Розділ 12 — Зізнання

Розділ 12: Зізнання

Тояма, який прийшов до школи як зазвичай, завмер перед своєю шафкою для взуття.

— Це що, любовний лист? Ні... та ну, бути такого не може. Знову якісь капості?

Білий конверт акуратно лежав у шафці просто поверх його змінного взуття. На перший погляд він скидався на любовний лист, але світ не такий уже й солодкий. Випадок, коли йому підкинули лист із злісними словами, стався зовсім нещодавно.

Тояма обережно дістав конверт, сховав його в сумку і поспіхом кинувся до кабінки туалету. В очах інших учнів, які стояли навколо, це, мабуть, виглядало так, наче в нього прихопило живіт і він побіг до вбиральні.

— Імені відправника не написано...

Він з острахом відкрив конверт і виявив усередині білий поштовий папір та одну фотографію.

«Фотографія?!»

На знімку, що лежав разом із листом, було зафіксовано момент, коли Такаї вела Тояму за руку, запрошуючи до свого будинку.

«Хтось став свідком?! За нами стежили після караоке? Чи це випадковість...?»

Єдине, що він розумів напевно — цей лист за своїм змістом зовсім не такий, якому радіють, наче любовному.

З острахом розгорнувши вкладений поштовий папір, він перевірив текст.

«До Тоями-куна. У мене є прохання. Сьогодні після уроків біля комори зі спортивним інвентарем на Тояму-куна чекатиме людина. Будь ласка, підійди після уроків до комори та виконай прохання цієї людини».

Текст був не написаний від руки, а роздрукований на комп'ютері — мабуть, для того, щоб неможливо було встановити особу автора.

«Те, що вони додали навіть фотографію, означає: якщо не хочеш, щоб про твої стосунки з Такаї дізналися, мовчки слухайся і роби, що кажуть...?»

Він не знав, які вимоги висуне інша сторона, але можливості Тоями були обмежені.

Сама по собі фотографія не могла точно визначити, які саме стосунки пов'язують Тояму та Такаї. Проте чутки точно підуть. Очевидно, саме на це супротивник і розраховував. А отже, у нього немає іншого вибору, окрім як виконати вказівки з листа.

— Доведеться йти. І покласти цьому край.

Попри тривогу через те, що він не знав, чого саме від нього вимагатимуть, Тояма наважився зробити цей крок, щоб поставити крапку в цій череді капостей.

◇

— Міко, я маю дещо сказати, знайдеш хвилинку? — щойно закінчилися пообідні уроки, до Аїзави підійшла Маріка й попросила поговорити.

— Так, звісно. Про що мова?

— Я хочу, щоб і Такаї-сан це почула, але якщо ми залишимося тут, нас підслухають інші. Ходімо з класу, — Маріка озирнулася на всі боки і пошепки переповіла це Аїзаві, після чого підбігла до Юмі.

Забравши Юмі, яка ще залишалася в кабінеті, Маріка разом із Аїзавою втрьох прийшли у безлюдне місце.

— Ми зайшли аж сюди... Невже це щось таке, про що іншим знати зась? — запитала Аїзава з серйозним виразом обличчя, зрозумівши, що справа важлива.

— Не те щоб зась... Просто якщо хтось почує, буде соромно... Мабуть?

— А мені можна це слухати? — збентежено поцікавилася Юмі, але Маріка наполягала, щоб вона побула з ними.

— Звісно можна! Такаї-сан — моя дорога подруга, тому я хочу, щоб ти теж послухала.

Те, що Юмі, почувши слова «дорога подруга», трохи зраділа, навряд чи було простою ілюзією.

— Ну, тоді ми маємо слухати дуже уважно, — Аїзава з серйозним виглядом повернулася обличчям до Маріки.

— Ну... це... — Маріка завагалася й ніяк не могла витиснути з себе слова — схоже, їй було вкрай важко про це заговорити.

— Маріко, якщо тобі так важко розмовляти про це, то не змушуй себе, добре?

— Ні, все гаразд, — Аїзава занепокоїлася і підтримала її лагідними словами, але Маріка заплющила очі, глибоко вдихнула і ніби наважившись, знову з серйозним виразом обличчя подивилася на Аїзаву та Юмі.

— Я... зараз піду і зізнаюся Тоямі.

З уст Маріки, яка нарешті зібралася з духом, злетіла приголомшлива заява про намір зізнатися.

— Що?! Маріко... що ти щойно сказала? — від такого шоку Аїзава навіть перепитала, подумавши, що їй почулося.

— Я зараз піду й зізнаюся Тоямі.

Щодо Юмі, яка почула ці слова, то вона застигла зі своїм звичним безпристрасним виразом обличчя і не ворушилася.

— Чому раптом зізнання...? — для Аїзави це було як грім серед ясного неба.

— Учора в ігровому центрі я розмовляла з Ішіямою-сан... Вона сказала, що в мене є шанси, і порадила просто піти й зізнатися.

— І ти вирішила таку важливу річ на основі якихось безпідставних розмов? — Аїзава була вражена тим, що подруга наважилася на зізнання через таку ненадійну інформацію.

— Це не просто розмови. Ішіяма-сан сама чула, як Тояма казав, що я йому подобаюся. Тому вона запевнила, що якщо я зізнаюся, все точно пройде як по маслу і сказала довіритися їй.

— ...І тому ти вирішила зізнатися саме сьогодні?

— Ага... Ішіяма-сан уже викликала Тояму до комори зі спортивним інвентарем, тож мені лишилося просто піти туди й зізнатися.

— Ну ти даєш... — Аїзава й гадки не мала, що Маріка настільки сильно кохає Тояму, і це прорахунок з її боку. Кажуть, що кохання сліпе, але Маріка зараз узагалі не помічала нічого навколо.

— Міко, невже ти мене не підтримаєш...? — помітивши реакцію Аїзави, Маріка зніяковіла.

— Та як ти могла подумати! Я завжди на твоєму боці, Маріко. Тому... хай щастить!

Тепер, коли все зайшло так далеко, ніхто не міг зупинити Маріку, та й не мав на це права. Адже в неї справді все могло вийти, і вона стала б щасливою.

— Такаї-сан, ти теж вболівай за мене, — Маріка кинула погляд на Юмі, яка досі мовчки стояла з кам'яним обличчям. — Ну, я пішла.

Кинувши ці слова, Маріка розвернулася і побігла назустріч коханому.

— Оце так новина... Я аж оторопіла, коли вона раптом заявила про зізнання. Правда ж, Юмі? Юмі? — Аїзава, яка проводжала поглядом Маріку, звернулася до Юмі по згоду. Проте, не дочекавшись жодної відповіді, вона з острахом озирнулася і побачила Юмі, яка стояла абсолютно приголомшена й розгублена.

— Юмі... Що з то... ах?! — Аїзава хотіла звернутися до Юмі, але так і не змогла договорити фразу до кінця. В очах Аїзави відбилися сльози, що котилися по щоках Юмі.

— Юмі... невже ти теж... Тояму...?

Юмі, з очей якої рясно лилися сльози, так нічого й не сказавши, кинулася геть.

— Ой, та ну що ж це таке! Чому все шкереберть?! Тоямо, це все через тебе! — Аїзава, нарікаючи на долю, кинулася наздогін за Юмі, але зовсім втратила її з поля зору.

— Ха... ха...

Почувши про те, що Уехара збирається освідчитися, Такаї повністю втратила розсудливість. Коли вона схаменулася, то вже плакала і втекла від Аїзави. Зараз вона бігла до комори зі спортивним інвентарем, куди викликали Юкі.

«Я... я ж кохаю Юкі».

Відчуття відчаю, яке її охопило, коли почула про намір Уехари освідчитися Юкі. Палке бажання не програти Уехарі, не віддати його — саме тепер Такаї нарешті це усвідомила.

— Ой! — на бігу повертаючи за ріг коридору, Такаї мало не зіштовхнулася з іншою ученицею, але в останню мить дивом розминулася.

— Ви... вибачте, — Такаї розуміла, що вина її, адже це вона бігла коридором, тому перепросила й підвела очі на дівчину. — І-Ішіямо-сан?

— Такаї-сан, куди це ти так поспішаєш?

— Н-нікуди... Вибач, що ледь не збила тебе.

— Та все гаразд, ми ж не вдарилися. Але, Такаї-сан, що з твоїм обличчям...? — хоча сльози Такаї вже висохли, Ішіяма, поглянувши на її заплакане обличчя, здається, про щось здогадалася. — Ось як... Схоже, ти вже дізналася. Уехара-сан розповіла?

Такаї тихо кивнула.

— Тож ти так поспішала за школу саме через це. Але... я не дозволю тобі заважати їм. Мені шкода тебе, але буде погано, якщо у них двох нічого не вийде.

— Ішіямо-сан... Ти робиш це заради себе? Тому що думаєш, якщо вони почнуть зустрічатися, Курашіма-кун облишить Уехару-сан? Сподіваєшся, що коли він облишить її, то зверне увагу на тебе?

Ішіяма мовчала, не в змозі нічого заперечити, адже Такаї влучила в саму суть. А Такаї продовжила:

— Ось чому ти обнадіяла Уехару-сан і підштовхнула її зізнатися Тоямі-куну.

— Замовкни! Не кажи більше ні слова! — Ішіямі було неприємно слухати про власні вчинки; можливо, в ній таки говорило почуття провини.

— Ішіямо-сан, я розумію тебе. Розумію, як боляче, коли людина, яку ти кохаєш, не зважає на тебе. Але... попри це, не можна використовувати чужі почуття. Це означає гратися з почуттями...

Такаї раптово обірвала свою фразу на пів слові й шоковано округлила очима. Вона дивилася не на Ішіяму, з якою стояла віч-на-віч, а на людину, яка опинилася за її спиною.

— Саорі... Те, про що ви щойно говорили — правда?

Почувши голос, який Ішіяма нізащо б не забула, вона з острахом повернулася. Позаду стояв Курашіма.

— Ка-Казуто?! Я-як довго ти тут...?

— Я стояв тут у затінку майже від самого початку вашої розмови і все чув.

«...! »

Це означало, що Курашіма чув абсолютно все. І про те, що Ішіяма підштовхнула Уехару до освідчення, і про те, що вона зробила це заради того, аби він звернув на неї увагу — геть усе.

Ішіяма відчула, як кров відлила від її обличчя. Вона понад усе боялася, що Курашіма зненавидить її.

— То це правда, що Маріка збирається освідчитися Тоямі? — під холодним поглядом та від крижаного голосу Курашіми, Ішіяма не могла вимовити й слова.

— Відповідай, Саорі! — від гучного крику Курашіми Ішіяма здригнулася всім тілом.

— К-Курашімо-кун... будь ласка, заспокойся... — Такаї теж на мить злякалася його гніву, але почала благати його опанувати себе.

— Такаї, а тебе це влаштовує? Те, що все так обернулося?

— Не влаштовує... Але я розумію її почуття.

— Ось як... — Такаї так і не збагнула, чи погодився Курашіма з її відповіддю, чи ні.

— Тояма-кун та Уехара-сан мають зустрітися біля комори зі спортивним інвентарем... — зблідла Ішіяма з останніх сил вичавила з себе слова, надаючи інформацію, яку Курашіма так хотів дізнатися.

— Прокляття! — почувши це, Курашіма розвернувся, щоб бігти до комори.

— Казуто, не йди... — слабким голосом Ішіяма спробувала зупинити Курашіму, який збирався піти до Уехари. Проте Курашіма лише кинув на неї швидкий погляд і поспіхом залишив це місце.

◇

На пів дорозі до комори зі спортивним інвентарем Тояма зупинився трохи подалі й з-за дерева почав спостерігати за тим, що відбувалося попереду.

«Уехара-сан?!»

Її колір волосся, що впадав в око навіть здалеку, та яскраву ауру неможливо було сплутати ні з чим.

— То це Уехара-сан викликала мене...? Ні... та ну, Уехара-сан не вчинила б так.

Тояма переконав себе, що Уехару теж сюди хтось викликав і це якась пастка, після чого покрокував до неї.

— Тоямо... ти прийшов... — коли Тояма з'явився, Уехара зовсім не здивувалася, а на її обличчі з'явився ніяковий і водночас радісний вираз.

«Вона знала, що я прийду? Значить, це все-таки Уехара-сан мене викликала?»

— Це ти покликала мене сюди, Уехаро-сан?

— Т-так, я... вибач, що так раптово витягла тебе. Я... я завадила, так? — Уехара опустила голову і збентежено поглянула на нього спідлоба.

— Та ні, все гаразд... Але навіщо було кликати мене аж сюди, щось сталося?

— Ну... розумієш... я-я хотіла дещо сказати тобі.

Побачивши, як Уехара збентежено почервоніла, а на її обличчі з'явився рішучий вираз, Тояма згадав рядок із листа: «Виконай прохання цієї людини».

«Невже...?!»

Серце Тоями шалено качнуло кров.

— Розумієш... я...

Згадуючи слова, які вона так відчайдушно намагалася зв'язати до купи, а також усю її поведінку до цього моменту, Тояма нарешті збагнув, що зараз станеться.

«Уехаро-сан, не треба далі...»

— Ти мені дуже…

«Тільки не це, зупинись!»

— Маріко! — гучний вигук здалеку обірвав її на пів слові, змусивши проковтнути те, що вже майже злетіло з язика.

Озирнувшись на голос, вони побачили Курашіму, який, важко дихаючи, з суворим виразом обличчя підбіг до них.

— Ка-Казуто?! Чому ти тут...? — схоже, Уехара не знала про його прихід. Тояма остаточно заплутався.

— К-Курашімо...? Тебе теж сюди викликали?

— Ні. Я дізнався про вас від Саорі й прийшов сюди.

— Від Ішіями-сан? Що це означає?

— Це не має значення. Маріко... — Курашіма, який досі виглядав стурбованим, глибоко вдихнув і з рішучим виглядом повернувся до неї. — Ти... ти мені подобаєшся. Тому... будь ласка, зустрічайся зі мною.

Уехара мовчки вислухала раптове зізнання Курашіми. Між трьома підлітками повисла тиша.

— Казуто... — нарешті заговорила Уехара, яка до цього спокійно слухала його слова. — ...У мене... є той, кого я кохаю... Тому... я не можу відповісти взаємністю на твої почуття. Вибач мені.

Освідчення Уехари. І Курашіма, і Тояма чудово розуміли, кому саме воно було адресоване.

— Ах...! Маріко... невже ти настільки через цього...?

— Не треба!

— Такаї?!

Раптом із-за рогу комори вискочила Такаї. Очевидно, вона весь цей час ховалася там і чула всю розмову.

— Курашімо-кун... не треба більше нічого казати...

— Такаї... і тебе це влаштовує? Він же, можливо, намагається всидіти на двох стільцях, обираючи між тобою та Марікою!

— Юкі... на таке не здатний.

— Ти ж зустрічаєшся з Тоямою, хіба ні?! При цьому він заграє з іншими дівчатами і ходить з ними на побачення! І ти все одно продовжуєш так сліпо вірити йому?!

— ...Ми з Юкі не зустрічаємося.

— Бути такого не може! Ми із Саорі бачили на власні очі, як ви вдвох заходила до будинку!

На цей закид Курашіми, Такаї нічого не відповіла, продовжуючи тримати мовчання.

— То ти цього не заперечуєш. А що скажеш ти, Тоямо? — Курашіма зажадав відповіді від Тоями, який досі просто спостерігав за подіями, не встигаючи переварювати інформацію. Але відповідь на це була лише одна.

— ...Ми з Такаї не зустрічаємося.

— Ось як... Що ж, тоді не буде проблеми, якщо я почну залицятися до Такаї? Маріка мені відмовила, а Такаї мені й раніше була симпатична.

Слова Курашіми звучали розпачливо, але в них відчувалася спроба прощупати Тояму. Очевидно, це була лише гра, щоб витягнути з нього щирі почуття.

— Це брехня. Ти дивишся тільки на Уехару-сан, — втрутилася Такаї.

Курашіма аж здригнувся.

— ...Ну так... ти права! Я завжди кохав тільки Маріку. Зі самого вступу до школи! Але капості проти Маріки припинив Тояма... саме ти! А мене підозрювали в тому, що це я їх робив, і мені було так прикро! — розлючений Курашіма підійшов упритул до Тоями.

— Курашімо-кун... я чудово розумію твої почуття, мені теж від цього боляче. Але... це не привід звинувачувати Юкі. Тому... — Такаї запнулася, не в силах підібрати подальших слів.

— Навколо Тоями вічно збираються однокласники, які його поважають, і я так заздрив цьому! І Маріка, і Міка теж! Тоямо... якби тільки не ти! — слова Курашіми вже перетворилися на звичайну сліпу образу.

— Згадай краще свої власні вчинки, те, як ти дивився на людей зверхньо і вважав усіх за дурнів! Чи це не те, що називають «сам винен»?! — Тояма, який досі мовчки слухав, не втримав роздратування від такого егоїзму Курашіми.

— Як ти смієш повчати, нікчемо?! — Курашіма, який повільно насувався, однією рукою схопив Тояму за комір.

— Саме в цьому твоя проблема, Курашімо. Мої слова влучили в ціль, правда? Тому ти лізеш битися замість того, щоб говорити.

— Замовкни!

— Не замовкну. Я повторюватиму це, поки ти не визнаєш! Ти сам у всьому винен!

— Ах ти ж! — Курашіма обома руками схопив Тояму за комір і з силою притис його до залізної стіни комори. Пролунав гучний гуркіт, і обличчя Тоями спотворилося від болю.

— Казуто, облиш!

— Саорі...?!

Ішіяма підбігла ззаду і міцно обхопила руками Курашіму, який схопив Тояму і вже готовий був пустити в хід кулаки.

— Казуто... це все моя провина... будь ласка, зупинись... — зі сльозами на очах Ішіяма відчайдушно намагалася стримати його.

— ...Ось як... Зрештою, мене так і вважатимуть винуватцем тих капостей, я нічого не здобув і залишився зовсім один... ха-ха, — Курашіма розтиснув пальці, випустивши комір Тоями, і безсило опустив голову.

— Тоямо, ти в порядку?

— Т-так, усе гаразд.

Поки Уехара турботливо оглядала Тояму, Такаї звернулася до приголомшеного Курашіми, який стояв до них спиною.

— Курашімо-кун... ти сказав, що залишився зовсім один, але це не так. Поруч із тобою є людина, якій ти дуже дорогий. Тому... будь ласка, подивися на неї уважніше.

Такаї перевела погляд на Ішіяму, яка досі обіймала Курашіму ззаду, приховавши обличчя за його спиною.

Курашіма повернувся і на мить зустрівся поглядом з Ішіямою.

— Ах...

Він обережно прибрав її руки від себе і розвернувся. Ішіяма, яка мовчки проводжала його поглядом, рушила слідом за ним.

Після того як Курашіма та Ішіяма пішли, троє підлітків, що залишилися, стояли в німій розгубленості, не знаючи, як поводитися далі. Нарешті тишу порушила Уехара.

— Це я викликала тебе, Тоямо, бо хотіла дещо сказати. Вибач, що втягнула тебе в усе це.

Тояма чудово розумів, що саме Уехара хотіла йому сказати, навіть якби вона продовжила. І відповідь на це в нього вже була готова. Залишалося тільки знайти рішучість вислухати її та сміливість прийняти це.

— Ні, все гаразд. Але... що ти хотіла мені сказати?

Тояма вже розкусив увесь цей задум. Він розумів, що це Ішіяма підлаштувала його виклик сюди, аби змусити Уехару освідчитися.

— Ні... зараз мені точно нічого не світить, тому я краще промовчу, — відповіла Уехара, кинувши погляд на Такаї, і опустила очі додолу.

— Ось як... Я зрозумів.

— Вибач за мій егоїзм...

Почувши це, Тояма спіймав себе на думці, що попри всю свою попередню готовність, зараз він відчув полегшення. Він розумів, що так тривати не може, але йому зовсім не хотілося руйнувати ті стосунки, які між ними були тепер.

Тому... Тояма не шкодував, що обрав зберегти все як є. Навіть якщо це було просто відкладанням остаточної відповіді на потім.

А завтра знову почнеться звичайне, звичне для всіх повсякденне життя.