Розділ 27

— Моє серце ― поле битви~

Йон‑У наспівував пісню, виходячи з капсули. Вийшовши, він сів на унітаз.

— Покажи, як розгледіти~

Потім він пішов на кухню і випив холодної води.

— Ніщо не ціле, ніщо не зламане~

Він ліг на диван і дивився телевізор. Наспівування не припинялося, і навіть почався сміх. Йон‑У був такий щасливий! Завдяки прихованому завданню він отримав бойове вміння, а потім успішно виконав завдання, відкривши шлях до пов'язаного завдання. Він також швидко просунувся на кілька рівнів.

— Я вбив кількох бандитів і апнув 21‑й левел. Хіба це не джекпот? Чого мені раптом почало везти останнім часом?

Приховані завдання не так легко отримати. Це було його перше завдання за рік гри в Satisfy. Серед мільярдів людей, які зараз грають, лише декілька отримали приховане завдання. Багато чого склалося добре, відколи він став Наступником Паґми. Це дійсно був неймовірний клас.

— Моє нещастя не було випадковим. Через роки випробувань це стало божественним знаменням. Аха‑ха‑ха‑ха..!

Яке завдання дасть йому коваль Хан? І якою буде нагорода? Можливо, величезною нагородою стане унікальний предмет, яким він зможе користуватися деякий час…

Якщо так..!

— Я можу стати мільярдером! Ва‑ха‑ха‑ха!

Ефективність Дайнслейфа і Вальгалли була майже такою ж, як і унікальний меч Провал, який він розробив. Однак, оскільки умови використання були цілком звичайними, вони могли мати астрономічну цінність для користувачів.

“Вони нагадують мені, чому Провал є провалом.”

Альбатіно був великим ковалем. Ймовірно, саме він надихнув Паґму…

— Така велика людина не була легендарним ковалем, а я випадково наткнувся на легендарний клас коваля під час квесту… Ну, таке життя.

Йон‑У знову відчув вдячність до легендарного класу, який він отримав.

— Хмм.

Він подивився на годинник, позіхнувши, і зрозумів, що минуло дві години з того часу, як він вийшов з капсули.

— У світі «Сатісфай» вже вісім годин пройшло. Хан скоро має прокинутися ніби.

За словами лікаря, здоров'я Хана було вкрай поганим через надмірне вживання алкоголю та стрес. Проте, якщо він буде слідувати сюжету завдання, Хан подолає алкоголізм, і одужає. Тож не було причин для переживань.

Йон‑У під’єднався до Satisfy.

— Увійти.

У нього потемніло перед очима, а потім, коли розплющив очі, його огорнуло тепле світло.

— …Це лікарня.

Останнє місце, з якого він вийшов, була лікарня, де лікувався Хан.

Ґрід одразу ж пішов шукати лікаря, на ім'я Саймон.

— Як він?

Саймон лагідно посміхнувся.

— Я думав, що через різке підвищення тиску в його ослабленому стані він у небезпеці, але його стан кращий, ніж очікувалося. Він скоро зможе виписатися з лікарні. Бог благословив його…

— Радий це чути.

— Він буде здоровішим, якщо більше не буде пити.

Ґрід разом із Саймоном попрямував до палати Хана.

Через деякий час Хан, побачивши Ґріда, посміхнувся.

— О, радий бачити. Я тобі дуже вдячний.

Ґрід відповів посмішкою:

— Ті, хто опинився у скрутному становищі, мають допомагати одне одному. Тепер ти можеш виписатися з лікарні. Тобі треба лише сплатити вартість лікування.

— …

Чому Хан не відповідав? Ґрід почав відчувати неприємне відчуття.

Тоді слова Хана пролунали як грім серед ясного неба:

— Я… Зараз я не можу…

“Ц‑це..!”

Це було ніби блискавка влучила у Ґріда.

— Не кажи мені… що ти не заплатиш за лікування?

— Я не те що не хочу платити, але не можу. У мене нема грошей.

— То що будеш робити? Ви приймаєте кредит? — Ґрід дивився на Саймона.

Доброзичливий вираз обличчя Саймона, який завжди супроводжував його, зник. Тоді він сказав з дуже діловим виразом обличчя:

— Кредит неможливий.

— … — Ґрід хотів залишити цього старого самого, але тоді він не зміг би отримати завдання. — Чорт..! Мене чекала невдача! Удача ― це справді найгірше!

Він мусив заплатити одну золоту монету за лікування Хана. Ґрід боявся навіть порахувати, скільки витратив сьогодні.

Як тільки Хан прибув до своєї кузні, то повернувся до Ґріда і вклонився під прямим кутом, висловлюючи свою щиру вдячність. — Ще раз дякую.

На щастя, Хан мав совість. Він подякував людині, яка заплатила одну золоту за його лікування.

— Дякую. Дуже дякую. Завдяки тобі я знову знайшов надію. Мені вдалося зберегти бізнес, який належав моїй родині протягом семи поколінь… і який я майже втратив через своє невігластво. Я не знаю, як тобі віддячити…

Хан почав плакати. На відміну від молодих людей, літні люди дійсно були слізливі.

— Старий… — Ґрід схопив грубу руку Хана.

Це була звичайна дія, яку робив «головний герой» драм. «Хіба не нормально допомагати сусіду, який потрапив у біду? Це дрібниця, старий. Не треба вибачатися. Мені не треба нічого натомість за мою допомогу» ― такі нереалістичні слова можна було б сказати.

Однак Ґрід не був головним героєм драми! Він був невдахою в жорстокому й безжальному сучасному суспільстві, яке функціонувало за законами, схожими на закони природи. Ґрід хотів винагороду!

— Якщо ти дійсно вдячний, дай мені щось. Давай.

— Так, правильно. Авжеж, я мушу тобі віддячити. Твоя ласка була надто великою, але я не знаю, що тобі дати.

Ґрід щойно щось помітив. Хіба цей старий не був надто простакуватим? Хіба він не звернув увагу на слова Ґріда?

Та Ґрід не відволікався. Він не міг думати ні про що інше.

— Старий, ці бандити мало не відібрали у тебе кузню. Якщо ти й далі будеш пити, твоє здоров’я тільки гіршатиме, і ти рано чи пізно помреш.

— Еем, ну так.

— Коли ти зомлів від тиску, ти міг померти. Хіба ти не вижив завдяки тому, що я доставив тебе до лікарні та заплатив за лікування?

— Так.

— Тоді хіба я не твій рятівник?

— Так.

Ґрід логічно сказав:

— Своєму рятівникові ти маєш віддати дорогоцінний скарб, рівноцінний твоєму життю!

Хан перестав плакати і виглядав дуже винуватим.

— Дорогоцінний скарб, рівноцінний моєму життю… У мене немає такого. Що мені робити? Уф…

— Не треба так сумувати. Я дуже добрий, тому не хочу скарбів, які дорівнюють твоєму життю. Ось там, там, — Ґрід вказав пальцем на другий поверх. — Якщо віддаси мені Дайнслейф і Вальгаллу, це буде достатньою винагородою.

Серце Ґріда билося від хвилювання. Він дуже сподівався отримати ці предмети в подарунок. Проте це був Ґрід, і світ ніколи не потурав йому так легко.

— Це родинні реліквії, які передавалися в моїй сім'ї протягом багатьох поколінь. Це скарби, з якими не можна порівняти моє життя. Я віддам тобі своє життя, але не можу віддати тобі їх, — категорична відмова Хана.

Якщо він не збирався їх віддавати, то навіщо бути таким щирим?

Коли на обличчі Ґріда з'явилися зморшки, Хан сором'язливо кахикнув і пояснив:

— Це скарби, яким мій предок Альбатіно присвятив свою душу. Скарбами його душі не може розпоряджатися його нащадок. Я зобов'язаний зберігати ці реліквії до дня своєї смерті. Але є виняток.

Хан був нащадком Альбатіно? Він не міг підробити свою кров. Чи означало це, що він проявить високі ковальські навички, коли вилікується від алкоголізму? І що було тим винятком?

— Що за виняток? — запитав Ґрід.

Погляд Хана став серйозним.

— Я хочу тебе про щось запитати. Як ти зміг використати скарби? І як ти з першого погляду зрозумів їхню цінність?

Він пояснив:

— Дайнслейф і Вальгалла ― це гірке бойове спорядження. Їхні можливості перевищують уяву, але через вимоги до використання вже сотні років ніхто не був їхнім власником. Жоден герой не зміг ними скористатися. Так було протягом останніх кількох століть. Через це вони зникли з історичних записів, і зараз ніхто не знає про їхнє існування.

Хан і Ґрід піднялися нагору і стали навпроти Дайнслейфа і Вальгалли.

Хан доторкнувся до них і кивнув:

— Я сумую, бо хочу, щоб світ дізнався про цінність Дайнслейфа і Вальгалли. Тому я розмістив їх на цьому видному місці. Але щоб повністю зрозуміти таку надзвичайно гарну роботу, людина мусить мати такий самий рівень проникливості, як і творець. Хоча я виставляю їх на показ уже десятки років, ніхто не зрозумів їхньої цінності.

Сказавши це, Хан повернувся до Ґріда.

— А потім з'явився ти.

Почалася довга історія.

— У моїй родині передається легенда. Близько 130 років тому сюди прийшов чоловік, на ім'я Паґма. Він знайшов Дайнслейф і Вальгаллу, які припадали пилом у кутку магазину. Одним поглядом він побачив справжню їхню цінність… — під час свого монологу, очі Хана засяяли. — Паґма захопився роботою Дайнслейфа і Вальгалли. Кажуть, що він продемонстрував свою майстерність володіння мечем, коли взяв до рук Дайнслейф, який ніколи не використовував жоден герой. Його краса була неймовірною, а майстерність володіння мечем здавалася такою, ніби пронизувала небо, створюючи блискавки.

Ґрід був вражений. Це була абсурдно захоплююча казка!

Мабуть, Хан побачив зацікавленість в очах Ґріда.

У наступну мить Хан ще більше заглибився в розповідь.

— Мій предок, який був свідком майстерності володіння мечем, впав на коліна перед Паґмою і благав: «Будь ласка, візьміть Дайнслейф і Вальгаллу. Цього б хотів мій предок».

— О! Стало ще епічніше! І що? Паґма погодився?

— Ні. Якби Паґма погодився, то їх би тут зараз не було. Ось що відповів Паґма: «Ці вироби наповнені душею Альбатіно. Я відмовляюся, бо вони надто могутні. Їх не можна марнувати на таку дрібноту, як я». Паґма був непохитним, і мій предок зрештою мусив здатися.

Ґрід не дуже розумів Паґму. Чому він відмовився від чогось, що було безкоштовним? Ґрід прийняв би їх і продав.

“Ага, Паґма, певно, був дуже багатим. Тож він не був жадібним.”

Поки Ґрід розмірковував над цим, Хан продовжував розповідати історію.

— Перед тим, як піти звідси, Паґма сказав: «Наразі немає героїв, які могли б користуватися ними. Однак, коли настане час, з’явиться багато героїв, і всі вони будуть гідні стати володарями цього спорядження».

— …

Ґрід розтлумачив слова Паґми і зрозумів, що багато героїв, про яких він говорив, означали користувачів. Розвиток користувачів був швидким і нескінченним. Незабаром з'являться рейтери, які зможуть використовувати Дайнслейф і Вальгаллу.

“Не хочу, щоб ці предмети дісталися їм.”

Ґрід одразу запитав Хана:

— То яка причина такого довгого пояснення?

Хан без вагань відповів:

— Я хочу пізнати твоє справжнє лице.

— Ти вважаєш, що я один із героїв, про яких говорив Паґма?

— Саме так. Хіба я не казав, що є виняток? Якщо ти зможеш довести, що ти один з них, я готовий віддати тобі Дайнслейф і Вальгаллу, — в очах Хана виднілося велике сподівання.

Водночас Ґрід не міг знати… що зв'язок із стародавнім завданням вже не за горами.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub