візерунок, що виглядав елегантно. Якби вишивку також пофарбувати в червоний колір, броня і рукавиці стали б надто одноманітними. Тому вона мусила виконувати цю роботу якомога делікатніше.

Щоразу, коли білі рукавиці занурювали у барвник із вогняного каменю, вони набували блідо‑рожевого відтінку. У міру повторення цього процесу блідо‑рожевий колір переходив у темно‑рожевий, а потім поступово ставав насиченим червоним. Але, на диво, золота вишивка збереглася, оскільки на неї не потрапила жодна крапля барвника.

“Відмінні навички.”

Ґрід спостерігав за роботою, не пропускаючи жодної деталі. Після рукавиць фарбували броню.

1 година, 2 години, 3 години.

Це зайняло чимало часу, але Ґрід не втрачав концентрації аж до самого кінця. Він не хотів упустити нагоду поспостерігати за майстерністю в інших галузях.

[Проникливість підвищилась на 10.]

[Вправність підвищилась на 20.]

[Ви трохи навчилися фарбувати тканину та розмальовувати метал.]

Броня та Рукавиці святого світла відродилися у темно‑червоному кольорі. Ґрід прочитав приємні сповіщення, а Еллен широко посміхнулася.

— Будь ласка, дивись.

Ґрід отримав броню та рукавиці від Еллен і уважно оглянув їх, і дуже зрадів.

“Це краще, ніж я очікував!”

Броня мала 19% опору вогню, а рукавиці ― 7%. Приємно, що Еллен надала нові характеристики легендарним предметам лише за 500 золотих.

— Я використовуватиму їх гідно.

Еллен була вдячна справді задоволеному Ґріду.

— Дякую, що дав мені можливість пофарбувати таку видатну броню та рукавиці перед смертю. Завдяки тобі я сягнула нових висот. А тепер, будь ласка, одягни їх.

Еллен підвела Ґріда до великого дзеркала у повний зріст, що стояло збоку. Ґрід не зволікав перед дзеркалом і одразу одягнув броню та рукавиці. Його вразив власний вигляд.

“Я виглядаю набагато крутіше.”

Броня святого світла ― це легендарний предмет, виготовлений Паґмою. Незважаючи на металевий матеріал, вона виглядала, наче зроблена на замовлення, і ідеально підкреслювала фігуру того, хто її носив. Проблема полягала в тому, що її колір був чисто білим. Як і багато азійців, Ґрід мав жовту шкіру та темне волосся, тому чисто білий одяг йому не пасував. Броня святого світла виглядала скоріше незграбно, ніж круто. Але тепер червона броня чудово пасувала до шкіри та волосся Ґріда.

Очі Еллен засяяли і вона вигукнула:

— Дуже стильно! Я хочу перенести твій образ на полотно!

Вона не перебільшувала. Гармонія чорних чобіт із темно‑червоними обладунками та рукавицями із золотою ниткою була такою, що викликала захоплення у будь‑кого.

“Це справді я?”

Кожен мріяв виглядати гарно. Ґрід не був винятком. Однак його неприваблива зовнішність викликала скоріше нехтування, а прикрі переживання суттєво вплинули на формування його особистості.

Ґрід більше не був потворним.

“…Я не потворний.”

Ґрід довго й уважно розглядав своє відображення в дзеркалі. На відміну від минулого, коли він завжди соромився, його очі були сповнені впевненості, а плечі ― широкими. Він трохи набрав вагу, але все одно залишався худим. З об’єктивної точки зору, він виглядав набагато краще, ніж раніше.

Броня виглядала настільки добре, що йому захотілося сфотографуватися.

“Але чогось трохи бракує…”

Він був схожий на тріщину в нефриті. У нижній частині його тіла не було золотої вишивки, тому вона виглядала дуже одноманітною. Ґрід подумав, що ця частина виглядала б удвічі краще, якби її доповнити, тож він поглянув на Еллен. Вона йшла вітати наступного гостя.

— Павраній.

Ґрід промовив тихим голосом. І тоді відкрилося фантастичне видовище. Сім лез довжиною близько 15 см, шириною 8 см і товщиною 3 см безшумно з’явилися й закружляли навколо нього.

— З’єднайтеся.

Ґрід уявив собі форму, яку мав набути павраній, і віддав наказ. Тоді сім лез зібралися разом. У результаті вийшов тонкий меч довжиною близько 1 м. Ґрід зробив його схожим на хвилю чи змію, що могла рухатися вліво й вправо, а потім прикріпив до кільцевого ременя, що стирчав біля закінчення броні.

«Вбивство». Хвостоподібне лезо, що простягалося під червоною бронею, виглядало загрозливо, викликаючи у нього моторошне відчуття, наче він ― володар демонів із манхви.

— Це повністю у моєму смаку.

Ґрід саме усміхався, коли отримав повідомлення від Тобана.

— Ґріде, ти вже на острові? Пекельний Ґао з’явиться рівно за годину. Будь обережним, і сподіваюся, ти знайдеш вогняні камені.

Ґрід вийшов із будинку Еллен. Відчуваючи на собі погляди людей, він зняв обладунки й відповів:

— Повір у мене.

***

Острів Кокро був найбільшим із сотень островів Вічного Королівства і багатий на природні ресурси. Краєвиди там були чудовими, і незліченні гільдії прагнули заволодіти цим островом.

Гільдія «Сакура» була особливо амбітною. До складу гільдії входили виключно японські праві екстремісти. Вони хотіли встановити свій прапор на острові Кокро, оскільки він зовні нагадував острів Такешіма, який «незаконно окупувала Корея».

Коли спалахнула війна між Альянсом та Церквою Ятана, «Сакура» скористалася цією нагодою.

— Ми приєднаємося до армії Вічного Королівства й здобудемо достатньо заслуг, щоб отримати острів Кокро як нагороду!

Їхній план вдався. Гільдія взяла участь у війні, здобула високі заслуги й отримала шанс отримати нагороду від короля. Вони сподівалися стати власниками острова Кокро.

Але на їхньому шляху постали перешкоди.

Це була гільдія «Срібні лицарі», очолювана Піковим Мечем, що посідав 16‑те місце в рейтингу. Більшість членів гільдії, включаючи нього самого, були корейцями, і вони протистояли гільдії «Сакура», бо хотіли «зупинити божевільних японців, які не можуть відрізнити віртуальну реальність від справжньої».

Обидві гільдії мали схожі заслуги у війні, тому король не міг одразу визначити власника острова. Гільдіям довелося довго боротися. Зрештою перемогу здобули «Срібні лицарі». Середня сила «Сакури» була вищою, але завдяки успіхам Пікового Меча «Срібні лицарі» змогли виграти війну й стали власниками острова Кокро.

Меч і щит, які раніше були символом гільдії, чотири місяці тому змінилися на триногого ворона. Гільдія «Срібні лицарі» стала однією з найбільших гільдій, що уособлювали Satisfy.

Наступною їхньою метою став рейд на Пекельного Ґао.

— Ми зможемо розвиватися набагато швидше, якщо пройдемо рейд на Пекельного Ґао. Ми зможемо готувати корейських рейтерів, використовуючи предмети, які випадають з нього.

Незважаючи на прохання уряду Південної Кореї та Юри, він не брав участі в Національних змаганнях цього року. Піковий Меч краще за будь‑кого іншого розумів, що Південна Корея не зможе посісти високе місце, навіть якщо він візьме участь.

“Але з наступного року все буде інакше.”

Він буде готувати корейських рейтерів і поверне Кореї репутацію ігрової наддержави! Після війни з гільдією «Сакура» Піковий Меч, одурманений патріотизмом, відновив рейд на Пекельного Ґао, у якому він уже п’ять разів зазнавав поразки.

— За останній місяць ми стали сильнішими й грамотно витратили свої кошти. Тепер ми точно зможемо перемогти Пекельного Ґао. Проявіть мужність і давайте переможемо його вже нарешті!

— О‑о‑о‑о!

4‑й рівень підземелля острова Кокро.

До появи Пекельного Ґао залишалося 10 хвилин. Він підбадьорив 200 елітних членів гільдії, але цей бойовий дух протримався недовго.

Через п’ять хвилин.

Прихід Пекельного Ґао наближався, тож на обличчях усіх почали з’являтися напруга та тривога.

— Чотири хвилини!

Вони чітко пам’ятали про силу Пекельного Ґао. Чи справді вони зможуть перемогти цього монстра? Вони не могли не задавати собі цього питання.

— Три хвилини!

Через три хвилини з’явиться Пекельний Ґао, і це місце перетвориться на море вогню. Деякі з них загинуть навіть від самого полум'я.

— Дві хвилини!

Пекуче тепло почало повільно заповнювати приміщення.

“Чорт.”

Піковий Меч хотів підбадьорити всіх, але він боявся. Він чітко згадав про грізний вигляд Пекельного Ґао, оповитого полум’ям і озброєного посохом.

“Чи нам все ще бракує сили, щоби перемогти його?”

Можливо, ситуація була б іншою, якби до них приєдналася десятка лідерів рейтингу, але він не міг позбутися думки, що з їхніми нинішніми силами ця експедиція закінчиться провалом. Однак найкращий гравець гільдії не міг показати свою слабкість, тож Піковий Меч терпів.

“Давайте. Ми зможемо. Ми сильні!”

Він заспокоївся й випив кілька зіль, що дають різноманітні бонуси, а решта наслідували його приклад. Саме в цю мить.

— Одна хвилина… Е? Вторгнення! Тут порушник!!

— Що?

Усі члени гільдії повернулися до входу. Увійшов молодий чоловік. Це було незвично, бо він був укритий плащем, і ні броні, ні зброї не було видно.

— Він прорвався через оборону внизу?

Може, це був досвідчений вбивця? Ні. Вбивця не став би відкрито показуватися в такому місці.

“Ґрід?”

Піковий Меч замислився над ім’ям, що висвічувалося над його головою. Однак, як би він не намагався пригадати, це ім’я було йому незнайоме.

“Він не рейтер?”

Піковий Меч кинув погляд на своїх товаришів, але всі вони похитали головами.

“Охоронці, певно, заснули, якщо нерейтер зміг дістатися аж сюди. Жалюгідно.”

Піковий меч дійшов такого висновку й, нахмурившись, попередив його:

— Це територія, контрольована гільдією «Срібні лицарі». Не знаю, як тобі вдалося сюди пройти, але якщо не хочеш померти, то вертайся.

— Мій інвіз раптом зник. Це через те, що мене виявив Пекельний Ґао?

Хлопець проігнорував попередження Пікового Меча і, розмовляючи сам із собою, скинув плащ.

— Ооо!

З усіх боків пролунали вигуки. Вигляд обладунків, які стрімко одягалися на його тіло, був досить крутим. Це було вишукане поєднання червоного, чорного та золотого кольорів. Особливо унікальним елементом був метровий хвіст, що тягнувся від області куприка. Він був гострий, наче лезо, і на диво рухався самостійно.

— Ш‑що, це броня?

— Це щось неймовірне… Унікальна?

Вони вперше бачили таку броню, тож члени гільдії ледве стримували свій інтерес. Піковий Меч підвищив голос:

— Зараз не до цього! Чому ви не викинете його звідси?

Незабаром мав з’явитися Пекельний Ґао. Тоді ніхто не зможе втекти з підземелля. Вони мусили розібратися з чужинцем до того, як це станеться. У ту мить, коли члени гільдії, яких привабила броня, спробували виконати наказ Пікового Меча…

Рииик!!!

[З'явився Пекельний Ґао, повелитель пекельного вогню.]

[Рик Пекельного Ґао наклав ефекти страху, хаосу та ослаблення.]

[Вогонь Пекельного Ґао знижує опір вогню на 50%.]

[На вас насуваються вогняні стовпи.]

— Ааах!

— Хрееа!

У ту мить, коли з’явився монстр, зовнішність якого було неможливо розгледіти через тихе полум’я, що охопило всю територію, половина членів гільдії або опинилася на межі смерті, або згоріла до такого стану, що їх навіть неможливо було впізнати. Лише трохи більше половини тих, хто залишався на ногах, змогли втриматися. Піковий Меч здивувався, побачивши вікно сповіщення, що з’явилося на екрані.

“Я підняв резіст до вогню до 86%, але все одно отримав стільки шкоди..!”

Вони знову зазнають поразки. Коли Піковий Меч вже почав впадати у відчай, він раптом засумнівався у своїх очах. Невідомий хлопець з псевдонімом «Ґрід». Поки інших обгортали язики полум'я, лише він один рухався вперед. Він пересувався вільно, ніби це його не торкалося.

— Як… як це..?

Піковий Меч замовк, побачивши абсурдну сцену. Поки Пекельний Ґао шаленів і вирізав членів гільдії, хлопець дістав кирку. Потім він підійшов до стіни й почав нею розмахувати?

Хлопець розмахував киркою з гарною технікою й, витираючи піт, бурчав:

— Уф, жарко! Хіба робота не стає все тяжчою? Чому мінерал з'являється тільки тоді, коли з'являється бос? Якщо так, то, певно, прийдеться сходити до лігва дракона з киркою!

У ту мить із посоха, яким розмахував Пекельний Ґао, вирвався гарячий порив вітру й влучив у Ґріда. Піковий Меч очікував, що він отримає величезну шкоду й впаде. Але, на диво, хлопець зазнав лише незначних поранень.

“Неймовірний захист..! Лицар‑хранитель?”

— Перепрошую, шановний, — хлопець уперше зупинив свою кирку й звернув увагу на Пікового Меча. Потім із роздратованим виразом обличчя запитав: — Чого ви просто стирчите тут? Зараз жарко, але буде ще жаркіше.

На що він зараз дивився?

Піковий Меч із запізненням прийшов до тями й запитав:

— Як ти можеш бути в порядку?

Хлопець відповів, ніби це було очевидно.

— Це ефект предметів.

Хвіст на його броні рухався сам по собі й боровся проти посоха Пекельного Ґао. Піковий Меч не міг закрити рота, дивлячись на неймовірне видовище.

“Що це таке..?”

Він лише тепер згадав, що було кілька високорівневих користувачів, які не реєстрували своїх імен у рейтингах. Їм подобалося грати в гру, наче відлюдники з фільмів про бойові мистецтва.

“Він один із таких?”

Поки Піковий Меч занурювався у свої підозри, Ґрід через Пекельного Ґао вже не міг зосередитися на своїй кирці й відкрив інвентар і дістав Дайнслейф +8.

— Гей, ти, монстр. Я не хочу з тобою битися, тож не заважай мені й відвали.

Протягом останніх чотирьох місяців Ґрід десятки разів розбирав, збирав і ремонтував Дайнслейф, підвищивши рівень свого розуміння до 90%. Він тримав кирку в лівій руці, а правою рукою орудував Дайнслейфом.

Пекельний Ґао захистився від атаки, але його відкинуло на кілька кроків назад. Його очі у полум’ї розширилися, і він, здавалося, не знав, що робити. Члени гільдії «Срібні лицарі», включаючи Пікового Меча, просто оніміли.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub