Розділ 23

— Гей, старий! Ти ще не вирішив? Віддаси нам будівлю? Тоді ти зможеш купувати бухло щодня, аж до самої смерті, чи як?

Чоловіки, які увійшли до кузні, виглядали брутальними і сильними. Вони нагадували Ґріду співробітників «Материнське серце щасливе». Вони зайняли жорстку позицію, коли вручили аркуш паперу літньому ковалю.

“Що це?”

Це був договір про продаж цієї будівлі та землі компанії «Меро».

Ґрід інстинктивно зрозумів це.

“Якщо зважити на мої останні успіхи та проблеми, то, скоріш за все, я вплутаюся в дурне завдання, якщо залишуся.”

Цього абсолютно не можна було допустити. Нагальною справою зараз було заробити гроші, виготовляючи предмети.

“Немає часу на небажані квести.”

Ґрід захопився швидкістю мислення свого мозку і рушив, щоб уникнути цієї ситуації. Проте, хіба багато чого коли‑небудь відбувалося за його бажанням?

Ґрід встиг зробити лише кілька кроків, як його спіймали бандити.

— Ей, а ти звідки, новенький? Хочеш влізти в наші справи, як щур? — Вони почали допитувати Ґріда в загрозливій манері. — Ти прийшов вкрасти зміст нашого контракту? Ти шпигун? Тебе послала компанія «Сканер»?

Для чого Ґріду було цікавитися змістом того папірця? Це була справді безглузда цікавість.

“Треба було просто сидіти тихо і не дивитись на них.”

Ґрід знизав плечима, ніби кажучи: «Я, шпигун? Що ти мелеш? Нічого такого, тож не хвилюйся за мене. Я просто хочу піти своєю дорогою».

Однак вони продовжували поводитися жорстко.

Ґрід ковтнув навіть не слину, а повітря.

“Блін.”

У Ґріда пересохло в роті, а на лобі виступив піт. Він згадав свої низькорівневі дні в Satisfy.

Чи це було через страшні спогади про те, як він був «шісткою», чи через погрози НІПів бандитів‑підлітків у задніх провулках..? А може, це було тому, що вони нагадували співробітників фінансової служби «Материнське серце щасливе»… У будь‑якому разі, Ґрід рефлекторно відступив від групи; він не міг впоратись із ними.

“Я маю поводитись чемно.”

Жорстокі НІПи не боялися закону. Він міг отримати серйозні травми або навіть загинути, якщо хоч трохи зачепить цих хлопців. Звичайно, він міг повідомити про них охоронцям, але їхні кулаки були ближче, ніж правоохоронці. Якби Ґрід був сильнішим або достатньо швидким, щоб втекти з цієї будівлі, це було б можливо. Проте це не так, тому краще не дратувати їх.

“Судячи з вигляду і настрою, вони не хулігани із задвірків. Вони не просто курять сигарети і їдять хот‑доги біля турніків.”

Компанія «Меро» була другою за величиною бізнес‑компанією у Вічному Королівстві. Вони не брали на роботу невдах. Ці виродки всі були бандитами.

“Судячи з їхнього спорядження, вони як мінімум 35‑го левела.”

Бандити вище 35‑го рівня..! Скількох людей вони скривдили і залякали, щоб так прокачатись? Ґрід не міг уявити всі гріхи, які вони скоїли.

“Їх п'ятеро… На відміну від них, я лише 3‑го левела. Хоча мої характеристики кращі за тих, хто на моєму рівні, вони всі все одно близько 20 рівня. До того ж я один.”

Що ще гірше, Ґрід був беззбройний. Він тільки програє, якщо вступить з ними в бій.

“Так, треба діяти обережно і можна забути про свою гордість.”

Як тільки він зібрався з думками, Ґрід посміхнувся якомога яскравіше і пояснив:

— Я тут не для того, щоб шпигувати за вами. Я просто клієнт, який проходить повз. Тож не звертайте на мене увагу. Хе‑хе.

Він не відчував сорому, поводившись покірно з НІПами!

Рука чоловіка, що тримала Ґріда за плече, трохи розслабилася.

— Клієнт? У цій кузні?

— Так.

— Ого? Клієнт цієї кузні… — рука чоловіка на плечі Ґріда знову стиснулася.

“Ай, боляче” , — Ґрід зморщився від болю.

З його вуст мало не вирвалися лайливі слова, але він залишився терплячим. Замість того щоб сваритися з чоловіком, Ґрід намагався зберегти посмішку. Чому? Тому що інакше його могли вдарити! Існувало старе прислів'я: не можна плюнути в людину, коли вона посміхається.

Бандити підозріло поглядали на Ґріда.

— На вулиці, якою керує компанія «Меро», є багато зброярських магазинів, то нащо ти прийшов до такої кузні? Хіба це не дивно?

— Може, і є багато магазинів, але це єдина кузня. Я не хочу купувати зброю, а шукаю коваля для роботи. Тому я не міг не прийти сюди. Хе‑хе, я не знав, що ця кузня має проблеми, бо я недавно у Вінстоні.

Ґрід міг би відразу дебютувати як головний актор і став би ідеальним кандидатом на премію New Actor Award на церемонії наприкінці року. Його зовнішність і тон були покірними.

Ґрід продовжував посміхатися, і недовірливий бандит врешті‑решт відпустив його.

— Мені чомусь хочеться тобі вперіщити разок, але хіба ти коваль? Хм, так. Ти такий слабкий, що не можеш бути шпигуном… Добре, забирайся звідси. І не думай сюди більше приходити.

Чи хотів бандит вдарити Ґріда? Чи виглядав Ґрід бідним і слабким? Ці відморозки думали, що можуть знущатися з Ґріда тільки через його зовнішність? Гнів у серці Ґріда закипів. Однак він мусив бути терплячим.

— Хе‑хе, дякую. Я піду вже, — Ґрід зміг зберегти посмішку до останньої хвилини, швидко виходячи з кузні.

Тоді за Ґрідом пролунав гнівний голос старого коваля:

— Так… нема сенсу затягувати цю брудну справу. Ліпше уникати таких речей. Я вже надто втомився.

Ґрід на мить затримався, а старий кліпнув своїми червоними очима. Це було для того, щоб стримати сльози.

Старий сказав:

— Давай вже той контракт. Я підпишу його, як ти хочеш.

— Е? Н‑невже?

— Оо! Молодець, діду!

— Це зайняло багато часу, але ти нарешті прийняв мудре рішення.

Бандити радісно сприйняли слова старого. Це було схоже на свято.

Той, хто, здавалося, був головним, вручив контракт старому.

— Все, що тобі треба зробити, це підписати. Потім можеш розслабитися.

— … — старий подивився на контракт і на мить завагався, а потім тремтячими руками простягнув руку до нього. У цей момент з його очей полилися сльози. — Ах! Це кінець мого сімейного бізнесу, який існував сім поколінь! Я не зможу дивитися в очі своїм предкам після смерті!

Вигляд сумного і пригніченого старого чоловіка був нестерпним.

Однак бандити, замість того щоб втішити його, насміхалися з нього:

— Ти раптово перестав займатися ковальством, то хіба не закономірно, що клієнти відвернулися від тебе? А в тебе, діду, хіба не було дитини? Твій єдиний син помер, і ти почав пити? У тебе немає спадкоємця, тож коли ти помреш, твій рід обірветься. Ти захищав те, що не мало ніякої цінності. Твої борги тільки збільшилися, хіба ні? Жалюгідно, по‑справжньому жалюгідно.

— Ти! Не згадуй мого сина своїм брудним писком!

— Чого так кричиш? Хочеш, щоб тебе побили, як минулого разу? — Бандит, на ім'я Джонсон погрожував побити старого.

Ґрід розлютився, побачивши це.

“Хіба коваль не літня людина? Він не тільки грубо розмовляв з ним, але й погрожував побити…”

У цей момент бандит, на ім'я Ум сказав:

— Слухай, контракт має бути укладений сьогодні.

Тоді той, що називався Прагою, втрутився, як збуджений жеребець:

— Ні, я злий. Хіба ми не мусили чекати кілька місяців, поки він погодиться? Подумайте, скільки ми через нього натерпілися!

Бандит, на ім'я Нейл продовжив:

— Я згоден… Чорт, ми навіть не змогли толком обробити старого. Через це ми недоотримали гроші вчасно.

Тоді мовчазний лідер, Вейл, холодно посміхнувся і сказав:

— Правильно, ти маєш компенсувати нам завдані збитки.

Вейл вдарив старого по щоці і сказав:

— Слухай мене, коли отримаєш гроші за продаж кузні, половина з них піде на погашення твого боргу, а інша половина залишиться нам. Хіба не очевидно, що ти маєш компенсувати завдані збитки?

— Ви, псячі вилупки! — старий, Хан, гнівно відповів Вейлу.

— Гей, у тебе немає ні дружини, ні сина, яких треба годувати, то нащо тобі так багато грошей? Ти маєш допомагати бідним молодим людям, таким як я.

— …

Ґрід кипів від гніву.

“Я не дуже поважаю старих людей, але…”

Коли він користувався громадським транспортом, таким як автобус або метро, то ніколи не поступався місцем літнім людям. Він платив стільки ж грошей, тож мав право користуватися місцем! Незалежно від того, наскільки обтяжливими були їхні погляди, він ніколи не поступався.

— Але…

На відміну від цих бандитів, він не ображав і не дражнив літніх людей. Ґрід був дуже розлючений.

“Шмаркачі так поводяться зі старими… Це жахливо.”

То що? Невже Ґрід мав допомогти старому, незважаючи на свій низький рівень? Ні. Ні. Він не мав почуття справедливості. Чому він мав допомагати іншим? Він не бачив у цьому жодної користі. У дитинстві він відчував огиду до супергероїв, а не захоплення, як усі інші.

“Чому вони наражають себе на небезпеку, намагаючись врятувати інших? Вони з глузду з'їхали?”

Він не міг зрозуміти героїв, які жертвували собою, щоб перемогти лиходія. Його молодший «я» здригався, дивлячись на їхню беззастережну самопожертву. Тому, коли діти по сусідству грали в героїв, він грав роль лиходія. Ставши лиходієм, він отримував задоволення від того, що знущався з друзів, які грали роль героїв. У нього вистачало глузду, щоб в кінці гри прикинутися мертвим, щоб інші діти не ображалися на нього.

“Зараз подумаєш і розумієш, що я такий був з дитинства. Так, з самого початку я закривав очі, коли бачив несправедливість.”

Тож Ґрід відвернувся від старого, якого принижували і який ось‑ось втратить бізнес, що належав його родині вже сім поколінь. Звісно, певний жаль залишився.

“Ситуація склалася так, що неможливо виготовляти предмети в цій кузні. Якщо я хочу переїхати в інше село, то хіба не доведеться знову платити за ту дорогу карету? Невже мені доведеться ще раз переїжджати? Ні, немає потреби. Я просто буду полювати і качатись, поки новий власник цієї кузні не почне роботу.”

Але стривайте‑но…

“А для полювання мені потрібне спорядження. Проклята штука! Я лишив меч і обладунки на складі. Мої 50 срібних!”

Рівень стресу Ґріда неабияк зріс. Його боліло в животі, коли він думав про всі гроші, які зникли.

“Чому моє життя таке заплутане? Ух… Живіт болить. Треба скоріше звідси вибиратися.”

Але, як не дивно, ноги не рухалися.

“Цей старий… Це дійсно нормально?”

“Ах! Реально! От же срань!”

Можливо, через те, що Ґрід став свідком брудної справи. Незалежно від того, наскільки він мріяв про життя, далеке від добра, він все одно мав основні людські принципи. Його совість не давала йому спокою, і він не міг ігнорувати старого, оточеного бандитами.

“Ні, нащо ризикувати собою заради когось іншого? Я що, ідіот?”

Ґрід повністю усвідомлював, що має закрити на це очі. То чому ж він вагався?

“Коли я став таким? Така поведінка не схожа на мене. Я завжди закривав очі на несправедливість.”

І в той момент, коли він зібрався залишити кузню…

[Ваш рівень гніву досяг піка після того, як ви стали свідком злочинів бандитів щодо коваля.]

[Створено завдання «Лють коваля».]

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub