Розділ 93

— Леді зникла вже пів дня тому! А ми досі не знаємо, де вона? Некомпетентні люди! Не припиняйте пошуки! Знайдіть леді!

Фенікс зазнав поразки й отримав серйозні поранення в бою проти Восьмої слуги, Юри. Поки він лежав у ліжку й майже божеволів, у замку Вінстона сталися зміни.

Високопоставлений старійшина Церкви Ятана проник до замку, промив мозок адміністратору, вбив солдатів, а Ірен зникла. Фенікс навіть не міг підвестися з ліжка, але, почувши, що Ірен досі не знайшли, у нього почалися судоми.

— Рани капітана відкриваються! Будь ласка, спокійно! Ми знайдемо леді цілою й неушкодженою.

— Замовкніть! Моє здоров’я зараз не має значення! Чому ви постійно повторюєте одні й ті самі слова, і нічого не робите?

Ніч наставала. Фенікс не хотів уявляти, що зараз переживає Ірен.

“Моя леді вже пережила викрадення. У неї досі не минула травма від того разу… вона буде налякана.”

Раніше був Доран. Однак його більше немає.

“Моя леді, будь ласка, не хвилюйтеся. Ваш підданий допоможе вам!”

— О‑о‑о!

Фенікс застогнав. Потім він зібрав усі сили й підвівся з ліжка.

— Капітане!

Лицарі злякалися. Кров просочувалася крізь бинт, обмотаний навколо грудей Фенікса.

“Він помре!”

У Фенікса була велика рана прямо біля серця. Він був достатньо сильний, щоби говорити й підняти тіло, але рана була настільки серйозною, що не дивно було б, якби він помер у будь‑яку мить. Лицарі намагалися втихомирити Фенікса.

— Якщо леді не знайдуть, а адміністратор не прокинеться, хіба замок не занепаде? Швидше за все, леді в небезпеці. Але ви в безпеці. Якщо ви спробуєте рухатися зараз, все стане тільки гірше. Тож, будь ласка, заспокойтеся!

— Замовкни!

Лицарі приймали правильне рішення, але Фенікс нікого не слухав. Він уявляв Ірен в жахливій ситуації. Тоді до кімнати вбіг солдат.

— Леді! Леді повернулася!

— ..!

***

— Леді, ваш вірний підданий не зміг вас захистити! Це гріх, який три покоління не зможуть спокутувати! Будь ласка, вбийте мене!

Ірен кинулася до Фенікса, який стояв на колінах. Перед ними метушилася напівмертва людина ― для лицарів і солдатів Фенікс здавався монстром.

— Сер Фенікс…

З бинта, обмотаного навколо грудей Фенікса, капала кров. Через сильну кровотечу його обличчя було блідим, а губи ― синіми. Фенікс був справді готовий померти, але Ірен не хотіла втрачати його.

— Це сталося, коли сер Фенікс лежав у лазареті, тож він не несе за це відповідальності.

— Ні! Це моя провина. Це доводить, що я знехтував безпекою замку..!

— Тихо! — крикнула Ірен. Фенікс був приголомшений, бо вперше бачив, як Ірен поводиться так. Поки він стояв з відкритим ротом, Ірен твердо висловила свою волю: — Цей випадок ― це повністю моя провина. Це моя власна вина, що я не збільшила кількість охоронців після того, як сер Фенікс отримав поранення. Ви не несете жодної відповідальності. Тож встаньте. Будь ласка, займіться своєю раною. Мені буде дуже сумно, якщо ви покинете мене, як Доран.

“Моя леді…”

Упертість Фенікса нарешті зламалася. Тоді він похитав головою і запитав:

— Це знову Церква Ятана? Вони хотіли принести вас у жертву?

— …

Ірен здригнулася, згадавши холодний погляд Малакуса. Страх смерті, який вона пережила двічі, був настільки жахливим, що вона не могла його витримати. Ірен тремтячим голосом пояснила:

— Я втратила свідомість, а коли прокинулася, там був чоловік. Це був Шостий слуга, Малакус.

— Ш‑що?

Лицарі розхвилювалися.

— Один із слуг Ятана наважився вторгнутися до Вінстона?

— Схоже, Церква Ятана ретельно готується до війни з Вінстоном!

— Я не можу пробачити їм викрадення леді! Ми мусимо повідомити графа Стейма і покликати все військо, щоб атакувати головний храм Ятана.

— Ні, але..? — перервав Фенікс, коли схвильовані лицарі викрикували. Справа була в дивному відчутті. Слуги Ятана були сильними. Зокрема, Малакус славився своєю жорстокістю. Ірен не могла втекти від нього, і він не відпустив би її. — Хто врятував вас?

Мало хто з дівчат, викрадених Церквою Ятана, повертався додому. Однією з них була Ірен, але її врятував Доран. Однак Дорана тут уже не було.

“Якщо противник ― один із Восьми слуг, навіть Дорану було б нелегко її врятувати.”

Той, хто врятував Ірен, мабуть, володіє великою силою. Але чи була така видатна людина тут, у Вінстоні?

— Це він.

— Що?

Фенікс остовпів, побачивши чоловіка, на якого вказала Ірен. Це був…

— Ха‑ха, здоров?

— Ти..?

Людиною, на яку вказала Ірен, був Ґрід. Щоправда, Фенікс знав його як видатного коваля. Але хіба він не був лише ковалем? Як він зміг врятувати Ірен? Адже це був Малакус!

“Він скористався своїм розумом? Але він не виглядає розумним…”

Ірен пояснила збентеженому Феніксу:

— Містер Ґрід дуже сильний. Він разом зі своїми компаньйонами вбив Малакуса, потім врятував мене і розгромив решту послідовників. Справжній герой.

— …Моя леді?

Погляд Ірен на Ґріда був дивним. Він нагадував погляд незайманої дівчини на того, хто їй подобається. Фенікс на мить здивувався, але незабаром підвівся. Потім він оглянув Ґріда з голови до п’ят. Ґрід зняв усе спорядження в безпечній зоні й знову набув свого неохайного вигляду, але Фенікс зміг помітити багатогранність характеру Ґріда. Чомусь у нього склалося враження, ніби навколо Ґріда витає німб.

“Ґрід здається кимось, у кого чудова репутація… мабуть, зазвичай він приховує свою особу. Може, ковальство ― це лише його хобі? Для хобі у нього надзвичайні здібності… Ні, він, мабуть, здобув свою репутацію різними шляхами.”

Фенікс переконався.

— Дякую. Ви ― рятівник леді та Вінстона..! Я не забуду вашу милість!

Ставлення Фенікса повністю змінилося порівняно з тим, яким воно було раніше. Ґрід нарешті побачив вікно повідомлення.

[Завдання виконано!]

[Прихильність Ірен, леді Вінстона, до вас зросло до максимуму.]

“Добре!”

Це було простіше завдання, ніж він очікував. До того ж, нагороди за завдання класу А були приголомшливими.

— Містере Ґрід, це знак моєї щирості.

[Отримано Кільце Дорана.]

— Це ж…

Ґрід отримав кільце. Ірен посміхнулася й сказала:

— Будь ласка, пообіцяйте мені, що будете берегти це кільце, адже це пам’ятка від того, хто врятував мені життя.

— Той, хто врятував вам життя, ви маєте на увазі Дорана? Авжеж. Я також пов'язаний з Дораном… Я буду берегти його.

— Ви обіцяєте?

— Звісно, — охоче відповів Ґрід на запитання Ірен.

У той момент…

[Кільце Дорана прикріплено до вас.]

— …

У грі Satisfy покарання за смерть було дуже суворим. Втрачався досвід і знижувалася міцність споряджених предметів. Також існувала певна ймовірність втрати спорядження. Повернути втрачені після смерті предмети було дуже складно. Навіть якщо людина підбігала до них одразу після відродження, багато гравців або монстрів встигали їх підібрати. Хто б не розлютився, втративши після смерті предмети величезної цінності?

Тому в Satisfy існувала система захисту таких предметів. Предмети, прив’язані до користувача, ніколи не випадали, навіть якщо той гинув. Також було неможливо продати їх іншим користувачам.

“Чорт!”

Кільце Дорана, безперечно, було топовим аксесуаром, але для Ґріда, який міг протистояти будь‑яким статусним ефектам, воно не було таким вже й корисним. Тому він думав про те, щоб продати його, але…

“Він прив’язаний до мене! Та як так?”

Прив’язані предмети не можна було відв'язати. Навіть якщо користувач гинув, він втрачав відповідну суму золота замість предмета. Тому більшість гравців воліли ризикнути втратою предмета і не користувалися системою прив’язки предметів. Ґрід намагався заспокоїти свої розбурхані емоції.

“…Подивимося на це з позитивного боку. Це кільце реально хороше.”

Воно підвищувало його здоров’я на 1 000 і мало вміння, яке відновлювало 50% отриманого ним шкоди. Це був безперечно хороший предмет. Навіть якщо він не міг заробити на ньому грошей, він міг використовувати його безпосередньо.

“Підійде… Можна і носити таке гарне кільце… Ха‑ха… Мені так добре…”

Ґрід надів Кільце Дорана, замість того щоб покласти його в інвентар. Ірен щасливо посміхнулася, побачивши це.

— Містере Ґрід, я незабаром організую для вас бенкет. Сподіваюся, ви прийдете.

— …Так, — відповів Ґрід почервонілій Ірен й повернувся до кузні Хана.

Було пізно, тож Хан уже спав. У темній кузні Ґрід почав упорядковувати свої речі.

“Плащ Малакуса і Кільце Дорана… з ними я ще сильніший. У мене ще є 8 благословенних каменів посилення зброї, 10 благословенних каменів для броні та три магічні камені, загальною вартістю 33 600 золотих… хіба це не класно? Це супер, як не подивись.”

100 золотих дорівнювали 120 000 вон готівкою. Це означало, що 33 600 золотих ― це 40 320 000 вон. Завдяки гільдії «Цдака» Ґрід зміг здобути предметів на суму понад 40 мільйонів вон. А ще через три дні половина вартості сфери потрапить до його рук.

“Чому вона так добре до мене ставиться?”

Ґрід усвідомив, що гільдія «Цдака» ставилася до нього дуже добре, і замислився, чому. Поміркувавши наодинці, він дійшов висновку.

— Може, мною зацікавилася Джішука? Така красива дівчина хоче зі мною познайомитися?.

Джішука була однією з ікон Satisfy. У неї, як і в Юри, було безліч фан‑клубів по всьому світу.

“Чи не будуть мені заздрити й проклинати мене гори чоловіків?”

Це було схоже на сон. Від цієї думки у Ґріда роздулися ніздрі.

“У неї буйний характер, але вона ― світова красуня, а її тіло просто фантастичне… Хіба зізнання в коханні не буде дивовижним?”

Настав час завершити сеанс. Ґрід промурмотів і вийшов із гри. Потім, як завжди, він ліг спати, не вмиваючись. Тим часом у всьому світі з’явилися сенсаційні новини. Шостий слуга, Малакус, був убитий!

Темна сила бога Ятана та бойова потужність прихильників Церкви Ятана тимчасово зменшилися на 10%!

Доки не буде обрано нового жерця, користувачі не зможуть стати чорними магами. Крім того, сила Церкви Ятана була значно ослаблена! Стало відомо, що саме гільдія «Цдака» перемогла Малакуса.

Найкращі гравці сподівалися приєднатися до них. Найбільшим бенефіціаром цього інциденту стала не Юра, а гільдія «Цдака».

Ексклюзивне інтерв’ю з Реґасом…

— Тож найактивнішою особою під час рейду на Малакуса був хтось інший?

Джішука провела прес‑конференцію від імені гільдії.

— Гільдія планує розширюватися… але ті, хто хоче вступити до гільдії, мають пройти випробування.

***

— Останнім часом більшість гарячих новин пов’язані із «Сатісфай».

— Хіба Джішука не сексуальна? Мені Джішука подобається набагато більше, ніж Юра. Я з радістю помер би за можливість переспати з такою жінкою.

— Та це сміі‑шно. Ти не зможеш завоювати таку жінку, навіть якби помер і відродився сто разів. Така жінка буде зустрічатися лише з найбагатшими та найкрасивішими людьми світу. Вона живе в зовсім іншому світі, ніж ми.

— Замість багатих і красивих… чи не більше ймовірно, що вона зустрічається з рейтером із «Сатісфай»?

— А чи можна бути багатшим або гарнішим за рейтерів?

— Й справді…

Деякі випускники 45‑го покоління розмовляли в кафе. Вони зустрілися, щоб обговорити майбутню зустріч випускників, і розмова природно перейшла на Satisfy. Звісно, згадали й ім’я Шіна Йон‑У.

— Слухайте, а хіба Йон‑У не казав, що почав грати в «Сатісфай» з відкритого бета‑тесту? Він грає вже понад рік, тож хіба він досі не зустрів когось на зразок Джішуки чи Юри?

— Не говори дурниць. Він невдаха навіть у грі. Як він може бути рейтером, якщо замість того, щоб заробляти на «Сатісфай», він все глибше занурюється в борги. Він, певно, тупо вбиває слимаків.

— Пфф! А ти смішний! Ха‑ха‑ха! Це вже занадто. Вже точно він не вбиває слимаків після року гри? Він може хоча би вовка вбити!

— Гей! Ти його недооцінюєш? Він би вже гобліна вбив, чи не так?

— Іхі‑хі‑хі…

Після закінчення університету або повернення з навчання за кордоном їм було важко пристосуватися до життя в суспільстві. Усі бажані робочі місця займали люди, кращі за них. Для такої пригніченої компанії Шін Йон‑У, якому «жилося гірше, ніж їм», був справжнім бальзамом для душі.

Коли вони говорили про нього, то казали: «Мені стає легше, коли я розумію, що у світі є багато людей, яким живеться гірше, ніж мені».

— Ах, я хочу побачити його. Сподіваюся, цього разу він прийде на зустріч випускників.

— Згоден… А! А‑Хьон!

— Що?

Кім А‑Хьон ― вона була красивою жінкою, але, зрештою, не могла зрівнятися з такими, як Юра чи Джішука. У школі та університеті вона завжди чула, що вона найгарніша, а ще вона була першим коханням Йон‑У.

— Хіба Йон‑У тебе не любить? Зустрінься з ним і попроси його прийти на зустріч випускників, він точно прийде.

— Га? Може, він любив мене колись давно, але зараз? Ми вже давно закінчили школу і бачимося лише раз на рік на зустрічах випускників.

— Ого… Ти зустріла стільки чоловіків, але все ще не розумієш їх? Люди, які не мають досвіду в коханні, не можуть забути своє перше кохання. Може, Йон‑У все ще тебе любить?

— Хе‑хе… У нього немає досвіду?

Куточки рота А‑Хьон піднялися вгору від зацікавленості. Вона подумала, що буде весело погратися з кимось, хто ледве заробляє на життя.

— Дай мені його номер.

— Оо‑кей.

Вони не знали, що Шін Йон‑У, якого вони вважали невдахою, народився заново як переможець… і не могли уявити, яка жінка супроводжуватиме його на зустріч випускників.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub