Розділ 42

Мешканці злякалися.

— Т‑ти пропонуєш повстання?

— Повстання? Це лорд провокує повстання! Ми ― народ графа Стейма. Ми виступимо проти демонів, які об'єдналися, щоб протистояти волі графа Стейма!

Мешканці згадали, що мають право виступити проти лорда, і їхній бойовий дух почав підніматися.

— Гаразд! Я піду за Ханом!

— Нашими силами неможливо вигнати лорда, але своїм протестом ми дамо світу знати, що у Вінстоні щось не так. Тоді граф Стейм зрештою почує новини про Вінстон.

“Ми маємо боротися за Ґріда, якого ув'язнили через нас.”

— Я буду битися!

Мешканці вирішили змінити долю Вінстона своїми силами!

Хан відкрив двері складу і заглянув всередину. Склад був заповнений бойовим спорядженням. Це були ті самі предмети, які Ґрід виготовив, тренуючись для гри. Вони не були ідеальними через недосконалість матеріалів, але все одно були кращими за фермерське спорядження.

— Ооо!

Мешканці відчували хвилювання, озброюючись під командуванням Хана.

— Негайно йдемо до компанії «Меро»!

— Так! Схопимо Вальмонта!

Хан стримав їх:

— Якщо ми нападемо на компанію, новина про наше повстання швидко дійде до лорда, і тоді замок буде під посиленою охороною.

— Тоді… може, спершу підемо до замку?

— Правильно. Ми мусимо увійти до замку, перш ніж звістка про наше повстання дійде до лорда. Якщо лорда взяти в заручники, солдати не зможуть діяти, і ми легко знищимо компанію «Меро»!

Один чоловік вийшов вперед і сказав:

— Архітектор, який спроєктував замок, ― мій прадід. Тому у мене вдома є креслення замку. З його допомогою ми зможемо дізнатися про таємні ходи, що дозволять нам легко проникнути в замок.

— Ооо!

Мешканці побачили надію. Вони більше не були безпорадними. Навпаки, вони були впевнені, що зможуть вигнати лорда і компанію «Меро». Однак їхня впевненість тривала лише мить.

Крак!

Вікна другого поверху кузні було розбито, і всередину увійшли солдати, озброєні луками.

— Киньте зброю, якщо не хочете померти!

Другий поверх кузні в одну мить зайняли десятки лучників, які націлили свої луки на мешканців першого поверху. Мешканці були налякані, коли Вальмонт увійшов до кузні.

Він голосно розсміявся:

— Ну і ну, я прийшов просто захопити кузню, але тепер маю шанс заслужити велику ласку! Ха‑ха‑ха!

Жир на його підборідді тремтів, коли він сміявся.

Хан викрикнув до Вальмонта, що сміявся:

— Ти підставив Ґріда і заарештував його, щоб результат гри залишився невідомим!

Вальмонт знизав плечима.

— Ти говориш так, ніби результат гри ще не визначений. Це смішно! Це була повна перемога компанії «Меро». Хіба ти не бачив роботу коваля, якого ми найняли? Навіть якби деталі кинджала, який ви з Ґрідом виготовили, розкрили, ти б не зміг перевершити її роботу. Запитай натовп, всі погодяться. Компанія виграла гру, тому справжнім власником цієї кузні є вони.

— Ти! Ти точно помітив, що робота Ґріда була набагато ліпшою за роботу твого коваля, тому ти так і поспішив заарештувати Ґріда, бо боявся програти в грі!

Вальмонт висміяв його:

— Якщо ти хочеш когось звинувачувати, то хіба не варто звинувачувати очей публіки? У будь‑якому разі, кинь свою зброю, якщо не хочеш бути негайно страчений за підбурювання до повстання.

— Хто буде слухатися наказів торговця?

— Хо, це проблема, що я торговець? Тоді слухайтеся наказів сера Філіпсона, а не мене. Сер Філіпсон, ці люди озброєні. Хіба це не є повстанням? Ви повинні їх втихомирити.

Філіпсон, що стояв поруч із Вальмонтом, кивнув. Він махнув рукою, і солдати, що займали другий поверх, натягнули тятиви.

Потім він сказав:

— Здайте всю зброю. А тебе, Хане, я заарештую як головного заколотника.

Мешканці були в люті.

— Брудна сволота! Ти що, лицар? Псисько Вальмонта! Я не зобов'язаний слухатися твоїх наказів!

Філіпсон поглянув на солдатів на другому поверсі, і стріли посипалися дощем.

— Аах!

— Ох!

Один із мешканців впав, потрапивши під стрілу.

Хан затремтів від цього видовища.

— Підлі свині!

Філіпсон оголосив:

— Наступна атака буде по ваших головах. Кидайте зброю, якщо не хочете померти.

Хоча всі мешканці тримали зброю, прості люди не мали шансів проти навчених солдатів. Якщо вони будуть битися, то просто помруть безглуздою смертю.

— Ооох…

Дзенькіт!

Їхня зброя безнадійно впала на землю. Рішучість мешканців зникла, і безпорадні люди лягли на землю від страху.

Вальмонт дивився на плачущих людей і сміявся:

— Ха‑ха‑ха! Дурні! Зрештою, такі пси, як ви, не зможуть чинити опір! Зрозумійте це нарешті! Ви створені для того, щоб вами керували! Все, що вам треба робити, ― це беззаперечно підкорятися! Не думайте знову бунтувати!

Потім Вальмонт віддав наказ Філіпсону і його військам:

— Конфіскуйте все, що є в цій кузні, і заарештуйте Хана, лідера повстання

— Так! — солдати почали діяти організовано.

Вальмонт підійшов до Філіпсона і прошепотів:

— Сер Філіпсон, лорд, безсумнівно, дасть нам велику нагороду за те, що ми зупинили повстання, не дозволивши завдати жодної шкоди. Не хочете сьогодні ввечері випити, щоб відсвяткувати? Я підготую красунь і делікатеси.

— Дякую. Ввечері можна повеселитися. Але не треба готувати окремих красунь, — сказав Філіпсон, жадібно дивлячись в один бік.

Вальмонт прослідкував за його поглядом і побачив кількох літніх людей та жінок, що стояли осторонь. Серед жінок була одна, якій було близько 15 років. Коли вона виросте, то стане справжньою красунею.

Вальмонт нахмурився і пробурмотів собі під ніс:

— Хочеш таку молоду… ти гірший за мене.

— А? Що ви щойно сказали? Вибачте, я не почув.

— Ні, нічого. Я просто говорив сам до себе.

Поки Вальмонт і Філіпсон із нетерпінням сподівалися на нагороду від володаря, мешканці з відчаєм дивилися, як Хана забирають.

— Що нам тепер робити?

— Що нам робити? Це кінець… У Вінстоні більше нема на кого покластися.

— Я мав піти, коли міг… Тепер я не можу залишити село…

Хан був останньою надією мешканців Вінстона, але його затягли до підземелля. Мешканці втратили надію.

Їм потрібен був рятівник.

***

У підземеллі замку Вінстона…

— …

Скільки днів минуло? Світло ніколи не проникало в підземелля, і Хурой впав у відчай, залишаючись у полоні темряви. Він не міг зрозуміти, чи це реальність, чи віртуальна реальність.

— Де я? Чому я це роблю? Як мені вибратися з цього пекла?

Він волів би померти.

Тим часом у реальності електроенцефалограма Хуроя показувала серйозну нестабільність. Атмосфера в монгольському відділенні S.A була дуже напруженою.

— Електроенцефалограма дуже нестабільна. Ми не можемо гарантувати здоров'я Аллунбатара. Якщо ми не виведемо його з системи силоміць, його, може, доведеться відправити до психіатричної лікарні, — експерти порадили їм припинити це завдання.

Однак директор монгольського відділення, Пак Ин‑Хьок, думав інакше.

— Аллунбатар витримав 48 годин і 10 хвилин. Він дійшов до цього моменту, тому це вже не питання піару. Ми не можемо змарнувати його зусилля. Залишилося лише 1 година і 50 хвилин. До того часу ми будемо пильнувати Аллунбатара до кінця.

Це означало, що він не дозволить примусового виходу з системи.

Обличчя співробітників побіліло.

— «Сатісфай» заслуговує на критику за існування квесту, який ставить користувача під загрозу. Якщо ми не візьмемо на себе відповідальність за безпеку користувача, компанія зазнає великих збитків.

— Весь світ вважатиме «Сатісфай» небезпечною, і сервіс буде порушений!

Ин‑Хьок не поступився.

— Я прийняв рішення. Якщо щось піде не так, я візьму на себе всю відповідальність. Я зроблю все можливе, щоб уникнути збитків для компанії.

— Чому ви готові піти так далеко? Теперішня ситуація не дуже оптимістична. Шанси на те, що Ґрід врятує Хуроя, становлять лише 9%! До того ж Ґріда заарештували як спільника Хуроя. Замість того щоб врятувати Хуроя, Ґрід сам надовго застрягне в тому ж підземеллі. Хіба не розумніше змусити його вийти з гри, оскільки квест все одно провалиться?

Ин‑Хьок думав інакше.

— Хіба арешт Ґріда не є позитивним моментом? Тепер вони знаходяться один біля одного.

Співробітники були шоковані.

— Ґрід ― легендарний клас, але він має низький рівень. Крім того, його предмети та зброю конфісковано. Як він вибереться з підземелля і врятує Хуроя, маючи лише своє тіло?

— Рішення вже прийнято, тож більше нічого не кажіть, — Пак Ин‑Хьок розіслав їх і знову зосередився на моніторі.

На першому моніторі було написано «48 годин». Це означало, що Хурой пробув у грі 192 години, тому він починав панікувати.

На другому моніторі солдати щойно привели Ґріда до замку Вінстона.

“Очевидно, що ситуація безнадійна. Хуроя не можна врятувати силами Ґріда. Однак, здається, щось має статися.”

Після того як було активовано завдання «Чекати» Ин‑Хьок весь час спостерігав за Ґрідом. Ґрід був жадібним, його тон був грубим, а поведінка була нерозважливою. Він був далеким від образу Апостола справедливості з фільмів.

Проте, спостерігаючи за ним, Ин‑Хьок набув більшої впевненості. Ґрід завжди старався. Він стояв перед горном цілими годинами, безперервно куючи. Він розробляв і виготовляв різні предмети, використовуючи ті самі матеріали. Він працював без відпочинку. Він цілими днями бурчав, але його дії були зовсім іншими. І нарешті, він створив дивовижний предмет у грі з виготовлення предметів.

“Користувач створив перший…”

Навіть якщо Ґрід мав шахрайське вміння «Майстерність легендарного коваля», все одно було смішно, що він зміг так швидко створити такий предмет.

“Може, він не має таланту, але його дух неймовірний. Хотілося б у нього повірити.”

Незважаючи на всі труднощі, герої у фільмах ніколи не здавалися. Більше того, герой завжди повинен перемогти в кінці.

“Можливо, Ґрід теж заслуговує бути героєм” , — подумав Пак Ин‑Хьок.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub