Розділ 10 — Рано чи пізно брехня викриється

Розділ 10: Рано чи пізно брехня викриється

— Братику, доки ти ще спатимеш? Ану швидко вставай!

— Ну-у... дай мені ще трішки поспати... надобраніч...

Через те, що вчора він засидівся допізна за книжкою і ліг занадто пізно, Тояма, схоже, вимкнув будильник несвідомо, хоча той і дзвонив.

— Ну що за людина, ти ж реально запізнишся!

Нацукі щось там говорила, але якщо тіло не рухається, то нічого не поробиш.

Хр-р-р...

— Чуєш, братику? Ти що, серйозно знову заснув? Якщо не встаєш, тоді я нічого не можу вдіяти... Дозволь мені трішки примоститися...

— Хе-е... Під ковдрою так сильно пахне братиком. Надобраніч...

«?!»

— На... Нацукі?! Ти чого це під ковдру залізла?

Коли хлопець відчув, що тілу раптом стало тепло, а до нього притиснулося щось м'яке, виявилося, що Нацукі вже залізла під ковдру і спала.

— Ну чого тобі, братику? Мені ж тільки-но стало так добре й затишно...

— Припини так висловлюватися, це ж можна неправильно зрозуміти! Немає таких братів і сестер, які у нашому віці сплять разом в одному ліжку!

— Як це немає, ось же ми — брат і сестра, які сплять разом!

І справді, такі брат і сестра знайшлися прямісінько тут!

— Це... Я запізнююся, тому негайно вилізай із ковдри.

З моменту, як він вимкнув будильник, минуло вже близько десяти хвилин. Якщо забаритися ще дужче, він справді запізниться.

— Ай, братику, ну не штовхайся.

Тояма щосили виштовхав Нацукі з ліжка.

Він підхопився з ліжка, поспіхом вмився, почистив зуби, поспіхом переодягнувся й попрямував до передпокою.

— Ну, я пішов!

— Юкі, а як же сніданок?

До Тоями, який пролітав повз вітальню і квапився до виходу, озвалася мати.

— Вибач, я не маю часу їсти, тому поїм уже як повернуся.

Він квапливо взувся й вискочив за двері.

— Братику! Я теж іду з тобою, почекай!

Нацукі, мабуть, теж не поснідала, бо вибігла слідом за ним.

— І через кого, по-твоєму, я запізнився? Я тебе не чекатиму.

— Ой-ой, невже ти збираєшся кинути свою любу сестричку?

Нацукі щось там говорила , але Тояма, ігноруючи її, швидким кроком попрямував до школи.

Завдяки тому, що він біг, у нього з'явився запас часу, тому він зупинився перед цілодобовим магазинчиком, щоб купити щось на сніданок.

— Хух... хух... Б-братику, ти жорстокий. Узяв і так швидко втік уперед.

Нацукі, яка щойно наздогнала його, почала скаржитися, хоча хлопець вважав, що їй зовсім не обов'язково було так поспішати. Адже до початку занять у середній школі залишалося ще чимало часу.

«Та й біг я, власне, не так уже й швидко».

— Нацукі, у тебе що, витривалості менше, ніж у мене?

Нацукі сперлася руками на коліна, важко й часто дихаючи.

— Ти ж чудово знаєш, що я не дружу зі спортом! Я вимагаю, щоб ти ставився до сестрички лагідніше!

Нацукі знову почала нести якусь нісенітницю.

— Тобі варто підтягнути фізичну форму. Мати таку слабку витривалість у твоєму віці — це просто жах.

Залишивши Нацукі з її протестами, Тояма переступив поріг автоматичних дверей магазину і зіткнувся ніс до носа зі знайомою дівчиною.

— О, Тоямо? Прийшов щось купити?

Усередині магазину стояла Уехара, яка саме вибирала товари.

— Уехаро -сан , доброго ранку. Я сьогодні проспав, тому не встиг поснідати вдома й вирішив перехопити щось тут.

— О, Цицько-прибулець?!

Нацукі, помітивши Уехару, раптом випалила на її адресу таку нечемність.

— На... Нацукі, доброго ранку. Може, не треба мене так називати, мені взагалі-то соромно?

Як і слід було чекати, коли тебе привселюдно називають «Цицько-прибульцем», це привертає увагу оточення, і люди починають іще пильніше розглядати пишні груди Уехари.

— Нацукі, припини так її називати. Уехара — твоя сенпай, тому ти повинна поводитися ввічливо. Ти ж уже не в початковій школі.

Оскільки це прізвисько було аж занадто дитячим, Тояма зробив Нацукі зауваження досить суворим тоном.

— Добре... Уехаро -сенпай , вибачте, будь ласка, за це грубе прізвисько.

Мабуть, відчувши, що брат справді розізлився, дівчина щиро розкаялася й помітно знітилася.

— Усе гаразд, я не серджуся, тому не сумуй, Нацукі.

Для Нацукі це буде хорошим уроком. Було б гірше, якби вона й надалі продовжувала нахабніти.

— Так, дуже дякую. Але я так заздрю старшокласницям із великими грудьми. Тільки, будь ласка, не зваблюйте цими цицьками мого братика, добре?

Нацукі взагалі нічого не усвідомила!

— Ахаха, Нацукі зовсім не змінюється. До речі, щодо братика... Точно! Нацукі, у тебе ж є ще один старший брат, правильно?

— Га? У мене є тільки один старший брат — Юкі, який стоїть прямо переді мною.

«Хана!»

Коли Тояма свого часу купував презервативи, він збрехав Уехарі, сказавши, що його попросив про це старший брат, аби якось викрутитися. І от тепер у цій ситуації брехня випливла назовні.

— Ой? Мені здалося, що коли ми минулого разу зустрілися біля автомата, ти сказав, що купуєш їх на прохання старшого брата...

Уехара кинула на Тояму сповнений підозри погляд.

— Е-е, ну... Хіба? Щось я не пам'ятаю, щоб таке говорив... О-ой, нам уже пора йти до школи, бо запізнимося, тому я швидко розплачуся на касі — і ходімо.

Тояма, наче якийсь політик, прикинувся, що геть не пам'ятає своїх тодішніх слів, і поспішив стати в чергу до каси.

— Підозріло...

Як не крути, це виглядало як жалюгідне виправдання, тому Уехара дивилася на Тояму примруженими, недовірливими очима.

Після цього дівчина більше не допитувалася. Вони втрьох пройшли через шкільні ворота, попрощалися з Нацукі й рушили до шафок для взуття.

Згадавши про випадок із листівками, Тояма обережно відкрив свою шафку й зазирнув усередину.

— Нічого немає...

Полегшено зітхнувши, Тояма усвідомив, що історія з наклепом усе ж залишила певний шрам у його душі.

— Тоямо, підемо додому разом.

Після уроків, коли хлопець саме збирався йти, Уехара несподівано підійшла й запропонувала повернутися разом.

— О? А ти хіба сьогодні йдеш не з Аїзавою?

— Міка сказала, що має справи, і вже пішла.

— Ось як. Тоді сьогодні підемо разом.

— Ура!

Уехара була в чудовому гуморі лише від самої думки про спільну прогулянку.

Коли Тояма та Уехара разом виходили з класу, вони прикували до себе погляди учнів, які ще залишалися всередині.

Усе через те, що після випадку на виховній годині кабінетом поповзли чутки, ніби Тояма та Уехара зустрічаються.

Уехару це, схоже, взагалі не обходило, і вона поводилася як ні в чому не бувало, проте Тояма почувався дещо ніяково.

Поки вони вдвох ішли будівлею школи, а потім пліч-о-пліч прямували до воріт, вони продовжували привертати увагу інших учнів.

Уехара й справді була неймовірно милою. Вона мала яскраву зовнішність, яка мимоволі приваблювала погляди. Тояма аж ніяк не міг повірити, що така чудова дівчина може симпатизувати йому.

Через брак упевненості в собі хлопець постійно замислювався: «Чому така мила й хороша дівчина обрала саме мене?»

Проте він також розумів, що бути занадто самопринизливим — це неповага до самої Уехари.

«Треба стати трішки впевненішим у собі», — подумки наказав собі Тояма.

Коли вони вийшли за ворота й деякий час ішли в мовчанні, Уехара, яка, схоже, хотіла про щось запитати, дивилася на хлопця.

— Слухай... Тоямо, я хочу дещо в тебе запитати.

Першою тишу порушила саме Уехара.

— Про що?

— Чому ти тоді біля автомата збрехав, що маєш старшого брата, хоча його в тебе немає?

«Так і знав, ранкова відмовка не спрацювала».

Тодішній Тояма навряд чи міг подумати, що брехня, сказана під впливом моменту, з часом затягне зашморг на його власній шиї.

Після кількох секунд мовчання хлопець нарешті заговорив.

— Ну... Мені було соромно, що мене побачила однокласниця, тому я мимоволі збрехав.

У цій ситуації єдиним виходом для нього залишалося стояти на своєму до кінця.

— То у тебе все-таки є дівчина, і це для того, щоб... ну... займатися цим із нею?

Уехара дивилася на Тояму із сумом в очах, вимагаючи відповіді.

Вона в жодному разі не повинна дізнатися про Такаї.

Тояма судорожно вигадував нове виправдання.

— Це... ну... мені обов'язково говорити?

— Так, я хочу почути.

— Але це стосується моєї дуже соромної таємниці... Там немає нічого романтичного, і ти після цього можеш мене зненавидіти. Усе одно хочеш знати?

— Я ні за що не зненавиджу тебе. Тому розкажи мені.

Те, що він збирався розповісти, базувалося на його реальному досвіді, тому брехня була напівправдою.

— Гаразд... Ну, взагалі-то... я використовую їх, коли роблю це сам.

Для початку він вирішив натякнути завуальовано, щоб Уехара сама здогадалася.

— Робиш це сам?

На жаль, цього натяку дівчині забракло. Схоже, доведеться висловлюватися пряміше.

Нервуючись, Тояма набрався сміливості й відкрив рота.

— Ну... Коротше, я використовую їх, коли мастурбую... Розумієш?

Хоч це й була брехня, але хіба він зараз не розповів Уехарі щось неймовірно ганебне? Яке ж принизливе видовище!

— Що-о?! М-мас... тобто, е-е-е?!

Уехара аж підскочила від подиву.

— Уехаро, цього достатньо?

Якщо вона тепер усе зрозуміє, їм обом більше не доведеться червоніти.

— Н-ні, так мені не зовсім зрозуміло... М-можеш розповісти... трішки конкретніше?

Уехару, здавалося, розібрала неабияка цікавість, і вона зажадала подробиць.

— Існують такі штуки, називаються мастурбатори... ну, вони імітують жіночі інтимні органи. Туди заливають лубрикант і використовують. Але якщо вставляти туди мій... ну, як є, то все стає слизьким від лубриканту, і потім важко відмиватися. Тому я одягаю презерватив і так... ну, мастурбую.

Уже зовсім зневірившись, він вивалив усе як на духу й із побоюванням поглянув на Уехару. Дівчина стояла, заціпенівши й почервоніла аж до кінчиків вух.

«Ой... Уехара така цнотлива».

— Уехаро? Ти мене чуєш?

— А?! Е-е... Т-так, я ч-чую... Але н-нічого собі, як усе складно...

Нарешті оговтавшись, Уехара відповіла тремтячим голосом.

— Ось такі справи. Мені теж страшенно соромно розповідати про подібне.

Оскільки це був реальний досвід із його минулого, розповідь вийшла максимально реалістичною.

— Т-Тоямо, то ти теж... ну... цікавишся такими хтивими речами?

— Звісно, я ж нормальний хлопець... Звісно, цікавлюся. Тому й користуюся такими речами.

— Тоді, слухай... Може, ти б міг зайнятися цими хтивими речами... зі мною...

«Е?» Схоже, розмова з Уехарою звернула в якесь дуже небезпечне русло.

— З тобою... що саме?

Тояма чудово розумів, що саме намагалася сказати дівчина, але навмисно вдав, що не зрозумів.

— А-а, ні, я не можу! Мені так соромно, що я більше і слова не скажу! Вибач, що змусила тебе говорити про такі соромні речі!

Мабуть, сором досяг межі, тому Уехара здалася й попросила вибачення.

— Та ні, все гаразд. Це я винен, що збрехав. Але... тепер ти принаймні розумієш хлопчачі потреби.

Отже, хоч це й була брехня, вона начебто повірила?

— Так, я зрозуміла. Коли у тебе з'явиться... ну... такий грайливий настрій, ти... м-можеш порадитися зі мною, добре?

Порадитися... І що вона робитиме після цієї консультації?

— А... ну... добре.

Ось так, затьмаривши все інше цією шокуючою розповіддю, йому сяк-так вдалося викрутитися. Купівля презервативів порівняно з мастурбацією за допомогою штучної вагіни здавалася тепер цілковитою дрібницею.

— У-Уехаро?!

Не встиг він полегшено зітхнути після того, як дивом подолав кризу завдяки своєму красномовству, як Уехара раптово підійшла впритул, обхопила руками його спину й, не звертаючи уваги на перехожих, міцно обняла хлопця.

— Я так перелякалася, але коли ти розповів, чому збрехав, мені відлягло від серця... Проте...

Уехара продовжувала говорити, уткнувшись обличчям у його груди:

— Коли я думала, що ти купив їх для того, щоб займатися цим із якоюсь іншою дівчиною, мені ставало так боляче й сумно... Я просто ревнувала тебе до якоїсь невидимої суперниці. Але все виявилося не так... Яка ж я рада.

«Я останній покидьок».

Тояма купив презервативи саме для того, щоб переспати з іншою дівчиною — з Такаї, як і боялася Уехара.

І він знову збрехав їй.

Це була зрада щодо Уехари, яка так йому довіряла. Наскільки ж їй буде боляче, коли вона дізнається правду?

Уехара щиро зізналася, що ревнувала.

З одного боку, вона допомагала Тоямі змінити імідж, щоб він справляв краще враження на однокласників, але водночас страждала від суперечливого бажання нікому його не віддавати.

— Усе гаразд. Заспокойся, Уехаро.

Що чекає на нього попереду, якщо він і надалі прикриватиме одну брехню іншою?

Тояма згадав обличчя Такаї, яка останнім часом почала змінюватися. Вона має складні сімейні обставини та безліч проблем, але дивлячись на неї тепер, він розумів: рано чи пізно настане момент, коли Тояма їй більше не знадобиться.

І от тоді...

— Я не маю жодного права обмежувати твою свободу, вибач за моє егоїстичне скиглення, — прошепотіла Уехара, відстороняючись від його грудей.

— Це не... не так.

У цей момент Тояма просто не знайшов, що ще їй відповісти.