Розділ 95

— Ах..!

Коли Йон‑У прибув на місце зустрічі, то відразу впізнав А‑Хьон. Навколо було багато людей, але постать його першого кохання виблискувала чимось особливим.

“Занадто вродлива.”

Це правда, що останнім часом він бачив таких красунь, як Юра, Джішука та Евфеміна. Йон‑У ніколи не відчував нічого, дивлячись на красу топових зірок реклами, та чи було це через ефект компенсації? А‑Хьон була красивою навіть у порівнянні з Юрою та Джішукою.

“Особливо гарна її посмішка.”

Йон‑У вперше зустрів А‑Хьон, коли пішов у старші класи. У той час вона завжди мала посмішку, яка піднімала настрій. Він закохався в те, як вона розвеселяла всіх навколо. У нього не вистачило сміливості зізнатися, і він закінчив школу, так і не сказавши ні слова.

Але тепер у нього з'явився шанс.

“Насправді А‑Хьон теж мене любить. Інакше чому б вона хотіла зустрітися зі мною? Добре, цього разу я відкрию їй своє серце.”

Востаннє Йон‑У бачив її два роки тому на зустрічі випускників. Це була перша їхня особиста зустріч удвох, тому він нервував ще більше.

Він глибоко вдихнув і прочистив горло, щоб заспокоїтися. Він нервово випростав ноги.

Він розминався посеред натовпу. Перехожі дивилися на нього, але йому було байдуже.

Через деякий час…

Йон‑У дещо заспокоївся і підійшов до А‑Хьон. Від її довгого прямого волосся, яке було її візитною карткою, віяв приємний аромат.

— П‑п‑привіт, А‑Хьон? Давно не бачилися. Як твоя родина? Ну, е‑е… е‑е, вже осінь. На вулицях багато листя, правда? Прибиральникам, мабуть, важко. Ха‑ха, а зима не скоро настане? Коли настане зима, скоро прийде весна… навесні квіти…

“Що я, в біса, зараз наговорив?”

Йон‑У намагався привітатися з нею якомога природніше, але через сильне хвилювання в голові все закрутилося, і він почав говорити нісенітниці.

“Як соромно!”

Від хвилювання він почав пітніти.

“Це справді жалюгідно. Я навіть не можу нормально говорити з тією, хто мені подобається…”

А‑Хьон ледь посміхнулася йому.

— Йон‑У, як і раніше, такий кумедний. А ти, мабуть, став ще гарнішим?

А‑Хьон, здавалося, сподобався його новий стиль. Сьогодні Йон‑У витратив 180 000 вон на стрижку та 1 030 000 вон на взуття, штани й сорочку. Його нинішній образ коштував 1 210 000 вон.

“Люди дивляться на мене, проходячи повз… ті великі гроші, які я вклав, того варті. Життя ― це також сила моїх предметів.”

Йон‑У зміг розслабитися й віднайти впевненість у собі завдяки милій посмішці та похвалам А‑Хьон. Потім він повів її до сусіднього ресторану.

— Я забронював столик.

Цей ресторан Йон‑У знайшов в інтернеті. Ціни були дуже високими, оскільки це був ресторан, що спеціалізувався на тунці, але він вважав, що варто витратити гроші на вечерю з А‑Хьон.

— Хіба це не дороге місце? Йон‑У, у тебе все добре останнім часом?

Тіло А‑Хьон було справжнім витвором мистецтва, коли вона зняла пальто і сіла. Сукня відкривала її декольте, від чого у нього ледь не пішла кров з носа. Йон‑У притиснув руку до носа і пояснив:

— Я знайшов роботу.

Наскільки А‑Хьон знала, Йон‑У мав борги через ігри. Він мусив дати їй зрозуміти, що його ситуація змінилася, щоб сподобатися їй.

— Мій борг уже погашено.

— Ого, справді? Це класно, — радісно вигукнула вона. — Ну, ти завжди старанно працював, тож я вірила, що ти колись досягнеш успіху.

— Е..?

Оскільки Йон‑У не був талановитим, йому доводилося наполегливо вчитися й тренуватися. Так він і тримався десь посередині. Як би він не старався, його оцінки мали межу, і ніхто не помічав, що він робить усе, що може. Однак А‑Хьон, здавалося, бачила його зусилля.

“Вона що, так пильно за мною стежила?”

Нарешті принесли їжу. А‑Хьон природно налила трохи соджу і підняла тост.

— За новий старт Йон‑У після погашення всіх боргів! Ура!

— У‑ура!

— Ахх..!

— Ха‑ха‑ха!

Для Йон‑У соджу, яке він пив разом з А‑Хьон, смакувало як мед. Ресторан був відомим, тож страви також були чудовими.

— Просто смакота! Я можу їсти в такому закладі завдяки тобі. Ти багато заробляєш? Де ти влаштувався на роботу?

Йон‑У подумав, що якщо скаже, що заробляє в Satisfy, то може скластися враження, ніби він досі одержимий іграми. Він хотів похизуватися якомога більше, тому вирішив не згадувати про гру.

— Я просто працівник у маленькій компанії.

— Хе, пішов за фахом?

— Е‑е, щось таке. А‑Хьон, а ти чим займаєшся?

— Я… Я просто ходжу на роботу, працюю і працюю, це нескінченний цикл.

— А як щодо романтики?

— Коли в мене буде час на романтику, якщо я така зайнята роботою?

Ха! Настільки зайнята, що в неї немає часу на побачення? Цього разу Йон‑У вже був упевнений.

“А‑Хьон дійсно мене любить!”

У нього не було жодного досвіду в стосунках, і він не дуже розумівся на жінках, але був упевнений, що А‑Хьон його любить. Він почувався чудово.

— Знаєш, А‑Хьон. У мене останнім часом все досить добре. Це займе трохи часу, бо моя родина зараз переживає важкі часи, але… я планую швидко зібрати гроші на весілля. І… К‑коли…

— Коли?

— Коли я назбираю гроші на весілля… тоді вийди за мене!

— Що?

“Е? Що я щойно сказав?”

Здавалося, він не міг відрізнити реальність від уяви, бо уявляв собі, як робить А‑Хьон пропозицію, більше сотні разів. Йому здавалося, що його обличчя вибухне від сорому.

Потім він відчув, ніби на нього вилили крижану воду, коли А‑Хьон схопилася за живіт і розсміялася.

— Що, така раптова пропозиція? Ти мене справді здивував. Йон‑У, ти справді… ти завжди був таким кумедним?

На жаль, А‑Хьон сприйняла його пропозицію як жарт. Ну, це було природно. Незалежно від того, що було в їхніх серцях, наразі вони були лише однокласниками. До того ж, пропозиція з нізвідки після двох років розлуки? Хто б повірив, що він серйозний? Звісно, вона сприйняла це як жарт.

“Як же соромно.”

Йому хотілося сховатися в мишачій норі.

Після цього вони гарно провели час, і на стіл поставили останню страву. Вони випили три пляшки соджу. Йон‑У не пив багато, бо дуже нервував. Натомість А‑Хьон здавалася трохи напідпитку.

— Мені треба підправити макіяж.

— А, так.

А‑Хьон пішла до туалету. Після того як вона пішла, Йон‑У почав хвилюватися.

“Може, піди в бар? Або ліпше в караоке? Але Се‑Хі казала мені не співати, бо я не маю слуху… Хм… Або… Може, нам варто відпочити в мо‑мо‑мотелі, бо А‑Хьон забагато випила?”

Сьогодні був той день! Але чи не занадто довго А‑Хьон затрималася?

“Може, вона знепритомніла там?”

Йон‑У занепокоївся і вийшов із зали. Він запитав у працівника, де знаходиться туалет, і рушив коридором. У кінці коридору був туалет, а також двері до зони для куріння на відкритому повітрі.

Тоді Йон‑У почув голос А‑Хьон, що долинав із кімнати для куріння.

— Ах, він такий жалюгідний.

— …

— Чому він вдягнений наче з рекламного ролика інтернет‑магазину? Ти знаєш, ці штани, що зараз у моді… так, точно. Їх часто бачиш на вулиці. Він прийшов у такому вбранні. Люди витріщалися. Мені було дуже соромно. Його зачіска не пасує до обличчя, через що він виглядає ще гірше. Ех, ну й ну.

Вона говорила про нього. А‑Хьон, яка завжди була привітною і посміхалася всім. Вона була красивою, з великими грудьми і гарним обличчям, але він закохався в неї саме через її доброту. Але насправді вона була з тих жінок, які обмовляють інших за їхніми спинами?

— Ти знаєш? Він зробив пропозицію менш ніж за 30 хвилин після того, як ми зустрілись. Ха‑ха‑ха! Навіть не стосунки, а одруження! Він справді такий жалюгідний, жалюгідний. Ти вмираєш від сміху? Га? Правильно. Я веселюсь. Хіба не добре так гратися? Я обов’язково змушу його прийти на зустріч випускників.

— …

Йон‑У не міг повірити в цю ситуацію і щипнув себе за щоку, щоб переконатися, що це не сон.

— Ух!

Боляче. Боляче настільки, що аж сльози навернулися на очі.

— …Це не сон.

Дійсно, якщо задуматися, у А‑Хьон не було жодних підстав його любити. У шкільні роки вони не були близькими, а після випуску бачилися лише раз на рік на зустрічах випускників… навіть там вони ніколи не вели повноцінної розмови.

Зрештою, їхні стосунки були настільки поверхневими, що вона не могла його полюбити. Йон‑У не був гарним, багатим, освіченим чи харизматичним… Яка жінка могла б полюбити такого посереднього хлопця?

“Я ж не головний герой манхви…”

Він повернувся до зали, де випив ще одну пляшку соджу.

Солодкий соджу тепер здавався гірким.

— Що? Ти пив сам? Йон‑У, ти любиш випивати? — А‑Хьон посміхнулася, повернувшись до назад. — Давай підемо кудись інде. Ми зможемо більше поговорити в місці, де краща атмосфера…

Йон‑У хотів сказати їй: «Ти огидна! Тобі подобається гратися з невинною людиною? Припини грати!» Але він не міг сказати таке тій, кого кохав.

— Ні, давай на сьогодні закінчимо. Мені треба бігти додому.

— Що? Вже?

Вираз обличчя А‑Хьон був настільки природним, що він навіть не міг повірити, що вона грає. Якби він випадково не почув її дзвінок, то вічно б обманювався її грою.

— Вибач, побачимося іншим разом.

Йон‑У ледь стримав сльози, підводячись. Перш ніж вони розійшлися з А‑Хьон перед рестораном, вона нарешті перейшла до суті.

— Прийди на зустріч випускників наступного тижня, зрозуміло?

Ах. Йон‑У зрозумів, що А‑Хьон зустрілася з ним сьогодні тому, що її підбурили інші випускники, щоб використати його кохання і змусити його піти на зустріч випускників, де вони зможуть з нього посміятися. Чому він завжди такий жалюгідний?

— Добре, я розумію.

Йон‑У кивнув, не сказавши їй «ні». Потім, дорогою додому в автобусі, він плакав, як герой мелодрами.

Інші пасажири дивилися на Йон‑У і просили його замовкнути, але він плакав, не зважаючи на це. Незабаром він прибув додому.

— Брате, що це за дурна зачіска? Га? Йон‑У? Що це за обличчя таке? Ти плачеш?

Вона чекала на нього? Як тільки Йон‑У відчинив двері, Се‑Хі вибігла зі своєї кімнати з занепокоєним виглядом.

Йон‑У заявив їй:

— Я більше ніколи не кохатиму. Жінки… Я реально боюся жінок. Я їх не люблю.

— Йон‑У?

Він усвідомив, що в реальному житті він нікому не потрібен і що він ― лише посміховисько, але в Satisfy все було інакше. Хан повністю покладався на нього, а адміністратор Валді потребував його навичок. До того ж Ірен ставилася до нього з великою прихильністю. Так, він ще раз усвідомив, що Satisfy ― це ідеальне місце для нього.

Йон‑У одразу ж підійшов до капсули й підключився до Satisfy. Щойно Ґрід підключився, то отримав шепіт від Джішуки.

— Ціна кулі визначена. Ми можемо зустрітися зараз?

Потім Джішука прийшла до кузні Хана і вручила йому гроші.

— Творець Спеціальних джаффових стріл… ми дуже довго тебе шукали. Нам потрібні твої здібності. Ґріде, будь ласка, приєднайся до нашої гільдії.

Ґрід втупився на неї. Він згадав, як сказав Джішуці, що виготовив Спеціальні джаффові стріли та Божественний щит під час рейду на Малакуса.

“Вони бачили, як я використав «Танець меча Паґми»… може, вони вже помітили, що в мене прихований клас…”

Ґрід серйозно замислився над цим. Якщо він приєднається до найкращої гільдії, вигоди для нього будуть очевидно величезними. А Джішука пообіцяла йому свою повну підтримку.

“Якщо вже й приєднуюсь до гільдії, то не варто марнувати час на світські бесіди. Та й сумніваюсь, що варто про це хвилюватись.”

Приєднання до гільдії «Цдака» давало чимало переваг. Однак було одне питання, яке потребувало вирішення.

— У мене є питання.

— Питай мене про що завгодно.

— Гроші, які я зароблю, займаючись власними справами, і гроші, які я зароблю, працюючи у вашій гільдії. Що буде більше?

Джішука, не замислюючись, відповіла:

— Звісно, ти заробиш більше, коли будеш з нами. Ти отримаєш і більше грошей, і більшу репутацію.

— Справді? Невже? Хмм… Тоді у мене є умова перед тим, як приєднатися до гільдії.

— Так. Що завгодно.

— Я базуюся тут, у кузні Хана. Я ― спадкоємець Хана і колись успадкую цю кузню. Я не хочу переносити свою базу, щоб відповідати вашим смакам.

Джішука миттєво відповіла:

— Окей. Ми перенесемо базу нашої гільдії до Вінстона, замість того, щоб змушувати тебе переїжджати.

Це було беззастережне сприяння Ґріду. Він усвідомив, що означає, коли одна з найкращих гільдій обіцяє повну підтримку.

“То… моя цінність більша, ніж я думав?”

Ґрід наразі був найкращим ковалем у Satisfy. Він знав цей факт краще за будь‑кого іншого, проте ніколи не уявляв, що його цінність буде настільки великою, що змусить одну з найсильніших гільдій перенести свою штаб‑квартиру до Вінстона.

“Якщо захочу, я зможу добре жити в будь‑якій гільдії.”

Однак Ґрід не збирався подавати заявку на членство в іншій гільдії. Чи колись його хтось визнавав і потребував раніше? Ні, це вперше. Його серце було вразливим через інцидент з А‑Хьон, тому він почувався розгубленим від того, що найкращі гравці визнали його.

— Добре. Я вступлю до гільдії «Цдака». Якщо ви не виконаєте жодної зі своїх обіцянок, я зможу покинути гільдію в будь‑який момент.

Таким чином, Ґрід вступив до гільдії «Цдака». Це стало сходинкою для його зростання.

Ґрід був рішучий.

“Я швидко розбагатію. Тоді я покажу тим, хто мене зневажає.”

Він якнайшвидше покаже всім випускникам, включаючи А‑Хьон, як він змінився.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм , там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub