Розділ 94

Він перебував на тому ж рівні, що й Малакус. І чим більше босів він перемагав, тим багатшим ставав. Його оточували десятки чарівних дівчат, серед яких були Джішука та Лаелла. А ще ― його перше кохання, А‑Хьон…

— Чому тобі не подобається Юра?

— …

Юра була неймовірно красивою жінкою. Чесно кажучи, він ніколи не бачив красивішої за неї, настільки, що все інше блякло в її присутності. Навіть А‑Хьон, яку він любив 10 років, не могла з нею зрівнятися.

Однак вона не була розкішною. Її груди були трохи більшими за середні. Якщо врахувати, що вона, можливо, носила пуш‑ап ліфчик, то її груди могли бути просто середніми.

— Ти не розкішна, то чому ти тут? — запитав він, і обличчя Юри стало холодним, як лід. Схоже, він зачепив її болюче місце.

— Аак!

Він благав про пощаду, але Кривава відьма не знала милосердя.

Кинджал встромився йому в серце.

— Ух… Кхе! Вбивати людину так легко... справжня Кривава відьма…

Вона була жорстокою жінкою.

— Кхех!

Йон‑У розплющив очі й побачив звичну картину ― брудну стелю. Він лежав на маленькому брудному ліжку у своїй кімнаті. Він бачив щасливий сон, у якому був найбагатшою людиною у світі й мав у своїх обіймах найвродливіших жінок, але це був також кошмар, бо його вбила Юра.

— …Може, у мене більше не буде шансу на такий рейд.

За один рейд він заробив понад 40 мільйонів вон готівкою. Рейд вимагав багато часу та грошей на витратні матеріали, але заробляти гроші на рейдах було простіше, ніж на випадкових предметах. Звісно, це стосувалося лише топових рейдів.

— Гільдія «Цдака»…

«Цдака» вже намагалася пройти рейд на Хранителя лісу, коли він зустрів їх кілька місяців тому. Наразі вони, разом із топовою гільдією, забирали собі прибутки від рейдів і накопичили величезні статки.

Це відрізнялося від світу, в якому він жив.

— Але я познайомився з ними… це був фантастичний досвід.

Йон‑У був голодний. Він побачив, що вже 12:00. Він був одягнений лише в боксерки і, чухаючи живіт, попрямував до вітальні.

Тоді Се‑Хі, яка готувала рис на кухні, нахмурилася.

— У тебе не гарне тіло, то нащо ти постійно його показуєш? Подумай про те, що відчувають інші. Подивись на свій худий живіт. Не роздягайся перед іншими жінками.

— …Чого ти зараз вдома, а не в школі?

— Сьогодні річниця відкриття нашої школи. Ходи обідати. А точніше, снідати.

— Ем.

Сніданок, приготований його молодшою сестрою?

“Схоже, Се‑Хі готова вийти заміж.”

Він з нетерпінням сів за стіл, але м'яса не було.

— Що? А де ж м'ясо?

— Ти хочеш м'яса? У нас досі є борг у 560 мільйонів. Ще й відсотки треба щомісяця платити… просто дякуй, що ми взагалі можемо їсти рис.

— …Так не можна.

Він вирвав палички з рук Се‑Хі, яка саме збиралася покласти в рот рис.

— Що таке?

Се‑Хі шокувало, що він відібрав у неї палички. Йон‑У встав і вигукнув:

— Ходімо! Підемо поїмо м’яса!

Його сестра росла, тому не могла харчуватися лише рисом.

— Якщо ти й далі будеш таке їсти, у тебе не виростуть груди!

— …Хіба вони вже не достатньо великі? Нащо нам їсти м'ясо, коли треба економити гроші?

— Ха‑ха… Се‑Хі, я вчора заробив 40 мільйонів, тож не хвилюйся і ходімо!

— Е? 40 мільйонів вон? Готівкою?

— Так! За один день! Як тобі? Хіба не класно? А тепер пішли!

Йон‑У витягнув здивовану Се‑Хі з кухні. Потім він одягнув сині спортивні штани, які вже 10 років були його улюбленими. Тим часом Се‑Хі вдягнула гарний наряд і, здавалося, була готова вийти.

— Ти моя сестра, але ти справді гарна.

Скільки років минуло з того часу, як він востаннє пригощав її обідом? Чи, може, це був перший раз? Йон‑У пишався собою і наспівував, коли вони виходили з кімнати. Потім вони проїхали чотири зупинки на автобусі, і прибули до центру міста, де було багато ресторанів.

Люди дивилися на Се‑Хі, що йшла поруч із Йон‑У, і перешіптувалися між собою.

— Ого, яка гарна. Гарна фігура. Вона, може, стажистка‑ідол?

— Ідеальний приклад невинної краси. У нашому районі була хтось така? Але хто той неохайний хлопець біля неї? Вона ж не зустрічається з кимось таким?

— Що ти мелеш? Вони схожі на людей одного рівня? Певно, просто випадково йдуть поруч.

— Так, може бути. Ти правий!

— Ч‑член сім’ї..?

— …

Се‑Хі була красивою, а Йон‑У не був схожий на неї. Особисто він вважав, що вона була гарнішою й милішою за Юру. Вона була розумною й товариською, незважаючи на те, що ставилася до нього холодно, тож була гордістю їхньої родини. Тому він не хотів нікуди йти з нею.

“Таке відчуття, ніби я їй шкоджу.”

Йон‑У почав йти повільніше за Се‑Хі, думаючи, що їй буде ніяково, якщо вона йтиме поруч із ним. Тоді вона схопила його за руку.

— Що таке? Чого хочеш йти сам?

— Ну, це… будь ласка, відпусти руку. Усі дивляться.

Люди дивилися на них з великою невпевненістю. Складалося враження, ніби Йон‑У якось загрожує Се‑Хі. Здавалося, що вони ось‑ось викличуть поліцію!

Се‑Хі почувалася некомфортно і притиснулася ближче до Йон‑У.

— Я ненавиджу ходити сама, бо хлопці постійно пробують зі мною заговорити. Це метод самозахисту. І добре, що ти справляєш неприємне враження.

— …Так.

Потім вони підійшли до спеціального ресторану з хану (найдорожчою яловичиною в Кореї). Якщо людина не готова витратити 250 000 вон на людину, краще не заходити до такого закладу.

Він ніколи не думав, що потрапить у таке місце. Це завдяки Satisfy. Він грав у гру і зміг піти на обід у таке місце. Він був щасливий до сліз.

Се‑Хі зупинила його, перш ніж вони увійшли туди.

— Ми ж не будемо тут їсти, так?

— Хіба я не казав, що заробив 40 мільйонів вон за день? Я не жартував. Ти мені не віриш?

— Я тобі вірю. Я добре знаю, що ти останнім часом досягаєш успіхів у «Сатісфай», але хіба ти можеш заробляти 40 мільйонів щодня? Ні?

— З‑звісно, не можу. Часом я взагалі нічого не заробляю, але бувають і хороші дні, тож це не така вже й проблема. Давай, пішли.

— Йон‑У, не відомо, коли ти знову заробиш стільки грошей. У такі часи ліпше економити. Та й я люблю свинину більше, ніж яловичину.

— Про що ти говориш? Коли ще ти зможеш поїсти щось подібне? Я завжди мріяв колись тут побувати. Просто хоч раз повір мені. Ходімо!

Йон‑У взяв Се‑Хі за руку, і вони зайшли до ресторану.

— Ласкаво просимо.

Працівник ввічливо привітав Йон‑У, але його вираз обличчя був не дуже привітним, оскільки Йон‑У виглядав старомодно і бідно. Однак вираз обличчя працівника змінився, коли він побачив яскравий вигляд Се‑Хі.

— Тільки ви двоє?

— Так.

— Сюди, будь ласка.

Працівник провів Йон‑У та Се‑Хі до кімнати. По дорозі вони пройшли повз освітлений зал, у якому було кілька людей. Схоже, вони брали інтерв’ю у когось для магічного шоу чи телепрограми.

— Це якась знаменитість?

Се‑Хі сіла на своє місце й не відповіла. Вона оглянула елегантне оздоблення приміщення й зітхнула.

— Я б хотіла прийти сюди з батьками.

— Ах, яка ти хороша донька. Не хвилюйся, я відведу їх у краще місце.

— О, а ти такий хороший син?

Обличчя Се‑Хі розквітло. Того дня брат і сестра їли найкраще м’ясо хану, яке тануло в роті.

***

— І ось нарешті… люди по всьому світу цікавляться цим. Юра, чи правда, що ти ― нова Восьма слуга? Більшість людей переконані, що ти і є Восьмою слугою.

Юра ― провідна рейтерка Кореї. Зараз вона давала інтерв’ю ЗМІ, пов’язаним із Satisfy. Вона не могла зосередитися, оскільки інтерв’ю відбувалося в ресторані хану, але здивувалася, коли до приміщення увійшла пара. Справа в тому, що вона знала того чоловіка.

— Ґрід..?

Він був першим, хто переміг Юру, яка посідала 5‑те місце в об’єднаному рейтингу. Після інциденту в храмі Ятана Юра хотіла дізнатися, хто такий Ґрід. Вона провела власне розслідування, але не змогла знайти жодних підказок. Проте вона зустріла його в реальності в Кореї.

“Я ніколи не думала, що зустріну його знову.”

Юра посміхнулася, і її щоки почервоніли. Це була незабутня зустріч. Тому вона назавжди закарбувалась в її пам'яті. Вона мріяла про зустріч із головним героєм тієї події.

— Перейдемо до наступного інтерв'ю.

— …

Репортери та співробітники, які брали інтерв’ю у Юри, заніміли від її раптової чарівної посмішки. Юра оголосила перерву та вийшла з ресторану. Вона зв’язалася з інформатором, з яким працювала з початку Satisfy.

— Надсилаю своє поточне місцезнаходження. Хочу, щоб ти детально вивчив чоловіка, який зараз обідає тут. Його опис…

***

— Хух‑хух… Я не можу дихати, живіт вже повний.

Йон‑У і Се‑Хі їхали додому в автобусі. Йон‑У задихався, притискаючи руку до роздутого живота.

Тоді Се‑Хі запропонувала:

— Може, прогуляємося парком, щоб якось легше стало в шлунку?

— Е? І нащо воно нам? Найкраща корейська яловичина має залишатися в моєму шлунку якомога довше.

— …А, так.

— Га? Що? Що це за лице? Недобре виглядаєш.

— А, все окей. Просто сильний запах часнику.

— …

Настала незручна тиша, бо Се‑Хі з якоїсь причини здавалася розлюченою. У кишені Йон‑У задзвонив мобільник.

— Ах.

Невже це дзвінок із нагадуванням про борг? Йон‑У мав чималий досвід спілкування з фінансовою службою «Мамине серце щасливе», тож він завагався, бо номер був йому невідомий, але незабаром усвідомив…

“Я вже сплатив борг.”

Зараз він не мав боргів. Звісно, його батько випадково став боржником, але Йон‑У більше не мав боятися невідомих номерів. Він упевнено відповів на дзвінок.

— Алло?

Тоді він почув голос, який ніколи не забував.

— Це телефон Шіна Йон‑У?

…А‑Хьон. Перше й єдине кохання Йон‑У, Кім А‑Хьон.

Він тремтячим голосом відповів:

— Так… це, часом, ти, А‑Хьон?

Голос у слухавці весело відповів.

— Так, це я. Ти ще пам’ятаєш мій голос? Йон‑У ― такий уважний. Мені це подобається.

Він ніколи не міг забути цей голос. Почуття вирували в його голові. Але насправді він не міг нормально говорити, бо нервував.

— Т‑то… чому дзвониш?

Ах! Чому він поводився так жалюгідно? З ним зв’язалося його перше кохання, то чому він ставив запитання замість того, щоб привітатися? Справді дурний! Поки він тремтів, А‑Хьон зробила пропозицію.

— Недавно я переглядала наш випускний альбом. Дивлячись на фотографії, я раптом захотіла тебе побачити. Після закінчення школи ми зустрічалися лише на зустрічах випускників, так? Як щодо такого? Хочеш випити зі мною?

Вона хотіла його побачити? Його перше кохання, А‑Хьон, хотіла випити з ним?

“Вона теж мене любить? Тепер вона хоче зізнатися у своїх прихованих почуттях?”

Він збуджено встав.

— Коли зустрінемось?

У цей момент автобус зупинився. Він впав і перекотився, але не відчув ані болю, ані сорому.

— Зараз підійде. Але ти ніби щось впустив? Що це за звук..?

— А, ні, нічого. Нічого! Ти хочеш зустрітися зараз? А, ні! Давай зустрінемося увечері? Т‑так підійде?

— Так, підійде. Тоді о 19:00…

Вони домовилися про місце зустрічі, після чого А‑Хьон завершила дзвінок.

— Ах..!

Він почав заробляти гроші в Satisfy, і його життя стрімко змінювалося. Він більше не боявся кредиторів і збирався завоювати своє перше кохання. Це була ситуація, схожа на сон, і він відчував себе так, ніби пливе серед хмар.

— Це що, дівчина щойно була? — запитала його Се‑Хі.

Не дивлячись на Се‑Хі, він притиснув мій телефон до грудей і відповів:

— Так.

— Хех… Ти підеш на зустріч з нею?

— Так.

— Хм…

Після цього вони більше не розмовляли, аж поки не дісталися додому. Йон‑У був у повній ейфорії від думки про зустріч з А‑Хьон, тоді як Се‑Хі мовчала. Йон‑У прийняв душ, щойно прийшовши додому, а потім спитав сестру:

— Се‑Хі, порадь мені якісь модні стилі на сьогодні. Ні, ходімо зараз разом купляти одяг. Будь ласка, підбери мені образ.

— Мені треба вчитися…

Бам!

— Безсердечна.

Се‑Хі зачинила двері своєї кімнати й зосередилася на навчанні, тож йому довелося йти купувати одяг самому. З поміччю продавця він купив наймодніший одяг і пішов до перукарні. Звісно, він також зробив наймоднішу зачіску. Після цього він вийшов на вулицю й побачив людей, одягнених у тому ж стилі, що й він.

“Масове виробництво…”

Було неприємно мати такий самий стиль, як у інших. Чесно кажучи, Йон‑У було соромно, але хіба це не в тисячу разів краще, ніж носити старомодні спортивні штани?

“Я ніколи стильно не вдягався, тож нічого не поробиш, що одягаюся за останніми тенденціями.”

Він втішав себе, біжучи до домовленого місця.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub