Розділ 30

— Що?

Йон‑У відчув, що його ніби ставлять в ніщо, коли побачив реакцію матері.

Він відчув себе погано і запитав її:

— Мамо, чого ти смієшся? Чому ти смієшся, коли я сказав, що можу мати дівчину?

Його мати не могла перестати сміятися:

— Хо‑хо‑хо‑хо~! Смішно, коли хлопець, який прожив 26 років і ніколи не мав дівчини, так гордо про це говорить. Ти мій син, але ти дійсно щось! Аж живіт болить. Хо‑хо‑хо‑хо‑хо‑хо..!

— …

Це було явно нетактовно. Чи був у світі ще один син, словами якого мати так нетактовно б нехтувала?

Коли Йон‑У в шоку хитався, його батько підтримав дружину, замість того щоб їй дорікнути.

— Сину, будь ласка, до наступного року знайди собі дівчину. Але спочатку подумай про інші речі. Тобі ж треба бути готовим, так? Хіба не треба спочатку виплатити борги? Яка жінка захоче зустрічатися з таким тобою зараз? Незалежно від того, наскільки ти впевнений у собі, це нелегко. Чи думаєш, що такий… «пісний» чоловік, як ти, може надихнути свою кохану? Просто відмовся від ідеї знайти дівчину, принаймні на деякий час.

— …

Це теж було очевидно нетактовно.

Більше того, вранці, коли він почувався краще, ніж будь‑коли..! Його серце, котре щойно було в ідеальному стані, занепало від слів батьків.

— Це вже край! Є причина, чому я досі не маю дівчини! Мої борги ― не проблема. Це ви двоє зробили мене таким! — Йон‑У вилив слова, які приховував у своєму серці. — У мене нема коханої через вас обох! Якби ви зробили мене схожим на кінозірку, я б міг мати дівчину. Блін. Ви двоє зробили мене потворним, тому дівчата не звертають на мене уваги.

— Боже, ти звинувачуєш нас у тому, що ти народився таким? Подивись на свою сестру. Вона вийшла з того самого живота, що й ти, але вона така красива. Ти знав, що ти теж народився гарним, як Се‑Хі?

— Люди не тільки про зовнішність… Важлива ще й особистість. Цк. Чим більше я на тебе дивлюся, тим більше ти мені жалісний.

— Еее…

Йон‑У зранку так принижували! У його голові крутилися серйозні сумніви.

“Може, мене усиновили?”

Можливо, його батьки насправді не були його батьками.

“Вони кажуть, що я був гарним немовлям, але чи справді вони мої батьки..? Чи вони мене просто підібрали?”

Двоє людей, які виховували його протягом 26 років, насправді не були його батьками..! Тоді що з його справжніми батьками? Де були його батьки? …Ні, чим він зараз займається? Скоро час іти на роботу. Він не міг собі дозволити так марнувати час.

Йон‑У заспокоївся. Потім він сів за стіл і звернувся до батька, змінивши тему.

— А як там дідусь? Він здоровий, як завжди?

— Що? З чого це ти раптом запитав про нього?

— У грі є старий НІП‑коваль, і він нагадав мені діда. Якось так.

…Чи не розсердиться батько, коли почує про гру? Він може навіть вдарити його.

— Якщо вже раптом згадав про нього, — сказав батько рівним голосом. — Тоді ти маєш поїхати з нами, коли ми наступного місяця навідаємо його. Уявляєш, як тобі має бути соромно, що ти цілий рік не був у нього в гостях?

Родина Йон‑У відвідувала будинок дідуся і бабусі кожні свята протягом семи років. Сім років тому померла бабуся, тож ці візити були спробою полегшити самотність дідуся.

“Мама з татом просили діда переїхати до нас, але він навідріз відмовився. Він, мабуть, думав, що буде для нас тягарем.”

Йон‑У з дитинства був улюбленим онуком діда, тому щороку відвідував його, аж до минулого року. З того часу, як почав грати в Satisfy, він жодного разу не приїжджав до діда. Він волів грати в гру, а не витрачати час на поїздки.

“Я негідна сволота.”

Чи був його дідусь зараз самотній, так само як і Хан? Йон‑У турбувався, бо завдяки Хану він зміг побачити, як можуть поводитися самотні старі люди. У майбутньому він має намагатися відвідувати дідуся якомога частіше.

— Я добре поїв.

Через деякий час він закінчив снідати і відразу ж попрямував на роботу.

Люди, які вже прийшли, задимили офіс тютюновим димом. Від сигаретного диму у Йон‑У почала боліти голова.

“Чому вони так люблять курити, якщо сигарети ― це марна трата часу і грошей? Якби я мав гроші, які вони витрачають на сигарети… Треба ще трохи потерпіти. Коли виробництво товарів набере повних обертів, мені більше не доведеться сюди повертатись.”

Він міг заробити великі гроші, виготовляючи і продаючи товари. Відтоді Satisfy стане його роботою. Він міг би лежати в своїй капсулі цілий день і не слухати нарікань батьків. Проте, щоб це сталося, йому спочатку треба перемогти компанію «Меро».

“Можна використовувати кузню Хана як базу. Я мушу виграти гру і захистити кузню Хана.”

***

У відділенні компанії «Меро» у Вінстоні Вальмонт почувався не дуже добре. А все тому, що він був розчарований своїм найнадійнішим підлеглим, Кроликом.

— Чому ти це зробив?

Виробнича гра навколо кузні..? Вальмонт не міг зрозуміти наміри Кролика.

— Якщо Хан не може мені віддати борг, то цілком природно використати кузню як заставу. Хан не має можливості виплатити борг. Іншими словами, кузня обов'язково перейде до мене. Рано чи пізно, це лише питання часу. Я хотів пришвидшити цей процес, тому і доручив тобі цю справу. Ти забув про своє завдання?

Бам!

Вальмонт кинув яблуко, яке гриз, об стіну, і шматочки яблука розлетілися по обличчю Кролика. Він мовчки дістав хустку і витер брудне обличчя.

Побачивши гідну поведінку Кролика, Вальмонт гнівно вигукнув:

— Чому ти даруєш Хану надію, укладаючи безглузду угоду? Нащо? Ти дав йому можливість зберегти кузню. Хан тебе підкупив?

До сьогоднішнього дня Вальмонт довіряв Кролику більше, ніж будь‑кому іншому. Це був простий приклад, який розкривав характер Вальмонта, який не дуже довіряв людям.

Кролик спокійно пояснив:

— Зараз наша головна база знаходиться у Вінстоні. Але, на жаль, мешканці Вінстона сприймають компанію «Меро» як свого ворога. З огляду на довгострокову перспективу розвитку бізнесу компанії, найкраще бути дружніми з мешканцями. Вони мають піклуватися про компанію, щоб допомогти її розвитку. Але ми відібрали їхню власність. Заспокоїти їх буде нелегко.

— Компанія… відібрала їхню власність? ХА! Спотворення фактів! Вартість їхньої землі була гівняною. Я заплатив за землю і купив її законно. Вони ще й раділи цьому. А тепер, коли земля розвивається і ціни ростуть, вони про це шкодують? По‑справжньому зрадницькі люди!

— Вони не були б так обурені, якби ви використали частину прибутку від землі на їхню користь. Тоді вони б це оцінили і сприяли б розвитку компанії «Меро» в довгостроковій перспективі.

— Іншими словами, я поганий? Ха! Мешканці Вінстона досі критикують всю роботу, яку я зробив.

— «Не дивись на людей ззаду. Ти досягнеш успіху, слідуючи за грошима». Мій вчитель мав таку стратегію. Але моя думка дещо інша. Важливо завоювати серця людей. Тоді гроші прийдуть самі собою. Люди, вдячні компанії «Меро», стануть лояльними клієнтами.

— Ти..! — Вальмонт подивився на Кролика загрозливо. — Не смій мене повчати! Я що, на твою думку, дитина? Ти просто маєш робити те, що я тобі кажу. І що це за маячня? Говори по суті! Чому ти уклав таке дурне парі з Ханом?

“Це межа Вальмонта. Буде важко розвивати компанію далі.”

Причиною того, що компанія «Меро» змогла вирости до таких розмірів, було те, що, коли Вальмонт був ще молодим, він прислухався до порад Кролика і керував бізнесом відповідно до них. Однак тепер Вальмонт став зарозумілим і егоїстичним і більше не прислухався до його порад.

“Як тільки цей бізнес закриється, я маю піти.”

Кролик прийняв рішення і вирішив пояснити свої наміри Вальмонту.

— Хан займає дуже високе становище у Вінстоні. Багато людей вважають його героєм, який чинить опір компанії. За таких обставин, якщо ми жорстоко захопимо кузню Хана, гнів мешканців вийде з‑під контролю і, ймовірно, призведе до повстання. Мешканці об'єднаються, щоб перешкодити компанії, що в кінцевому підсумку завдасть нам шкоди.

Вальмонт почав слухати.

Кролик продовжив пояснення:

— Я впевнений, що зможу змінити імідж компанії за допомогою цієї гри. «Чому вони дали шанс Хану, коли могли просто забрати його кузню?» Мешканці почнуть підозрювати це. Тоді я оголошу, що «ми визнали майстерність Хана і хочемо дати йому шанс». Це дасть зрозуміти, що компанія може бути другом, а не ворогом. Тоді ставлення населення до компанії кардинально зміниться. Вони будуть думати, що компанія діє не тільки заради грошей, а й піклується про людей.

— …Тож ми отримаємо лояльних клієнтів?

— Так.

— Хмм.

Вальмонт все ще не був переконаний. Проте він не відчував потреби зупиняти те, що вже було розпочато. Зрештою, Вальмонт вирішив підтримати Кролика.

— Якщо ти наймеш чудового коваля, ми зможемо перемогти, так?

— Звичайно.

— Крім того, супротивник – це не Хан?

— Згідно з моїми даними, це хлопець, репутація якого настільки погана, що навіть сумнівно, чи є він ковалем.

— Гаразд. Найми найкращого коваля. Не економ на грошах.

Вальмонт мав багато недоліків, але одним із його плюсів було те, що він швидко приймав рішення. Більше того, якби він не мав позитивних рис, як би він міг стати керівником величезної компанії?

Кролик посміхнувся із задоволенням.

— Я вже знайшов людину.

Незалежно від того, наскільки поганим був стан Хана, він не був настільки дурним, щоб довірити це некваліфікованій людині. Тому Кролик хотів поспостерігати за хлопцем, на ім'я Ґрід. Однак, коли Кролик зустрів Ґріда, то побачив, що той не мав досвіду. Ґрід не викликав у Кролика побоювань. Він був переконаний, що якщо він обере відповідного коваля, вони не програють.

“У будь‑якому разі, я не можу бути необачним.”

Кролик мав обережну вдачу і завжди намагався досягти найкращих результатів. Тому цього разу він буде пильним. Він збирався найняти найкращого коваля.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub