Розділ 58

Рідкісний предмет не здався таким вже й особливим, але Ґрід просто кивнув, бо не хотів прискіпуватися. Стенґ засміявся, заховав меч і зітхнув.

— Ха‑ха… коли ж нам, гравцям, дозволять самим виставляти предмети на аукціон леді?

Ґрід відчув це від самого початку ― у розмові щось було не так. Йому треба було запитати Стенґа, щоб прояснити непорозуміння.

— То… ти прийшов сюди не для того, щоб виставити на аукціон свої предмети? Ти виконуєш квест і виставляєш предмет свого вчителя? — запитав Ґрід.

Стенґ усміхнувся й відповів:

— Звичайно. Навіть найкращий коваль Панмір не може створити предмети, гідні аукціону, то як же я можу?

— …Можеш поділитися інфою про завдання?

— Га? Нащо?

— Та просто хочу подивитися.

— Окей. Це не секрет, тож покажу.

[Гравець «Стенґ» хоче поділитися інформацією про завдання. Бажаєте прийняти?]

Ґрід погодився, і перед ним з'явився опис завдання.

[ Доручення вчителя

Складність : C

Цей аукціон — перший, що проводиться після призначення нової леді Вінстона.

Коваль Разван хоче скористатися ним як нагодою продемонструвати свої навички леді Вінстона й закріпитися в місті.

Тому він доручив вам, своєму учню, одне доручення.

Умови виконання завдання : виставити роботу Развана на аукціоні леді Вінстона.

Нагорода за виконання : 20 золотих.

* Якщо роботу Развана буде продано на аукціоні, він навчить вас новому методу виробництва…]

Ґрід забув про це, але більшість гравців‑ковалів мали як вчителів ковалів‑НІПів. Виконуючи їхні завдання, вони підвищували рівень своїх ковальських вмінь і отримували нові методи виробництва.

Йому пощастило, що Хан давав йому ці методи без жодних умов.

“Тепер я точно знаю.”

Гравці прийшли сюди не для того, щоб виставляти власні роботи на аукціон. Вони, як і Стенґ, просто виконували доручення своїх вчителів. Як і казав Стенґ, сучасні гравці виробничих класів не могли створювати визначні предмети, які задовольнили б леді і лицарів Вінстона.

Ґрід бачив це чітко ― прірва між ним і звичайними гравцями була величезною. Він не особливо захоплювався, коли створював рідкісний предмет, тоді як звичайні гравці були щасливі просто отримати рідкісний ґатунок. Ґрід відчув щире захоплення, усвідомивши велич легендарного класу.

— Якщо не проти, можна поглянути на предмет твого вчителя? — запитав Стенґ, дивлячись на Ґріда палким поглядом.

— Ні, проти, — відмовив Ґрід, відчуваючи, що з цього вийде щось неприємне.

Стенґ засмутився.

— Ясно. Тоді нічого не вдієш. До речі, це класно ― твій вчитель не встановив мінімальну ставку…

— Так. Ти часом не знаєш середньої ціни на броню та рукавиці 120‑го рівня?

— Навіть якщо предмети однакового рівня, їхні характеристики різні. Ну, звичайна броня коштує десь 300 золотих, рукавиці ― 100.

— А епічні?

— Ого! Твій вчитель створює епічні предмети? Це справді велика рідкість! — захопився Стенґ, а потім люб'язно відповів: — Ціна епічних предметів залежить від характеристик, але мінімум для броні ― 1 800 золотих, рукавиці ― 600 золотих.

— …Що?

100 золотих ― це 120 000 вон. Тобто якщо Дуже витончений латний обладунок та Зовні непримітні рукавиці продадуться за 1 800 і 600 золотих відповідно, Ґрід отримає 2,88 мільйона вон. Усього через тиждень після початку роботи в капсульному залі до його рук потраплять величезні гроші.

“Ні, ні. Якщо відняти вартість матеріалів і оренду капсули, чистий прибуток складе десь 2 мільйонів вон.”

Утім, Ґрід був задоволений. Так, не варто гнатися за унікальними чи легендарними предметами. Якщо робити по два епічних предмети на тиждень, за місяць можна заробити 8 мільйонів вон!

“Скоро зможу розрахуватися з боргами!”

Загальний борг становив 10 мільйонів вон. Після отримання легендарного класу в Satisfy ця цифра здавалася не такою вже й великою, але кілька місяців тому вона була для нього величезним тягарем. Через відсотки він ніяк не міг почати погашати основний борг. Якось перебивався підробітками, але тепер…

Як би там не було! Він нарешті зможе жити без боргів. Страх перед співробітниками «Материнське серце щасливе» зникне.

— Уху‑ху‑ху…

Життя без боргів! Уявляючи, як гідно буде жити, він не міг стримати сміху. Потім раптово зустрів погляд Стенґа. Обличчя Стенґа зблідло від побаченого.

…Ґрід помічав це і раніше, але його посмішка справді була жахливою.

Діти плакали, коли він усміхався. Люди починали лаятися, коли він усміхався. Люди лізли в кишеню, коли він усміхався. Люди купували йому цигарки, коли він усміхався. Жінкам ставало зле, коли він усміхався.

“Коли виплачу борг, треба зробити пластичну операцію…”

Він серйозно переймався цим, встановлюючи мінімальну ставку на основі цін, що назвав Стенґ.

[Ви встановили мінімальну ставку для Дуже витончених латних обладунків — 1 800 золотих. Підтверджуєте?]

— Так.

[Ви встановили мінімальну ставку для Зовні непримітних рукавиць — 600 золотих. Підтверджуєте?]

— Так.

[Предмети успішно зареєстровано на аукціоні.]

Усі завершили реєстрацію. Аукціоніст підтвердив це й провів їх до кімнати очікування. На підлозі лежав великий килим із тигрової шкіри, на полицях стояли прикраси із золота й срібла. Люстра виблискувала. Для простих людей, як Ґрід, це місце здавалося неймовірно розкішним.

“Якою ж тоді має бути кімната самої леді?”

Поки Ґрід був приголомшений розкішшю знаті, Стенґ підійшов і сказав:

— Оті прикраси чіпати не можна. Я брав участь у багатьох аукціонах, як виконував доручення вчителя, і завжди знаходилися ті, хто намагався щось вкрасти із замку. Їх знаходили й карали… Ґріде, теж будь обережний.

— Так, ясно… Не буду. Ану чекай! Ти вважаєш мене злодієм? Будь‑кому було би неприємно це чути.

— В‑вибач, — швидко вибачився Стенґ і відступив. Проте продовжував позирати на Ґріда ― схоже, підозрював, що той щось вкраде. Ґрід усміхнувся йому й одразу ж перетворився на підозрюваного злочинця.

“Ах, негідник. Гостре око має.”

Ґрід змушений був відмовитися від крадіжки. Він просто хотів взяти один підсвічник, але нічого не вдієш під таким наглядом. Він сів на диван в очікуванні результатів, які мали з'явитися за три години, і вирішив подрімати.

***

Ірен була новою леді Вінстона і єдиною донькою графа Стейма. Наразі вона мала лише титул баронеси, але згодом мала стати графинею. Іншими словами, вона була наступницею графа Стейма й тією, кому судилося стати головною постаттю на півночі.

Тому її лицарі відчували тягар відповідальності, неосяжний пересічним людям.

“Ми маємо бути найкращими лицарями для леді Ірен.”

Лицарі Ірен не нехтували тренуванням розуму та тіла, але тіло й талант мають межі. Тому вони прагнули потужного спорядження, яке компенсувало б їхні слабкі місця.

Сьогоднішній аукціон у Вінстоні був дуже розчаровуючим.

— Нічого вартісного.

Вінстон перетворився на велике місто завдяки просуванню на північ. Проте він усе ще поступався Фронтієру. Те саме стосувалося майстерності місцевих ремісників. Прикраси, одяг і броня, виставлені на аукціоні, ― все було посереднім. Деякі майстри представили непогані предмети, але для лицарів цього було недостатньо.

Минуло дві години з початку аукціону, але жоден з виставлених предметів так і не отримав жодної ставки. У цій атмосфері розчарування аукціоніст широко посміхнувся.

— Зверніть увагу на ці предмети.

— О..!

Коли броня та рукавиці були показані, лицарі, що вже майже дрімали, вибухнули захопленням.

— Яка чудова робота!

— Таку броню важко знайти навіть у Фронтієрі.

Лицарі уважно оглянули броню та рукавиці, а потім запитали аукціоніста:

— Хто їх зробив? Це той самий відомий Хан?

Хан був ковалем, доволі відомим у Фронтієрі. Лицарі припустили, що саме він зробив броню та рукавиці, але аукціоніст дав цікаву відповідь:

— Не зовсім. Їх виготовив наступник Хана. Місцеві жителі Вінстона поважають його, і він є одним із трьох героїв.

— Хо… Той самий праведний коваль, про якого ходять чутки?

— Саме так.

Лицарі тепло посміхнулися.

— У Вінстоні є така чудова людина. Людина з бездоганним характером і чудовими навичками… Колись вона стане одним із талантів, хто служитиме Ірен.

— Ціна тут явно вища. Я ставлю 2 000 золотих.

— Лише 2 000 золотих? У тебе, певно, щось із зором! Я ставлю 2 500 золотих!

— 2 800!

— Пробуєш забрати те, що я побачив першим? Ставлю 3 000 золотих, тож здавайтесь усі!

Граф Стейм вважався одним із найзаможніших дворян у Вічному Королівстві. Тому лицарям його роду платили величезні кошти. Лицарі мали надлишок грошей, тому ставки на броню та рукавиці, виготовлені Ґрідом, стрімко зростали.

***

— Ґріде. Ей, Ґріде.

“Ем… що? Вже час іти до бісової контори?”

Ґрід міцно спав, не відаючи нічого про світ, і прокинувся від того, що хтось трусив його.

— Ґріде, аукціон завершено.

— А…

Точно. Це не його дім.

“Ага… вже тиждень минув, як я кинув підробітки, а я досі переймаюся, ніби треба йти…”

Він хотів якнайшвидше позбутися цієї травми від підробітків, тож поквапився вийти з кімнати очікування разом зі Стенґом. Потім вони попрямували до вестибюля, де їх чекав аукціоніст. Розпорядник аукціону підрахував присутніх і оголосив:

— На цьому аукціоні було продано загалом шість предметів.

Натовп здригнувся.

— Тільки шість? Я сам виставив сім…

— Хіба там не було більше 100 лотів? І лише шість продано?

Це було недобрим знаком.

“А що, як мої предмети не купили? Я дуже завищив мінімальну ставку? Якби знав ― поставив би дешевше.”

Поки Ґрід переймався, аукціоніст озвучив список проданих предметів.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub