Розділ 76

Каньйонський павук був не просто великим за розмірами. Його приголомшлива сила могла зрівнятися з силою босів.

— І‑і‑ік…

Лі Чжун‑Хо, Чхве Чан‑Сун і Сім Кі‑Ван ― троє однокласників Шіна Йон‑У ― опинилися в пастці в гнізді каньйонського павука, оповиті павутиною. Вони відчували страшенний жах перед гострими зубами та лапами павука, гадаючи, кого з них з’їсть першим.

— Чорт. .. Я просто хотів побувати у Вінстоні… — бідкався Чжун‑Хо.

Вінстон ― це назва популярного міста посеред пустки. Вони почули, що там є мисливські угіддя різних рівнів, де можна полювати й заробляти гроші, тож вирушили до Вінстона. Але через витівки злісних гоблінів вони ледь не замерзли на смерть і натрапили на каньйон. Тепер вони стануть їжею для каньйонського павука.

— Блін, і чого ти захотів до Вінстона? — буркнув Кі‑Ван. Тоді обличчя Чжун‑Хо перекосилося.

Саме Чжун‑Хо першим заговорив про подорож до Вінстона. Він гнівно зиркнув на Кі‑Вана, який його дорікав.

— Ти ж сам погодився? А тепер винуватиш мене? Хіба я знав, що так буде? Е?

Чжун‑Хо мав поганий характер і був найкращим бійцем у своїй школі. У школі не було жодного підлітка, над яким Чжун‑Хо не знущався. У той період, коли він був найбільш бунтівним, Чан‑Сун і Кі‑Ван теж страждали, хоча й були його кращими друзями. Вони знали, що Чжун‑Хо все ще має поганий характер, тож Кі‑Ван більше не бурчав.

Однак Чжун‑Хо не заспокоївся.

— Ах, цей сраний… чим більше я про це думаю, тим гірше це виглядає. Гей, Кі‑Ване. Попробуй ще раз щось там сказати, придурку. Хіба я сказав, щоб ми по дорозі до Вінстона попались сраному павуку? Ми ж всі погодились. Ти ж казав, що це гарна ідея, так? А тепер, коли все пішло не за планом, звинувачуєш мене? Що ти за друг, придурку?

— …Пробач. Я не хотів тебе звинувачувати. Просто я так розлютився, що не втримався.

— А, блін. Якщо тобі шкода, то чому б тобі щось не зробити? Ти, козел, реально в пекло попадеш.

Мовчазний Чан‑Сун швидко вступився між ними.

— Чому ми зараз сваримося? Давайте ліпше придумаємо, як втекти, замість цього.

Чесно кажучи, Чан‑Сун і Кі‑Ван не любили Чжун‑Хо. Він був їхнім другом, але він часто зневажав їх. Їм було вже 26 років, і вони не хотіли поводитися так, ніби вони ще в школі.

З іншого боку, Чжун‑Хо не міг пристосуватися до суспільства через свою брудну вдачу і те, що у нього було мало друзів. Тому він часто хотів проводити час із ними. Чан‑Сун і Кі‑Ван хотіли ігнорувати його, але не могли так просто, адже вони знали один одного вже 10 років.

Але тепер вони досягли межі.

“Він що, здурів? Він називає друга козлом?”

“Чжун‑Хо, не може ніяк позбутися своєї дурної звички. У мене теж є гордість.”

Атмосфера ставала все більш напруженою…

Вітер з вулиці приніс звуки заворушень.

Звук долинав звідкись здалеку, тож вони не могли точно зрозуміти, що саме спричинило цей шум, але для каньйонського павука все було інакше. Він закрив їх трьох у гнізді й виглянув назовні.

— Кікікік…

Павук збуджено підскочив. Здавалося, він радіє, що з'явилася нова здобич. Вони з полегшенням побачили, що павук покидає гніздо.

— Уф… Я думав, що помру.

— Згоден…

— Давайте, тікати звідси!

Чжун‑Хо був воїном 88‑го рівня. Через свою агресивність він вклав більшу частину своїх характеристик у силу. Тому він спробував розірвати павутину своїм тілом. Однак, як би він не рухав тілом, павутина не піддавалася.

— Що це за клята штука? Я не можу розірвати її навіть зі своєю силою?

Чжун‑Хо виснажився і зрештою відмовився від спроб розірвати павутину. Тоді Кі‑Ван, який був вогняним магом 87‑го рівня, промовив заклинання і викликав вогонь.

Павутина навколо тіла Кі‑Вана почала горіти.

— Ооо!

Всі троє радісно вигукнули, уявивши, як павутина перетворюється на попіл, але через деякий час полум’я згасло, і виявилося, що павутина лише почорніла, а тіло Кі‑Вана все ще міцно обплутане.

Його обличчя зблідло.

— Та як так? Вона не горить?

— Давайте я.

Свою спробу вирішив зробити злодій 89‑го рівня Чан‑Сун. Він взяв у руку кинджал і спробував розрізати павутину. Однак навіть гострий кинджал не зміг прорізати павутину.

— Неймовірно… навіть сліду нема?

Ось чому каньйонський павук так легко покинув це місце. Вони були настільки низького рівня, що не могли позбутися павутини чи уникнути смерті. Вони були в розпачі.

— Зрештою, нас з’їсть той клятий павук…

— Слухайте, якщо ми все одно помремо, давайте просто вийдемо з гри. Хіба не краще втратити досвід, ніж бути з’їденим?

Чжун‑Хо та Кі‑Ван уже намагалися вийти з гри. Але перед ними з’явилося повідомлення: «У цій ситуації смерті не уникнути. Якщо ви вийдете з гри, це буде вважатися смертю» ― і вони завагалися. Однак за таких обставин краще було вийти з гри.

— Добре, давайте просто вийдемо. Я повністю втрачу свою людську гідність, якщо мене з’їсть павук.

— Окей, виходимо…

Чан‑Сун спробував зупинити їх.

— Зачекайте. Хіба не ганьба позбавляти себе життя, навіть якщо це гра? Ми не знаємо, що відбувається, тому давайте почекаємо ще трохи.

— Ти про що? Павук скоро повернеться! Хочеш, щоб тебе з’їв павук? У мене може на все життя залишитися арахнофобія!

— Якщо у тебе вистачає сміливості накласти на себе руки, тоді використай цю сміливість, щоб знайти спосіб боротися з павуком.

— Ну і фігню ти сказанув. Замовкни. Ми виходимо з гри, тож залишайся тут сам! Виходимо… га?

Троє одночасно замовкли. Їхні погляди спрямувалися до входу в печеру.

Туп, туп.

Вони не помилилися. З входу в печеру долинали звуки людських кроків.

— Що?

— Шшш!

Вони затамували подих, спостерігаючи за ситуацією. За мить до печери увійшла людина.

— Цей клятий павук живе вже десятки років, може, він зібрав у своєму гнізді якісь скарби? Ну і гад, було важко тебе вбити.

Ця людина вбила того страшного павука? Лі Чжун‑Хо, Чхве Чан‑Сун і Сім Кі‑Ван дивилися на чоловіка з подивом. Половина його обличчя була прихована великим шоломом, який, здавалося, був зроблений з черепа гігантського монстра. Вигляд шолома викликав огиду.

Вони шепотілися між собою, бо боялися, що чоловік їх почує.

— Він якийсь дивний…

— Ага. Він схожий на психопата з тим дивним відчуттям естетики.

— Але давайте попросимо допомоги

— Емм… він виглядає таким небезпечним…

— А він нас не вб’є просто?

— …Це цілком можливо.

— Так…

Усі троє були розгублені. Зовнішній вигляд шолома того чоловіка був не менш жахливим, ніж у каньйонського павука. З іншого боку, під шоломом, Ґрід побачив трьох людей, зв’язаних павутиною. Він здивувався.

“Хіба це не Лі Чжун‑Хо? Чому вони тут?”

Чжун‑Хо та його прибічники! Вони славилися як бандити ще зі шкільних років. Зокрема, Чжун‑Хо був нестримним хуліганом. Він часто знущався зі своїх однокласників. Він навіть наважувався йти проти вчителів.

Ґрід, ні, Шін Йон‑У, був його мішенню не один і не два рази. Це було сім чи вісім років тому, але Йон‑У пам’ятав усі кривди, яких Чжун‑Хо завдав йому.

“У старшій школі… цей виродок з другого класу до випуску забрав у мене рівно 67 300 вон… його спільник ― 23 000, а інший ― 14 000… ці три козли.”

Для Йон‑У це були неприємні спогади. У нього була погана пам’ять, і він не міг згадати дрібниці, але пам’ятав те, що сталося з ним.

“Його знущання не обмежилися лише школою.”

Чжун‑Хо був першим, хто насміхався і зневажав Йон‑У на зустрічі випускників два роки тому. Випускники почули, що Йон‑У занурився у ігри та завалився боргами, і вже не могли з нього сміятися.

Тільки Чжун‑Хо продовжував дражнити Йон‑У і називати його жалюгідним. Під час зустрічі випускників, коли всі почали пити, інші наслідували приклад Чжун‑Хо і теж почали сміятися з Йон‑У. Йон‑У став посміховиськом для всіх.

“Ну і скотина… Чорт, як я взагалі натрапив на нього в грі? Мені справді не щастить.”

Йон‑У грізно подивився на Чжун‑Хо та решту. Той відчув його погляд і м'яко запитав:

— П‑перепрошую? Ти можеш нам допомогти? Як бачиш, ми в пастці. Ха‑ха.

Чжун‑Хо й уявити не міг, що людина під шоломом ― це Йон‑У. Він вважав це кумедним.

“Ах, хіба моє обличчя зараз не приховане? Тоді вони не знають, хто я..? Він поводився зі мною як справжній диявол, а до інших посміхається так фальшиво! Може, це…”

Чесно кажучи, Йон‑У не подобався Шолом вождя морозосвітлих орків. Як унікальний предмет комплекту, він мав чудові функції, але був надто потворним. Однак у цю мить він був у захваті від нього.

Чому? Шолом мав форму, яка прикривала половину його обличчя. Тому зовнішність Йон‑У не була розкрита, і ідентифікатор Ґріда не з’являвся над його головою.

“Тепер, коли я зустрів тут його, хіба це не шанс для помсти?”

Йон‑У розсміявся, а компанія Чжун‑Хо переглянулася. Його сміх, що долинув з‑під шолома, викликав у Чжун‑Хо та його друзів моторошний острах. Очі, що виднілися з‑під шолома, були схожі на очі каньйонського павука. Так, ніби вони були здобиччю..!

— Ми вляпались?

Поки група Чжун‑Хо тремтіла, Йон‑У зосередив свій погляд на Чан‑Суні.

— Чхве Чан‑Сун…

Чан‑Сун однозначно тусувався з Чжун‑Хо та Кі‑Ваном. Він був поруч із ними щоразу, коли вони знущались з когось.

Однак, незважаючи на це, Йон‑У ніколи не бачив, щоб Чан‑Сун безпосередньо брав участь у будь‑яких махінаціях, образах чи насильстві. Навпаки, він спостерігав за ними з неприємним виразом обличчя. Йон‑У не знав чому, але часто бачив, як Чан‑Сун сперечався з Чжун‑Хо.

“Одного разу він вибачився переді мною від імені Чжун‑Хо… він також ніколи не кепкував з мене… не так давно він подзвонив і запитав, чи я збираюся на зустріч випускників… Я не передзвонив і не відповів на його електронного листа, хоча він кілька разів намагався зв’язатися зі мною. Він нібито хвилювався за мене! Так? Може, він справді хороший хлопець?”

Інтерпретація Йон‑У була правильною. Чан‑Сун дійсно хвилювався за Йон‑У після того, що сталося на зустрічі випускників. Він боявся, що Йон‑У може зробити необдуману дію через сором.

Поки Чжун‑Хо і Кі‑Ван постійно глузували з Йон‑У, Чан‑Сун мовчав. Чан‑Сун тримався поруч із Чжун‑Хо і Кі‑Ваном через стосунки, що почалися ще в першому класі старшої школи, але він не хотів нікого ображати.

Однак у Йон‑У були сумніви.

“…Той, хто дружить з Чжун‑Хо, не може бути хорошим. Якщо взяти приклади з фільмів чи коміксів, то він ― справжній злий геній, який зовні прикидається добрим!”

Хіба Чан‑Сун не стояв за їхніми спинами, коли вони знущалися з нього в школі? Хіба він не стояв за спиною Чжун‑Хо, коли той сміявся з Йон‑У на зустрічі випускників? Йон‑У так підозрював Чан‑Суна, що вважав його більшим ворогом, ніж самого Чжун‑Хо.

Тоді він підняв Ідеальний кинджал +8.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub